Ештон вирішив зробити перший “привал” у Джексонвіллі. А що хороше місце для покупок. Найбільше місто у штаті, до речі. Ще й пляж є. Готелі чудові. Те що треба, щоб його малі побачили трішки що робиться ззовні. Можливо затриматись тут довше, аніж на один день? Хм. Побачимо.
Якби там не було, а малим подобалось. От, хоч ти трісни, а Ліз асоціювалася у Ештона з молодшою дівчинкою. Їй, взагалі то було біля двадцяти, дійсно молодша за Ештона, але не настільки, аби акцентувати на цьому увагу. Просто вона була… в пошуку. Ось якось так і асоціювалася вона в Ештона.
Вони переночували в готелі(Ештону довелося їх вчити користуватися ключами). Особливо запанікувала Ліз, коли дізналася, що спатиме окремо. Але Ештон пішов з нею і роз’яснив усе від того, як користуватися кондиціонером і душем, до того як позвонити йому по телефону, і месенджер на мобілку їй скачав, щоб могла йому писати, або звонити. Словом, заспокоїлась. Слава Богу, Рікону повторювати не довелось – він все уважно слухав.
Нарешті ліжко. А шматок дороги попереду не малий. Ештон замовив доставку піци, прийняв душ. Тоді повечеряли разом і лягли нарешті спати.
Ештон прокинувся вночі від дивного відчуття. Він не зрозумів, що відбувається. Озирнувся і побачив Рікона біля вікна. Він дивився на місяць. Поруч з ним сиділа величезна тварюка і теж дивилася на місяць. Ештон подумав, що він ще спить, навіть очі протер. Але тварюка не зникла. Він тихенько встав з ліжка. Тварюка обернулася всім тілом і в упор дивилася на нього. Ештон раптом здогадався. Він перейшов на сприйняття. І… так. Це енергетична проекція, так, як казала Мерін. Видима оболонка звіра складається з досить щільної енергії. І створює аномалію, ніби багато-багато ілюзій, як полярне світло, що один на одного накладаються і створюють цю проекцію. Ештон повернув собі звичайний зір. Він повільно наблизився до звіра. Це вовк? Та ні. Який там вовк. Просто величезна волохата гора м’язів, зубів і кігтів з скажено-лютим поглядом. Ештон встав на одне коліно перед ним. Тепер їхні очі були майже на одному рівні, вовк злегка височів. Ештон повільно простягнув руку долонею вперед. Мабуть рука провалиться, але це було так правильно… Звірюга оскалилась і загарчала. Ештон забрав руку. Звір облизався і плямкнув, прибравши оскал. Продовжував ще люто дивитись на Ештона, а тоді розвернувся і пішов кудись вбік, моментально розчинившись в повітрі. Ештон перевів погляд на Рікона. Він за всім спостерігав. Потім зітхнув:
– Вибач. Він просто ще не освоївся. Йому дуже важко зараз. Він переживає. – Це відзеркалення душі Рікона, або частини душі Рікона. Ештон обдумував.
– Чому важко? – Спитав Ештон.
– Ну, зміни в житті. – Замявся Рікон.
– Я роблю щось не так? – Ештон встав поруч з Ріконом біля вікна. Затримав на ньому погляд ще мить, а потім перевів його на місяць.
– Ні… Просто… – Рікон поглянув на нього. Ештон відчув сумніви лара. Він сумнівався, чи ділитись. Ештон вирішив не форсувати, не підштовхувати, і не витягувати інформацію. Просто очікував. Поділяться з ним чи ні. І дивився на місяць. Пауза затягнулася. Але Рікон все ще вагався. Ештон перевів погляд на Рікона поклав йому руку на плече, усміхнувся і пішов назад в ліжко. Рікон, ніби наздоганяючи, в спину крикнув:
– Зграя. – Якось відчайдушно… Ештон обернувся.
– Хочеш прогуляємось? – Рікон на мить задумався. Ніби: “Ми ж не про це говорили! Зажди!”. Але вже за мить кивнув.
Ештон просто натягнув кросівки і прямо в спортивних штанах і футболці вирішив йти. Олімпійку тільки взяв. Рікон все повторив і вже за дві хвилини вони були на виході. Готель був на шумній вулиці, де кипіло життя навіть вночі. Але, якщо пройтися по провулкам, за десять хвилин опинишся на пляжі (Ештон вибрав номери з видом на море, щоб малі полюбувалися). Ештон і Рікон сіли прямо на лежачок. Краєвид був відмінний. Море, місяць і зорі. Нічний пляж. Певний час вони сиділи мовчки. Рікон поглянув на Ештона.
