Дякуючи Ванессі, частину справ вдалося призначити ще на сьогодні, тому до вечора Ештон був зайнятий.
Коли ж, нарешті, він все відбігав, потрапив у свою квартиру, відмився, переодягнувся, і дійшов до покоїв Мерін, то був втомлений, як їздовий пес після переходу на Алясці. Тож просто ліг і безсовісно заснув на її ліжку. І прокинувся вже в її обіймах вранці… Чорт! Треба ж було поговорити…
Ештон тихенько, але швидко встав з ліжка і побіг до себе – помитися і переодягнутися перед тренуванням, щоб зекономити час і все ж поговорити з Мерін. А находу замовив сніданок на двох в її покої. Коли він повернувся, то сніданок вже був на столі, а Мерін, судячи з біохвиль от-от мала прокинусь. Фух, встиг.
Ештон сів перед улюбленим вікном і розслабився. Зараз у нього буде ще один веселенький день з розвідниками. Хто б знав, що вони думку колишніх солдат так цінують… Але Ештон віддавав їм належне – вони не використовують в цьому плані полонених. Не хочуть ставити у незручне положення. Не хочуть випробовувати їхні принципи. Ештон приємно здивувався, коли йому це пояснили. Чомусь він не очікував від Шазарійців такої проінформованості, щодо способу мислення переселенців. Це ніби ще на один щабель розділило розвідників від основної маси шазарійців в свідомості Ештона. Люди, що контактують з зовнішнім світом. Люли, що бачать біль і страждання здатні його зрозуміти. Люди що бачать бруд і підлість – здатні його розпізнати. І. І це наштовхнуло Ештона на думку – він і сам возив Характерницю в зовнішній світ, аби вона понюхала пороху… Ці всі думки поки що не оформлювались в щось однозначне, але це “щось” уже назрівало.
– Ти так глибоко задумався, що я навіть здивована, що ти не медитуєш. – Усміхнулась Мерін, приєднуючись до нього за столом.
– Привіт, кохана. – Ештон поцілував її. І притиснув до себе. – Я маю цілу купу причин перед тобою вибачатись.
– Ооо, справді? – Заінтриговано поглянула Мерін на нього. І широко усміхнулась, ніби чекала, що їй такого цікавого розкажуть. Ештон не втримався і сам усміхнувся, розділяючи з коханою радість від її веселощів.
– Мерін, з посмішкою не вибачаються! – Доклав Ештон зусиль щоб “посерйознішати”.
– Ахах а як потрібно? З поглядом глибокого покаяння? – Веселилася дівчина, голосно сміючись з його гримас. Все ще дівчина, так?
– Ааа! – Ештон торкнувся обома долонями до лоба. Посерйознішати не виходило, тож він здався. – Гаразд. По перше, вибач що зник на тиждень. Я й сам не очікував. Я медитував у Храмі.
– Дурниці. – Махнула Мерін рукою. – Це ще не довго. Під час глибоких медитацій свідомість настільки глибоко занурюється в візію, що повністю втрачає зв’язок з реальністю, і відчуттям часу в тому числі.
– По друге… Я прийняв Храм в свою зграю. – Ештон винувато поглянув на Мерін. Вона вибухнула сміхом, почувши це. І жестом показала: “зачекай-зачекай”.
– Ах… – Зітхала вона. – Чесне слово, мене ще ніхто так не смішив. Ох, я готова слухати далі. Продовжуй, коханий. – Широко усміхнулась вона, демонстуруючи гострющі білющі зуби. Ештон зітхнув.
– Я заключив цей договір без твого дозволу… А ще це був союз душ… – Він поглянув на Мерін і швидко додав. – Але я довідався, що з цим договором життєві процеси кожного з нас на іншого не вплинуть! І я все ще можу заключити союз душ з тобою! І я вияснив, що місце моєї пари безапеляційно належить тільки тобі! – Виправдовувався Ештон а Мерін з кожною фразою все ширше усміхалася.
