Ештон звично прокинувся в обіймах Мерін. Він потягнувся, і ненароком розбудив кохану. Ранок був приємним і неспішним. Вони поїли і почали свій день.
Ештон помився, одягнувся і вийшов з спальні, готовий бігти на тренування. Але тут на нього чекала ціла делегація: Ванесса, Рікон і Залізна Леді. Всі йому вклонилися, засадили за туалетний столик пити каву (чого він не просив) і почали вантажити його вагоном справ.
– Все чудово, але мені потрібно вже бігти на тренування. – Втрутився Ештон.
– Це виключено. – Безапеляційно заявила Залізна Леді. – Весь Ваш графік уже розписано. Ви були недоступні півтора тижні. У Вас зустрічей назбиралося на трьох керівників!
– Гаразд. Але надалі включайте тренування в мій графік. Це теж мої обов’язки і я хочу бути в формі. – Але, насправді, Ештон розумів, що розірватися він не може. А ще ж Храм! І от це точно почекати не може. І звіти ще! О Боже… Так. Ештон відкрив Ключ і у швидкому темпі створив схему необхідних умов для обряду.
– Серце Шазарії, що Ви робите? – Строго запитала Залізна Леді.
– Я не можу розірватися. Тому хочу передоручити Вам свої обов’язки. Характерницю мені ще знайдіть. І Служителя новенького. – Бурмотів Ештон, відшліфовуючи схему і вносячи чіткі розпорядження.
– Характерниця? Це Служителька, що супроводжувала Вас у зовнішній світ? – Уточнила Ванесса.
– Так, вона. Буду Вам позивні роздавати, бо голова уже кипить. – Продовжував Ештон хімічити схему. – Новенький Служитель тепер буде Бувалим. Ви – Залізна Леді, а Ви – Сестра. – Ванесса почервоніла.
– Чому я Сестра?!
– Тому що я Ваш названий брат, чи Ви уже відмовляєтесь від клятви? – Відірвав від Ключа очі Ештон. Тепер Ванесса набула чіткого бордового відтінку.
– Ні, не відмовляюсь! – Рішуче сказала вона. – Я з гордістю носитиму цей позивний! – Ештон ледь стримався, аби не засміятись і повернувся у Ключ.
– Залізна Леді, мій графік на Вас. Рікон, проведи тренування сьогодні і завтра. Гуртки узгодь з хлопцями і Залізною Леді. Якщо не виходитиме проведеш і їх. Розвідникам розкажи про спосіб життя, звичаї, ієрархію зграї і відповідну прив’язку до договорів ларів, інстинкти пов’язані з зграєю і все якомога повніше. І в голову їм втовкмач інформаю про омег, бет, альф і пару. І Сірін їм покажи. І Характерницю на цю лекцію теж візьми. Все ясно?
– Так все зроблю, Наставник. – Кивнув Рікон.
– Ось тобі схема. – Кинув він уже все готове Рікону на Ключ. – Як звільнишся від малих, іди в Храм – доручи організацію обряду, а опісля все тричі ретельно перевір. Що не ясно – питай ментально або через Систему.
– Так, все ясно, зроблю. – Рікон переглядав уже схему.
– Добре. Йди на тренування. – Рікон вклонився, розвернувся і попрямував на тренування.
Ештон відкрив звіти. Господи, Боже. Близько двухста. Закрив.
– Сестра, сьогодні Ви мені допоможете з організацією всього. Знайдіть Бувалого і Характерницю і зустрічаємось на другій зустрічі. А я йду на першу.
***
Три дні пройшли наче в пеклі. Ештон пропустив один вечір з Мерін і переглянув таки звіти, майже всі були стосовно переселення сімей, або роботи щодо усекретнення їх переселення. Загалом уже вирішено 170 справ. Ештон був задоволеним.
Рікон працює над схемою разом з Сірін. І в одну лекцію він не вмістив, сказав, що йому потрібно ще хоча б три тижні. До викладання цих лекцій також приєднався Лагор, як не дивно, і Кліон(ще один лар, що належить бібліотекареві). Характерниця, як і очікував Ештон, до справи приєдналася охоче. Ештон скинув на неї інспекцію переселених сімей і, як результат, звітування соціальному відділу, якщо щось не так. Їй він також повідомив про свої плани щодо ларів. Характерниця обдумувала все кілька днів, після лекцій дала кінцеву відповідь – вона сама хоче очолити зграю ларів, коли дослужиться до договору, а наразі буде боротися разом з Ештоном за їх права.
А Бувалий допоміг Ештону з консультаціями розвідників і познайомив зі своєю колишньою командою. Чотири потяганих долею розвідники у відставці. Двоє з них з радістю приєдналися до свити. І покинули інструктаж по пілотуванню, слізно пообіцявши Ештону, що і його навчать (і його малих розвідників зі свити).
