От нібито все гаразд. І розвідники його вступили – Ештон гордий. І от ніби й Лі з Картером в роботу влились… І лари з лекціями справляються і в на підготовчик курсах, і в Храмі з розвідниками-претендентами… І проект до завершення рухається: залишилось лише кілька складних випадків і ще 152 заявки з повторного коли опитування (Ештон знав, що були ті, хто просто не довіряв спершу свої проблеми Шазарії, а побачили, що все гаразд – і теж приєднались до програми). От все гаразд. І до медитацій повернувся… Але щось Ештона непокоїло. Спокою не давало.
Але чому “щось”? Ештон знав що. Параноя його. То Рікон не відомо чому закрився. То Ванесса ні сіло, ні впало рознервувалася(ну, може ПМС якийсь, Ештон розумів, що мабуть накручує себе). Але і Картер з Лі його уникають самим натуральним чином! Свита так і взагалі не маячить перед очима. І Сірін весь час кудись зникає. А як Ештон тільки намилиться в неї спитати – мотне хвостом і, з виглядом незалежної вовчиці, йде в туман. Ештон почувався… Одиноко? Покинуто? Що за біс взагалі??? Він, що дівчинка? Завалив усіх справами і ще щось хоче від людей! Ну, чи ларів! Може він їх дійсно перенавантажив? Ображаються на нього? Це ж Шазарія – у них тут трепетно ставляться до свого робочого навантаження…
Але ж Рікон не повинен був би жалітися на це? І Сірін. Чорт! Ну, що таке!?
І ось, будь ласка, навіть на тренуванні всі мовчать – між собою сваряться, хіба що. Тільки Ештон підійде – замовкають. Чорт! Ні, може реально параноя?..
І так вже тижня два. Спочатку він ігнорував цей дибілізм. Та й не так помітно було… Але з кожним днем гірше!
Ештон ледь дотерпів до вечора і прийшов до Мерін в покої. Ні… Це нікуди не годиться. Ештон сів біля вікна і спробував помедитувати. Але! Блять, без душевного спокою це дуже важко виходило! Ну, що таке! Навіть медитація його зрадила! Може це в Ештона ПМС? Цікаво. В Мерін є місячні? Вона ж з іншого виду. Треба буде це уточнити десь в літературі, якщо не знайде, вже тоді спитає у Мерін. А що? Нормальне ж питання. Чи ні?
– Ти чому себе катуєш? – Підкралася до нього ззаду Мерін. Ештон підстрибнув від несподіванки. Вона так раніше не робила. Їй реакція сподобалась і вона весело засміялась, капосно всівшись попою на підлогу. Ештону відлягло від серця. Полегшало.
– Привіт, кохана. – Він не стримався і полегшено зітхнув. Виліз на колінах з вглиблення в підлозі для столу, на один рівень з нею і обійняв її, заваливши прямо на підлогу. Мерін здивувалась.
– У тебе справді щось трапилось? – Стурбовано спитала Мерін.
– Ай… – Ештон постарався відкараскатись від своїх думок.
– Розкажи. – Попросила Мерін і заглянула в очі. Ештон зітхнув.
– Ну… Всі мої друзі… Не знаю. Мабуть просто тяжкий час. Я собі думаю, мабуть, я забагато від них очікую. Чи перенавантажив. Чи що. Не розумію в чому річ. Але щось не так. – Ештон поглянув на Мерін. Вона йому поблажливо усміхнулась і якісь такі трепетні почуття у неї в душі замерехтіли… Вона його підтримала. А потім все ж додала підтримку словами.
– Не поспішай, любов моя. – Усміхнулась вона. – Довірся своєму оточенню. Вони самі тобі скажуть, коли будуть готові. Так буває. Правителем інколи важко бути. Поспостерігай поки що. – Вона ніжно огладила його хвилями. І погладила по голові пальчиками – вона недавно почала так робити. Ніби пристосовується до потреб Ештона, доповнює енергетичну ласку фізичною. Ештон поглянув на неї і усміхнувся.
– Я дещо підготував для тебе. – Усміхнувся Ештон якось хитро і самовдоволено.
– Справді? – Оживилася Мерін.
– Так. – Підтримав інтригу Ештон. – Довіряєш мені? – От зараз у нього все вийде. Поруч з Мерін спокійніше на душі. Дівчина очікуюче і зацікавлено на нього подивилась і кивнула. Він задоволено посміхнувся.
