Ештон швидко влився у свої будні після відпустки. Життя лягло на протоптану стежку легко. Тренування, гуртки, майже кожен вечір – Мерін. За час відсутності Ештона Система знайшла йому ще двох кандидатів у свиту.
Одним з них виявився лисий мужик середніх років(з вигляду), середнього зросту, з дуже розвинутою мімікою. Який серед довговолосих Шазарійців виглядав, як лисий мім. Мужик був веселим ззовні, та Ештон відчував… Що насправді це не його основна риса, це швидше зручна маска. А всередині був солдат. Надійний, спокійний і, навіть, холоднокровний. І ця невідповідність зовнішньої картинки і внутрішнього я якось аж надто контрастувала. Мужик був колишнім розвідником. І бачив багато… Багато бачив, словом. Як в Шазарії, так і за її межами. Багатий життєвий досвід Ештон оцінив.
– Чому Ви вирішили відгукнутись на цю заявку? – Запитав Ештон.
– Система просто так не пропонує. Мені, значить, підходить. Але ця заявка єдина не була схожа на підготовку майбутніх розвідників, інструктора транспорту й інше. Такий уже я. – Стенув плечима Мім і розхихотівся.- Без бруду у житті не проживу. А все моє єство кричить, що з Вами я його отримаю по повній. Так що я тут.
Ештон прийняв його в свиту. Іншу заявку відхилив.
***
Та все ж була одна відмінність. Ештон змусив Рікона ходити на його тренування. Малий вяло відпирався, та Ештона послухався.
Після першого ж дня Рікон зрозумів, що не дооцінив Ештона в якості тренера. Він влаштував малому особливий курс підготовки молодого бійця з поправкою на фізичні можливості. В той час, як Ештон з хлопцями пробігали одне коло, Рікон повинен був пробігти чотири, а оскільки Ештон з учнями пробігав не менше десяти кіл, Рікон після забігу лежав на траві і віддихувався. Майже одразу силові вправи перетворилися на розвагу для хлопців. А скільки Рікон зможе підняти? Скільки відіжме? А от на рингу Рікон вже відігрувався на пацанах, хоч в спаринг ставав один проти п’яти, навіть енергетичний бар’єр часто спрацьовував. Але хлопці один одного не жаліли. Поява Рікона всіх оживила.
Особливо за всім спостерігали розвідники. Вони розуміли, на відміну від переселенців, хто такий Рікон, були на сторожі. Та все ж… Ештон дав собі слово – він змусить їх зрозуміти, що вірність підлеглих без правильно вибудуваних стосунків – не здобути. Що лари – небезпечні та хижі, але потребують турботи і любові, як і все живе, що вони не тварини і не зброя, і, тим більше, не розмінна монета. Ештон обов’язково втовкмачить їм, що лари – це довірене їм життя, в першу чергу, а опісля вже – підлеглі. А Рікон йому допомагав, відчував його наміри, інколи використовуючи кулаки.
А після тренувань Рікон прилипав до спини Ештона на добру годину і пускав на нього слину. Біоритм після прогонів Ештона в малого збивався начисто.
Також Рікон ходив на гуртки Ештона з заучками і з розвідниками – вчилися разом. А ще Ештон додав їм у розклад три заняття по дві години для медитацій, вивчення енергії та біоритмів й усього такого Шазарійського добра. Рікон навчив Ештона закриватись.
В той час, коли Ештон був з Мерін, Рікон йшов в Храм. І десь двічі на тиждень стабільно приходив до Ештона спати. При чому, підбирав момент, коли Ештон спав сам. Ештон змирився.
***
За два тижні Ештон навідався до Лі.
– Привіт, Лі. – Привітався він.
– Привіт, Бос. – Лі виглядав щасливим.
– Як справи? – Усміхнувся Ештон.
– Все добре. Діти проходять реабілітацію у зв’язку з переїздом, але інструктори кажуть, що їм потрібен лише базовий курс ознайомлення, а психологічний стан стабільний. Малій проводять терапію. Суглоби вже в нормі, але вчиться ходити заново. – Розповідав Лі спокійно, як завжди.- А дружина в себе приходить. Повільніше, аніж зазвичай. Вона мене поховала, тепер звикає, що я живий. Але їй тут сподобалось. За небом сумує, але каже, що звикне. Ось приготувала тобі пакунок. – Лі вийняв з-за прилавку коробку. – сказала, що тобі сподобається. То що накласти, шоколаду? Як завжди? Один в гарній обгортці, два у звичайній?
– Один у гарній, три у звичайній. – Усміхнувся Ештон. – Радий, що у Вас все складається. – Раптом Лі на нього глянув з якоюсь незвичайною ноткою.