– Розкажи, якщо хочеш. – Не зводячи погляду з місяця, сказав Ештон.
– Ну… – Рікон боявся. Він відчував такий страх… Ні, він сам повинен вирішити довіряти чи ні. Ештон не втручатиметься у цей вибір. Рікон закусив губу. Він ковтнув. А потім видихнув, ніби здався. – Лари взагалі то зграйні істоти.- Скрушно сказав Рікон. – Але так складається, що ми можемо жити так лише до заключення договору. Ми переважно майже не знаємо своїх батьків. Майже одразу, як припиняється грудне вигодовування, наші біоритми збиваються. Грудне вигодовування ще підтримує зв’язок з матір’ю і немовлята стабілізовуються з допомогою душі матері. А потім доводиться віддавати дітей в Храм. Але… Нам не тяжко в цьому плані. Ми ще змалечку формуємося у зграї. І живемо разом до заключення договору. А потім один за одним члени зграї втрачають залишки стабілізації, що дарує нам місяць, поки ми ще діти. І зграя рветься на частини. Члени покидають дім і сім’ю один за одним. Так вже сталося. Я був вожаком. Сірін була… Ну, моєю парою, хоч ми і не скріплювали наші стосунки взагалі ніяк. Для лара розірвати зв’язок з душею – це вірна смерть, тож це була… Просто ми близькі. Мені і моєму внутрішньому звіру зараз дуже тяжко. Я покинув свою зграю. Це… Боляче.
Ештон міг зрозуміти. Він сам пам’ятав той відчай, коли його розділили з хлопцями. Кепсько було. Більшість із них він знав ще з попередньої війни. Пройшов з ними через пекло. Важко було… А ось і відповідь. Ештон підтягнув одну ногу під коліно і сперся на неї ліктем. Починала боліти голова. Не справа в тому, що рабство. Хоча і в цьому теж. Але це далеко не все. Лар. Ну, лар. Для Ештона це слово нічого не значить. Просто ще один народ, свої якість особливості, культурні звичаї… Таке інше. Але… Якщо перевертень? Тварюка, звір. Дикий звір. Якого тримають в клітці, садять на ланцюг, змушують фокуси всякі робити, годують з рук. А його серце рветься, його тягне дика природа, полювання, зграя. Ось вам і лари. Ештон зітхнув. Рікон торкнувся до нього пальцями. Ештон підвів очі.
– Що з тобою? – Рікон стурбовано дивився.
– М? Все гаразд. Думаю. – Не зрозумів Ештон.
– Твої хвилі… Стали дивні. – Нахмурився малий.
– Які?
– Рідко і плавно, накочувались одна на одну… Як… – Рікон завагався.
– Як море. – Підказав Ештон. Усміхнувся.- Мабуть я почав входити в стан медитації. А море, – вказав він великим пальцем в бік води, – використав як якір. Наступний раз без потреби не переривай, будь ласка.
– Вибач. – Рікон явно відчув укол вини.
– Все гаразд. Просто я обдумував… Те, що ти розповів. – Ештон дивився на зорі. – Я поки що не знаю що, але щось не так. Дай мені час.
Ештон ліг на холодний нічний пісок і дивився на зорі. Рікон кілька митей дивився на Ештона, а потім приєднався.
– Ззовні прекрасно. Якось інакше все.
***
На два дні розтягнути відпочинок не було потрібно. До обіду трійця зайнялася покупками. Малі з великими очима дивилися на все. На будівлі, на те, як вони розташовані, на клумби і фонтани, пам’ятники. Похід в супермаркет став цілою подією. Кожен розплатився сам. Ештон пояснював, як працюють гроші та й впринципі вони окремо інгредієнти і не бачили. Тільки фрукти, хіба що, може овочі якісь. Ештон купив ящик коли. Хлопцям роздасть, точно порадіють. І для бані теж тут було всього вдосталь.
Потім Ештон привів Ліз в магазин білизни, пообіцяв, що забере її за дві години, залишив мордуватися з замовленням Ванесси, сказав купити декілька наборів собі і їй.
– А ти б куди хотів? Давай і тебе заведу вибереш собі щось. – Запропонував Ештон.
– Ні, я з тобою піду. – Сказав Рікон.
– Вибрав би собі щось…
– Не проганяй. – Попросив він, і взяв Ештона за рукам двома пальцями. – Я маю тебе охороняти.