Ештон вивільнився з обіймів Мерін і сів рівно. Зосередився на мить. А тоді вивільнив всю свою вільну енергію, яка тільки була, тоді сформував її у вихор. Балдахін і волосся Мерін тріпало, як під час бурі. Тоді він стиснув її. Тоді знову вивільнив енергію, на цей раз наповнену любов’ю до Мерін, вдячністю за підтримку, теплом. Утворив ще один шар навколо першого, що обертався в інший бік. Тоді вивільнив ще трохи енергії з ніжністю, що відчуває до неї, закрутив її у маленькі кульки й пустив по осі навколо поверхневої сфери. Ештону вартувало чималих зусиль, аби утримувати чотири різних направлення енергії і уникати її змішання. А тепер основна частина. Ештон поглянув в очі спантеличеної Мерін і наблизив свідомість до межі з медитацією. Ось він цей стан. Він бачить їхній незримий зв’язок. Бар’єр, що існує лише для них двох. Він настільки великий, що давно уже не поміщається у договір на його руці. Ештон давно це знає. А тепер ще й бачить. Але він робить зараз усе це не для цього. Ештон зосередився. Він акуратно випустив свою свідомість за межі тіла. Так, ось так. Концентрація була на межі. Але Ештон відчуває – зараз все вийде. Він безформною хвилею, що нагадувала мерехтіння полярного сяйва, охопив невеликий простір навколо і… Так. Він відчув захват Мерін. Вона бачила її. Бачила енергію. Він давно вже хотів показати їй. Але хотів показати наочно, не в записі Храму. Хотів, щоб це було лише для неї, а не як видиво його медитації з кимось. А, якщо медитуватиме з нею – вона не побачить. Він багато тренувався. Старався. І дуже радий, що зміг таки поділитися з нею крихіткою свого таланту.
– Скажи “А”, кохана моя Мерін. – Усміхнувся Ештон. І згодував Мерін свою енергію. Мерін заворожено поглинула її. Серце билося, похидих захопило. Ох, вдався сюрприз! Ештон розповсюдив довкола ненав’язливу заспокійливу хвилю. Бурі, як і не було. Мерін сиділа з розтріпаною зачіскою і широченними очима. Ештон хижо підповз до неї і чмокнув у губи.
– Як тобі десертик? Сам готував. – Капосно усміхався він. Мерін заусміхалася, а потім розсміялася.
– Ти незабутній! Як можна такий дар так припідносити? – Сміялась вона. А потім усміхнулась вже тихо. І з величною посмішкою, що й сумніву не могло залишитись, що вона – цариця, і начхати, що на підлозі! Начхати, що від зачіски лишилася стріха, а навколо – розгромлена спальня. Її велич ніби осяяла все навколо: – Дякую, за десерт, серце моє. Було неперевершено.
***
Наступного вечора до нього завітали лари вирівнювати біоритм. Сірін блаженно ростягнулася, притулившись всім тілом до Ештона. А Рікон прилип з іншого боку. Коли малі вирівняли біоритми і скинули трохи зайвої енергії, Ештон заговорив (не мав звички говорити, поки вони туляться, аби не псувати їм блаженство):
– Що у вас там? Все гаразд? – Запитав Ештон. Рікон моментально закрився.
А Сірін навпаки затараторила, ледь чи хвостом не виляючи:
– Все прекрасно! Всі лекції в цьому місяці вичитала. Правда стіл зламала – один новенький зуби вирішив показати, то я йому показала, що до ларів з чужих зграй скалитись не варто, а надто дівчат. Гівнюк він. Не подобається мені. – Поділилася Сірін.
– Розумник? – Перепитав Ештон.
– Так. Він може і розумний, але… Я б йому тебе не довірила б. Чи Рікона. – Серйозно поглянула в очі мала. І Ештон кивнув. Пора шукати заміну.
– З ним все гаразд? Живий хоч? – Поцікавився він. Сірін фиркнула.
– Я б нізащо не поставила б твою репутацію під загрозу, навіть якщо на кону моя честь. – Гордо смикнула Сірін підборіддям. А тоді додала, махнувши рукою, ніби дурницю каже. – Просто стіл перед носом розтрощила.