– Дочці не дадуть дозвіл на народження дітей. Проблема з суглобом спадкова. – У Ештона серце йокнуло. Він не знав, що сказати. – Нам сказали, що вона зможе усиновити одного або двох без проблем. Дочка це прийняла легко.
Ештона вразило, що Лі обговорив це з дочкою. Адже вона ще маленька… Але, схоже, Лі виховує дітей сильними, яким є і сам. Ештон це поважав. Він задумався.
– Коли підросте, нехай приходить до мене. Я допоможу з соціальним боргом. – Сказав Ештон. Лі поглянув на нього і кивнув.
– Дякую, Ештон. За все. – Сказав Лі, дивлячись в очі, все відклавши, прямо випрямившись. Так вмів лише він. Зазирнути в душу без всяких договорів і біоритмів.- Якщо я можу щось для тебе зробити, тільки скажи.
– Якщо раптом щось знадобиться, скажу. А поки що і шоколаду достатньо. – Дружелюбно усміхнувся Ештон.
Він подбав за своїх хлопців. Та чомусь тягар з душі не спав. І, на жаль, Ештон знав чому. В Шазарії не лише його загін. В Шазарії близько двох з половиною тисяч солдат, які за спиною залишили своє життя. Мабуть, він забагато звалює на свої плечі… Але, він же може допомогти? Він обговорить це з Мерін. На цей раз він не проситиме, тепер це не його особиста проблема. На цей раз він може говорити вільно – це державне питання і він має моральне право говорити з Повелителькою на цю тему. Потрібно дочекатися вечора.
***
Після вечері Ештон поглянув Мерін в очі. Він злегка запереживав, але швидко зібрав моральні сили в купу, зважився і сказав:
– Мерін. Є дещо, що мені потрібно тобі розповісти. Це не особисте. Не хочу псувати тобі вечір. Може мені якось підійти до тебе в робочий час? – Спитав він. Мерін на нього здивовано подивилась. І засміялась.
– Не потрібно приходити в інший час. Говори коли тобі захочеться, ти ж і так можеш приходити до мене, коли сам захочеш, чому взагалі питаєш? Але, ти мене знову дивуєш. Швидко ти.
– Що швидко? – Здивувався Ештон.
– Стаєш серцем Шазарії. Зазвичай на це потрібно значно більше часу.- Усміхнулась Мерін. – Скільки ти вже носиш договір?
– Договір? Не знаю. Я вже в Шазарії шість місяців. Стільки ж ти не виходиш з моїх думок. А Шазарія – частина тебе. Інакше як твій дім, я це місце не сприймаю. – Сказав Ештон серйозно. Він уже зрозумів про що мова. Мерін здивовано на нього подивилася. А потім засміялася іронічно.
– Схоже вперше все навпаки. – Сміялась вона. – З тобою завжди все не так?
– Я нічого не розумію. – розчулено усміхнувся Ештон.
– Ну, зазвичай всі мої стосунки починалися з договору. А з тобою ми уклали договір, тому що почались стосунки. – Сміялася вона.
– Так і має бути. Хіба ні? – Спитав Ештон. Мерін посерйознішала і поглянула йому в очі.
– Чому ти так думаєш? – Вона уважно й наполегливо зазирнула йому через очі прямо у свідомість. Такий глибокий і серйозний погляд Ештон не бачив ще у Мерін. У нього серце тьохнуло. Він видихнув, облизав губи і спробував зібратися з думками, які вмить розбіглися під натиском її хижих зіниць.
– Ти ж казала, що договір не може бути основою стосунків, це не те що їх будує, а лише те, що скріплює. А що має скріплювати договір, якщо нічого немає? Повинні бути хоч якісь стосунки, для того щоб скріпити їх. А якщо їх немає, тоді договір просто зв’яже між собою двох чужих людей, ну чи не людей… Коротше, двох осіб. От і часу на те, щоб зблизитись потрібно більше. – У Мерін очі розширились. Вона самокритично розсміялась і підняла брови.
– Схоже я все ще маю чому навчитися. – Сміялась вона. – Виходить я так звикла до своїх методів, що і не звертала уваги на помилки… Удосконалювала договір та енергетичні зв’язки, а про душу і забула…
– Ні… Ти просто не на тому зосереджувалась весь час. – Сказав Ештон.
– Справді? – Критично підняла вона одну брову. Ештон кивнув.
