Одразу після тренування Ештон відпустив хлопців і рушив до рогу Реабілітаційного Центру.
- Привіт. - Не звертаючи за кут, сказав Ештон.
- Давно Ви знаєте, що я тут? - Запитав Рікон.
- Десь з середини тренування. Твої біохвилі і енергія надто вибиваються з загального фону зовнішнього середовища. - повідомив Ештон.
- Знаю.- Зітхнув Рікон і закинув голову назад.
- Побачив, що хотів? - Уточнив Ештон. Звернув таки за кут і глянув в обличчя Рікону. Він був нижчий, а тепер, коли обпирався об стіну, різниця була особливо відчутна. Його біохвилі були надто нестабільні й зрозуміти, що він відчуває було неможливим. Але ж якось Ештон жив раніше без біохвиль? І досить добре розбирався в людських емоціях. Ештон поглянув на нього. Рікон підняв голову. І подивився на дерева. Зараз він не здавався Ештону відкритою книгою, як в Храмі. Він був прямолінійним і щирим минулого разу. І тим не більше Рікон був тут. Він прийшов подивитись на майбутнього хазяїна(а якщо називати все своїми іменами, так воно і є) - пошпигувати. Він боявся. Він сумнівався. Так, він вірив своїм інстинктам і відчуттям, але він не був твариною. Він розумна істота і він сумнівається. Він дуже молодий і зовсім не знає хто такий Ештон і що собою представляє. Що очікувати від нього? Чи справді він достойний? Чи адекватний?
- Можеш поспостерігати за мною ці п’ять днів. Якщо передумаєш заключати зі мною договір, я зрозумію і не наполягатиму. - Сказав Ештон і сперся об стіну боком, схрестивши на грудях руки. Рікон перевів на нього недовірливий погляд.
- Буду вдячний. - Сказав він нейтрально з тим же поглядом.
- Ну, тоді я переодягнусь і можна йти. В мене сьогодні немає гуртка. Тут почекаєш, чи зі мною підеш?
- Тут почекаю. - Покосився на нього Рікон. І Ештону стало цікаво, що він собі там надумав.
- Окей.
Рікон йшов поруч і мовчав. Ештон теж. Добре буде дати йому простір для спостережень. Ештон вирішив показати йому де живе(слава Богу, він уже в своїх покоях. Темпи ремонтів просто неймовірні в Шазарії. До речі, покої Вайнута вирішили залишити в спокої. А покої Ештона розмістили теж поруч з покоями Мерін, але трішки вглиб коридору. Свита дуже переживала за вражені почуття Ештона, але йому було начхати). Було б ще добре познайомити Рікона з свитою, але спеціально знайомити не буде. Окрім того, ще потрібно сходити до Лі й до Тейлора. І до Картера, про всяк випадок. З Ванессою і Акілом поговорити перед подорожжю треба також.
Ну, окей. От вони й дома.
- Це мої покої. - сказав Ештон і зайшов в свою квартиру. - Там спальня, там кабінет, кухня, ванна. - По черзі показав він рукою в напрямку кімнат. Рікон роззирнувся.
- Житло чудернацьке. Навіть, якщо порівнювати з людським житлом Шазарійців.
- Думаєш? - гигикнув Ештон.
- А де спальні для свити? - Запитав лар. Ештон не відчував особливої різниці між людьми і ларами. Ну, хіба що пам’ятав той стрибок і енергія різна…
- А, зараз, зачекай. - Він заліз в Ключ. І сформулював наказ: «Потрібна екскурсія по покоях для гостя. Ми у вітальні.» І заодно ще відправив повідомлення Ванессі й Акілу, що хоче поговорити і куди прийти. Ештон сів на диван і запросив Рікона. Нахмурився і переглянув список речей, що відправили йому з розвідки для відвідин зовнішнього світу. Ні, з Ванессою треба поговорити сьогодні, адже він обіцяв, що дасть список пасажирів. Все вірно, якщо Рікон передумає, Ештон просто все відмінить. А якщо ні - тоді поїдуть. А поки що все підготує. Зайшла Характерниця:
- Здрастуйте, Шановний Фаворит. - Поклонилася вона.
- О, ти на зміні! Чудово. - Ештон вказав на неї пальцем. І радісно затараторив. - Після екскурсії мені потрібно буде з тобою поговорити. Вчора була не ти, а сьогодні вже б тобі писав.
- Так, звичайно, Шановний Фаворит. - Ештона піднуджувало від цього звертання. Та він вже знав, що хоч ти трісни вони все одно це говоритимуть. - Мені показати шановному гостю всі покої?
- Так. Все, що він захоче побачити, окрім зайнятих спалень, звісно. І розкажи все, що він захоче знати. - Сказав Ештон.
- Буде зроблено, Шановний Фаворит. - Поклонилась вона. Рікон встав. Поглянув на Ештона, ніби перевіряючи, чи той не передумає. І мовчки послідував, куди вказала Служителька. Ештон знову заліз в Систему. Й старався вияснити всі деталі подорожі.
