Нарешті завал Ештон розгріб. На його превелике задоволення, судячи з звітів, про завершення місій – уже добротна частина справ зроблена – залишилось всього 457 справ. Може місяць ще і проект буде закрито… Хіба що ще звіти перед радою. І запустити сповіщення по другому колу для солдат, що не подали заявку за першим разом, про всяк випадок… А зараз всі звіти про успішні місії Ештон переслав Характерниці. Далі вона з ними розбереться. Спішити немає куди – все одно потрібен час на освоєння, перед тим, як перевіряти їх добробут…
До вечора був ще час, тож Ештон вирішив розвіятись. Акіл з Ванессою були на побаченні, тому Ештон в купальню потягнув малих. Такий собі сімейний похід. Храма тільки в переносному ящичку не вистачає. Нус… Ештон потягнувся, наміріваючись дістати з шафки халати для купання і роздати малим. Ех… життя прекрасне. Він обернувся і халати випали з рук. Ештон просто онімів. Сірін гола.
– О, Господи, Сірін! – Ештон швидко затулив її візуально долонями від себе аби бачити лише голову. – Що це таке? Ти чому гола?
– Так в купальню ж ідемо. – Не зрозуміла вона питання. Ештон аж задихнувся. Він був не готовий. Не готовий зовсім. Що це таке? Що таке-що таке-що таке? ЩО ТАКЕ? А?
– У вас що нормально роздягатися перед особами протилежної статі? А? – Нетямився Ештон. Панікував. І розгубився начисто. Сірін замовчала. Ештон перевів погляд на Рікона. Той напружився весь, як струна. От його реакція зрозуміла. Хоча це явно не ревність. Страх? Серйозно? СТРАХ? Що таке? Він просто мовчки чекав відповідь, бо й так слів не вистачало…
– Ну… – Нарешті подала голос мала. Вона закрилася… – Ти мій вожак. Я в твоїх руках. Я пари не маю. Так що ж ховатися? – Щоооо? Що? Стоп-стоп-стоп. Що-що? Пари нема? Вожак? В руках… Що за…? Ештон намагався зібрати думки в купу.
– Так і що, що вожак? – Заторможено видав Ештон. Він от тупого огра зараз нагадує. Це точно. От для цих двох все ясно. Це теж однозначно, так.
– Ну… – Сірін відвела погляд вбік. – Ти ж можеш користуватися мною. Я твоя. – Тоді поглянула йому в очі. Неприродньо спокійно. – І моє тіло теж.
У Ештона щось стислося в середині, тоді тьохнуло, а тоді обірвалося. Він безсило опустив руки, окрім цих сірих очей він все одно нічого не побачить… Ештон опустив погляд на підлогу. Підняв один з халатів і галантно (хоч це і дибільно в цій ситуації, але бісові манери не витруїш) розгорнув перед дівчиною халат, одночасно затуляючи від свого погляду. Ештон поглянув в сірий погляд. Сірін вловила в очах Ештона мовчазний невиразний біль і підкорилась – просунула руки в рукава запропонованого халата. Ештон мовчки дивився на неї. Рікон теж закрився. Сірін обернулась повільно. Ештон взяв її за плечі і посадив на лавочку для переодягання, сам став перед нею навшпиньки, заглядаючи в очі з-піднизу.
– У мене ж є пара. Ти знаєш. – Тихо запитав Ештон. Не вкладалось поки в голові. Він свідомо відтягував момент. Не хотілось задавати по-справжньому важливих питань.
– Іншим людям це не заважає. – Не стала лізти в кишеню за відповіддю Сірін. Вона зронила цю фразу так просто… Гірка пустота заповнила серце Ештона. Он як. Наліво ходять. А нащо кудись йти, якщо під боком зваблива дівчина-лар… Ештон зазирав їй в очі. Сірін дивилась. Але Ештон знав – вона контролює себе. Там, всередині – буря. Ештон не знав, що запитати далі… Але ниючий біль був спокійним. Не заважав думати.
– Як це не маєш пари, Сірін? А як же Рікон? – Спитав м’яко, болісно, з скорбинкою Ештон.
– Ми не пара. – Відповіла вона. Спокійно, тихо. Категорично.
– Як це не пара? Ви ж спите разом. Живете в одній кімнаті, практично. Кожну вільну хвилинку разом. Як не пара? – Ештон не розумів. Обличчя Сірін закам’яніло. Вона не хотіла показувати Ештону того, що в серці.