А щодо малих розвідників – Ванесса розписала їм графік Ештона і тепер кожен з них супроводжував його, наперед дізнаючись всю організаційну інформацію про місце зустрічі й інше. Тому у Ванесси звільнилися руки.
Що ж до сумної жінки (Ештондав їй позивний – Фенікс), що приєдналася до Ештона – у неї була найменш помітна робота. Вона дбала про свиту Ештона. Про кожного знала все, слідкувала за ними, як за власними дітьми і щодень – більше закохувалась у свою роботу. Окрім неї ніхто з цим так не вправлявся, та й довіряли їй свої проблеми без оглядки. Вона єдина мала абсолютно вільний графік і єдина була на роботі, здавалось би, завжди.
Так і летів невпинно час. Все вдалося розгребти і поставити хоч на якийсь нормальний потік лише за три дні до обряду. Рікон і Сірін із схемою впорались бездоганно. Тож Ештон взяв невеличкий брейк перед обрядом. Він приповз до Мерін в шатро майже без сил, і впав біля трону, абсолютно вже не звертаючи ніякої уваги на наложника, не кланяючись, але даруючи коханій поцілунок-привітання. І хоч Ештон прокидався в обіймах Мерін кожного ранку, саме зараз після шаленої гонитви перебування у власній квартирі наодинці – видавалося пусткою.
– Знову переживаєш за договір? – Запитала Мерін.
– На цей раз швидше нервуюсь, аніж переживаю в серйоз. – Зітхнув Ештон.
– Все у тебе вийде. На цей раз ти знаєш усе зсередини. – Мерін звично занурила кігті у волосся Ештона. Він нахилив голову до її бедра, розслабляючись під доторками.
– Так, знаю. Просто мандраж. – Він усміхнувся. – І на цей раз все так, як має бути.
– Що ти маєш на увазі? – Зацікавилась кохана. Ештон хитро посміхнувся.
– Спершу стосунки, договір потім. – Душа Мерін хвилююче переливалась біохвилями.
– Все ж дорікаєш мені за наш договір? – Запитала вона.
– Ні, кохана. Зі згодою або без, із свовободою чи ні, з договором або без нього – я твій. І це ніщо не змінить. – Він зловив пальчики, що плутали його волосся і поцілував їх. Душа Мерін задоволено забриніла у відповідь.
***
Повня. Ще ніколи Ештон не відчував наближення світила так явно. До обряду ще був цілий день. Тож Ештон дозволив собі зануритись у медитацію.
Ештон відчував, як всередині щось відгукувалось на поклик Місяця. І Ештон безоглядки пірнув у цю глибину і опинившись пред “чимось”, різко зупинився. Озеро. Срібна гладь, що в наступну мить стала сферою, а ще в наступну деформувалась у киплячу кулю, а ще за хвильку – потягнулася до Ештона. Він не противився, але і не тягнувся у відповідь. Що це? Мунлайт відповідала, що це енергія Місяця, казала, що енергія чекає. Срібне щось розплескалося, потягнулося стрічками, завирувало, стисло Ештона, що й дихнути була не сила. Та Ештон не пручався. Це щось теж хоче бути чимось.
“Як тобі допомогти?” – Енергія завмерла, знову переформувалася. Вона не відповідала. Вона не чула, вона не бажала, вона не відчувала – лише шукала, була ув’язнена тут.
Ештон потягнувся до неї і енергія шугонула йому в руку. Він тримав безформні потоки. Енергія вирувала, повторюючи несформовану волю свого повелителя. І Ештон згадав. Він пригадав нарешті. Зв’язок із Храмом – він був з точнісініко цієї ж енергії. Ця субстанція – матеріал для Союзу Душ. І срібне дещо тонкими зв’язками зринуло у безкінечну даль, намагаючись виконати волю повелителя, та на щастя – не було з ким. Ештон вклав волю і сформував образний наказ – енергія повернулася і закружляла навколо руки. Ештон закарбував її в пам’яті. Тепер він не забуде. Він пам’ятатиме про це.
“Ти бажаєш мати ім’я? Як щодо ХієдХайн? З в’єтнамської – течія. Тобі підходить.” – Енергія забурлила навколо його волі. Відізвалася… Ештон не очікував, та, схоже, не все існуюче отримує ім’я. Інколи дещо з імені починається. А це означає, що і не всі стосунки закріплюються договором. Інколи стосунки з договору починаються. І цей шлях не є неправильним – він довший, тернистіший. Та… інколи єдиний можливий.
Ештон виринув. Його висмикнули. У кімнаті вечоріло. Ванесса, Акіл і Рікон стояли напроти нього.
Та все ж… Якщо цей шлях не єдиний – варто обрати альтернативу.
