Сьогодні Ештон встав ще раніше. Він тихенько постукав в двері. Йому майже моментально відчинила Сірін, впустила в середину. Ніби під дверима чекала.
- Привіт. Ти знала, що я прийду зараз?
- Так, Ваші біохвилі по воді до мене дійшли. - Вказала Сірін на поріг. Ааа. То он чому вони не стукають. Ну, все одно… Якось просто так вриватись в чуже житло.
- Привіт. А ти чому вже не спиш? - Рікон кутався в ковдри, сидячи на ліжку. Його знатно трусило. Ештон без вступів взяв з тумбочки біля ліжка масло, швидко намазав долоні.
- Ну, ми встаємо з сходом сонця. Я годинки дві вже не сплю. - Ештон завис на секунду. Глянув на годинник. Ще навіть не пів сьомої.
- Окей, я завтра ще раніше прийду. А як Ви тут знаєте, коли сонце встає? - Поцікавився Ештон, сідаючи на ліжко.
- Енергія змінюється. Місяць нас охолоджує, заспокоює. Сонце розбурхує енергію всередині. Неможливо спати. - Підсів Рікон спиною до Ештона і спустив ковдру на рівень лопаток. Ештон перекинув його патли через плече і огладив лопатки, щоб розтерти масло. Рікон чекав в нетерпінні, коли вже польється енергія, з першою хвилею він ледь не замурчав. Поклав голову на коліна, обняв їх і сидів так, підставляючи лопатки Ештону. Йому стало б смішно, якби не вся печаль ситуації… Сірін знову поводилась тихо.
- Ви вже снідали?
- Угу. - Промичав Рікон.
- Але я можу принести Вам сніданок. - Сірін зрозуміла, що звертаються більше до неї.
- Якщо можна… Вибач, що прошу. Просто забув поснідати.
- Я принесу. - Сказала вона і вислизнула за двері. Щойно двері зачинились, Рікон весь напружився під його долонею. Якесь болюче усвідомлення прийшло до Ештона, Рікон його боїться. Стало не приємно. Але… Мабуть в його ситуації це нормальна пересторога? Ештон не знав, що сказати.
- Вона за тебе дуже переживає.- Сказав Ештон. І, мабуть, це те, що зараз потрібно було. Рікон ворухнувся.
- Так. - Він якось з духом збирався.- Ми з дитинства разом. А тепер ось останні дні.
- Чому останні дні? - Запитав Ештон. - Ви ж можете зустрічатися й далі.
Рікон помовчав мить. А потім все ж сказав:
- У неї немає хазяїна. Навіть, якщо ти будеш не проти, не відомо що буде, коли він з’явиться. У неї не так багато часу, їй вже шістнадцять. А дівчата швидше знаходять собі партнерів.
- Через шлюбні договори? - От же чорт…
- Угу. Ми вирішили, що так буде краще. - Сказав він. У Ештона стислося серце.
- Ідіот ти.
- Чому? - обернувся Рікон.
Ештон подивився йому в очі. В голову полізли деякі спогади, болючі спогади… Біоритм збився. Ештон відсмикнув руку від Рікона, щоб не збити ритм і йому. Ештон зібрався з думками. Зітхнув і сказав нарешті.
- Коли це станеться? Що станеться? Ви ж не знаєте. Вона тут і зараз, так борись за своє щастя. Як можеш і скільки можеш. - Ештон прижмурив очі і відвернувся. - Кожен відчуває по своєму. Я можу і помилятись, Рікон. Але ж вона жива, дихає. Значить є шанс. А раз є шанс, невже не вартує воно того, аби ризикнути?
- А якщо вкінці все закінчиться шлюбним договором? Буде тільки важче, буде гірше. - Ештон поглянув на Рікона.
- Так, але у Вас ще буде кілька місяців. Вирішуй сам. Думай сам. Якщо ти дійсно віриш, що варто припинити все зараз, то - Ештон розвів руками, - і говорити нема про що.
Рікон уважно на нього дивився.
- Про що ти подумав, коли забрав руку? - Ештон стиснув губи, напружено подивився в очі малому. І шумно видихнув через ніс. Закрив очі і потер перенісся, схиливши голову.