– Гаразд. – сказав Ештон. – Пішли тоді разом. Якщо щось хочеш, кажи, підемо ще в той магазин. Рікон кивнув. Він трохи розпереживався. Ештон відмітив, що тепер він добре розрізняє біохвилі Рікона.
Вони пішли в ювелірку. Ештон знайшов прикрасу(повний несмак, як він визначив), в якій був і хризоліт, і цитрин і ще інші камені. І взяв іще про всяк випадок іншу прикрасу з іншим кольором хризоліту. І брошури з описом до всього цього діла.
– Вибери щось для Сірін. – Порадив Ештон.
– Якщо я їй дам прикрасу, це може активувати договір між нами…
– Купи про всяк випадок. А раптом знадобиться. – Усміхнувся Ештон. Рікон поглянув на Ештона. Підійшов до прилавків. Він вибрав для Сірін подвійний ланцюжок з двома підвісками на кожному: одна у вигляді кинжалу, друга у вигляді оливкової гілки. Ештон здивувався з вибору, але не прокоментував. Чомусь він був певен, що Рікон знає, що ці символи означають і зробив вибір, який щось значитиме для них…
Ештон же в той час вибирав обручку для Мерін(він уже на перед довідався розмір). Ох, довго вибирав. Ніяк не міг… В дві години він не вкладеться…
– Пам’ятаєш де Ліз? – Спитав Ештон. Рікон кивнув. – Сходи її забери, будь ласка. Я звідси нікуди не піду, обіцяю. – Рікон закусив губу.
– Гаразд. Я швидко. – Ештон усміхнувся. Малий все таки ще він. Якби Ештон був би на польовому завданні, хрін він ціль залишив би без нагляду…
Але Ештон вибрав таки за той час обручку. Коробочку вибрав чорну. Продавець здивувалась на його вибір, як добре, що Ештону все одно. Чорний велюр підходить його коханій. Ештон усміхнувся. Він подумав і теж захотів купити підвіску. І це було тим ще випробуванням… Все що б підійшло Мерін наштовхувало на якісь сумні думки. Він готовий був уже битися головою об вітрину, коли його погляд сковзнув на вітрину з сріблом. Там була дивна підвіска у вигляді палички. Просто паличка така. Лінія. Ештон підійшов. Смішно, але це нагадує по формі його договір чимось.
– Ось цю. І ланцюжок. – Продавець, очевидно вважала його розумово відсталим, судячи з погляду. Ештону було чхати. Коробочка знову була з чорного велюру.
З Ванессою було легко. Він вибрав брошку у вигляді пера з діамантиками. Було гарно.
Ештон задумався. Чи варто купити щось Рікону від себе саме через те, що той сказав про договір. Йому буде приємно, чи навпаки? Це що як собачий ошейник? На тобі – подаруночок від хазяїна. Фу. Огидно. На очі ще й підвіска у вигляді квітучої гілки трапилась, як його договір. Ні-ні-ні… Ештон помотав головою. Ні. А щоб йому сподобалось? Він покосився на малого. Зброя, мабуть. Але вона йому не потрібна. Книги він і так має. Може для волосся щось? Реально, треба завести їх в перукарський магазин. Ідея справила фурор. Оскільки ці двоє цей магазин сприйняли, як скарбницю, він і для Мерін з друзями накупив всякого барахла.
Після всяких таких покупок, вони пообідали і пішли на пляж. Тут малі тішились, як діти. І Ештон з ними.
– Зовнішній світ неймовірний. – сказала Ліз.
– Думаєш? – Усміхнувся Ештон.
– У Шазарійців не правильне уявлення про нього. Тут все є. І їжа, і житло, і одяг. А ще природа. Тут всього достатньо і дуже цікаво. – Вона була в захопленні. І Ештон дещо зрозумів…
– Це якщо маєш гроші. Тоді так, тобі все доступно. – Усміхнувся він. Рікон теж розвісив вуха.
– А що хтось не має? – Ліз була далека від грошової системи.
– Хтось багатий, хтось бідний. Комусь пощастило народитися в багатій сім’ї, хтось зміг збагатитися.
– А як збагатитися? – Запитала дівчина наївно. Ештон іронічно усміхнувся.
– Люди працюють і за це їм платять гроші. Різна робота по різному оплачується. Звідси й гроші. Дехто вкладає гроші в свою справу, а потім має прибутки. Декому не щастить, або щось не виходить і гроші пропадають.
