Нарешті Ештон виспався. І з здивуванням зрозумів, що прокинувся пізніше за Мерін.
– Доброго ранку. – Мерін поцілувала його. Ештон розплився в усмішці.
– Доброго ранку. Як це прекрасно просинатися в твоїх обіймах.- Потягнувся Ештон і не перериваючи руху обійняв її. Він відкрив очі і наткнувся на задоволений погляд коханої.
***
Потім було тренування. І все.
Вперше за ці дні у нього є якийсь вільний час. І Ештон пішов додому. Просто поспати і відпочити.
Щойно Ештон прокинувся, в ту ж секунду, в двері постукали.
– Та… – Голос зірвався. Ештон прокашлявся. – Тааак…
В двері несміливо заглянув Рікон. І мовчки на нього дивився. Ештон не розумів що таке.
– Привіт. Щось сталося? – Спитав він.
– Можна мені… Ну… побути поруч. Сил немає. – Рікон почувався ніяково.
– А, так. Вибач, не зрозумів. – Ештон відкинув голову на подушку, через секунду наміріваючись встати. Але, Рікон, очевидно, зрозумів все навпаки. Він підійшов до ліжка, швидко ліг, наче з прірви у воду стрибнув, схопився за рукав Ештона двома руками і притиснувся лобом до плеча. Ештон не був готовий до такого втручання в особистий простір і заціпенів. Що робити? Він перевів погляд на Рікона. Той сховав обличчя і напружено завмер. Ештон не розумів чого той такий напружений. От, чого Ештон напружений – зрозуміло. Хоча може Рікону теж нічого не ясно. Короче, що за хрінь?
– Ти як? – Треба все прояснити. Бо це якийсь піпець.
– Нормально. Просто… – Ештон перестроївся на сприйняття. Біохвилі Рікона були досить стабільні, але енергії було мало.
– Ти гаряче шось пив? Можна ще в купальню піти.
– Так, пив, їв. В купальню не ходив, але немає сил туди йти. Переїзд мене вимотав… – Ааа ясно.
– Тобі допомогли переїхати? – Він просив Ванессу про це подбати.
– Так, хлопець з твоєї свити. – все ще бурмочучи десь між своїми долонями і плечем Ештона, повідомив Рікон.
– Окей. – Ештон зітхнув. – Тобі достатньо просто отак побути поруч? Може влити енергію?
– Ні, все гаразд. У тебе енергії, як в трьох. А коли ти радієш, то й взагалі, як в десятьох. Я навіть боявся, чи ти зможеш прийняти мою енергію, якщо вона буде в надлишку, але ємкість твоєї енергії, здається, ще більша, аніж ти виділяєш. Хоча я не зовсім розумію як це так.
– Тобто ємність? – Щось новеньке.
– Ну, організм може вміщати певну кількість енергії, плюс, тівій договір теж ніби бездонний колодязь, я взагалі не розумів спочатку, як ти пережив адаптацію. Але коли ти мені став пояснювати за договори, зрозумів, що не лише в об’ємі договору справа, а й в його якісних особливостях. – Ештон сів на ліжку. Рікон застиг.
– Розказуй далі, будь ласка. – Жадібно подивився на Рікона Ештон. Малий здивовано поглянув на нього, а потім і сам сів. Присунувся ближче, впритул фактично. І продовжив.
– Я наскільки розумію, каркас твого договору, майже повністю складається з твоєї власної енергії. Можливо Повелителька просто використала всю твою енергію, яка була. От і вийшов величезний резервуар. А оскільки енергія була твоя, адаптація проходила легше. Твоєї власної енергії тобі б не вистачило, аби заповнити його, і Повелителька поділилася з тобою. Якби ж подібний договір був створений в умовах Храму, з енергії вогню і енергії хазяїна, швидше за все, носій просто не зміг би адаптуватися. Навіть лар, з нашими адаптивними можливостями, не те що людина. Я взагалі, думаю, що твоє ядро і досі не повне. Я дійсно, думаю, що воно безрозмірне…
– Так стоп. Отже. Наш організм це такий собі енергетичний резервуар. Що не поміщається, те виливається. Правильно?
– Так, у людей і у ларів. Алубі здатні стискати енергію, економити її.