– Не переживай, щастя моє. – На цій фразі у Ештона серце удар пропустило. Він повинен каятись, а не закохуватись ще більше в цей момент! Відставити романтику! – Я знала з ким уклала заручени. Ти народився з душею князя. Тож не слід вибачатися за свою природу. Це теж саме, якби я вибачалася в тебе, що уклала з тобою договір. – він задумався. Мерін розуміла, що з точки зору Ештона, договір може не сприйматися позитивно. До того ж Мерін уклала його без попередження. Але Ештон не очікував, не очікує, і не очікуватиме від неї вибачень за це, тому що розуміє її природу. Чомусь Ештон не розраховував на взаємне розуміння з боку Мерін по відношенню до себе. Йому стало приємно.
– Що ж… Дякую за розуміння. Я ціную. – Ештон не знайшов інших слів. – Є ще дещо.
– О, справді? – Мерін з передчуттям чогось цікавого очікуюче подивилась на Ештона.
– Я маю до тебе прохання. Отже. Я створив новий механізм договору для ларів. Він зараз в пам’яті Храму. І я хочу, щоб ти його перевірила, перед тим як вплітати його в свідомість Храму. – Неочікувано Мерін напружилась. Вона відчувала пересторогу, небажання і відторгнення. Вона перемінилася в обличчі і задумалась. Ештон здивувався. – Чому ти не хочеш?
– Хм… – Мерін поглянула на Ештона, говорячи всім виглядом: “Як це можна не розуміти?” – Потрібно бути обережним з єднаннями душ. Окрім того, це вже не моя територія. І душа Храму належить не мені.
– Храм не проти пропустити тебе, я уже питав. А щодо спільних медитацій… – Ештон зітхнув і став обдумувати, як іншим чином дати можливість Мерін перевірити механізм. – Можливо я якимось чином зроблю енергетичний відбиток механізму в своїй душі і ми помедитуємо разом на твоїй території? – Мерін оніміло поглянула на Ештона.
– Ти готовий розкрити переді мною душу навстіж тільки для того, аби перевірити механізм? – Мерін аж пригнулася на останньому слові, аби підкреслити абсурдну невиправданість методу. Але Ештон лише усміхнувся їй радісно і відкрито.
– Я й так повністю твій. Можу відкрити перед тобою душу і просто так. – Сказав він.
– З цим потрібно бути обережним, Ештон! – Нахмурилась Мерін з пересторогою.
– Знаю. – Кивнув Ештон.
– Можна ненароком нашкодити і собі і мені. – Уважно хмурилась Мерін.
– Розумію. Хоч я і впевнений, що не нашкоджу тобі, та не проситиму довіритись. – Якось сумно зітхнув Ештон. – Але я з нетерпінням чекатиму.
Мерін ще кілька митей дивилася йому в очі. І зосереджено видихнула.
– Що ж. Гаразд. Ходімо в Храм. – Сказала вона рішуче. Ештон аж очі розширив від здивування. Якось це аж дуже серйозно прозвучало з її уст. Вона… Це якийсь інший рівень довіри. Вона ніби виходить з зони комфорту заради Ештона і його, з її точки зору, дріб’язкових бажань і потреб.
– Зараз? – Тільки й зміг він витиснути з себе.
– Так. Чому ні? – Ештон заворожено поглянув на Мерін. Так. Зараз. Прямо зараз. І ніщо інше не має більшої ваги.
《Ти впевнена, кохана?》- Ештон не розумів і сам, чому питає це так – ментально.
《Так. Якщо я обрала тебе собі в пару, прийняла тебе як рівного, то і довіряти я тобі повинна як рівному. Я готова довіритись тобі і твоїм підданим так, як ти довірився мені і моїм підданим.》- Мерін дивилася йому в очі. І її рішучі, гулкі і глибокі хвилі викликали у Ештона мурашки, глибоко проникали в душу. Він ковтнув. Взаємна довіра Мерін для нього значить не менше її кохання. А можливо по якимось незрозумілим критеріям – навіть більше.
