Повний текст

Ештон не сподівався, що буде легко. Тому всі наступні події стали для нього несподіванкою… На наступний же день він прийшов в відділ соціуму. Де з ним провели плідну бесіду. Ештон і співробітники центру вирішили, що для першого етапу збору даних найефективніше відсіяти не зацікавлених, тому вони спільними зусиллями склали текст сповіщення і тут же його розіслали колишнім солдатам по Системі. В сповіщенні йшлося про появу нової програми по переселенню сімей колишніх солдатів, що була створена спеціально для них. А також внесли поправки на які наголосив Ештон: інформація про те, що для цієї цілі було виділено 3000 місць, про те, що всі переселенці матимуть такі ж права, як жителі Шазарії від народження, але і будуть жити відповідно їхнім правилам. Тут же був перелік основних моментів, на які слід звернути увагу. Наприклад, момент з дозволом на народження дитини і усиновлення, реабілітація для дітей, робочий графік в 25 обов’язкових годин, доступна медична допомога для сімей й інші подібні можливі підводні камені, з якими в майбутньому доведеться зіштовхнутися сім’ям. А опісля опитування, що складалося всього з двох слайдів: “чи є у Вас сім’я?” і “чи бажаєте Ви воз’єднатися з рідними?”. Вже до кінця дня були зібрані дані – всього п’ятсот двадцять три солдати вирішило приєднатися до програми. І Ештон ще раз відмітив наскільки ж все у Шазарійців просто, швидко і ефективно.

Опісля для індивідуальних консультацій було виділено двадцять Соціальних Працівників, які мали б за чотири дні зібрати всі дані.

Ештон вирішив побути на одній із консультацій. Кімната була звичайним офісом, навіть переговорною, швидше. Білі стіни, стіл зі стільчиками й диванчик з туалетним столиком. Ештон розмістився на стільчику, за кілька хвилин консультація мала б початись. Ештон просто насолоджувався тишею і обдумував, що далі.

В двері зайшли дві жінки. Навіть без представлень Ештон безпомилково впізнав колишнього солдата, і Шазарійку, що відрізнялись одна від одної наче дві сторони місяця. Ештон встав.

– Доброго дня. – Вклонилася шазарійка. – Дозвольте представити. Серце Шазарії. – Вказала Соціальний Працівник на Ештона. Він не встиг навіть мукнути щось проти. Але, від цього все одно не втечеш. Тож, мабуть, правильно, що в подібних установах він носитиме це звання?- Та Художниця. – Представила вона жінку, що раніше була солдатом. А зараз це просто матір, або чиясь дружина, що потребує допомоги. І хоч вона тримала лице, та була налякана, насторожена. Ештон привітно усміхнувся і привітався.

Консультація пройшла добре. Шазарійка вміла робити свою роботу. Вона пройшлася по основним пунктам програми, критичних моментах в різниці культур і законів(правил). І по мірі розмови жінка заспокоювалась. Ештон сидів тихо і не заважав. Він залишився задоволеним.

Опісля збору даних Ештона запросили на додаткові консультації, що призначили для тих, хто не вписувався в стандарти. Тут же Ештон дізнався приємні новини – на даний момент було використано 1760 місць, а отже не доведеться вибирати між сім’ями через брак місць і можна допомогти всім, хто цього потребує.

На додаткові консультації був запрошений Розвідник, Старший Соціальний Працівник та Ештон.

– Отже почнімо. – Старший Соціальний Працівник запросив першого солдата та Соціального Працівника, що проводив його консультацію. Після привітань і коротких представлень Соціальний Працівник виклала суть проблеми. В цього чоловіка було четверо дітей, двоє з них – прийомні. Шазарійці задумались на мить. Ештон перервав коротку паузу

– Не бачу проблеми. Для Шазарії – усиновлення це звична річ. Тут усиновлені діти прирівнюються до власних. Тому пропоную і в цьому випадку прирівняти усиновлених дітей до рідних і все. – Його слухали уважно.