– Тобто… Люди працюють, для того щоб мати їжу, одяг і житло? – Здивовано спитала Ліз. – Але якщо твоя робота мало оплачується? Що тоді робити?
– Міняти роботу, або більше працювати. Дехто має дві або три роботи. Взагалі в Шазарії дуже мало працюють, порівняно з зовнішнім світом. Тут звичайна ставка складає приблизно 40 годин на тиждень. Часто люди ще знаходять підробітки. Але бувають професії, що добре оплачуються. Військовим добре платять, деяким лікарям, науковцям, начальникам часом.
– Але ж… Не всі можуть працювати стільки… І не кожен зможе виконувати таку роботу… Тоді що? – Спитала Ліз.
– Тоді жити бідно. – Сказав Ештон. Ліз здивовано на нього дивилась, намагаючись вкласти в голову зовсім іншу модель світу. – Не думай, що тут все так прекрасно, Служителько. В Шазарії багато чудових речей. Є свої мінуси, звісно. Та не треба думати, що десь медом намазано. Скористайся шансом. Придивись. Удоскональ свій дім, набравшись досвіду. Але не старайся змінити свій дім до невпізнання, через ілюзію чогось кращого начужині. У нас є таке прислів’я : “У сусіда трава зеленіша”, так ось – трава всюди однакова. От тільки в свому домі ти народилася, виросла. За нього і борись. – Ештон уважно дивився на Характерницю. Вона заворожено слухала його. Вона ще не бачила його в режимі “серйозний Еш”. А він знав, чому він її сюди привіз. Тому що саме такі люди, як вона змінюють світ. Вона мусить зрозуміти, знайти свій шлях. Тоді багато зміниться, імовірно на краще. – Я думав завтра їхати. Але зміню трохи плани. Ми заїдемо ще в деякі провінційні міста і не благополучні райони. Аби ви зрозуміли, що в зовнішнього світу є і інша сторона. Окрім лоску є ще і багно. Да таке, що не відмитися.- Сказав Ештон і розслаблено ліг на гарячий пісок під промені сонця. Він уже не бачив, але відчув, що Рікон і Характерниця переглянулись.
***
І Ештон дотримав слова. Він показав їм інші “пам’ятки”. І ця сторона вразила їх обох куди більше, аніж блага. Вони побачили і сірість, і затхлість, і бруд. Багато питань викликали бомжі і жебраки. Ще більше – благодійні їдальні. Вони не могли зрозуміти спершу чому Ештон відносить їх до “поганого”, та він пояснив – якби не було халепи, нікого б не довелося рятувати. І вони зрозуміли, що в Шазарії такої проблеми і справді немає. Він завіз їх в лікарню і заплатив на лапу санітарці, щоб пустила “журналістів” прогулятися по відділеннях. На малих враження справив і підкуп, і відділення лікарень, повні хворими, а подекуди – смородом(Рікон особливо проникся). Ештон багато про це розповідав. А коли він завіз їх в район “червоних ліхтарів”, у них взагалі стався справжній культурний шок, глибокий і назавжди. Тоді ж він дістав марихуану для Мерін. Ліз пробувала розпитати і за це. Ештон розповів в загальних рисах що до чого: що таке залежність, наркотики, алкогольна залежність і багато різних нюансів.
– Навіщо ти тоді це купив? – Здивовано запитала Ліз. Ештон на неї подивився. Він розумів нащо це Мерін. Можливо їй це знадобиться. Залежність їй не грозить, а от інколи випасти з реальності не завадить. Ештон пам’ятав у якому стані він був після першого вбивства. Інколи треба…
– Ештон. – Рікон взяв його за руку. Він висмикнув Ештона з спогадів. Ештон відчув, як в малого калатало серце. – Не відповідай.
Ештон кивнув.
– Вибач, все гаразд. – Усміхнувся він і відпустив ті відчуття, запхнув свою темну сторону подалі. Рікон поглянув йому стурбовано в очі. – Все добре. – Хлопнув він малого по плечі. – Згадалося просто всяке.
Ештон обмежився одним днем. Їм досить.
Вони ще проїхали годин зо п’ять, поки не почало хилитися до ночі. А потім зупинилися в одному більш менш пристойному мотелі.
– Доброї ночі. Вам номер разом? – Спитала байдуже консьєржка.
– Ні. Для дівчини номер окремо, а нам з окремими ліжками. – Відповів спокійно Ештон.
– Немає таких. Є з двохспалкою. – Крякнула вона у відповідь.
– Добре, хай буде. – Погодився Ештон.
– Додаткові послуги?