– Консервувати, ніби? – Постарався зрозуміти Ештон.
– Так. – Ясно…
– Окей. А договір створює додатковий резервуар. Такий собі акумулятор? – Перепитав Ештон. Він згадав, як бачив щось подібне, коли вперше пробував взаємодіяти з договором. Дуже імовірно, що він тоді наткнувся випадково на каркас довору. Тобто зараз Ештон це собі так уявляв: є простір в якому гуляє його душа, і є простір в якому є душа Мерін, а договір це вікно, портал, що з’єднує два простори і дозволяє душам бачити одна одну. Але сам договір теж має свій каркас. Як віконна рама. Щось таке.
– Так, і під час адаптації він заповнюється. Найчастіше резервуар маленький, такий аби вистачило для функціонування договору.
– У тебе такий? – Перепитав Ештон.
– Ні, ти його трохи розширив. Я так розумію, тому що ти насильно впихнув мою енергію в каркас, на яку обряд був не розрахований. Мені це дуже знадобиться потім. Я зможу скидати туди надлишки і викидати їх при потребі.
– Ага. А у мене, виходить, цей акумулятор дуже великий? І я можу використовувати цю енергію, якщо навчусь? – Продовжував розкладати все по поличкам Ештон.
– Так, звісно.
– І як? Для чого ця енергія може знадобитись? – Рікон здивовано розширив очі і підняв брови, перевівши на нього погляд.
– Для створення печатей, бар’єрів. Ну, насичувати когось енергією можна, створювати енергетичні поштовхи, ментальні атаки, або впливи. Та для чого завгодно.- Ага. Шик. Ештон відчув свою нікчемність. Він ніхріна ще не знає. Просто нічого. Ну, ок. Не одразу ж вища математика? Спершу табличку множення треба вивчити.
– Рікон, вчитимеш мене? – Запитав Ештон. Рікон здивовано на нього дивився.
– Так, звичайно. Але мені здається, це мені у тебе потрібно вчитися. Ти дуже талановитий.
– Можливо, але я неук. – Кивнув Ештон. Рікон не міг відійти від низки здивувань.
– Я зроблю, все від мене залежне.
– Буду вдячним. – Задоволено усміхнувся Ештон. Рікон теж усміхнувся.
– Я вже все. – Повідомив Рікон і відклеївся. Поспішив встати на рівні ноги з ліжка. – Дякую.
– Окей. Я тоді ще полежу. Так набігався за ці дні… – Ештон вклався назад в ліжко.
– А мені що робити? – Запитав Рікон.
– А чим ти зазвичай займаєшся?
– Ну… Ми вчилися. Допомагали один одному з енергією. – Рікон стенув плечима. – Говорили.
Ештон задумався. Дуже велика спокуса послати його шукати собі заняття самому. Але, з ним, на відміну від свити, він уклав договір. І, по суті, прийняв його не для галочки, а реально на роботу. Та й не тільки. Тобто вони ж пов’язані.
– Давай так. Ці дні до поїздки приходь в себе. З поїздкою вже все готово. Так що роботи особливо немає. А опісля вже розберемось що до чого. І собою теж займайся. Побут свій облаштуй. З свитою познайомся.
Рікон теж задумався.
– Можна я до Сірін схожу? – Спитав він. Ештон уважно поглянув на Рікона. Ні, це не діло. Сів на ліжку.
– Рікон, слухай уважно. – Рікон весь напружився. – Спілкуйся з ким хочеш, займайся чим хочеш, ходи куди хочеш у свій вільний від роботи час. Живи і в мене за все підряд не питай дозволу. Думай сам. Ясно? – Ештон говорив м’яко, без нажиму, але поглянув на Рікона строго.
Рікон мовчки на нього дивився. Не ясно. Ештон зітхнув.
– Дивись. От припустимо, я маю для тебе завдання якесь. От я тобі кажу, що зробити. Ти зробив. Може графік тобі зробимо, як Служителям зі свити. А інший час – це твоє власне життя, ним і розпоряджайся. Хочеш поради – питай. Треба допомога – кажи. Щось взагалі треба – проси. Хочеш щось зі мною зробити, тоді так, треба узгодити. Думай сам. Дій по ситуації. Просто живи… Ну, нормально. Розумієш?