- Я був офіцером. Це ніби як дрібний воєначальник. Під моїм командуванням було двадцять дев’ять солдат. Я був хорошим офіцером. - Кивнув Ештон. - Але… війна є війна. Люди помирають. Коли настає час вертатись додому, офіцер, який відповідав за життя своїх солдат повідомляє сім’ї, дружині, матері, сестрі, що його більше немає. - Ештон стис губи. Перевів погляд повний болю на Рікона. - Ось тоді вже пізно, Рікон.- Ештон зробив паузу. А потім усміхнувся. І плеснув малого по спині. - Ти все одно подумай як для вас ліпше. Не дивись на інших. Ти вибач, я після сніданку ще енергією поділюсь.
Рікон кивнув, невідривно дивлячись на Ештона.
- Покажи свій договір. - Згадав Ештон про свою тупість. Рікон кивнув. І опустив ковдру, і як він не помітив? Та не до того було… Договір мав вигляд гілки, що росла прямо з серця і розгалужувалась до ключиць. Дуже гарно. Він був досить об’ємним. Ештон плавно простягнув руку і провів по договору. Знайомо розійшлися хвильки. Ештон сподівався, що все спрацювало і його додаткові умови ввійшли в договір. Він запитав у нього, і одна з гілочок відкликнулась, Ештон ковзнув туди пальцем. Так, умова функціонує. Ештон задоволено посміхнувся.
- Ніби все гаразд.
***
Ештону не подобалось, що малий сидить голий. Він прихопив свою чисту гімнастерку, як йшов з гуртка і пішов в Храм.
Коли він переступив поріг, то Рікон сів на ліжку і прямо таки жадібним поглядом очікувально дивився на Ештона.
- Зараз - зараз. - Звична процедура.
- Ви не знайшли когось, хто б поділився енергією? - Запитав Ештон.
- Ні. - Опустила голову Сірін. Ясно.
- А та дієта, що я тобі продиктував?- Запитав Ештон.
- Так, з цим нема проблем. Рікону стає краще після цього. - Живіше відповіла Сірін. Ештон кивнув.
Мовчанка напружувала.
- То післязавтра ми їдемо? - Спитав Рікон. Очевидно не одного Ештона напружувала мовчанка.
- Звісно, ні. Через п’ять днів.
- Чому через п’ять? - Здивувався Рікон.
- По перше, після адаптації ти ще день-два будеш витиснений, як лимон. По друге, тобі треба перебратися на нове місце. По третє, ми ще добу будемо в ізоляції, перед тим, як поїхати.
- Ясно… - Рікон знову замовчав.
- Ти колись бачив ліс? - Запитав Ештон.
- Ліс? Ні. Я не виходив на поверхню.- Сказав Рікон, і обернувся через плече.
- Я сумую за лісом. Я досить багато часу провів там, останніми роками. Планую прогулятися хоча б, як буду ззовні. Думаю, тобі сподобається. Моє я теж дуже чекає. - Усміхнувся Ештон тепло.
- Звучить заманливо… Твоє я? - Зацікавлено спитав Рікон. Ештон усміхнувся йому хитро і показав свій договір. Мунлайт без зволікань показалася Рікону. Її очі дивилися на нього тепло. Вона вважала його сім’єю. Рікон широченними очима дивився на неї.
- Я не знав, що в людей теж є внутрішній звір. - І з захопленням поглянув на Ештона.
- Ну… Просто так виглядає моє внутрішнє я. Не думаю, що у всіх внутрішнє я - це звір. Окрім того… Люди ніби… сліпі. Ми не бачимо енергії й біоритмів. І свого я не помічаємо. Воно у нас ніби безформне, такий собі безособистісний дух. Моє я набуло форму, бо ми ввійшли в контакт завдяки договору. Але, навіть з договором не думаю, що це завжди можливо. Мене Повелителька направила. Підказала що шукати і де. Сам навряд я б знайшов. Ну… Не одразу, так точно. Хоча, можливо, вовчиця сама б зі мною вийшла на контакт. Вона хоч терпелива, але і її терпіння не безмежне. - Він підняв очі від своєї долоні на спині Рікона і наткнувся на круглі очі. - Що?
- А… - Рікон відмер. - Вперше таке чую. Якщо це правда, люди могли б і самі розкрити свої ментальні здібності. Можливо не всі, але сильніші хоча б. І самі здолати Рашазів. І тоді і лари б не з’явилися.
- Хм… Тоді, можливо все правильно? Що людям так пізно відкриваються можливості? - Усміхнувся Ештон. - Невже ти шкодуєш, що з’явився на світ?
- Ми - це помилка. В світі не повинні існувати настільки залежні від інших істоти. - Сказав Рікон. Ештон заперечно хитнув головою, не погоджуючись.