– Наприклад? – Уточнив Ештон.
– Їжа, випивка? Можна і послуги плюс.
– Вечерю в номер, якщо можна. – Ввічливо відповів Ештон.
Вони поселилися. Поїли(вечерю їм принесли зарано). Тоді спустилися за сумками.
– Я б прогулявся в лісі. Сказав Ештон.
– Я втомилася, піду в спальню. – Сказала Ліз. Ештон серйозно на неї подивився, підійшов і поклав руку на голову.
– Без нас нікуди не ходи. Будь в номері. – Настановив він.
– Добре, але чому? – Поцікавилась вона.
– В місті, на багатолюдних вулицях, біля магазинів, вдень, або де освітлено – будь ласка. А в таких місцях, – Обвів Ештон долонею мотель, трасу, стоянку, ліс, – обережність не завадить. Я знаю цей світ, колишній солдат – за себе і за спутницю постою. Рікон – сильний лар, чесний і вірний обов’язку, своїх не кине. А ти – жінка, фізично слабка, ніяк не підготовлена, звикла жити в безпеці, так що будь акуратна, тримайся біля нас.
– А… – Вона нахмурилась і пробувала зрозуміти. Але вона не розуміла. Ештон зітхнув.
– Ти знаєш що таке злочинність? – спитав він.
– Ну… Я читала про це… – Засумнівалась дівчина.
– Якщо ти опинишся не в тому місці, не в той час, не в тій компанії інші люди можуть скривдити тебе. – Пояснював Ештон, як п’ятирічній дитині. – Можуть нашкодити. Пограбувати, вбити, познущатися якось.
– Як? – Дівчина була приголомшена. Ештон зітхнув.
– Побити, вкрасти для чогось, не знаю. Людська фантазія багата. – Ештон зробив паузу. – Зґвалтувати. – Сказав він притишено, відвернувся. Чомусь саме це йому дуже не хотілось пояснювати цій малій…
– Що це? – Вона дивилась на нього широченними очима. Ештон зітхнув і став у позу емоційного безсилля: стиснув пальцями перенісся, закрив очі, опустив голову. Потім підняв на малу розфокусований погляд, зібравшись з моральними силами.
– Це коли здійснюють сексуальний акт без згоди партнера. – Дівчина нахмурила брови і привідкрила рот.
– Це як? – Вона намагалася зрозуміти, але це варварство просто не вкладалося в її наївній голові.
– Змушують. Зазвичай фізичною силою. Але часом буває й по іншому, – задумався Ештон. – З допомогою психологічного насилля, використовують залежність фінансову часто, або якусь іншу…
– Енергетичну, наприклад? – Ештон тільки зараз помітив, що Рікон склав руки в дуже характерній захисній позі. До Ештона дійшло. Чому він не здивований?
– В зовнішньому світі дуже скупі знання про біоенергію, але от в Шазарії це можливо. – Сказав Ештон, уважно дивлячись на Рікона.
– Ти що хочеш сказати, що в Шазарії з ларами…?! – Характерниця шоковано подивилася на Рікона. Він кинув на неї швидкий погляд і відвернувся. Правильно. Ось так. Доходить, мала? Ештон поглянув на Рікона.
– Проведи її в номер. Я тут почекаю.- Рікон поглянув на нього і кивнув. Не сперечається? Не логічно залишати ціль в такому місці наодинці. Дивно. Треба запитати на рахунок цього.
Ештон відвернувся і сів на огорожку біля паркана. Чомусь захотілось покурити. Він ніколи не палив так щоб стабільно. Але часом хотілось. Як от зараз. Та не було що. А бігати шукати сигарети – він не буде. Нахрін. Краще тут в спокої посидіти.
Рікон швидко вернувся. Вони пішли в ліс.
– Ти хочеш, щоб я її захищав? – Раптом спитав Рікон. Ештон зрозумів питання. Рікон вважає себе солдатом Ештона, по суті. Він мусить знати, якщо є додаткові цілі.
– А ти б стояв дивився, якби на неї хтось напав на твоїх очах? – Запитав Ештон.
– Ні, я б допоміг. Але мені важливо знати, що ти думаєш. – Підтвердив думки Ештона малий.
– Ми подорожуємо разом, значить відповідаємо за її безпеку. Я, тому що я зараз головний. Ти, тому що вона слабша за тебе, тому що жінка і при тому не воїн. – Рікон уважно подивився на Ештона.
– Так правильно, так? – спитав він.
– Так. – Кивнув Ештон.