– Правильно. Не можна шкодити людям. Це не в твоїх інтересах. А от пошипіти можеш. – Похвалив її Ештон. Вона самовдоволено усміхнулась. Цікаво який у неї звір? Так і не показувала… А Ештон якось не наважується попросити… Особливо після того випадку в купальні… Не може він викинути це з голови…
– А в тебе що? – Запитав Ештон. Рікон зітхнув.
– Я думаю тобі варто звернути увагу на заняття в Храмі. Вже друга ротація, а все не так, як ти казав. Щось ніякого спілкування між ларами і претендентами нема. – Рікон винувато поглянув на Ештона.
– Погляну не хвилюйся. – Підбадьорливо усміхнувся він. Рікон відповів усмішкою. Ештон захвилювався, але… зібрався в купу і все ж спитав: – Рікон… Ти ж знаєш, що можеш сказати, якщо тебе щось турбує?
– Так. – Ствердно сказав малий. А потім впевнено додав: – Все гаразд.
Ештон вдивився в його очі. Не обманює ніби. Але щось є. Ештон напружено стис губи. Він не витягуватиме інформацію. Мабуть, потрібен час. Не все ж одразу…. Хоча… Ештон закрився – знову стало боляче. Не довіряє йому Рікон повністю, все ж таки…
***
На тренуванні все було, як завжди. До того моменту, коли Ештон знову помітив, певну… Пересторогу? Чи що це було? Малим Ештон віддає належне – лице тримати вміють. Але емоції не обдуриш… І так це Ештона збісило, що він не витримав – виганяв їх, як псів. Не тільки лари після тренування на спині віддихувались, а всі лежали покотом просто і подих переводили. От же! Нічого бісити! Паскуди малі. Він до них з усією душею, а вони? Ештон розізлився ще більше. Встав, скинувши з себе ларів, підійшов до Степового і припідняв його за шкирку.
– Пішли переодягатися. У нас зустріч зараз. – Ештон був добіса лютий. Слава Богу, люди біохвиль не відчувають, і можна обмежитись просто мімікою – закриватись не обов’язково. Малий не зрадів. І напружено поглянув на Ештона. Це його збісило ще більше. – Ну, якщо ти втомився, то я можу і сам. Відпочивай. – Доволі м’яко, але ні краплі не щиро сказав Ештон.
– Так, дякую! – Зрадів хлопець. Ештон його відпустив і пішов переодягатися. Він просто кипів. Компанія його йому не подобається, чи що? Не боїться, наче… Ну, що не так? Ештон безсило зітхнув і злість відступила. Може зняти цю умову? Нехай собі ходять на курси, а Ештон когось іншого в свиту знайде… Основна ціль від цього не постраждає – вони вивчатимуть ларів. Ештон сів. Не подобається він їм. Ну, і добре. Не всім же подобатись… Тренера їм теж іншого можна знайти… Не проблема. Ештон може і сам тренуватись. Серце, звісно, боляче стискалось… Але не нав’язуватись же… Ештон зітхнув. Встав і пішов на зустріч. Перед тим, як вийти з роздягалки – закрився. Не треба їм бачити його у такому стані. Але від кого він закрився? Від ларів? Ну… Так і вони від нього закриваються дедалі частіше… Невже він один має йти на зустріч?
Все. Робота. Зустрічі. Добре, що три. В такому стані він більше і не потягне.
Після другої зустрічі Ештон сів (чи ліг) у капсулу. Потрібно відвідати Ліси. Чомусь Архітектор не зможе до нього прийти. Може і на краще – розвіється. Ештон постарався абстрагуватись від своїх душевних метань і зосередитись на планах. Рікон казав за уроки в Храмі… Треба буде піти в Храм переглянути записи лекцій. Може він зрозуміє в чому річ. Затягувати дуже не можна все ж таки… Тридцять хвилин минуло дуже швидко. Капсула відкрилась і… Ештон здивовано побачив небо. Що за?.. Ештон піднявся з капсули… на пісок і його оглушило:
– Сюрприиииз! – Навколо нього голосно стрельнули хлопушки, звідусіль горланили друзі, свита, учні і зграя. Шуміло море. Всі плескали і… Це ввело Ештона у шок. Він застиг у ступорі. Зачекайте… То що ж це виходить… Він роззирнувся. Тут були просто всі. І Архітектор був. І колишні студенти. І лари, що допомагають викладати. І всі були в одязі зовнішнього світу… Навколо були шезлонги і мангали… Лунала музика знайомих йому виконавців… У Ештона ледь сльози не виступили… Хоча чому ледь? Розридався, як дівчисько. На його таку реакцію всі розгубилися.
