– Мерін! Привіт! Я привіз тобі КокаКолу! – Ештон залетів першим ділом в спальню до Мерін. З пакунками в руках. Вона плавно встала з ліжка. І підійшла до нього.
– Ти повернувся. – Усміхнулась вона.
– Так, я вже вдома. – Посміхнувся він щасливо і стиснув її в обіймах, прямо з пакунками в руках. Вона усміхалась йому в плече. В її серці було якесь таке щемляче відчуття, що Ештон розгубився. Була б вона звичайною людською дівчиною, уже б ридала.
– У чому річ, кохана? – Спитав він. Поставив пакунки на землю, навколо них. І став її обціловувати.
– Я просто… Не сподівалась. – Відповіла вона. Ештон не зрозумів.
– На що? Я ж повернувся навіть раніше. – Ештон розгублено на неї подивився.
– У тебе були всі умови, аби покинути Шазарію. – Сказала вона. Ештон підняв одну брову.
– Я про це не думав. Так що…- Хитро він прижмурився. – Якщо хочеш перевірити мене, доведеться ще раз випустити на прогулянку.
Мерін розсміялась, навіть сльози на очі виступили – Ештон знав, що це від змішаних відчуттів, від гостроти емоцій.
– Їдь куди хочеш і скільки хочеш. – Сказала вона. І жартівливо прижмурила очі. – Так, де мій підкуп?
– Сувеніри! – Обурився знову Ештон. Було й справді трішечки образливо. Зовсім трішечки.
– Ось твоя КокаКола. – Вирив Ештон з пакета пляшечку. Він любив у склі. Але для Мерін купив і в склі, і в бляшанці, і в пластиковій пляшечці. Нехай сама вибере, яка більше подобається.
– Ааа… Мій шкідливий для шлунка напій. – Хіхікнула вона. Але куштувала з ентузіазмом. – Дивне на смак…
– А ти з м’ясом спробуй. – Порадив Ештон.
– Справді? – Не довго думаючи, Мерін покликала Служителя і замовила м’ясо.
А потім вони розгортали інші подарунки. Усілякі дрібнички з перукарського магазину, купив ще Ештон шикарний манікюрний набір, сто і одну пилочку для нігтів, і масла для пальчиків всякі. Іще купу дрібничок. Тоді черга дійшла до чорної велюровлї коробочки(не з обручкою, звісно, це трішки пізніше). Мерін одразу відклала все вбік і взяла її в руки. Акуратно відчинила. А тоді капосно усміхнулася одним кутиком і поглянула на Ештона.
Він чомусь зашарівся. Це так інтимно йому здалося в той момент.
– Допоможеш? – Спитала вона і прибрала волосся з шиї. Ештон перемістився їй за спину, акуратно одягнув прикрасу. А тоді нахилився і поцілував шию.
– Тепер і я ношу на собі наш договір? – Запитала вона, явно підтрунюючи.
– Ти його носиш у своєму серці. А це лише прикраса. – Відповів Ештон майже пошепки, все ще обіймаючи її. – Мерін. Навіть якби я вирішив піти, я б тобі про це сказав. Я вірю, що ніколи не покину тебе. Але, знай, якщо раптом мені колись доведеться, я ніколи не піду мовчки.
Серце Мерін відізвалося. Це відчуття, близьке до любові все частіше з’являлося в її душі. Проте Ештон лише міцніше обійняв її і окутав Мерін своєю енергією, і навіть її душу. І в цій енергії було дещо. Чого Ештон не міг описати. Але відчував чітко, виражено. Він чітко знав, що вони дочекаються повні.
Вже прощаючись, Ештон простягнув Мерін останню коробочку.
– Що це? – Зацікавилась вона.
– Той сувенір, що ти просила. Це не дуже сильна річ. Але… Приємна, порівняно з іншими. Марихуана. Інструкція і все потрібне всередині. – Сказав Ештон. Мерін хотіла подякувати. Але Ештон притулив палець до її губ. – За це не дякуй.
Він нахилився і поцілував її. В білохвилях Ештона Мерін знайшла гірке розуміння.
– До завтра, моє серце. – Сказав він.
– До завтра. – Відповідповіла вона.