***
Ештон стояв у колі. Напроти була Сірін. Все було готово і лишалося лише заключити договір. Сірін нервувалася, та щойно встановила зоровий контакт з Ештоном – в душі настав штиль.
– Ти впевнена, що хочеш заключити зі мною договір, Сірін? – Запитав Ештон.
– Так. Я впевнена. – Відповіла вона. І в колі з’явилися перші умови договору.
– Я теж бажаю заключити цей договір з тобою, Сірін. З цього моменту ми заключаємо договір сімейної приналежності. Чи визнаєш ти мене своїм лідером, Сірін? – Запитав він. Ештон невідривно дивився в темно сірі очі дівчини. І розумів, наскільки він близький до того, аби сковзнути у медитацію, втративши зв’язок з реальністю. Та замість цього, він утримував Сірін в якомусь незримому бар’єрі, що існував лише між ними. Він був реальний, але такий же невагомий. І Ештон був певен, що це і є їхній зв’язок, що незримо закріплюється прямо зараз. Ештон зрозумів, що він в стані близкому до медитації – щось середнє між візією і реальністю, саме той стан, що потрібен, аби закріпити зв’язки і не втратити контакт з партнером. Ештон був певен – наступного разу обряд йому не буде потрібен. А зараз він скористається допомогою Храму.
– Так, я визнаю Вас своїм лідером, Ештон. – Відповідала Сірін. Вона й сама не помічала, як ввіряла свою свідомість Ештону в руки з кожним словом, з кожною біохвилею, з кожним рухом душі.
– Що це означає для тебе? – Продовжував Ештон зв’язувати їхню свідомість.
– Я вважатиму Вас своїм вожаком, коритимусь Вашим наказам та Вашій волі. Дбатиму про Ваше благополуччя, як і дбатиму про благополуччя всієї Вашої зграї. І сама буду її частиною. Відтепер моя доля у Ваших руках. – Відповідала Сірін, одночасно зачитуючи клятву.
– Я приймаю тебе, як частину своєї зграї, своєї сім’ї. Я дбатиму про твоє благополуччя. У моєму домі завжди знайдеться місце для тебе. – Що ж от і все. А тепер закріпити договір. Він підійшов до неї. Сірін не боялася. Не нервувалася. Стояла, наче загіпнотизована, невідривно дивлячись Ештону в очі. Ештон акуратно огорнув її своєю енергією, наповненою трепетним бережливим теплом, захистом, спокоєм, ненав’язливою владністю, тим, що очікувала від нього Сірін. Вона відізвалася. Ступила крок на зустріч, віддаючись йому у руки, ввіряючи себе. Вона бачила лише сині очі перед собою, відчувала лише його енергію навколо, і не було в ній загрози, жадібності, пригноблення.
Ештон простягнув їй свою долоню і Сірін з готовністю вклала туди свою руку. Він сковзнув у сприйняття – довкола було багато енергії Сірін, що невпинно виливалася Ештону на зустріч. Молодчинка. Ештон вже не боявся, що Сірін відштовхне і його. Він схилився, їхні губи зіткнулися, Храм почав обряд. Їхній незримий зв’язок стиснувся, аби стати зримим концентрованим відображенням на тілі Сірін. Храм, підкорюючись закладеному механізму, закріпляв зв’язок енергією, наче стібками. Він ловив енергію Місяця і вплітав туди енергію вогню, енергію Ештона та енергію Сірін. Ештон щедро припідносив Храму енергію Сірін, енергії вогню швидко не стало, а своєю власною – Ештон поки що ділився з обмеженням.
Тепер Ештон зібрав усю павутинку біохвиль і подав Храму. І вони делікатно впліталися між стібками каркасу. Тепер слід додати додаткові умови: “Ментальний зв’язок”, “Можливість розриву за взаємною згодою”, “Сповіщення про стан у загрозливих ситуаціях”. Нарешті останні стібки енергії, що вдало закували незриме марево їхнього зв’язку – Храм взяв енергію Ештона. Їхній зв’язок запечатано, законсервовано.
Ештон з зусиллям сконцентрувався на фізичному світі, приглушив сприйняття. Довкола було тихо, темно. Згори лилося вже не яскраве місячне сяйво. Свідки стояли мовчки. У Сірін з очей бризнули сльози. Ештон усміхнувся їй і обійняв. Тепер це було не потрібно для обряду. Та це було потрібно Сірін. Тільки минулого місяця вона ледь не віддала вічності свою душу, відторгаючи договір, і тепер запізнілий страх наздогнав її.
– Не бійся. Лягай спати. Місяць дасть тобі сили. А коли ти прокинешся, я буду поряд. – Він поглянув на неї і погладив по голові. Сірін всхлипнула, але в її погляді було стільки довіри, що Ештон не сумнівався – все буде добре.