– Отже, як ваші успіхи? – Запитав Ештон у Лісара і його Розвідника після лекції. Нарешті дочекався розмови… А то спокою йому не було цілий тиждень.
– Все гаразд. Ми все узгодили. Вибрали договір Покровительства. Деталі клятви ще узгоджуємо. Я Вам на Ключ все скину, щойно буде готово. – Відрапортував Розвідник. Ештон схвально кивнув і перевів очікувальний погляд на Лісара. Той видав біохвилі несподіванки, знітився, потім зібрався з духом і зрештою сказав:
– Все гаразд. Нас все влаштовує.- Ештон очікував чогось… Об’ємнішого. Але, мабуть, для Лісара це було остаточним рішенням. Тому і коштувало воно йому стількох зусиль…
– Що ж радий чути. – Кивнув Ештон.- Тоді у вас ще два тижні до повні. Готуйтеся. Заключите договір цього місяця. Але Ви, – Звернувся він до Розвідника холодно і строго. – повинні відвідати всі лекції, навіть після заключення договору.
– Так, звісно. Я розумію. Я відвідаю всі лекції. – Кивнув він. Його біохвилі подобались Ештону. Він приймав відповідальність. Усвідомлював. Що ж. Добре.
– Гаразд. У такому випадку мені потрібен Лісар ще на два слова. З Вами я прощаюсь на разі, але якщо потрібна буде допомога, інформація, або підтримка звертайтесь до Рікона, Сірін або до мене у будь який час. – Кивнув він Розвіднику.
– Так, звісно. Дякую за підтримку. До зустрічі. – Вклонився Розвідник. І хоч погляд, що Розвідник кинув на Лісара був достатньо нейтральний, всередині він був занепокоєний. От і чудово. Хороший знак – йому не байдуже.
– Цікаво, він усвідомлює, що і лари і я відчуваємо його емоції? – Запитав Ештон у Лісара. Лар на нього здивовано поглянув, а потім весело засміявся.
– Думаю, не до кінця. – Усміхався він. Ештон теж усміхнувся.
– То все гаразд? – Уточнив ще раз Ештон.
– Так. – Кивнув Лісар впевнено.
– Добре. Тоді в мене питання. Щодо твоєї зграї. В тебе є хтось близький? З ким ти хотів би залишитись? – Спитав Ештон. У Лісара серце стислось. Він поглянув в очі Ештону.
– Були такі лари. Але вони вже заключили договори.- Він усміхнувся Ештону з сумом. А потім Ештон відчув вдячність в серці Лісара.- Аля дякую Вам, Хранитель. За все. Я й так отримав більше, аніж лари до мене. Можливо у майбутньому комусь пощастить ще більше.
Для Лісара це була ціла промова. Він говорив мало зазвичай. Ештон дивився на нього. І в душі Ештона змішався болючий сум і тепло. Він усміхнувся хлопцю і хлопнув його по плечу.
– Старатимусь з усіх сил, щоб так воно й було.
***
Сірін на нього поглянула й так і застигла. Всі учні теж здивовано округлили очі.
– Що? – Рознубився Ештон.
– Що з тобою? – Запитала вона тихо і сконфужено.
– Що не так? – Намагався в’їхати Ештон.
– Твоє волосся… – З сумнівом притишила вона голос.
– Ааа… – Засміявся Ештон. – Перукар мусила вирівняти, інакше не виходило рівномірно вкоротити. Нічого, за одне – два миття знову буду кучерявим, як баран. – Ржав Ештон з самоіронією. – Все, на пробіжку кроком руш!
Ештону сподобались подарунки. Тейлор йому організував цілий гардероб – і на тренування спортивка, і так пофрантувати (Тешу, видно теж зайшов стиль Ештона футболка-пальто: організував йому кілька крутих варіантів). А ще роздобув йому круте взуття (водонепроникне, щоб в Храмі топтатися). Так що Ештон тішився.
А Акіл так і зовсім здивував – роздобув йому кімнату, що імітує бій. Така собі віртуальна реальність, тільки ілюзії створені на основі вмінь ларів – дуже вже все правдоподібно. А ще обладнання можна буде потім перенести в майбутню академію. Ештон просто молився на цю штуковину і кілька днів разом з учнями там зависав. А потім навіть Мерін притягнув і порозважався з нею. Було круто. Дуже.
І швидко черга дійшла до подарунку Мерін. Ештон лежав в своїй кімнаті і дивився на обручку. Що це за відчуття? Передчуття.