Він встав з місця і подав їй руку, з розумінням що бере від неї зараз.
Вона вклала долоньку в його руку, піднімаючись з місця.
《Рікон, я йду з Мерін у Храм. Подбай про все.》
《Так, я все зроблю.》
***
Мерін нервувалася. Це було так незвично, що Ештон не розумів куди йому від цього подітися. Він просто вів її за руку в Храм, але біохвилями і енергією заспокоював кохану, показував їй ніжність і свою любов, теплі наміри. Він всіма силами бажав їй показати, що вона в безпеці, що він не нашкодить їй. Хоча це й викликало певний дисонанс з його намірами викликати її колись на смертельний двобій… Він намагався брати поправку, що у випадку з Мерін “робити їй шкоду” і “вбити її” – різні речі, але на інтуїтивному рівні це все одно все ще не сприймалося. Та Ештон зусиллям волі відклав самокопання на майбутнє і всіма силами зосередився на почуттях Мерін.
Щойно вони підійшли до Храму, Мерін закрилася. Вона ввійшла в Храм з величчю цариці з рукою на долоні Ештона. Він провів її до серця Храму- все тієї ж непримітної кімнатки, де були записані енергетичні зв’язки, де починалася свідомість.
Вони разом сіли в коло. Ештон поглянув Мерін в очі, усміхнувся і простягнув долоні. Вона відкрилась. І Ештон здивовано вловив страх. Явний страх. Вона вклала свої долоні в його.
– Якщо хочеш ти поведи. – Запропонував Ештон.
– Я не зможу. – Усміхнулась Мерін. Її страх нікуди не подівся, але став менш вираженим. Вона відволіклась.
– Чому?
– Тому що я не така талановита, як ти. – Спокійно відповіла вона, слідкуючи за реакцією. Ештон не знайшов, що відповісти. Та його дике здивування й так було зрозуміле. Мерін все так же усміхаючись, пояснила:
– Знав би ти чого мені коштувало навчитись медитувати. А що казати про подорожі в душу. – Усміхнулась вона. – Для цього мені потрібні… більш сприятливі умови. Тому… веди, коханий. У мене це буде вперше. – Додала вона хитро усміхнувшись. Прозвучало двозначно… Ештон почервонів. Йому стало соромно за свої думки.
– Гаразд. – Сказав Ештон з зусиллям.
Він затримав погляд на коханій ще на мить. Вона не боялася. Довірилась? Ештон закрив очі.
Зосередився на біохвилях коханої. На серцебитті. І медитація швидко понесла його в напрямку відомого вже вакууму. Та він свідомо сповільнився. Якщо раніше його входження в душу Храму можна було порівняти з пірнанням у воду спиною вперед, то він сповільнився десь в польоті і потягнувся до біохвиль Мерін. Він ловив одну за одною, та він все одно не встиг – таки шубовснув у вакуум. Він роззирнувся і швидко відшукав Мерін “ззовні” він знову потягнувся до неї, акуратно підтримав її, і допоміг повільно опуститися у ваккум до нього в компанію. Вона опинилася в його руках, в невагомих обіймах. А тоді роззирнулася. Вона запитувала де вони.
“Ми в душі Храму.” – Відповів Ештон.
“А де ж його образ?” – Запитала вже осмислено вона.
“Не показується. Але вони тут.” – він знав це.
“Чому?” – Запитала Мерін і тут же відповіла. – “Я стільки часу не приймала Храм, що тепер він не бажає йти на зустріч зі мною.” – Мерін відчувала жаль.
“Храм впустив тебе до себе в душу, Мерін. Храм поважає тебе. Він пам’ятає, кому належав тисячоліттями. Обра`зи це не те за що слід триматися.” – Ештон підтримував Мерін, аби їй було комфортніше. Вона уважно дослідила його.