- Все відносно. Ми всі взаємопов’язані, залежні один від одного. Алубі теж без людей не вижили б. Їм потрібна енергія. А люди не вижили б без тварин і рослин. Потрібно щось же їсти. Та й взагалі ми ніжні істоти багато від чого залежимо. Так що і нам можливо не можна жити? - Рікон нахмурено на нього дивився.
- Можливо в тому, що ти кажеш є правда. Але іншим істотам хоча б не потрібно вступати в договори. - дискутував Рікон.
- Сумнівно. - Простягнув руку Ештон і потріпав його по голові, як малу дитину. - Ти знаєш що таке симбіоз? Почитай.
Розтріпаний Рікон спантеличено на нього дивився. Ештон розсміявся. Смішний він все таки в своїй безпосередності. Але це класно. Ештону подобається.
***
Ештон пішов раніше. Завітав до Мерін, побув трішки, пішов додому і заснув в дитячий час. Ну, капець режим…
***
Зранку Ештон приліз в п’ять годин. Постукав. Сірін одразу відчинила.
- От я тепер розумію, чому ви не вітаєтесь. Так рано вставати - ніякий день добрим не видасться. - Почалапав до Рікона і безсило бухнувся біля нього на ліжко. О, ні… Масло не взяв. Вставати треба. Але Рікон простягнув йому пляшечку і стягнув з себе позичену олімпійку, підставив спину, так що Ештону не довелось рухатись.
Він монотонно вливав енергію, окутував Рікона теплом. І… Прозвенів будильник. Якого хріна? Ештон зіскочив. Він що заснув?
- Ти заснув. - Рікон усміхнувся капосною посмішкою.
- О, чорт. Вибач. Ти чому мене не розбудив? - Запитав Ештон.
- Ти втомився. - Стенув плечима Рікон. - А тобі, мабуть якийсь хороший сон снився. Ти виділяв багато енергії і мені вистачало. А твій біоритм і так прекрасний. Я під нього підлаштувався.
Ештон здивовано дивився на Рікона. Окей. Він потер лице. Будильник звичайний спрацював. А він на ці дні переніс заняття на пізніше. Так що є ще час. Може додому зайти? Він перевів погляд, на столі сиділа Сірін і мотала ногами.
- Як ти почуваєшся? - Спитав Ештон.- Може я тобі ще енергії дам?
- Та ні, не треба. Поки нормально. - Рікон виглядав… ситим.
- Окей… А чому ви тут безвилазно сидите? Пішли на тренування. - Запропонував Ештон. Рікон замислено поглянув на нього.
- Сірін буде тяжко без Храму. - Засумнівався Рікон.
- Так я ж ходяча батарейка. Пішли поснідаємо десь в кафе. Як ідея, Сірін? - На здивування Ештона, дівчина вскочила зі столу.
- Я за! Піду одягнусь. - І вилетіла в двері. Хлопці її тільки поглядом встигли провести.
- Вона рідко виходить. І то вночі. - Пояснив Рікон.
- А ти чотири дні ходив за мною. - Підмітив Ештон.
- Ну, у нас дуже велика різниця в показниках…
- Але вона друга після тебе. - Уточнив Ештон.
- Так. - Рікон зітхнув. - Був ще один хлопець між нами, але він ще раніше заключив контракт.
- Ясно. - Чомусь розпитувати не хотілось.
***
На тренуванні Рікон і Сірін сиділи на траві і спостерігали за всім і за всіма. Дивились на небо. Ештон вже знав, що це тільки імітація… Але дуже вдала. Як і вікно в кімнаті Мерін. Тому, теж часом дивився вгору.
Потім був гурток садоводства. Сірін залюбки рилася в землі. Рікон ентузіазму не розділяв, але нюхав рослини, обходив їх, крутив і розглядав. Його зацікавили лікарські трави. І хлопці йому розказували всяку всячину.
А потім вони пішли в кафе. Сірін сподобалось в Гаремі. І печерка-кафе теж. Десь посеред обіду Ештон вирівняв біоритм Сірін і вона задоволено розтягнулась на столику прямо посеред тарілок.
Потім вони зайшли в квартиру Ештона. Він переодягнувся, а парочка бухнулась на диван і жваво обговорювали житло Ештона. Схоже, їм було все одно про що говорити.
Після вечірніх процедур Ештон пішов до Мерін.
І хоч подій було більше, але день був легший і спокійніший. Ештон залишився спати з Мерін.