– Так, це логічно. – Погодився Старший Соціальний Працівник. – Думаю, питання на цьому закриваємо. Внесіть, будь ласка, сім’ю в список. – Вже звертаючись до підлеглого.

З наступним було цікавіше. Він хотів воз’єднатися з сестрою.

– Наша програма не розповсюджується на всіх родичів.- повідомив Старший Соціальний Працівник. Солдат переживав, не на жарт нервувався. У нього був стан характерний для бійців… Готовність стояти до останнього.

– Я розумію. Але вона ще мала, я дбав про неї. – Ештон уважно слухав.

– Ви її опікун? – Запитав Старший.

– Ні. Але ми жили разом. Наразі нею опікується моя бабуся.- Ештон поки що не втручався.

– Якщо у неї є опікун, і Ви ним не являєтесь, плюс це не та категорія близьких, яка входить в програму… – Підсумовував Старший. Але солдат перебив, схопившись за стіл руками.

– Я розумію, але їм буде важко вижити самим… Я тому і … – Він осікся. Поглянув на присутніх.

– Все добре. Кажіть, як є. – Кивнув йому Ештон. Солдат перевів на нього пооляд, стиснув губи.

– Я тому і пішов на війну, щоб прогодувати їх. Ми… достатньо бідно жили. – Для Шазарійців це порожній звук. Вони не знають, що таке голод. Але Ештон відмітив, що і агресії стосовно дій колишніх солдат проти Шазарії, вони не відчувають… Хіба що Розвідник живіше реагує. У Шазарійців подібні почуття взагалі притуплені…

– Вас, швидше за все, на батьківщині визнали мертвим і повинні були виплатити рідним гроші. – Ештон не проти був допомогти. Але хотів розібратися все ж.

– Так… Але це… Не так як тут. Повинні були не значить – виплатили. – Солдат намагався пояснити і разом з тим не сказати зайвого. Ештон розумів… Він сидить тут один. А за столом напроти – чотири шазарійця. Що і можуть бути не зацікавлені в допомозі йому.

– Ви можете перевірити дівчинку? – Запитав Ештон Розвідника.

– Так, звичайно. – Відізвався він. Настала тиша. Солдат був напружений, як натягнута струна.

– Дівчинка наразі знаходиться у притулку. Її бабуся померла три місяці тому. Гроші за загиблого на війні не виплатили у зв’язку з відсутністю опікуна й її неповноліттям. Але дівчинку хочуть усиновити. Вже ведеться процедура. – Солдат напружився. Ештон теж. Щось тут не чисто.

– Коли їй буде шістнадцять? – Запитав Ештон у солдата, саме після шістнадцяти вже не можна усиновлювати?

– За п’ять місяців. – Сказав солдат, збираючи думки в купу. З душі линули біохвилі глибокого гулкого страху.

– Хто кандидати на усиновлення? – Запитав Ештон у розвідника. Він поглянув трохи здивовано, але швидко дав відповідь.

– Жінка – вчитель математики у школі. Чоловік – професор Філологічного Факультету місцевого коледжа… – Розвідник замовк.- Дивно. – У Ештона мороз по шкірі пройшовся. Що там? – Хвилиночку. – Розвідник кілька довгих митей щось вишукував, Ключ скакав з сторінки на сторінку. – Він брат Директора притулку. – Оце то мерзота. Солдат ще не встиг зреагувати.

– Того самого дитячого будинку? – Запитав Ештон.

– Так. – Розвідник ствердно кивнув.

