Ештону хотілось побути наодинці після медитації. Та він не знав, куди подітися. І вирішив насолодитися самотністю під час прогулянки додому. Було багато думок. Вони роїлися. І, навіть, вже лежачи в ліжку, Ештон не міг заснути.
В спальню постукав Рікон.
《Заходь.》 І Рікон зайшов.
《Можна?》
《Угу.》
Рікон ліг до нього. Хоч Ештон і хотів побути наодинці, але компанія Рікона не обтяжувала. Малий просто ліг на сусідню половину ліжка.
– Ти був в Храмі? – Ештон здивувався. Його ж уже тоді там не було.
– Звідки знаєш?
– Сірін заходила. – Рікон зробив паузу. І Ештон здивовано вловив заздрість Рікона. Той різко перевернувся, ставши на четвереньки, і чорт, Ештон готовий був об заклад побитись, що на мить побачив його звіра. – Пообіцяй, що наступного разу покличеш мене!
Ештон розсміявся.
– Пробач, я не подумав, що ти хотів би побачити.
– Ти… Йшов під покровом Місяця!- Крикнув Рікон. – Ти… Та під покровом Місяця майже ніхто не ходив! Окрім Повелительки…. – Рікон задумався. – Та на пальцях двох рук перерахувати можна! А зараз навіть не повня! Сам! Ти ж людина!!! – Рікон бризкав на нього слиною. І схоже зупинятись зовсім не збирався.
– Зачекай. – Витягнув руку Ештон. – По порядку. Я медитував…
– Та хоч факелом на клумбі називай!- Закричав Рікон.- Пообціяй, що наступного разу покличеш мене!
– Гаразд-гаразд. – Усміхнувся Ештон і підняв руки долонями вперед, мовляв “здаюсь-здаюсь”. – Обіцяю, наступного разу, коли вирішу помедитувати в Храмі, покличу тебе.
– Та не в Храмі! До чого тут Храм? Під покровом Місяця! – Кричав Рікон.
– Так ти ж сам мені відмовився пояснювати що відбувається. Поясни, яку обіцянку витягуєш з мене, хоч. – Засміявся Ештон. Рікон сів на попу, спираючись руками на матрас, в нетерпінні дивлячись на Ештона. Ну, серйозно, як пес! Ну, не можна ж так асоціації проводити… Але Ештон не винен. Воно саме з свідомості вилазить!
– Гаразд! У цей стан… Повелителька входить і йде у ньому під покровом Місяця. Це… Перекази. Лари передають ці знання від покоління до покоління. Одного разу Повелителька провела під покровом Місяця лара. Його звали Рісан. Але опісля ритуалу його ім’я змінилось. Він прийняв нове життя з Повелителькою і нове ім’я – Нілір. Окрім нього під покровом Місяця йшла ще одна лар Вінай. Вона йшла під покровом Місяця з іншим алубі, його звали Ламьєн. Їх теж провела Повелителька. Всі інші, хто був під покровом Місяця були алубі. І їх теж вела Повелителька.
Ештон задумався. Схоже він говорить про контракт душ.
– Тобто. Під покровом Місяця йдуть ті, хто хоче прийняти життя з кимось? Створити союз, правильно? – Уточнив Ештон. Рікон уважно подивився на нього.
– Я вже не певен. Але до цього це було так.
– Ясно. – Мерін згадувала якось про глибокі медитації. Можливо це воно.
– Пообіцяй… – Рікон нахмурився, дивлячись з-під лоба. Ештон засміявся.
– Рікон, наступного разу, я тебе проведу. Ми ж уже домовились вранці, забув? – Рікон аж рот відкрив. Осмислюючи. А потім нерозуміюче подивився на Ештона.
– Ти хочеш, щоб я розділив з тобою життя? – Запитав Рікон. Ештон засміявся. Похитав головою.
– Ні-ні. Про це ми не домовлялись. Я лише допоможу тобі порозумітися з звіром. Проведу тебе під покровом Місяця, фактично, якщо висловлюватись твоїми словами. – Ештон роз’яснив, але Рікон дивився на нього не розуміюче.
– Поясни! – Вимогливо буркнув він.
– Що ж тобі не зрозуміло? В Храмі хороші умови для глибоких медитацій. От як я тебе вчив? Настроюватись на якийсь фактор, чи хвилі, відсторонюватись, і так далі. Ось в Храмі це дуже легко зробити. Я занурився в свою душу. От і все. Так, як перед цим в твою. І ми домовились, що зробимо це ще раз, аби ти владнав свої внутрішні проблеми. Те, про що згадується у Ваших переказах, це те ж саме все, тільки подорож в душу згадані алубі і лари здійснювали для заключення союзу між собою. От і все.
Рікон вирячився на нього.
– То що ж це виходить? Що я УЖЕ БУВ під покровом Місяця і не зрозумів? – Аж притих Рікон. А потім зсутулився, весь притиснувся до колін і накрив голову руками. – Який сором! А з іншого боку… – Він раптом випрямився і трохи ошаліло поглянув на Ештона. – Я що, тепер теж залишусь в переказах? Та ми… Зламаємо всі уявлення про цей обряд. Ти! Це ти все перевертаєш з ніг на голову! – Вказав Рікон пальцем на нього. Склалося враження, що він Ештона звинувачує.
– Мені зупинитись? – Запитав Ештон, усміхнувшись м’яко. Рікон глянув на нього, розширивши очі.