– Ти весь час зосереджувалась на болі від попередніх стосунків. Замість того, аби вчитися любити тих, хто досі поруч. – Можливо жорстоко. Так. Але один раз. Їй потрібно це знати. Вона мусить про це почути поки готова, поки знову не втратила. Більше Ештон до цього не повернеться. Просто вона мусить знати про свою помилку. Інакше знову повторить ту ж історію… Скільки часу вона втратить на цей раз? Він мусить навчити її жити без себе. Ештон був готовий, якщо вона розсердиться на нього через це. Але відступати навіть не думав. Він відчував вину за можливий біль, що їй принесе, але знав, що це потрібно. Мерін на нього здивовано і заворожено дивилася. А потім усміхнулася. На здивування Ештона, він відчув безмірне тепло, що буквально потоком хлинуло з серця Мерін і проникло в його душу. Це було так раптово, так плавно, так… повно… у Ештона по щоці скотилася сльоза. Їх розділяв стіл. І Мерін не мала з ним фізичного контакту. Але він відчував її настільки явно, що аж вдихнути була несила. В її енергії, якою вона окутувала його душу, наповнювала його серце до останку, була ніжність, він розрізнив нотку надії. Злегка вплелася якась вимоглива нотка, хижа жадібність, бажання володіти. Він відчув дещо невпізнанне… світле, чисте, прямо дзеркально чисте, наче джерельна вода, мабуть на таке почуття люди не здатні… та воно було… неймовірним. І тут були її наміри. Вони не були ні добрими, ні злими, не були корисними, це було схоже на турботу, але було воно не зовсім цим…
Ештон з зусиллям ковтнув. Він закрив очі, злегка опустивши голову, по другій щоці теж скотилася сльоза, він сковзнув у енергію Мерін, що вона показувала йому, сприйняттям. Це був не вихор, не хвиля і не хмара. Це була енергія сформавана у “долоні”, хижа хватка, інакше описати це Ештон не зміг би. І ці невагомі кігті проникали в його душу, безболісно впивались в його духовну плоть. Така любов Мерін.
***
Ештон сидів і слухав гру на струнному інструменті. Він обдумував вчорашнє. Мерін освідчилась йому в коханні так само, як він освідчився їй. Неповторно. Він був настільки проголомшений, що й досі до тями прийти не міг. Він закрив очі і дозволив свідомості ковзнути у медитацію. Музика була епічною, якоюсь історичною. Захопливою, величною. Він відтворив у пам’яті енергію Мерін. І назавжди закарбовував її в серці. Якось непомітно до цієї енергії торкнулась його власна. І він з легкістю уявив їх союз. Ештон підняв нелогічно ясний погляд, який дивився не на відвідувачів кафе, не на виконавця музики, не на стіни Шазарії. Він дивився глибоко, вперед. Реальність розступилася. Він побачив нічне поле і колосся рослини, що він ніколи не знав. Посеред поля росло дерево з широкою кроною. Під деревом стояла сяюча дівчина з довгим волоссям. Вона обернулась. Але вона була так далеко. Ештон не зміг її розгледіти. Вона віддалялась, так швидко. Ештон опинився в реальності перед ним стояла Мерін. Вона дивилася на Ештона. Довкола була тиша. Всі стояли затамувавши подих і дивилися на Повелительку. Ештон був не певен чи вже отямився. Просто сидів і дивився на свою кохану.
Вона тихенько підійшла до нього і сіла за його столик. Заворожено дивлячись в очі.
– Як ти це зробив? – Запитала вона.
– Я запам’ятовував твої почуття. А тоді уявив наш з тобою майбутній союз. – Відповів Ештон. Мерін усміхнулася. Ніжно. Але від того не менш вагомо.
– Те що ти народився людиною – помилка. Якби ти народився алубі, ти б став Повелителем.
Ештон простягнув відкриту руку. Мерін вклала йому у руку свою долоньку.
– Немає значення ким я народився. І немає значення Повелитель я чи Наставник. Я просто Ештон. І місце в твоєму серці це й так більше, аніж те на що спроможні мої амбіції. Мерін. Виходь за мене.
Мерін дивилась на нього не відволячи погляд, з привідкритими вустами, не до кінця розуміючи, про що говорить Ештон, дослухаючись до його біохвиль. Ештон встав, не відпускаючи її руки, тоді потягнув до себе, вона встала, дослухаючись до його поклику. Тоді він потягнув її до себе і вона впала в його руки, наче в танці. Він підхопив її і поніс у свою спальню. А люди на вулиці розступалися перед ними. Ештон ще ніколи не відчував таку байдужість до всього навкруги. Мала значення лише Мерін. Він ніс її, не зводячи погляду з очей. Дорогу ввн і так вже викарбував у підкірці.
Він переступив поріг своєї спальні, акуратно поставив її. Дістав з приліжкової тумбочки чорну оксамитову коробочку. Повернувся до Мерін. Встав на одне коліно і відкрив перед нею коробочку. Обручка підходила Мерін.
Вона дивилася на нього. В сині очі, в яких можна було зараз потонути.