– Ми ніяк не закріплювали зв’язок. Ми сім’я. І можемо проводити час разом. З тобою не виходить спати разом весь час, але разом з Ріконом спати ми можемо. – Відповіла вона. Він відчував це… Як за кутом притаїлося щось недобре…
– А чому ви не закріпили зв’язок? – Спитав, майже не дихаючи, Ештон. Губи пересохли.
– Ти не давав дозволу. – майже безвучно сказала Сірін. Ештон видихнув. Він ковтнув огидний і важкий ком, що здавив горло.
– Я думав у вас все добре! – Зірвався на рівні ноги Ештон. – Ви виглядали щасливими. І я думав, ми все вже обговорили! Ще перед тим, як укласти наш договір з тобою, Сірін!- Ештон і справді був розгублений. Він розтер долонею лице. А тоді різко обернувся до Рікона. – Чому Ви нічого не казали? Чому ти мовчав, Рікон?
– Ми нарешті були разом. Дійсно однією сім’єю. І це було уже більше, аніж будь що, що ми мали до цього. – Сказав Рікон і стис губи. – Я боявся питати. Боявся це втратити.
До Ештона дійшла суть сказаного за кілька митей. І його душу так скрутило болем, так стисло, так вивернуло, що сльози, ледь не бризнули. Ештон смикнув обличчям і негайно закрився. Вони встигли відчути… Маленька мить, але вони відчули його біль… Хах… Посміявся Ештон з себе. Як це виявляється боляче – коли тобі не довіряють. Твоя сім’я. Коли тобі не довіряє твоя сім’я. Біль не відступав. Всередині все на шмаття розривалося. Хотілося просто піти. Просто сховатися, випустити емоції, і перечекати. Зализати рану наодинці.
– Я вам дозволяю. – Сухо сказав Ештон. Підняв з підлоги халат і пішов в напрямку купальні, не дивлячись на них. Просто пішов геть. Хоча б кілька хвилин їх не бачити…
Вони сиділи в воді. Було тихо. Лари мовчали. Ештон теж. Він дивився вперед. І намагався не дивитись в сторони. Не дивитись на них. Чорт! Треба було все таки піти. І без того боляче, так ще й емоціям виходу немає…
– Ештон… – Озвався Рікон.
– Що? – озвався Він, не дивлячись, безбарвно. Ештон стримувався. Він і справді закрився від них. Не хоче їм показувати, що всередині. Хоче відсторонитися.
– Покарай мене. – Сказав Рікон. Що знову? Новий ребус? Чому не можна сказати все як є… Чому Ештон має випитувати?
– За що? – Просто спитав він, зустрівшись таки поглядом з ларом. Зелені очі дивились рішуче. Обличчя було спокійне. Рікон більше не закривався. Він був рішучим, та він боявся. Це не був страх перед кимось чи перед чимось… Це був страх за щось. Ештон ковтнув. Зараз це так тяжко… І хоч ззовні Ештон був твердим, холодним, всередині все стискалося, викручувалося. Чому ж так боляче? Тому що він встиг полюбити їх? Це ж логічно не вірити йому… Логічно. Але… Невже Ештон не заслужив довіри? Не заслужив своїми вчинками? Методами? Не заслужив довіри намірами, якими ділився з ними? Невже його власна довіра не заслуговує взаємності?..
– За те, що я мовчав. Ти казав говорити, якщо буде щось не так. А я мовчав. – Видав він. Ештон просто подивився на нього.
– Ні. Не каратиму. Коли я наказував це тобі, мав на увазі твій фізичний стан. Чи ділитися зі мною своїми проблемами чи ні – твоя справа. – Відповів Ештон. Відвернув погляд, знайшов попередню точку на стіні і знову спробував абстрагуватися.
– Ештон! – Аж крикнув Рікон. Він знову обернувся, очікуюче дивлячись на хлопця. Що знову? Рікон в розпачі дивився на нього. – Я… Я не розумію! Що не так? Що я не так зробив? – Його серце шалено калаталося. Він стиснув кулак у себе на нозі. Ештон йому сумно усміхнувся. Ну що ж…
– Ви мені не довіряєте. – Що ще додати? Рікон завмер.
– Це не так! Ми довіряємо! Я довіряю! І Сірін теж! Просто… Просто ми не розуміємо тебе! Між нами і людьми величезна різниця… А ти навіть від шазарійців відрізняєшся немислимо! Ми не знаємо чого від тебе очікувати! – Рікон глибоко дихав, він аж задихався, хоч і кричав не довго. Він дивився Ештону в очі і бачив, що не достукався. Йому не повірили. Мабуть, Ештону просто надто боляче, аби повірити просто в слова. Після того, що було щойно. Після… Тієї розмови… Що ще потрібно, аби більше продемонструвати свою недовіру? Рікон зазирав Ештону в очі, гарячково переводячи погляд з ока на око, шукаючи відповіді в погляді. Та її там не було. Рікон стиснув зуби і вигнув губи в гримасі жалю і… Якоїсь рішучості… Він різко підсунувся до Ештона майже впритул, закинув голову назад і вбік, ніби підставляючи шию. Закрив очі і завмер так.