“Коли ми на нейтральній території, то ми не являємо один одному істинний образ душі.” – зауважила вона.
“Схоже на те.” – усміхнувся Ештон.
“Покажи мені механізм.” – Сказала Мерін. І Храм відніс їх до спогадів про механізм. Всі три механізми збереглися в тому ж вигляді, в якому їх залишив Ештон.
“Ти пробував тричі. І твій кінцевий результат прекрасний. Я можу удосконалити його. Але навіть зараз він створить достойний договір. Одного я не розумію. Для чого ти створював механізм? Чому не зробив просто договір, який би тобі підходив? Для чого ці обхідні шляхи?” – Линула думка Мерін.
“Я не вмію створювати договори, а якщо точніше – будувати каркас договору. Ніколи не бачив, як це відбувається. Пізніше, коли зрозумію принципи, я впевнений, що зможу. Відпочатку я і не планував робити щось самостійно. Я просто шукав способи вирішення проблеми. Хотів створити механізм не лише для мого договору з Сірін, а й для інших ларів. А в результаті опинився тут. Заключив контракт з Храмом, і почав вчитися стоворювати енергетичні зв’язки і механізми з них.” – Розповідав Ештон.
“Якими ж стали люди. Ти неймовірний, Ештон. Ти другий після мене йдеш цим шляхом самостійно. І перший на моїй пам’яті, кому все дається легко, наче дихати. Хто ж знав, що моє порівння з диханням, коли я пояснювала тобі основи, буде таким точним.” – Лилися думки Мерін.
“Мерін, я давно хотів запитати за свої здібності у тебе. Я вчу Рікона медитувати. Але судячи з його розповідей, його відчуття енергії відрізняється від мого. І він, і я здатні відчувати біохвилі й енергію, вловлюючи ритм і рух. Проте на відміну від нього, я можу ще вмикати додаткове сприйняття. Я бачу енергію настільки ж чітко, як і кольори довкола, проте в той же час всі відчуття заточені під матеріальний світ притуплюються. Я хочу дізнатися за це сприйняття. У тебе воно теж є?” – запитував Ештон, линучи думкою.
“Це твій дар. Талант. Зручний, скажу тобі. Багатофункціональний. Це пояснює, чому тобі так легко даються медитації та й узагалі все, що ти робиш. Якщо порівнювати нас з тобою, то я роблю все всліпу, по пам’яті, а ти бачиш, що робиш.” – самоіронія, Мерін заповнила весь простір навколо, відчувалася наче власна. – “Твій талант був одразу відчутний, але хто б знав, що позаздрити тобі могли б навіть обдаровані алубі. Хотіла б я побачити що на появу такої талановитої людини, сказали б алубі старих порядків.” – Мерін не сміялася, тут це, мабуть, і не зовсім можливо, та саме так вона відчувалася. Їй було цікаво, весело, яскраво, її енергія “дихала на повні груди”. Ештон уже звично відповідав їй радістю. Ештон так радів, коли Мерін почувалася живою і щасливою. І зараз Ештон усвідомив, що Мерін відчуває його думки. Та що приховувати? Його кохання? Не лише почуття і наміри, але саму душу, котра прагне всіма структурами зробити пару щасливою?..
Мерін відповіла йому. І він здивувався наскільки її почуття були дзвінкі, яскраві і глибокі водночас. Ештон не очікував, що Мерін кохатиме його, що їхні відчуття будуть взаємні. Ештон сподівався, прагнув цього, та не вірив. Дивно було відчувати думки Мерін, вона пояснила йому, що почувалася так само – їй складно було прийняти те, що Ештон дійсно кохає її, що його почуття справжні, щирі і глибокі. У Мерін вже було кохання за життя. Та зараз їй було складно повірити у можливість взаємного кохання з Ештоном. Їхні душі бриніли, їхні почуття переплітались, їхні думки шепотіли.