– Виходь за мене, Мерін. – Повторив Ештон. Мерін вишукано покашляла в кулачок.
– Це пропозиція…
– Бути разом, поки смерть не розлучить нас. Для людей це остаточний етап стосунків. – Мерін вражено дивилась на Ештона.
– Ти впевнений? – Перепитала вона.
– Як бачиш, я впевнений. – Сказав він твердо. – Я пропоную це тобі. Свою руку і серце.
– А душу? – Запитала Мерін. – Для мене кінцевий етап стосунків це контракт душі.
– Розкажи мені, Мерін. Я готовий погодитись на все що завгодно. Мені не шкода себе. Та я хочу знати, що я віддаю тобі.
Мерін дивилась на Ештона, тонучи в його очах, наче гостра стріла, випущена в небесню синь.
– Контракт душі є двох типів… Перший підвладний, другий рівнозначний. Другий тип з людьми не заключали до цього… Тому що… Контракт душі з’єднує душі… Він необоротний. Тобто це для алубі… – Мерін прикусила губу. Поглянувши стурбовано на Ештона. Схоже вперше вона не мала достатньо слів. – Ти не готовий… – Вона зітхнула, взяла його за кисті і підняла з підлоги. – Послухай, я не відмовляю. Нам просто потрібно все обговорити…
– Ти подумаєш? – Усміхнувся Ештон. Та Мерін видихнула, хмикнувши і піднявши один кутик губ.
– Ти подумай! Я готова на контракт душі! Уже давно… Тобто з тобою…
Мерін зітхнула скрушно похитавши головою.
– Чому ти такий хаотичний? Куди ти так поспішаєш? Ти навіть не зрозумів до кінця на що здатен, що таке час. Та й чи потрібна я тобі, зрештою. – Ештон спокійно слухав, що йому каже Мерін, але почувши останнє речення, його переповнило таке дике обурення, що вистачило б на роту солдат.
– Мерін! От щодо останнього дозволь вже мені самому судити.- Мерін розгубилася від такого шквалу емоцій й енергії і навіть відступила на крок, але Ештон схопив її за зап’ястя і не дозволив ступити й кроку. Він дивився в її очі так, аби вона точно відчула наскільки він готовий. Аби вона усвідомила, що все немає ніякого значення. Це рішення прийняв Ештон осмислено і повно, дослухаючись до почуттів, серця, душі, розуму і свідомості. Він прийняв її саму, її душу, природу, історію, її дім. І контракт душі, обручка чи будь що ще – не змінить нічого! Він уже належить їй. І єдине що лишилось вияснити, це чи належить Мерін йому.
***
Мерін не могла поворушитися, все її тіло скувала енергія Ештона, яка потоками укутувала кожну клітиночку її тіла. І… якби він захотів їй нашкодити зараз, весь її досвід розбився б, потонув би в цьому потоці. Вона тонула в його енергії. Її було так багато! Кожна часточка її душі тонула, її власна енергія не могла навіть пробитися через цю шалену течію. Її волосся розтріпалося, наче під час бурі, а Ештон не пускав. Він скував її не дозволяючи навіть… Нічого. Вона не могла нічого. Вона була хижаком, але Ештон був стихією.
Вона дивилася на нього з страхом. Коли востаннє вона відчувала страх? Мерін відчула себе живою. По-справжньому живою. Вся вона разом тремтіла. Вона захоплено поглянула йому в очі. Бездонна пучина. Мерін усміхнулася. Повільно закрила очі і опустила голову. Вона не може пручатись. Та вона і не хоче. Мерін підкорилась вперше. По-справжньому схилилася всецільно. Добровільно віддала себе у чиїсь руки. А тоді встала перед ним на коліна. І не було нічого природнішого в її житті, аніж зараз віддатися цьому чоловікові. Повністю. Її зап’ястя були в його руках. Її енергія потонула в його, її душа окутана його душею, її тіло вже давно йому віддане і зараз перед ним на колінах.
***
Ештон заворожено спостерігав, як збентеження і страх зникли з обличчя Мерін, а їм на зміну прийшло безмятежне прийняття. Як її очі лише миттю блиснули рішучістю і захопленням, як її погляд і голова велично схилилися. Як вона плавно, граційно і благородно схилилася перед ним. І не було в житті Ештона нічого більш грандіозного, масштабного, величного, благородного.
Ештон не міг повірити в те що бачить Мерін на колінах. Перед ним на колінах. Вона йому віддалася… Це те чого він і хотів від неї, він хотів аби вона відчула його наміри, але… Не думав що вона це зробить так… Він не відступиться. Він теж встав перед нею на коліна і обійняв. Так, що її тендітна фігурка опинилася повністю в обіймах його тіла.