Рікон далі стояв мовчки.
– Ну, запитай вже щось. Чи скажи. – Здався Ештон і безсило взмахнув руками. Рікон ворухнувся. Він мовчав. Потім думав.
– Дякую за… – Рікон якось невизначено махнув рукою. – Ну… Волю, мабуть. І за Сірін. – Рікон замовк. Стояв мовчав. Явно обдумував. – Я не робитиму чогось тобі в шкоду. Клятва не дозволить, та і я сам не робитиму. Тобто… – Рікон зітхнув. Потер лоб. – З тобою все не так, як завжди.
– Заспокойся. Все буде добре. – Усміхнувся Ештон. Рікон на нього подивився, так, ніби не сподівався, там його побачити.
– Так, мабуть. – Якось полегшено усміхнувся він.
***
Ці дні були спокійні. Рікон заходив десь в обід, трохи сидів поруч. Розказував щось. Хоч це було більше схоже на звіт його діяльності. Ештон виділив, що він багато часу проводить в Храмі.
В інший час Ештон насолоджувався своїм вже звичним життям.
Завтра вже буде ізоляція, тож Ештон вирішив побачитись з Ванессою і Акілом.
– Я все одно переживаю. – Сказала Ванесса. Вони сиділи за столиком в затишному кафе поруч з Реабілітаційним центром. В цьому районі взагалі було багато затишних місць. Тут жило багато сімей, як уже зрозумів Ештон. І багато тих, хто потребував душевного спокою. Дивний район. Проте Ештону саме тут подобалось найбільше. Він радів, що працює в спокійному місці.
– Я там народився і жив. Все зі мною буде добре. Може мені Вам щось привезти? Сувеніри якісь?
– О, я хочу книгу. – Одразу зацікавився Акіл.
– Так Ви і так маєте доступ до інформації з зовнішнього світу. В інтернеті є електронні копії практично всіх книг. – Акіл розчаровано спохмурнів.
– Може одяг, якийсь гостинець може? Хоча у Шазарії їжа куди смачніша… Ем… Ну, дрібничку якусь. Косметичні засоби, може.
– Я хочу бюстгалтер. – Заявила Ванесса. У Ештона відпала щелепа.
– Як я тобі його виберу? – Ошалів він.
– Не знаю. Тут всі однакові, а я чула від людей з зовнішнього світу, що там всякі різні є. Хочу спробувати. – Ештон несвідомо перевів погляд на груди Ванесси.
– Окей. Зі мною ж Служителька їде. Я її заведу в магазин нижньої білизни, може вона тобі вибере? Там мірки якось зніми, чи що. Тобі що теж труси привезти? – Спитав він в Акіла, підтрунюючи над ним.
– Ні. Ем… – Акіл задумливо потер губу. – Порадь щось, будь ласка. – Звернувся він до Ванесси. Вона жваво почала щось перебирати в голові.
– Я чула, що в зовнішньому світі цікаві набори для ван є. І для купання в гарячих місцях. Там бані є і хамами. Можна щось таке. А ще можна якісь їхні механічні пристрої для музики розшукати, якщо це не проблемно, звичайно… А Ештон любить спорт, же. Зможе знайти тобі щось для тренувань. А… І я чула, що у них є магазини з дорогоцінним камінням, можеш для колекції щось попросити. – Стенула плечима Ванесса. І жваво продовжила сипати варіантами. – А і машинки свої можеш попросити.
Ештон уважно поглянув на Ванессу. А вони близько спілкуються… Акіл покивав.
– Для купання мені і тут всього вистачає. Мені б хризоліт, якщо це буде не складно.
– Це що таке? – Ештон не чув такого.
– Це напівдорогоцінний камінь. Його в Шазарії не так багато. Дістати важко. Або цитрин. – Мрійливо заусміхався Акіл.
Ванесса залізла в Систему. І почала щось жваво вишукувати.
– Ось! Дивись! Називається ювелірна крамниця! – Ванесса з ентузіазмом показала Ештону фотографії ювелірок. Ештон звузив очі.
– Я знаю що таке ювелірка. – Ванесса радісно закивала. – Якщо знайду щось для бані, то теж привезу. Може ще щось?