“Кохана моя, Мерін. Ми повинні зупинитись. Ми вирішили, що не будемо зараз заключати союз, ми вирішили, що не повинні робити необдуманих дій.” – Ештон відчув тривогу, що саме зараз все може вийти з-під їхнього контролю.
“Так. Ти правий, дозволь я удосконалю твій механізм.” – Мерін зосередилась на роботі. І Ештон її підтримав.
“Ось ця частина, що відповідає за збалансоване поглинання енергії під час адаптації. Ти добре встановив умови її роботи, але тобі слід обдумати її взаємодію із цією частиною, – Вказувала Мерін. – що відповідає за наповнення енергетичної ємності для договору. Якщо ти не стабілізуєш їх роботу між собою, постраждає ось ця частина, що відповідає за поглинання енергії каркасом договору, і цієї частини, що відповідає за розподіл енергії від ядра, до всіх функціональних частин.” – Мерін на ходу все виправляла. Додавала зв’язки, що стабілізували б роботу самого механізму і зв’язки, про які Ештон не мав зеленого поняття для роботи самого договору. Їй не потрібен був час на роздуми, всі її рухи, дії і слова були чіткими – були самою концентрацією досвіду, знань та грації. До того ж вона мала витончений смак – її зв’язки були плавні, кожен з них і всі разом – були витвором мистецтва, котрий оцінити міг далеко не кожен.
Дуже швидко механізм був готовий. Мерін допомогла Ештону втілити в життя його уявлення і ідеї, навіть тут не коментуючи, чи співпадає це з її власними поглядами та баченням.
Коли Ештон вивів їх з медитації – спершу Мерін, потім і сам вслід за нею, то відмітив, що фокусовка реальності пройшла легше, аніж минулий раз. Ештон встав, ледь втримавши рівновагу. І допоміг встати Мерін. Вона поглянула на нього і Ештон відчув гордість, що заповнювала Мерін до краю. Гордість за нього. І Ештон зрозумів, що значать слова “потішити его”. Його самооцінка просто підскочила на кілька ніким не рахованих балів. Скажімо так – суттєво. Вони вийшли, тримаючись за руки. На вході їх чекали Рікон і Лагор. Вони вклонилися синхронно, а опісля одночасно підступили, стурбовано розібравши кожен свого хазяїна. І повели їх в спальню Сірін (як підозрював Ештон). Мерін весело засміялась з цієї невеличкої вистави. Але не знаперечувала. Ештон вловив легку хвилю полегшення – вона рада була бачити свого підданого. Ештон тепло усміхнувся подумки цій маленькій слабкості Повелительки.
Сірін з поклоном почала розставляти перед ними блюда. Коли вона закінчила, Ештон встав, схилив Сірін перед Мерін в поклоні, натиснувши на голову:
– За порятунок слід дякувати. – Строго він звернувся до малої.
– Дякую за порятунок! Я… не маю чим віддячити. – Якось скомкано, але щиро подякувала дівчина. Ештон відмітив, що Сірін чомусь не боїться Мерін так, як боявся Рікон. Та вона його більше боїться!.. Логіка не зрозуміла.
– Просто вірно служи моїй парі. – Розсміялася Мерін. – Більшого і не потрібно.
Ештон відпустив малу. Вона поглянула на нього, ніби перевіряючи чи все добре, і чи зробила вона все вірно. Ештон їй схвально і по-доброму усміхнувся.
Вони поїли під пильним наглядом ларів, котрі за такт і не чули, мабуть, але, натомість, добре чули, що за тими хто кілька днів(півтори доби, якщо бути точним) не їв, не пив і не спав, потрібен догляд.
Зрештою їх таки відпустили додому. Кумедно, що Повелителькою Шазарії та Хранителем Храму в даному випадку командували лари, що і прав тут, по-суті, не мають. Саме це і ще багато цікавого пара обговорювала, прогулюючись додому.