Ештон опустив руку. Він готовий? Мерін не просто так обмежила йому доступ саме туди. Мабуть, буде багато бруду. Ештон закрив очі. Він погладив обручку великим пальцем. Поки є чим займатися. Ештон відкладе це трішки. Просто трішки більше часу.
***
– Мерін. – Дівчина зацікавлено підняла голову, зустрічаючи коханого.
– Чим порадуєш? – Хижо оскалилась вона в посмішці.
– Хм. – Звузив він очі. – Чому ти думаєш, що маю чим?
– Коли ти заходиш з моїм іменем на вустах, зазвичай несеш звістку про нові плани. Або капості. – Очікуюче вона схилила голову набік. Ештон посміявся.
– Я тут вирішив… Так… Я хочу міняти людям властивості існуючих договорів. Ну, тобто їхніх енергетичних зв’язків. Ці штучки їхні, що вони договорами називають. Можна? Я хочу збільшити ємність одному чоловікові. Архітектор, він був у мене на дні народжені. Хочу втюхати йому два лара. Але взагалі то хочу вміти таке робити і надалі. Хто мені може допомогти? Може ти навчиш? – Затараторив Ештон. Він хотів почати роботу ще до цієї повні, щоб на наступну вже зайнятися Архітектором. Мерін широко усміхнулась.
– Ти й так уже вмієш. – Повідомила вона.
– Поясни. – Зосереджено мовив Ештон.
– Ти уже створював і змінював механізм з енергетичних зв’язків. Це нічим не відрізняється. – Стенула плечима Мерін. Вона відчувала легке розчарування. Вже, очевидно, на веселощі настроїлась.
– Проконтролюєш? – Попросив Ештон. – Я тоді все зроблю, а ти підстрахуй. Боюсь нашкодити.
– Гаразд. – Легко погодилась вона.
– Добре. Ходімо? – Запитав Ештон.
– В цей момент? – Здивувалась кохана.
– Так. Зараз тільки Архітектора виловлю. Ну, думаю, не далеко йти – він мої покої громить. – Усміхнувся Ештон. Мерін оживилася і Ештон по дорозі до себе додому розповів їй всі приколи пов’язані з Архітектором. Їй подобалось.
Ештон не помилився і знайшов оскаженілого митця у себе в покоях. Він в оточені купи майстрів і якихось роботів, хмар, енергетичних сфер і ще цілої армії невідомо-чого влаштував бедлам у холі. Свита бігала довкола і намагалася мінімізувати збитки. Мерін побачила це все і почала заливатися сміхом, розуміючи, що Ештон не дофантазовував у розповідях про Архітектора. Так чи інакше, але Ештон виловив майстра і поволік медитувати. Майже силою. Він ні в яку не хотів залишати роботу, довелося нагадувати про майбутню академію. А Мерін, почувши нову цікавинку, ускладнила Ештону завдання, розпитуючи про це. Але, як не дивно, саме ці розповіді “переконали” Архітектора ледь чи не бігти з Ештоном для роботи над ємністю договору.
Та й іти не далеко. У вітальню.
– Ви це робитимете тут? – Здивувався Архітектор. А де? Простір душі йому в принципі не потрібен – договір уже є готовий, видимий. Потрібно лише розібратися в деталях робочих зв’язків і підправити потрібні. Медитації більш ніж достатньо. Він і зі сприйняттям би впорався, мабуть. Але в медитації буде легше зосередитись. Мабуть.
– Так. Сідайте, будь ласка. – Вказав Ештон на диван. Архітектор перечити не став. Сів, витягнув руку. Ештон і Мерін теж розмістилися поруч.
– Отже. Уточню ще раз. Ви даєте згоду на те, аби я розширив ємність Вашого договору? – Серйозно спитав Ештон.
– Так, даю згоду. – Кивнув Архітектор. Ештону більше і не потрібно було.