– То… Ви що? Вечірку готували? – Витираючи сльози, і все ж таки починаючи усміхатись сказав Ештон. – Я думав… – Чорт! Ну, не можна при підлеглих ридати! Господи- Боже! Ну, от за що з ним так! Вечірка для нього? А чому, власне? – А чому вечірка?
– В тебе день народження, ідіот! – Звідкись відповів Картер. – Кінчай ридати, придурок. На он пива сьорбни. – Ештон засміявся, буквально, крізь сльози. І взяв пластмасовий стакан. Це ж скільки часу він пластмаси не бачив?
– Як круто… – Сказав він, роззирнувшись ще раз. – Це все для мене зробили? Як Ви сюди капсулу притягнули? А чому на пляжі? Це ж стільки роботи!
– Ну, ти ж мені обіцяв, що складеш компанію на пляжі. – Мерін? Серце завмерло. Просто битися перестало. Ештон втикнув Картеру назад стакан в руки і повільно обернувся. Мерін стояла і усміхалась всіма своїми білосніжними зубами. Вона була в синій футболці, чорних джинсах і чорних кросівках. На голові були заплетені колоски, що переходили в товстющі коси, що були нище попи, звисаючи по плечах вздовж грдей і бедер. Ештон не міг дійти до тями. Вона тут. Серед його друзів. Для нього… І ще й… Виглядає так. Не ридати! Ти мужик! Він з зусиллям вдихнув, ступив кільки кроків, що загрузли у піску і обійняв її. Це, мабуть, сон просто. Ештон просто дав собі хвилинку. Він її обійняв, сховавши обличчя в згині шиї і плеча. Вона теж ніжно обіймала його, гладячи спину. Вона тендітно, майже не втручайючись, підтримала його біохвилями, аби не заважати переживати момент.
– Для мене це багато значить. – Сказав він нарешті. Піднявся і поглянув їй в обличчя. – Що ти тут… Серед моїх друзів.
Мерін кивнула і висловила згоду біохвилями. Перше оскаженіле здивування, сум’яття і шок відступив. І Ештон обернувся, все ще не випускаючи з долоні ручку Мерін.
– Вийшов у вас сюрприз. – Блиснув він усмішкою всім присутнім. – Дякую!
І все довкола зашуміло, закрутилося. Акіл і Ванесса під керівництвом Характерниці і Рікона смажили мангал.
Всі його учні – старі і нові грали, гигочучи, як коні в пляжний волейбол, намагаючись щось комусь довести. Залізна Леді, Архітектор, Лагор, Кліон і Вульф лежали на шезлонгах, попиваючи коктельчики і обговорюючи якісь високі матерії.
Колишні розвідники вирили яму у піску, поклали туди водонепроникну тканину, налили морської воли і плескалися, як в ванній – вода в океані була холоднувата. Невдовзі до них приєднався Акіл, пославши мангал добіса. Картер, Лі, Тейлор і інші хлопці бухали натуральним чином, очевидно надолужуючи втрачене. А Мерін і Сірін полізли таки в океан і підіймали воду, балансуючи енергією, а потім обльопували одна одну і весело заливалися сміхом. Ештон стояв і дивився на все це. Всередині було так багато щастя, що… аж забагато. Він… Був розгубленим. Приголомшеним. До нього підійшла Фенікс. І простягнула йому бокальчик вина. Ештон взяв і поглянув на неї. Всередині було тихе щастя і спокій. Легкі хвилі, на яких колихалася її душа. Ештон пригадав, якою він її зустрів. Згадав її порожній погляд тоді, бажання смерті. Він порадів за її переміни. Значить не дарма вона приєдналася до нього. Знайшла таки свій шлях.
– То… Вам подобається вечірка? – Запитала вона.
– Так. – Усміхнувся він. – Дуже. Просто… Я не очікував. І так тяжко було перед цим… Я не міг зрозуміти чому мене всі ігнорують і закриваються.