– Що ти робиш? – Запитав Ештон. Сили вгадувати зовсім не було.
– Він підставляє тобі шию. Сонна артерія, як в людей. Вразливе місце. Знак довіри і покори. – Відповіла замість Рікона Сірін, що сиділа весь цей час збоку. Ігнорувати її до цього моменту було легше, аніж Рікона.
– Бар’єр же діє… – З насмішкою мовив Ештон.
– Але ж ти знаєш, як мене вбити, так? – Сказав Рікон, не міняючись в лиці, не змінюючи пози, не рухаючись. Лише очима підглядаючи… Ештон здивовано на нього поглянув. Здогадався? Як давно? Ештон стиснув губи. От же дурило… Біль якось відступив. Був вже не такий… Різкий, давлячий… Просто вся ситуація цілком була болюча. Ештон кинув на Рікона ще один сумний погляд, а потім прийняв жест – підсунувся впритул, Рікон закрив очі, Ештон нахилився і обійняв малого. Притиснувши до себе.
– Обніми мене теж. – Сказав Ештон. І Рікон поклав долоні йому на спину з якимось полегшенням. – А це людський знак довіри. Твої руки на моїй спині. Я їх не бачу, можеш і ніж туди встромити. – Хмикнув Ештон. Він більше не закривався. Рікон, відчувши, що робиться у Ештона в душі, більше втисся йому в плече. – Я теж часто не розумію вас. Але я запитую, Рікон. Весь час, як мені щось не ясно. Розумієш? – Рікон закивав. І Ештон відпустив його, провівши поглядом.
Та варто було йому випрямитись, з іншого боку шию йому вже підставила Сірін. Вона була спокійна і рішуча. Її відношення до Ештона відрізнялось. Їхні стосунки для неї були рішенням, не почуттями чи інстинктами. Ештон обійняв і її. Сірін міцно обняла його, зовсім не дозуючи свою неприродню силу, що мала б належати трьом здоровим мужикам. Аж ребра затріщали. Ештон засміявся. Він з впевненістю міг сказати, що любить Рікона більше. Але до Сірін його почуття були делікатнішими, ніжнішими, турботливішими. Він погладив її мокрою рукою по волоссю. Це ж треба, щоб таке маленьке, тендітне створіння, було таким сильним. Він вивільнився з її лещат і повернувся на місце.
Після недовгої паузи, Рікон неспокійно поглянув на Ештона. Зібрався з духом і заговорив знову:
– То… Ти даєш нам дозвіл? Щоб ми стали парою? – Рікон дивився на Ештона так напружено, ніби Ештон і справді міг відмовити…
– Звісно. – Треба дослівно сказати чи що? – Я даю вам дозвіл бути парою. За вашою взаємною згодою, звісно ж. – Додав він про всяк випадок… Малі переглянулись. Ештон напружено задумався. – Може є ще щось? Питайте, давайте. Чи кажіть… – Ештон зітхнув. – І потім теж не мовчіть… Ну, чому ж мучитись? Я ж вам не ворог…
Сірін опустила очі. Її серце захололо. Вона не закрилася, просто емоції ніби заморозились…
– Коли з’явиться потомство… Можна мені вигодувати дітей груддю? – У Ештона знову почав затягуватись вузол всередині. – Так їхні шанси на виживання зростуть. Я розумію, що це займе певний час…
– О, Господи… Звичайно можна, Сірін. – Ештон болюче на неї дивився якийсь час. А потім йому стрельнула думка в голову. – Але ж ви знаєте за контрацепцію, так? – Перевів він підозрілий погляд на Рікона.
– Звичайно, знаємо. – Спокійно сказала Сірін. Ештон відчув себе не в своїй тарілці.
– Ну… Народжуйте, якщо хочете… Просто ви молоді такі… Щоб плановано було… – Пробубнів Ештон. Боже… Чому йому так соромно?
– Я не зможу народити дитину без дозволу. – Сказала Сірін, ніби прописну істину.
– Так я вже дав дозвіл! – Спалахнув Ештон.
– Від Системи дозвіл… – Пояснила Сірін, вже здогадавшись, що Ештон не кумекає. – Механізми на нашому тілі і є контрацепція.