Він не роздумуючи сковзнув у сприйняття і зосередився на договорі. Він легко заглибився у свідомість, звично і знайомо ввійшов в стан медитації. Договір у архітектора і справді цікавий. Дуже багато зв’язків – це наче конектори до його свідомості, очевидно він таким чином контролює всю ту армію пристроїв на будівництві. Тут також були хранилища пам’яті, і деякі зв’язки, що допомагали йому робити обрахунки на ходу і обробляти інформацію… Ніби власний комп’ютер у мозку. Ештон був певен, що цей договір створили спеціально для Архітектора. Тонка і дивовижна робота. Та основа каркасу всюди однакова. Ось і вона. Ештон виділив робочі частини договору. Наблизив свідомість до каркасу і впустив малесенький радар – він швидко відшукав ємність чужого договору. І зосередив всю увагу свідомості в цьому містилищі. Воно й справді було малесеньке… Мізерне навіть. Аж дивно. Тут зовсім не було місця. Енергія повністю заповнювала відведений їй об’єм, наче в чашку налита. І все. Як буде краще? Збудувати каркас з цієї енергії і тоді наповнити її своєю? Чи збудувати з своєї і дозволити Архітектору заповнити все самому? Ештон роззирнувся довкола і побачив, що ззовні є достатньо багато енергії Архітектора. Він зібрав її всю і сформував з неї щось подібне на біохвилі, вплів ці енергетичні стрічки між каркасом, а тоді створив всередині містилища порожню зсередини рухому енергетичну сферу і почав її насильно збільшувати. Таким чином одночасно все містилище розтріскалося і розширилося. Ештон утримував акумульовану енергію всередині створеної енергетичної сфери, а ззовні сфери утримувались частки зруйнованого містилища. Він розмістив наявні частки каркасу по об’єму майбутнього містилища, зробив його прийнятно великим і залишив так. А опісля відпустив. Каркас, бажаючи “поремонтуватися” почав зростатися, але не міг повернутися до колишнього об’єму і почав зростатися по наявному, використовуючи той матеріал, що надав Ештон- стрічки енергії Архітектора. Ештон ретельно направляв напрямки формування каркасу, збільшував кількість пор, аби зміцнити його, аби пори не вийшли надто великими, а коли енергія Архітектора закінчилась, поділився своєю. Все було готово за мить. Ештон відпустив свої потоки енергії всередині нового містилища і забирати не став – вони моментально акумулювалися в новий резервуар. І він почав знову наповнюватись – дуже швидко. Добре. Архітектору більше не потрібна енергетична підтримка. Ештон виринув свідомістю з ємкості, а потім і з договору. Поглянув на роботу ззовні. Це невеличке втручання не порушило баланс договору. Йому більше нічого не потрібно робити. Тепер проблем з ларами не буде. Чудово. Ештон плавно виринув з медитації. А потім зосередився на реальності. Глибоко вдихнув. І перевів погляд на Мерін. Вона сиділа і задоволено дивилася.
– Все гаразд? – Запитав Ештон.
– Так. Ти все зробив… По своєму. – Розсміялася Мерін. – Але все вийшло. І тепер Архітектор зможе укласти договір з десятьма ларами, не менше. – Просто вибухнула сміхом Мерін.
– Десять? Ми домовлялися на двох!- Запанікував Архітектор.
– Буде два. – Заспокоїв Ештон.- Треба було менший об’єм робити? Але він був, як чашка розміром! Мені потрібно було зробити його, як м’яч? – Спробував провести паралель Ештон і зімітував руками у просторі м’яч. Мерін знову захихотіла.
– Можливо як два м’ячі, але не як ванна. – Заливалася вона. А тоді раптом посерйознішала. – Ти знав, що твій метод спрацює, що договір сам регенеруватиме?
– Не знаю. Мені це здалось логічним. Адже енергетичні зв’язки… Живі і дуже пластичні… А як потрібно було? – Запитав Ештон. Мерін на нього дивилася якусь мить.
– Я б просто створила потрібну деталь заново, вирізала б стару з договору, інтегрувала б нову. Але твій метод… Економніший в плані енергії. І… для носія значно м’якший. Архітектор навіть змін не помітить, адже залишки твоєї енергії, затраченої на роботу з договором ввібрав договір, та й втрат власної енергії не було. Адже із старою деталлю, я б вилучила і вже акумульовану енергію. І в результаті носій пережив би повторну адаптацію, хоч і м’якшу. З іншого боку… Такий метод зможуть використати лише двоє у цілому світі наразі. Ти і я. Для решти метод недоступний. – Ніжно усміхнулась Мерін.
– Розумію. – Ештон кивнув.
– Що ж раз все готово, я піду працювати. – Радісно вскочив на ноги Архітектор. Вклонився і побіг творити. Мерін прослідкувала за ним.
– Цікавий він. – Сказав Ештон.- Є в ньому… Щось.
– Так. Є. – Погодилась Мерін.