Рікон помовчав мить. А потім сказав:
– Я думав, ти питатимеш за те, що ми говорили перед готелем. За те, що роблять з ларами. – Сказав Рікон.
– Я не наївний Шазарієць. Я прекрасно розумію, що таке залежність. – сказав Ештон. Рікон на нього глянув скоса.
– Тобто ти все ж розумієш, що до нас здебільшого ставляться не так, як ти. – Ештон на це зітхнув.
– Для мене це логічно. Але дико. Навіть тут рабство – це незаконно. Це залишилось десь позаду в історії. Я не хотів брати в цьому участі. Прийшов в Храм, щоб переконатися, що я помиляюсь. Або ж щоб переконатись, що мені це не потрібно. А натомість зустрів тебе. Я просто не хотів вірити. – Пояснив Ештон. Рікон усміхнувся.
– Я радий, що все саме так. – Від нього відходили дивні спокійні хвилі.
– Як? – не зрозумів, що він має на увазі.
– Якби ти справді не розумів, то рано чи пізно зрозумів би. І тоді, можливо зробив би вибір не на користь моїх інтересів. Але ставитись до мене… ось так, як ти це робиш – твій свідомий вибір. Тепер я в цьому впевнений. – Ештону стало не по собі. Забагато моментів. Потрібно все обдумати…Але це потім, а зараз…
– Рікон. Маю прохання. – Малий на нього зацікавлено і з готовністю подивився. – Приглянь за мною. Я хочу помедитувати. Поки я буду в цьому стані, поохороняй мене.
– Так, звичайно. – Рікон здивувався. Але, здається зрадів цьому завданню. Ештон кивнув. Роззирнувся. Вони ще трошки побродили. Ештон вибрав галявинку і ввімкнув сприйняття. Так він і думав. В лісі багато природньої енергії. Вона всюди.
Ештон навіть не доклав зусиль, щойно його попа торкнулася трави і він сів зручніше – свідомість сама сковзнула у вихрі енергії. Спершу Ештон просто насолоджувався багатством природи, потоками, різноманіттям. А потім… він помітив дивний потік. Він встав і пішов за ним. І наткнувся на мертвого дикого оленя. Енергія була… Ештон завагався, але вирішив спробувати її “на смак”. Ештон гірко усвідомив, що відчуття знайоме…
Він підняв очі. Небо було особливо заворожуюче. Щось було в зоряній енергії… щось далеке. Заворожуюче. А тоді він поглянув на Рікона. Його енергія не була схожа ні на що. Плавна, густа, гаряча. Він бачив це раніше, але не помічав. Ештон “взяв” невеличку частинку його енергії і з легкістю закрутив вихором власної енергії у кулю. Стис. Енергія стала ще гарячішою. Стис ще сильніше. Вона була сяюча, чимось нагадувала маленьке сонце. Прекрасна. І небезпечна.
Можливо в тому біда? Мерін бачила вже не раз, як розумне життя на Землі було на межі гибелі. Чи не можуть стати лари наступним нашестям? Піти проти принципів Мерін, поневолити людей. Адже… Вони не переймають її волю. Так він був свідком. Ось чому Рікон боявся. Його інстинкти кричали, що поруч значно сильніший хижак, до зграї якого він не належить. Ось у чому біда. Вона не може їх контролювати так же безболісно і майже без зусиль, як людей. І віддала це у руки людям, що підконтрольні її волі. Але… Сама Мерін теж сприймає ларів, як інших хижаків. І дала установку людям тримати їх у жорсткій хватці свідомо вона це зробила чи ні, це вже питання другорядне. Також люди могли трактувати її волю по своєму. Її природню настороженість до інших хижаків сприймати по іншому, трактувати інакше. Так, як з іменами…
Ештон взяв ще шматочок енергії Рікона і вмішав у цю сферку власну енергію. Його енергія була безслідно поглинута. Ще одна причина. Від союзів людей і ларів народжуються лари. Шлях до самознищення… Навіть без війни.
Ештон швидше закрутив сферу і відпустив. Вона полетіла вгору. І вже високо в небі розкрутилася у вихор і безслідно зникла. Ештон стояв і дивився на те місце, де зникла енергія Рікона. І тим не більше, вона залишила їм життя. Вона могла знищити їх безслідно, щойно помер останній рашаз. Викинути, як непотрібний інструмент. І, тим не більше… Ештон перевів погляд на Рікона. А тоді вийшов з медитації. Рікон дивився на нього. Спостерігав. Лари все ще тут.