– Ті, що створюють енергетичний бар’єр? – Уточнив Ештон.
– Так. – Кивнула Сірін. – Сповіщення про дозвіл приходить власнику. І він підбирає пару. – Ніхріна собі! Піпець. У Ештона очі стали по п’ятдесят центів.
– Ясно. – Булькнув він. І замовк.
– А… – Рікон зітхнув. Ще не все? – Ну… Паруватися нам можна… Усамітнюватись. – Що.???
– Тобто? – Видихнув Ештон. Кошмар. Він не думав, що доведеться узгоджувати чиєсь інтимне життя!
– Ну… Наодинці… – Рікон пробував пояснити.
– Зазвичай власники або самі паруються з ларами, – Перебила Сірін Рікона. – або відслідковують інтимні зв’язки. Ларам між собою рідко дозволяють утворювати пари. – Ештон був не готовий до чергової купи лайна.
– Так… Так, усамітнюйтесь. І не в мене на ліжку. В мене на ліжку можна спати. – Мозок Ештона, здається, перегрівся вже. Він стиснув перенісся пальцями, закрив очі і опустив голову, тяжко зітхнувши.
Ештон не хотів… Дуже не хотів. Але потім повертатися буде до цього ще гірше…
– Сірін… Ти казала… – Ештон знову тяжко зітхнув, з кошмарним усвідомленням того, що зараз спитає. В горлі пересохло. – Казала… Що я вожак. Для тебе. І… Як би воно було… Для тебе. Якби я. Зробив би це з тобою? Тобто… З твоєї точки зору як це? Що б ти відчувала? – Мусить. Він мусить знати.
– Я… – Сірін розгубилась і задумалась. Перевела погляд на Ештона. У нього склалося стійке відчуття, що його оцінюють. – Якби… У тебе не було пари. А в мене Рікона… Тобто ми не пара! – Швидко, ніби схаменувшись, затріщала Сірін. – Не були парою. Не закріплювали зв’язок! Але… Тобто я маю на увазі…
– Ти його любиш. – Підказав Ештон. Сірін замовкла, стиснула губи і опустила голову.
– Так, мабуть… Хоч любов буває тільки в парі… А ми нею не були… Але я його люблю… – Ніби зізнаючись в чомусь жахливому, сказала Сірін.
– Чому ж не буває. Буває любов не в парі. Всяке буває. – Заперечив Ештон. А Сірін дивилась на нього, переконуючись наочно, що її не засуджують. – Отже? – Сірін швидко кивнула, ніби підтверджуючи що пам’ятає питання.
– Якби ми уклали шлюбний договір… Якби все інакше було, тоді так, тоді я була б не проти. – Довела Сірін свою думку. Окей. Питання не про те, який Ештон мачо.
– Але все так, як є. І ти думала, що я все одно можу зробити це з тобою. Тоді що? – Терпляче спитав Ештон. Він плавно закрився. Не хотів, щоб Сірін підбирала відповідь під його емоції. А вона дівчина розумна, дуже в її стилі.
– Ну… Я ж… Віддала себе у твої руки. Я б не перечила. – Намагалася відповідати Сірін.
– Але тобі було б боляче… – Завершив замість неї Ештон. Вона ще мить дивилася йому в очі, а потім кивнула. Ештон поглянув на Рікона. – А ти? Що ти відчуваєш з приводу цього всього?
Рікон був напружений. Але зіштовхнувшись з поглядом Ештона, зітхнув, здаючись. І відповів щиро:
– А що я? Що я зробив для Сірін? – Болісно спитав він. – Ти її врятував. Ти для неї зробив неіснуючий до того договір. І прийняв у свою зграю. Дозволив нам бути однією сім’єю. Що конкретно я зробив для неї? Яке право я на неї міг заявити? Я тобі не конкурент.
Ештон здивовано на нього дивився.
– От ідіот. – Не стримався він. – Ти її любиш. Від усього серця. Всією душею. Ти з нею з самого дитинства. Турбуєшся про неї як можеш, а інколи навіть більше. Ти вирішив боротись за неї. І сам мені про це заявив. Що ще потрібно?
Ештон похитав головою – безтолковий, мовляв. А потім усміхнувся Рікону. Він відкрився. І його сім’я відчула трепетну радість.
– Конкурент я тобі чи ні – відомо тільки Сірін, зрештою. А вона сама щойно сказала, що її серце належить тобі. Любуйтеся, малі. А я піду. Дома посплю. До вечора є ще кілька годин. – Сказав Ештон і виліз з води.