– Вас дуже тяжко обдурити. Хіба що Повелительці вдавалось водити Вас навколо пальця. – Усміхнулась вона. Ештон здивовано поглянув на дівчину. Яка ж вона молода! Чому він раніше не помічав? Дівчина усміхнулась йому і продовжила: – Ваші друзі з зовнішнього світу все це почали. Готували маленький сюрприз. Ц нас таке свято не святкують. А потім ваші лари підхопили, а потім і учні з свитою. А потім Рікон пішов до Повелительки і запросив її. Не послухав нікого. Сказав, що Вам це потрібно і послав всіх до біса. Що це значить, до речі? Він не зміг пояснити. Сказав, що Ви так кажете, коли Вам глибинно не цікава думка оточуючих, або коли Ви хочетк зробити наперекір всім, тому що знаєте, що правильно і без загальноприйнятих вказівок. – Ештон розсміявся. Фенікс продовжувала далі веселити його: – Ось як Повелителька про це все дізналася – стало по справжньому і весело, і складно, і страшно. Вона святкування хотіла на материку влаштувати, але потім Місяць з нас змилувався і послав їй спогад про Вашу обіцянку, щодо пляжу. – Заусміхалася Фенікс. – Я тут вперше. Прекрасне місце.
– Доюое, що Ви підготовку ще раніше не почали. Нерви здавали. Я вже ледь половину свити не звільнив. – Серйозно сказав Ештон. І вперше почув її сміх. Живий.
А потім в волейбол вирішили пограти лари і Мерін. Всі інші стояли з відкритими ротами і спостерігали за видовищем. А у Ештона потекла слина на Мерін в купальнику, що вигиналася, азартро ловлячи м’яч, на її коси, що металися за її нестримним тілом. І яскраві фіолетові очі задівали в душі Ештона все глибші струни, все жадібніші бажання…
А потім плавно настав вечір. Розпалили вогнище. І почалося щось типу дискотеки. Ештон вмів танцювати. Він ловив ритм, його босі ноги сковзали по піску, а м’язи голого торсу притягували дівчат. Ештон дурним не був і свою привабливість усмідомлював. Як і те, наскільки йому личать пляжні шорти. Та хвилював його лише один погляд – Мерін дивилася на нього. Хах! Переможно порадів Ештон. Не дарма, значить, старався! Вона дивилася на нього з бажанням, котрого він хоч вбий, раніше не помічав! І як по замвленню почався медляк. Хоча… Ештон обернувся на їхній імпровізований діджейський пульт – Кат підсобив. “Дякую, дружище!” – подякував Ештон усмішкою. І попрямував до Мерін, запрошуючи на танець жестом. Вона без роздумів вклала свою долоньку йому у руку.
І Ештон потягнув її в неспішний танець. Він щасливо усміхався їй. І їхні майже оголені тіла торкались одне до одного. Це… О, Господи! Так нестерпно ніжно! Так… Особливо. Ештон огладив її оголену спину, серце закалатало у грудях. Її очі. Так яскраві, що навіть темрява не могла поглинути їх барву. Вона дивилася лише на нього. І Ештон тонув в погляді. І начхати, що його свідомість вже давно далеко поза його тілом. Стримуватись не хочеться, та і для чого? Мерін заворожено усміхнулась йому і роззирнулась. Та Ештон дивився лише на неї. Його власна енергія виривалась з нього щасливим пульсуючим водоспадом, клубилася біля ніг. І Мерін з широкими очима спостерігала за цим. А потім знову подарувала закоханий погляд Ештону. І його серце затопила любов. Нестримна і щемляча – заструїлася навколо них танцюючими стрічками, що здіймались ввись. І вогонь з багаття граційно доповнював видовище. Пісня закінчилася. Ештон повернув стбі реальність. Завмер перед своєю богинею. А тоді схилився перед нею в поклоні і поцілував кисть, не звидячи очей з її хижого погляду при тому. І у Мерін затьохкало серце, затріпотіло. Ештон чітко це відчував. І капосно їй усміхнувся, випрямившись. Мерін теж розсміялася йому у відповідь.