– Витягайте її звідти.- Безапеляційно наказав Ештон. Він не збирався зловживати своїм становищем… Але… Якщо від цього залежить чиєсь життя, а так воно швидше за все і є. В крайньому випадку, мала в біді… То коли ще використовувати можливості? Та й для яких цілей? Просто зараз він може домогти одній конкретній дівчині. Так же і треба? А як інакше? Світ і складається з таких дівчат і їхніх братів… Всі на нього мить дивилися. Роздумували. Вони не могли йому відмовити. Розвідник відмер і напружено зашерстив в інформаційній сітці.

– Можуть бути проблеми з секретністю. – Він закусив губу. – Ми швидше за все не зможемо проконтактувати з нею.

– Можна обійтися без її згоди? – Запитав Ештон у солдата.

– Так. – Швидко сказав він. – Ми були близькі. Коли вона дізнається, що потрапить до мене, то прийме все.- Ештон перевів погляд на Розвідника.

– Ми можемо підлаштувати дані у інформаційній мережі зовнішнього світу під її усиновлення в іншу країну. – Сказав він.

– Гаразд, але у Вас мало часу. Потрібно встигнути до усиновлення. До тих пір вона буде в безпеці. А от опісля… – Розвідник на нього розуміюче поглянув і кивнув. Йому імпонувало те, що зробив Ештон. Старший намагався вникнути.

– У чому полягає проблема? – Ештон не очікував, що Старший все ж запитає.

– Гроші в зовнішньому світі це ресурс життя. Дівчинка для того, хто її усиновить – це прибуток, спосіб отримати блага. Її усиновлять, заберуть її ресурс життя, а опісля вона вже буде не потрібна. І як від неї позбудуться – залежить від фантазії і можливостей новоспеченого опікуна. – Пояснював Ештон. І прекрасно бачив, що соціальним працівникам це на голову не налазить. – Для неї гірший варіант, якщо її вирішать залишити до повноліття. Адже в такому випадку вона опиниться на вулиці, щойно виповниться вісімнадцять. Та й такий ниций… чолокік не відомо як ще використовуватиме її два з лишком роки, доки вона буде в його руках. – Соціальні працівники витаращились на Ештона. Їм не вірилось. Але заперечень чи недовіри словам Ештона, хоча ні – Серцю Шазарії не було. Швидше вони не могли прийняти за реальність те про що їм розповіли.

– Гаразд. Я вніс її у список. – Сказав Соціальний Працівник. Старший кивнув, погоджуючись.

– Я додав усі необхідні помітки. Її справа буде серед пріорітетних. – Розвідник припинив колупатися в Ключі.

– Чудово. Тоді переходимо далі. – Кивнув Ештон.

– Дякую. – Встав солдат з-за столу.

– Раді бути корисними. – Відізвався Соціальний Працівник. Солдат кинув на нього швидкий погляд і перевів очі на Ештона, ніби вирішуючи, чи дякувати окремо. Ештон просто йому кивнув і стримано усміхнувся. Солдат пішов.

Всього таких консультацій було двадцять три. В результаті прийомних дітей, позашлюбних, і падчериць усяких прирівняли до власних. Наречених, коханих – до дружин, адже це пара. І було кілька випадків, що вибивалися. Прийняли майже всі. Ештон в кінці був витиснений, як лимон.

***

Після збору інформації будні знову покотилися рівним шаром. Ештон залишив розвідникам їхнє діло. І все ж вони кликали його кілька раз для консультацій.

Що ж до його власних майбутніх розвідників: Ештон відмітив, що на тренуваннях і під час гуртка вони перестали уникати Рікона. Не те щоб ставились на рівних, певна пересторога була, але вони спілкувалися. Розвідники зацікавились ларом. Розпитували у нього різні нюанси. Рікон розповідав. Він дивився на них відкрито, не ховаючи за спиною емоцій. І Ештон бачив, що хлопці думають. Порівнюють. Вони і в Ештона розпитували напряму: і за договір, і за їхні дивні стосунки. І Ештон доніс їм свою думку. Він дуже радів, що вони спитали, адже сам він не наважився б їм це доносити – нав’язана думка сприймається інакше, інколи наперекір.