– Та ні, ти ж не на відпочинок їдеш. – Заусміхалася Ванесса.
– Давайте зараз сходимо на гайзерне джерело. Недавно облагородили, я там ще не був. Воно біля Саду.- Раптом запропонував Акіл. Ідея Ештону сподобалась. І він ще не був в “Саду”, це місто у них таке.
– Добре, але мені треба Рікона попередити. – Акіл і Ванесса безболісно прийняли Рікона. І, як виявилось, лари користуються іменами вільно, не підкоряючись загальноприйнятим нормам. А всі сприймають це, як особливість ларів. І стараються не загострювати на цьому увагу. Дивненько було Ештону. І чомусь це йому не подобалось. Він ще не до кінця збагнув чому, але це вже маячило десь в закромах свідомості. – Може я і його візьму?
– Я за. – Сказала Ванесса.
– Я теж. Твій же лар. – Кивнув Акіл.
– Поясни. – Неочікувано для Акіла наїжачився Ештон.
– Що пояснювати? Якщо це твій лар, то чому я маю бути проти?- От сама формульовка Ештона покоробила. “Твій лар”. Ні, ну реально рабство. От як так? От ніби прогрес на невідомо скільки часу випереджає зовнішній світ. І разом з тим такі от рудименти історії… Ештон вирішив відкласти це питання. Але саме через ось це от він вирішив наодинці запросити Рікона. Хрін його знає, може це параноя… Але щось таке йому підказувала інтуїція.
Коли Ештон зайшов в вітальню, Рікон вже сидів там. Він читав якусь книгу.
– Привіт, що читаєш? – Сів поруч Ештон. Рікон одразу присунувся ближче, щоб зручніше було стабілізуватися. Мерін сказала, що з часом він зможе довше обходитись без стабілізації. Але спочатку ларам важко.
– Привіт. – Рікон став вітатися, після того, як Ештон пояснив що це таке і чому люди вітаються. – Історію США. – Ештон здивувався.
– Переживаєш через поїздку? – Припустив він.
– Просто не хочу… Зробити помилку якусь. – Пояснив Рікон, що ним керує.
– Не переживай. Я буду поруч. – Усміхнувся Ештон. Рікон поглянув на нього і усміхнувся незвично тепло, кивнув.
– Рікон, я йду зараз на гейзерне джерело з Ванессою і Акілом. Хочеш з нами? – Він з під лоба поглянув на Ештона.
– Що мені там потрібно буде робити? – Запитав він. Ештон не розумів, що у нього крутиться в голові.
– А як ти думаєш? – Запитав Ештон. От реально, хай пояснить. Але Рікон спохмурнів, мовчки дивився на Ештона. Він здався. – Та нічого не треба робити. Купатися тебе зву. Відпочити перед поїздкою.
Рікон уважно дивився на Ештона.
– Якщо не хочеш, не йди. – Зітхнув він. Рікон мовчав, і осмислював все. Потім стиснув губи, посилено міркуючи. Ештон відчував, як від Рікона відходять ці особливі хвилі роздумів. І взагалі Ештон зрозумів, що біохвилі, різні біохвилі, він відчуває без сприйняття. Навіть не так, він їх і раніше відчував… Проте більш на інтуїтивному рівні. От інколи відчуваєш, що біля тебе якась конкретна людина, навіть якщо не бачиш. Або, наприклад, краще спиться, якщо в присутності пари… Більше того, Ештон згадував, як на війні це йому рятувало життя. Раніше він це називав інтуїцією. Просто зараз він їх відчуває осмислено, ніби в нього з’явились спеціальні органи чуття для цього. Якось так. А от щоб побачити енергію, навіть, скажімо, вільну енергію, потоки енергії, тобто ні у що не сформовану енергію, Ештон мусить ввімкнути сприйняття. Відволікшись від думок про Рікона, Ештон і не помітив, що той все ще думає. От деякі рішення, здавалось би дріб’язкові , даються йому важко. До цього Ештон просто давав йому більше часу аби прийти до рішення. Але зараз Рікон був ніби в глухому куті. І Ештон вирішив все ж йому допомогти.
– Чому ти сумніваєшся? – Запитав він. – Просто поясни. От якби ти сказав ні, то й ні. Але ти сидиш і мучаєш себе. Так запитай поради, поділись, уточни щось.