Тоді тільки Ештон роззирнувся і побачив, глядачів. Усі спостерігали за його невеличким фокусом. Дехто бачив його виверти вперше і безтямно повідкривав роти. Його зграя задоволено усміхалась – “так, заздріть, це наш вожак. Так і читалось на їхніх самовдоволених обличчях.” Ванесса просто любувалася – вона бачила два договори Ештона, але видно було, що вона все ще вражена. Акіл, що тримав її за руку, теж чомусь мав гордий вигляд.
А потім його вояки ледь не билися між собою – сперечалися чия “магія” це була, Ештона чи Принцеси, як вони її називали. І, при тому, чомусь не питали у Ештона чи Мерін, що стаяли і заливалися з вистави. Зійшлися на тому, що вони просто обпилися. Що Ештона і Мерін просто відправило в осад.
Потім почалося задарювання Ештона подарунками.
Першими подарунки повручали його учні. По інтересам. Музиканти подарували йому цілий плейлист своїх пісень, при чому орієнтуючись на музикальний смак Ештона (і як тільки умудрилися?!). Науковий гурток для нього змайстрували щось середнє між голографічним тетрісом і приставкою (Ештон оцінив, він раніше дуже любив, до речі, зависнути в якійсь грі, ще до смерті дідуся. Ештонові і справді дуже дуже сподобалось). А садоводи в своєму репертуарі – вичудили. Презентували йому якусь настоянку з власних трав. Ештон подякував, але сумнівався чи куштувати – боявся зловити галюни. Але що йому переживати після медитацій, зрештою?.. А от розвідники, що вже вступили дістали йому сигарети з зовнішнього світу, точно контрабандою. Але і це Ештон оцінив – йому інколи. Зовсім зрідка потрібна ця труйка, а він собі так і не купив в поїздці. Він, мабуть, обмовився про це. А малі січуть…
Здивувала і нова група. Вони подарували йому особливу програму, яку підключили до Системи, Ештону варто було тільки ввести двні свого Ключа в розділ адміністрування. Програма заключалась в тому, що тепер кожен житель Шазарії міг записатися до нього на аудієнцію. Ештон розумів, що річ важливо. Але себе стало жаль.
Ванесса записала його в перукарню. Ештон порадів, що вже темно – він явно почервонів. Згадалося їхнє знайомство…
А Акіл подарував якийсь особливий тренажер йому в спортзал (сказав, що його уже доставили і встановили, тому Ештон оцінить завтра).
Фенікс і Залізна Леді подарували йому якісь книги. Сказали, що важко було відшукати і щоб цінував. Що вони цінні і навперебій розказували, як за ними доглядати, тому що вони древні. А потім запевнили, що доглядатимуть самі. А ще Вони змовились з Архітектором і добудували (!!!) йому в покоях бібліотеку, запевнили, що заважати не буде – вхід з загального холу. А Картер вирізав власноручно всі перила там. А ще дехто з його хлопців – зробили там освітлення і якусь ілюмінацію, картини, килими, і якісь особливі стіни. Ештон офігів просто. До цього долучилися також Бувалий, Кремінь і Вартовий. Вони також роздобули книги, що можуть зацікавити Ештона і замаскували вхід в бібліотеку, щоб тримати все в таємниці до останнього. А архітектор таки добився свого – втюхав йому бібліотеку. Ештон посміявся з цього.
Його хлопці дарували хто що. Тейлор – притягнув йому мішок одягу. Просто мішок. А Лі з дружиною – подарували святковий торт. Він тут же був розрізаний і всі смакували, облизуючись і нахвалюючи майстрів. А його колишні піротехніки влаштували салют. Круто було.
Далі до Ештона підійшла Сірін. Вона з ідеальним поклоном простягнула йому ніж в ножнах. Ештон прийняв його і з інтресом вийняв. Він був ідеально збалансованим. Чудово зробленим… І раптом Ештон щось відчув. Він сковзнув у сприйняття… Енергетичні зв’язки пронизували його. Ештон шоковано провів пальцями по лезу і впустив малесенький радар.
– О, чорт… – Видихнув він. Та цьому ножичку ніякий бар’єр не страшний, якщо ним навчитись користуватись… – Де ти це взяла??!!!
– Потім розкажу. – Сказала вона. Поклала руки на його. І вклала лезо в ножни. – Сподіваюсь він тобі ніколи не знадобиться. Але мені буде спокійніше, якщо це буде в тебе. У ньооо ще немає імені. Назви його, коли відчуєш, що знайшов підходяще ім’я.