Хлопці з гуртка музики перестали ходити на гурток. У них з’явилися інші справи і навчання, часу не вистачало, довелося вибирати між музикою і гуртком Ештона. Він їх підтримав. Сказав, що це природньо – його підтримка вже їм не потрібна. Ще за два тижні, слідуючи прикладу музикантів, заучки теж пішли з гуртка. Садоводи вирішили залишитись до сезону цвітіння – їм було цікаво подивитись на результат. А опісля вони планували влаштуватись в ботанічному саду помічниками. Ештон і їх підтримав.

Та від тренувань хлопці не хотіли відмовлятись. Ходили, як і раніше. Це місце для них стало не лише спортивною секцією, а й місцем дружби. Ештон розумів.

Навіть Рікон вперся, що хоче перенести ритуал по “ходьбі під покровом Місяця” на наступне повнолуння. І життя, не наповнене подіями, дало Ештону можливість на перепочинок.

Тож зараз він йшов після тренування додому.

《Ештон, допоможи.》- Рікон висмикнув Ештона з спокійних буднів всього двома словами.

《Де ти?》

《В Храмі. Сірін не прокидається》- Слова Рікона пронеслися набатом в голові Ештона. Не прокидається. Ештон полетів у Храм.

Сірін лежала на підлозі. А Рікон стояв над нею на колінах. Різке відчуття дежавю з’явилося у свідомості.

Він підскочив до неї й став коліном у воду. Енергія не виділялась. Хвилі були збитими і… приглушеними. Слабкими. На шиї був договір. У Ештона душа похолола. Він схопив її на руки і поклав у ліжко. Рікон, не питаючи, дав йому масло. Ештон розтер і почав звичним чином вирівнювати біоритм. І ритм вирівнявся. Але був таким же слабким. Ештон наповнював її енергією не жаліючи. Проходили хвилина за хвилиною, а це не допомагало. Серце Ештона гулко билося. Він боявся нашкодити, тож припинив.

На ритм Сірін було легко настроїтись. Він був хоч слабким, але стабільним. Ештон, пропустивши будь-яку адаптацію, з розгону шугонув у медитацію. Здається, Храм хотів допомогти. Хоча… можливо не Храм – Місяць… Хвилі Сірін легко колихали Ештона. Він спробував дійти до їхнього джерела… Але інтуїція підказала йому, що він рухається не в тому напрямку. Напрямок. Ештон сковзнув по тілу Сірін. Її біохвилі були стабільні в усьому тілі й линули відповідно до роботи всіх органів, хоч і були сповільнені… Окрім голови. Її мозок наче був в конвульсіях. Біохвилі від її мозку заполошно билися об невидимий бар’єр. Ештон сковзнув до джерел її енергії, та він уже знав – що всередину проникнути не зможе. Ештон виринув з медитації.

– Знайди її партнера. Потрібно перевірити договір. Швидко, Рікон.- Повторювати Ештону не довелось. Рікон зірвався з місця і помчав, полетів на швидкості лара в напрямку цілі.

Поки Рікона не було, Ештон уважно обстежував Сірін. Всі її життєві процеси затухали. Було таке враження, що договір витягує не лише всю енергію, що виділяється з її тіла, а й життєвонеобхідну. Ештон знову занурився у медитацію. Її свідомість наче замкнута дика пташка в клітці билася об пруття… Ештон спробував пробитися до неї – заспокоїти, але це було неможливо – Сірін належить не йому. Він не може. Ештон безсилий.

– Наставник. – Рікон поклав Ештону руку на плече, висмикнув його з медитації. – Вибачте, що перебиваю. Я привів його. – Ештон розфокусовано подивився на новоприбулого. Розвідник. Ештон тепер їх здалеку бачить. Вони відрізняються від решти шазарійців. Якими б наївними і розніженими шазарійці не були в своїй утопії, потрібен відсоток, що цих ягняток захистить – сторожові пси. Ештону знадобилася хвилинка, аби отямитись.