– Ні. Не зупиняйся. – Пошепки сказав він. – Я поклявся, що стану твоїм інструментом для здійснення твоїх цілей. І я буду щасливий і справді знадобитись тобі на цьому шляху.
Ештон не очікував цих слів зараз. Але йому полегшало. Чомусь ця підтримка так йому була потрібна зараз. Адже він і справді довіряє цьому пацану.
– А якщо я вирішу змінити тут все? Якщо моя ціль… Не співпадає з уявленнями Шазарії про загальне благо? І тоді підеш за мною? – Спитав Ештон.
– І тоді піду. Я вірю тобі. І в тебе вірю. – Кивнув Рікон. Ештон усміхнувся. Мабуть він скучив за цим… Коли за його спиною хтось є… Коли він захищає когось, приймає на себе перший, найсильніший удар, і коли може покластись на когось, хто прикриває тил.
***
Ештон сів за стіл перед Мерін. Поставив перед нею відкриту коробочку з кільцем. І склав перед собою руки. Він мовчки заглянув в очі Мерін. Вона терпляче поглянула в його очі. Вловила його хвилі. Він був рішучий. Спокійний. Його хвилі говорили про виваженість, осмисленість. Ештон дочекався, поки вона прочитає його, перед тим, як почати розмову. І ось її погляд характерно сфокусувався, а хвилі дали знати йому, що вона готова.
– Ми не готові укласти союз душ зараз. Ані я, ані ти. Проте, я хочу, аби ти знала – мої наміри тверді. І я хочу укласти цей союз з тобою, коли ми будемо готові. Чи погоджуєшся і ти мені дати цю обіцянку? На моїй батьківщині це називається “заручини”. – Мерін усміхнулася.
– Який ти хочеш контракт? – Запитала Мерін.
– Рівнозначний. – Твердо відповів Ештон.
– Але це ризик. У цьому випадку ми не знатимемо, що нас чекає. – Зауважила Мерін.
– Зараз між нами рівнозначний договір. Невже ти не відчуваєш, що це саме те, що нам потрібно? – Запитав Ештон. Мерін спантеличено поглянула на нього. І засміялася.
– Можливо так зручно любити один одного. Але ж, Ештон, а якщо трапиться щось жахливе? – Вона говорила так, ніби підкреслювала його наївність. Ештон не ображався.
– Ти переживаєш за відхід, Мерін? Навіть, якщо ти станеш моїм фамільяром, ми не можемо бути впевнені, що ти покинеш цей світ, коли я помру. І скільки я проживу, черпаючи силу з тебе, як з-підконтрольної душі. І не можемо бути певні, що я не змінюсь до невпізнання, як уже було. Натомість же ми не будемо рівними. А я хочу, аби ти пішла так, як говорить тобі твоя гордість, а не у якості фамільяра. – Мерін округлила на мить очі, а потім розсміялась. Її хвилі сказали, що для неї почуте несподіванка. Ештон розумів. Медитації допомогли йому проаналізувати все досить глибоко, осмислити і відчути. Такого не очікуєш від милої кучерявої істоти, яким, мабуть, Мерін його сприймає.
– А як же щодо твого варіанту? – Запитала вона.
– Мій варіант з рівнозначним договором дозволить нам йти на одному рівні. Любити, підтримувати. Поважати. Я стану серцем Шазарії. Я виконаю обіцянку, що давав раніше. Я дам дещо Шазарії. – Сказав Ештон. Рішуче, спокійно він уже все обдумав.
– І що ж це? – Усміхнулась Мерін. Її серце на мить завмерло.
– Я хочу, щоб без тебе світ мав змогу боротись далі. Я хочу допомогти тобі подбати про твій відхід. – Мерін здивовано на нього дивилась.
– Але… Якщо ми вкладемо рівнозначний договір… Як же ти плануєш мене вбити? – Запитала вона. Зовсім не підбираючи слів.
– Я кину тобі виклик, коли буду готовий. – Його рішення було уже прийнято. Він відчував нерушійне рішення, ціль, що він прийняв. Він йтиме до неї і зробить все можливе.
– Якщо хочеш вбити мене своїми руками, тобі доведеться придумати щось краще, аніж минулий раз. Вдруге це не спрацює. Я очікуватиму твого блоку енергією. – Підсміялась вона.
– Все в твоїх руках. – Усміхнувся Ештон. – Ти сама мене вчитимеш. Хочеш, щоб я тебе переміг – вчи добре. – Мерін на таку наглість здивовано розширила очі, з захопленою посмішкою на устах. – А якщо не вийде – не страшно. Тоді я покину цей світ. А ти почекаєш когось достойнішого. І спробуєш ще раз. І якщо не закриватимешся від всього світу – у тебе все вийде.
Вираз обличчя Мерін змінився на очах. Вона дивилась на достойного. На рівного. На того, кому здатна довірити своє кохання, своє життя і свою смерть. І свій дім.
– Я згодна. Приймаю твої умови. – Вона взяла у руки коробочку з обручкою. Ештон простягнув руку, просячи її долоню. Вона вклала свої тендітні пальчики і його руку. Він нахилився і поцілував кисть. А тоді витягнув з коробочки, яку тримала Мерін, обручку і одягнув на безіменний палець. Мерін встала, нахилилась і поцілувала Ештона, скріпивши їхню обіцянку. Вона додала додаткові умови в їхній договір. Ештон усміхнувся. Тепер він зробив все осмислено. Він відчув, як якесь дивне відчуття власної безпомічності, що маячило десь в закромах свідомості, безслідно зникло.