Ештон якусь мить дивився їй в очі. Тоді нахилився і обійняв. Сірін теж поклала відкриті долоні йому на спину. Вона була горда, що її подарунок високо оцінили.
Тоді підійшов Рікон.
– Я зі своїм звіром багато тренувались. У нас теж є подарунок. Приймеш? – Спитав він. Ештон вже долею був навчений. І хоч Рікон нарешті не закривався і Ештон відчував його багатогранність почуттів – він переживав, як ніколи. І дуже сподівався, що Ештон прийме подарунок.
– А що за подарунок? – Вкрадливо запитав Ештон.
– До душі і свідомості стосунку не має. Залишає сліди лише на тілі. І тобі не нашкодить. – Швидко випадив він.
– Гаразд. – Кивнув Ештон. – Я тобі довіряю.
Рікон відчув полегшення. Він рвучко зірвав з себе футболку, і сів на ще теплий пісок. Рвучко видихнув. Облизав нервово губи. А тоді глибоко вдихнув. Він випустив звіра. А тоді настроївся і став заглиблюватись у візію. Ештон швидко сів, сковзнувши у сприйняття. Спершу нічого не відбувалося. Звір плавно підійшов і обігнув Ештона. Ліг навколо кільцем, так щоб тримати зоровий контакт з Ештоном. І в цей момент… Звір вгризся Ештону в руку. Чорт! Було боляче. Ештон скрикнув від несподіванки. Розвідники і хлопці кинулись до Ештона, але Сірін і Мерін перегородили їм дорогу:
– Рікон ніколи не зашкодить Хранителю! – Не пустила Сірін.
– Все гаразд, Серце дав згоду. – Підтримала Мерін.
Звір не приносив фізичної шкоди. Але його зуби, що сладались виключно з енергії проникли між клітинами тіла і руйнували енергетичну сітку організму. Добіса боляче! Ештон поглянув в очі звіру. Це був не лише звір. Це був ще й Рікон. Він таки зміг досягти успіхів у медитації. Об’єднав свідомість з звіром. Ештон йому усміхнувся. Розслабив тіло і дозволив Рікону робити, що задумав. Біль, що прострілював до плеча побіг у зворотньому напрямку і зосередився у двох точках на тильній стороні кисті. Звір відпістив його. І в цих точках сформувалися дві мерехтливі, ледь помітні кружальця між кісточками. Ештон перевів погляд на звіра. Це знову був лише звір.
《Можна я торкнуся до тебе?》- запитав Ештон. Звір відповів згодою. Ештон підняв руку. Зосереджено стиснув руку у кулак і розтис її, перебравши пальцями і обтерши шкіру на внутрішній стороні кисті. Зосередився і сконцентрував біохвилі у шкірі, тоді збільшив їх частоту і одночасно зменшив амплітуду, заключив їх у шарах шкіри. Таким чином створив потужний, але дуже маленький по площі енергетичний бар’єр з своєї шкіри. А тоді повільно наблизив руку і акуратно торкнувся до енергетичного тіла звіра. Він відчув цей доторк. Невідривно дивився Ештону в очі, борючись з інстинктом, що волав – бігти або напасти. Ештон ніжно і акуратро сковзнув долонею вздовж його голови по загривку. Звір подивився Ештону в очі ще раз, а потім повідомив йому біохвилями, що приймає Ештона. Викрутився з-під долоні Ештона і побіг кудись у бік, моментально розчинившись у повітрі. Ештон поглянув в очі Рікону. Він усміхався. І Ештон відповів йому усмішкою.
Тоді напруга спала і Мерін теж підійшла до Ештона. Вона простягнула йому золоту коробочку. Дуже вже характерного розміру. Ештон взяв її і відкрив. Кільце. Ештон щасливо поглянув на неї. І простягнув руку. Мерін одягла обручку з чорного золота з гравіровкою на безіменний палець.
《Це ключ до наукового центру. Я б склала тобі компанію, коли вирішиш завітати.》- Сказала йому Мерін.
《Звичайно, я з радістю розділю цю прогулянку з тобою.》- Ештон посміхнувся.
– Дякую, кохана. – Він обійняв її.
Вечір повільно хилився до завершення. Гості розходились. І йдучи, Ештон обернувся на Місяць.