– Потрібно перевірити договір. – Подивився він на новоприбулого. Без вступів заговорив, наче лар.

– Як? – Розгублено запитав Розвідник.

– Торкніться до договору і спробуйте дати запит. – Пояснив Ештон. – Це наче ментальний наказ. Тільки потрібно запитувати, а не наказувати. – Сказав він і підсунувся на ліжку подалі, пропускаючи його до Сірін.

Розвідник нахмурено поглянув на Ештона. Підійшов ближче, нахилився і поклав пальці на шию Сірін. Договір розійшовся нерівними хвилями кольору крові, наче намагався уникнути доторку будь якою ціною. У Ештона мурашки по шкірі пробігли. До горла підступив ком. Розвідник відсмикнув пальці. Ештон вскочив на ноги.

– Давно вона у такому стані?! – Накинувся Ештон на Рікона.

– Другий день. – Рікон теж панікував.

Що робити? Ештон заполошено перевів погляд на Сірін. У неї немає трьох днів, як казала Мерін. Вона стільки не протягне. Можливо Рікон би протягнув, Сірін не настільки сильна, але пручається за трьох. Виходить договір тягне на боротьбу з її свідомістю силу з неї ж. Ештон закусив губу. Мерін. Вона може допомогти. Він знявся з місця і побіг до неї, на ходу прокричав через плече:

– Залишайтеся тут! Рікон, якщо стан буле критичним, поділися енергією. – Ештон вилетів в двері.

Він біг настільки швидко, наскільки міг. Слава Богу, що Храм на одному рівні з Гаремом. Вже за пів години він був перед Мерін. Він ввірвався прямо посеред ради. Вже знайомі керівники відділів провели його поглядом в шатро.

– Мерін! – Ештон стояв задихано переводячи подих. Він стояв і розумів, що, мабуть, його прохання занадто нахабне.

– Що сталася, Ештон? – Запитала Мерін. Вона огладила його заспокійливими хвилями. Ештон прикрив очі на секундочку, дозволяючи собі мить спокою. Коли він відкрив очі, то був уже звичним Ештоном. Зібраним і спокійним. Готовим діяти.

– Допоможи, Мерін. – Поглянув Ештон своєю синню в її фіолетові очі.

– Гаразд. – Сказала вона. – Розкажеш по дорозі.

Ештон мимо волі замилувався нею, це здалось йому не природнім і не правильним, зважаючи на ситуацію. Вона бігла поруч з ним, майже не напружуючись(у сукні до п’ят), і паралельно розмовляла з ним. І Ештон захоплювався нею. Навіть зараз. Він коротко пояснив їй, що її знайома лар відторгає договір. Що вона помирає.

– Доброго дня. Можна? – Спокійно з посмішкою привіталася Мерін.

– Так, будь ласка. – Відповів Рікон замість Сірін і вклонився їй. Розвідник не готовий був до такого гостя. Він приголомшено вирячився на Повелительку і теж вклонився.

Мерін сіла поруч з Сірін. Ештон негайно сковзнув у сприйняття. І заворожено спостерігав, як Мерін руйнує договір. Якщо він керував своєю енергією, як безформними потоками, то енергія Мерін нагадувала… Руку робота, що виконує якісь мікроскопічні дії. Вона чітко і точно маніпулювала її договором. Буквально за дві хвилини договір було поступово зруйновано нанівець. Свідомість Сірін вирвалась, і заспокоювалась хвилями під енергією Мерін. Вона влила в лара достатньо багато енергії, спрямовуючи її ціленаправлено в джерело, і між клітинами життєво важливих органів. При чому враженя було таке, що вона годує кожну клітинку, напонює енергією зсередини, як робила б енергія самої Сірін. Ніби пропускаючи етап засвоєння. Тепер з нею все буде добре. Мерін встала і наткнулась на благоговійний погляд Ештона.