– Я не хотів би йти кудись з компанією людей. Але, це твоє життя, тепер і моє теж. І ці люди теж частина мого життя. Варто було б піти. Все одно ж нікуди від цього не втечу. – Рікон, як завжди не став крутити світом, і розказав, як є. Ештон спробував зрозуміти. Але нічого ясно не було.
– А чому ти не хочеш йти?
Рікон поглянув на Ештона, ніби намагаючись зрозуміти чи Ештон придурюється.
– Бо я лар. – Ніяк не доходить. Може Ештон все таки тупий?
– Ну, не знаю я в чому проблема! Лар, людина, алубі. Яка різниця? Ми купатися йдемо. Яке відношення вид має до взаємного часопроводження? Просто поясни прямо в лоб, як ти вмієш. – спалахнув Ештон.
– Схоже так воно і є. – Усміхнувся Рікон.
– Що? – Ештон вже злився.
– Ти не бачиш різниці між людьми і ларами. А от інші люди бачать. І відділяють нас від себе.
Ештон нахмурився. Не сприймають на рівних? Отже Рікону буде не приємно в компанії людей, тому що на нього будуть дивитися зверхньо? Якось так?
– Давай спробуємо. Якщо тобі буде некомфорто більше не підеш. – Запропонував Ештон.
– Гаразд. – Погодився Рікон. Так легко, ніби й не метався до цього в сумнівах. Ештон завагався, чи він все правильно зробив…
***
Сад являв собою дуже зелене місто, ніби люди й справді вирішили, що це місто повинно відповідати своїй назві. От же… він так і не спитав у Мерін, чому міста так дивно називаються…
Ванесса і Акіл поїхали вперед. І за все уже домоволись. Тому Ештону і Рікону залишилось лише переодягнутися й піти до джерела.
Коли вони прийшли, Ванесса і Акіл уже були в воді і весело сміялися. Взагалі місце поділили на кілька відполірованих зсередини печерок, відділених одна від одної. Вода з гейзеру подавалась і відводилась до кожної печерки. І тому, одразу з роздягальні вони потрапляли у розкішну кімнату з якогось дуже гарного молочного каменю. Підлога майже повністю являла собою овальну ванну, її обрамляв бортик під стіною. Ще був острівець посередині і ніби півострів від сторони входу. Всі купалися в простих білих халатах. Було дуже зручно. Спершу Ештон такого не розумів, але спробувавши декілька раз, проникся. Особливо коли ємність для купання велика. Тоді тканина не липне і з’являється відчуття, ніби тканина навколо невагома і парить навколо тіла. Словом, Ештону подобалось.
– А ось і ми. – Повідомив Ештон про свій прихід і заліз у ванну.
– Доброго дня. – Рікон послідував прикладу. Він мовчки сів біля Ештона.
– Як тобі Сад? – Спитала Ванесса.
– Дуже зелений. Мені подобається. – Усміхнувся Ештон. – І це місце теж дуже класне.
– Таак. – Погодився Акіл. – От якось ще треба буде піти в Ліси. – Це теж одне з міст… – Там є одне чудове місце. Заведу. – Задоволено усміхався Акіл. Це була його стихія. Любив він ці купальні місця.
– А ти ходив колись на море? – Поцікавився Ештон.
– Ні, Шазарійці рідко відвідують дикі ліси чи море. – Пояснив Акіл. Ештон розумів чому так прийнято. Не варто з входу у секретний бункер, де розташована ціла країна влаштовувати прохідний двір.
– Тобі сподобалося б. – Усміхнувся Ештон.
– Можливо колись буде нагода. – Зовсім не засмучуючись, кивнув Акіл.
Так вони і спілкувалися. Якось непомітно Акіл і Ванесса відокремились і щось весело лепетали один одному. Рікон сидів тихо поруч з Ештоном і спостерігав. Ештон теж сидів мовчки і дивився на друзів. Вони подобаються одне одному. Це неможливо не помітити. Ештону це імпонувало і радувало його. Він вирішив перевірити сприйняттям. Ці двоє інтенсивно обмінювались енергією і “спілкувались” біохвилями. Та, мабуть, ще самі не зовсім усвідомлювали, що поступово вони стають парою. Ештон усміхнувся.
Він спостерігав за ними і подумав, що хотів би запросити і Мерін. Та він був не певен, чи це правильно. Він пригадав портрети. Її “кладовище”. Серце болісно стислося. Чи вірно буде, якщо він познайомить її з більшою кількістю людей? Можливо не варто? Адже… їй доведеться їх втрачати. Він був не впевнений. Рей, Емма і Нор. Ештон був певен, що тоді Мерін була щаслива. Він був певен. І, можливо, якби у неї були б друзі, вона і зараз могла б бути щасливою? Акіл казав йому, що йому боляче було бути самотнім після смерті рідних. Що його втрата терзає йому душу… Але ж зараз він зближається з Ванессою… Можливо… Це правильно? Жити, рухаючись далі. Заводячи нові знайомства… Можливо… Це нормально? От він раніше не сумнівався, що чинив вірно, ввійшовши в життя Мерін. Він і зараз не сумнівається. Значить, можливо, і з друзями це працює так само? Ештон тяжко зітхнув.
– Що тебе турбує? – Спитав Рікон. Ештон поглянув на нього. Чомусь з ним здавалося правильним поділитися.
– Мерін. Я думаю, було б гарно і її якось запросити. Але… Я сумніваюсь чи для неї це буде… Те що треба. – Поділився Ештон.
– Хто це? – Спитав Рікон. Ештон спершу не зрозумів.
– А… Повелителька. Дівчина моя. – Усміхнувся Ештон. У Рікона очі розширились від такого панібратства в сторону Повелительки і взагалі формульовки питання, схоже. Він не знав що думати і що казати. Ештон зрозумів це. І вже нічого не чекаючи, знову повернув обличчя в сторону друзів.
– Думаєш… Ну… Це нормально її запрошувати сюди? – Ештон поглянув на Рікона. І це треба було бачити. У нього був не певний вираз обличчя, він сумнівався , але дуже хотів допомогти якось.
– Тому що вона королева цієї країни? – Ширше усміхнувся Ештон.- Якби справа була б тільки в цьому я б плюнув, не дивлячись, і притягнув її сюди веселитись. Але…- Ештон зітхнув. Прикрив на мить очі, ліг на бортик головою, а тоді втомлено відкрив очі знову. – Вона надто багато втрачала. Я не знаю, чи більше знайомств не стане для неї новою ношею. Чи це правильно. Я не певен, як мало б бути в її випадку.
– Хм… Ну, всі ж мають багато знайомств в житті. – Задумався Рікон. Ештон поглянув на нього.- Знаєш, я думаю, ти знайдеш зрештою правильний шлях. Ти просто не спіши. Спитай у неї так, як у мене сьогодні. Може вона і не знає, що можна кудись піти.
Ештон здивовано подивився на Рікона. То він оцінив, що його запросили? У Ештона потепліло на душі.
– То тобі тут подобається? – Спитав він, усміхнувшись. Рікон стенув плечима і поглянув на друзів Ештона.
– Вони більше схожі на інших, ніж ти. Але… Вони краще поставились до мене, аніж могли б. Можливо, це через тебе. І вони просто копіюють твоє відношення до мене. Або ж ти просто дружиш з людьми, що близькі до тебе по духу. – Ештон уважно слухав. Він і раніше знав, що Рікон розумний і аналізує все довкола. Може здатися, що він… простакуватий, недосвідчений чи недієздатний в якісь моменти, але це не так. Швидше все навпаки. Він розуміє все надто тонко, відчуває надто глибоко і саме через це йому так не просто.
– Можливо всього по трохи, Рікон. Але є ще дещо. – Рікон зацікавлено поглянув на Ештона. Він з інтригою усміхнувся, а тоді прихилився до Рікона ніби зараз розкаже секрет. Рікон повівся і підставив вухо: – Справа ще й в тобі самому.
Ештон подивився на реакцію Рікона. Той осмислював з секунду. А потім скептично поглянув на Ештона. Але не зустрів у нього на обличчі насмішки, чи хоч чогось, що змусило б його засумніватися в істинності слів. Ештон лише усміхався. А потім розслаблено повернувся на бортик. Відпочинок перетворювався у прекрасний релакс.