– Ти неймовірна. – Видихнув Ештон. І взяв її за дві руки.

– Ти вмієш поплекати моє его. – Широко усміхнулася Мерін.

– Зробиш таке колись ще раз? Навряд я чомусь зможу навчитися, але я б помилувався. – Ештон не міг відірвати від неї погляду.

– Коли ти на мене так дивишся, я готова погодитись на що завгодно.- Засміялась в його руках Мерін. Вона самозадоволено усміхалась.

– Навіть не попросиш чогось взамін? – Хитро усміхнувся Ештон.

– Ти мені й так багато дав. Більше не проситиму. – Усміхнулась вона, м’яко. За цією посмішкою було так багато… Але замість суму чи жалю відчулася велич. Тільки Мерін може фліртувати з величчю цариці. Ештон відчув таку хвилю любові, що просто несила була стриматись. І Мерін знову самозадоволено заусміхалась, приймаючи його біохвилі.

– То… – Ештон постарався взяти себе в руки. Все ж вони не наодинці. – Вона відторгала договір?

– Так. – кивнула Мерін. – Які припущення? – Запитала вона в Ештона.

– Насильно нав’язаний договір. – Стенув плечима Ештон. – Договір був абсолютно одностороннім. Навіть натяку на взаємність. Можливо вона не змогла прийняти якісь умови. Окрім того, вона могла розцінити якісь дії під час обряду, як насильство над собою.

– Я не чинив над нею насильства! – Втрутився Розвідник. Можна зрозуміти, адже його звинувачують, по суті, перед Повелителькою.

– Душа кожного з нас – це таїнство. – Умудрилась Мерін стиснути одне плече і “розвести” однією рукою. Ніби напівжест. Я тебе, ніби, не звинувачую, але сам добре знаєш, де завинив. А потім додала: – А можливо… Вона уже комусь належить. – Мерін кинула хитрий погляд на Ештона через плече, направляючись до виходу. Ештон переварював кілька секунд. А потім вилетів у двері, наздоганяючи її:

– Зажди! Що ти маєш на увазі? – Та Мерін лише хитро усміхалась і Ештон вже знав, що вона нічого не скаже. Він просто проведе її.

《Подбай про неї》- Сказав Ештон Рікону через ментальний зв’язок.

《Так, гаразд.》

***

Ештон знав, що найближчим часом він уже нічим Сірін не допоможе. Та й Рікон за малою пригляне. Тож Ештон повернувся до ларів ввечері.

Він постукав. Двері відчинив Рікон. Сірін лежала у воді, у неї був збитий біоритм, Рікон, очевидно старався з усіх сил настроїтись на ритм Храму, але поруч з Сірін вдавалося це з зусиллям.

Ештон встав поруч з нею на одне коліно і почав вирівнювати ритм. Сірін лежала мовчки і дивилася кудись Ештону під ноги. Коли він закінчив, торкнувся до її щоки:

– Як ти? – Сірін перевела погляд Ештону в очі і не витримала. Вона заридала вголос.

– Я не змогла… Я не змогла… – Вона намагалася сказати щось через ридання, але фраза зривалася. У Ештона стислося все всередині. Він просто сів у калюжу, пославши все до біса, згріб її на руки і стис в обіймах, гладячи по мокрому волоссю.

– Мені так жаль… Він… Я відмовилась від шлюбного договору… І він заключив зі мною… А обряд… – Захлиналася дівчина.- Під час обряду… – Все ридала Сірін Ештону в плече. – Мені жаль… Так жаль… Я не змогла змиритись. Він… Він… Поцілунок… – Всхлипнула Сірін. – Цей договір…

– Я розумію. Розумію… – Ештон все гладив її. Огорнув заспокійливою енергією.

Він уже мав уявлення про те, що відбувається. Будучи сильним ларом, по суті парою вожака, Сірін не змогла погодитись на роль останьої ланки в зграї. А на шлюбний договір вона не могла погодитись через Рікона. Окрім того сам поцілунок міг нести якийсь посил, який Сірін розцінила як загрозу чи насильство. У нього душа боліла за Сірін. За ці місяці вона стала не просто дівчиною Рікона… Він постійно відчував її увагу десь на невидимій периферії. Вона слідкувала за ним здалеку… Коли приходила в гості до Рікона(він достатньо добре навчився вирівнювати її біоритм, коли сам в порядку), в Храмі… Важко пояснити… Але Ештон відчував її на якомусь внутрішньому рівні. Зачислив до кола “своїх”. І коли побачив на ній той договір… Ештон не повинен себе обманювати – він відчував що все не так, як мало б бути, не на своєму місці. І правда в тому, що Ештон уже не може уявити Сірін в чиїхось руках. Він не ДОВІРИТЬ її нікому. Особливо після сьогоднішнього.

Думки про договір із Сірін у нього вже з’являлися, але були надто далекими. Не першочерговими. Не оформленими, не чіткими. Зараз же вони явні. Ештон зітхнув.

Мова не лише про Сірін. А й про всіх ларів. Ештон відклав це питання. Як не першочергове. Проте він помилився. З кожним місяцем один лар потрапляє під договір. І добре, якщо це двосторонній шлюбний договір. Та найчастіше лари натягують на себе роль омеги в зграї, приймаючи договір приналежності.

Чи правильно зробить Ештон, якщо заключить з Сірін договір? А як же щодо інших ларів? З усіма ж не заключиш договір.

Ештон стиснув ридаючу Сірін, притис її голову щільніше. Вона вчепилася в його футболку. Ештон прислухався до Рікона, та він закрився.

До біса. Зараз він нікому її не віддасть. Він може подбати про одну конкретну дівчину зараз. А опісля він займеться іншими.

《Мерін》

《Так, Ештон?》- відгукнулася Мерін.

《Я хочу заключити ще один договір з ларом. Дозволиш мені?》- Серце Ештона забилось швидше. Він очікував відповіді.

《Так, швидко ти зрозумів.》- Відповіла Мерін.

《Дякую, кохана.》

《М》- віддала Мерін останній посил. І Ештон чітко уявив, як вона усміхається.

Він обхопив обличчя Сірін двома руками і відсторонив від своїх грудей, так аби воно було за сантиметрів тридцять від його власного. Сірін від несподіванкти перестала ридати й інстинктивно обхопила його зап’ястя. Ештон уважно заглянув їй в очі.

– Заключиш договір зі мною? – Запитав він. Сірін всхлипнула, стисла губи і з очей скотилися сльози стрімкими струмочками. Вона силувалась щось сказати, але голос зник. Тоді вона просто закивала. Видерлась з рук Ештона і, ридаючи вголос, зарилась йому десь в груди.

– Дай масло. – Тихо звернувся він до Рікона. Той мовчки простягнув пляшечку. Ештон розтер масло в долонях і поклав руку Сірін на спину над топом.

– Йди сюди. – Покликав Ештон Рікона й розгорнув для нього іншу руку. Малого ніколи не треба запрошувати двічі, він одразу примостився до них в калюжу. Ештон сковзнув другою рукою і Рікону за шиворот, і став їх підлаштовувати під один ритм, тільки малому він вливав енергію малесенькими порціями, групуючи її, наче хвилі на воді, а Сірін – насичував енергією потужною пульсацією, наче потоки крові, що вириваються з серця. Рікон блаженно зітхнув. Дбаючи за дівчину ці два дні, йому і самому було непереливки. Тепер же вони тулилися одне до одного в обіймах Ештона. Відпочивали як емоційно, так енергетично. І якби не вода під попою, чесне слово, Ештону було б затишно.