***
Після розмови з Ванессою й Характерницею Ештон вирішив, що з ним поїде лише Характерниця. Ванесса дуже протестувала, але коли почула, що з ним буде лар, насуплено заспокоїлась. Ештону взагалі не потрібен був супровід, але він хотів, щоб Характерниця побачила зовнішній світ. Тож він зміг відправити список Розпоряднику, як і обіцяв - сьогодні.
Також він написав Тейлору й Лі повідомлення, аби ті підготували листи. Й дав інструкції - нічого не згадувати про Шазарію. Він не хотів, щоб виникли проблеми з подорожжю чи з листами. А в тому, що їх вміст перевірять - Ештон не сумнівався.
***
- Ось. - Простягнув лист Тейлор.
- Написав все, як просив? - Уточнив Ештон.
- Так. Про Шазарію нічого.- Сказав Тейлор і перевів похмурий погляд на Рікона. Рікон ходив ці дні за Ештоном тінню, але він швидко звик до цього дивного супроводу. Рікон поводився відсторонено, часто дивився десь в сторону, інколи тримався за кілька кроків в стороні. Складалося враження, що йому тут нудно, не цікаво, і взагалі він не тут думками. Ештон знав, що це не так і Рікон ловить кожне слово, кожну деталь, але віддавав йому належне - Рікон дбав про його комфорт, зрозумів що Ештон не любить, коли у нього висять над душею, і явно оцінив, що Ештон запросив його «на оглядини».
- Не переживай. Свої. - Махнув на Рікона Ештон.
- Його може теж обшити?
- Поняття не маю. Рікон, хочеш якийсь одяг? - Рікон подивився на Тейлора, як на доісторичного мамонта. Потім перевів погляд на Ештона й подивився, як на ідіота. - Як хочеш. - Стенув плечима Ештон.
- Свита дасть мені весь необхідний одяг. - Як завжди скупо відповів Рікон.
- Ну, як хочеш. Тейлор - Вказав Ештон на нього великим пальцем, - відмінний кравець. - Якщо передумаєш - кажи.
- Давай я і тебе обшию. Ходиш вічно в одному і тому ж. Ти ж якась там шишка зараз. Не солідно. - Пробурчав Тейлор. Ештон задумався.
- Пам’ятаєш, я приводив хлопців. В одного, той що майбутній розвідник, у нього таке пальто було доісторичне з пряжками, ремінцями і все таке. От мені воно сподобалось. - Ештон почувався ідіотом, коли це розповідав.
- Ти думки доносиш, як дівка часом.- Нахмурив брови Тейлор, підтверджуючи відчуття Ештона. - Але я розумію про що ти. Круте в нього пальто. Я теж помітив. Пошию. Мірки маю.
***
Вже в покоях Ештон помітив, що з Ріконом щось не так, але вирішив не лізти. Просто спостерігав. Але, коли Рікон осів на підлогу, Ештон не на жарт налякався. І підскочив до нього.
- Що з тобою?
- Та нічого. - тримаючись за голову, сказав Рікон. - Просто четвертий день не в Храмі. Тяжко.
Ештон «подивився» на його енергію. У нього було щось схоже на тахікардію, тільки з біохвилями, а енергія не виділялася зовсім. Оце його штормить.
- Так… Такс… Вода, так? Зажди, я тобі зараз купальню наберу. Там спеціально для фокусів з енергією маю плоску ємкість. Буквально декілька хвилин.
- Та не треба, я просто в Храм піду. І стане легше. - Спробував відкараскатись Рікон.
- Да що ти. А як дійдеш? - Запитав Ештон, підхопив його на руки і вклав на диван. Рікон ошарашено провів його поглядом. - Чекай тут.
Ештон швидко наповнив купальню і привів туди Рікона під руку. Швидко стягнув з нього сорочку, взуття і тапі (бинти так модно вони називають), тоді роззувся сам і швидко підкачав собі штани. Завів Рікона в купальню й посадив на табуретку. Так. Масло є. Як там Ванесса робила? Ештон спробував розтерти йому плечі. Рікон весь напружився.
- Що Ви робите? - Спитав малий.
- Як мені було погано після договору, Служителька так мені вливала свою енергію. Побачимо. Спробую допомогти. - Значить Ванесса, по суті, ділилася з Ештоном енергією, яка випадково потрапляла в його тіло з її з теплом і біохвилями. Але це Рікону навряд допоможе. Ештон просто використає воду і масло як провідник. Він пригадав, як Мерін виводила його з медитацій - ніби поштовхами енергії. Окей. Ештон м’яко і ритмічно почав поштовхами заливати в Рікона енергію, імітуючи ритм біохвиль, який бачив в Храмі. Рікон покосився на нього.
- Не робити так? - спитав Ештон.
- Робіть. - сказав він і відвернувся.
Ештон не «вимикав» своєї чутливості до енергії. І уважно спостерігав за ларом. Буквально за кілька хвилин йому стало легше.
- Залишити тебе в спокої, чи поробити ще?
- Можна ще трошки? - Попросив він після паузи. - Таке блаженство…
- Угу. - Ештон міг зрозуміти. Він сам пам’ятав, як йому було погано. А потім приходила Мерін і окутувала його теплом. І як все тіло припиняло ломити. А малий в цьому вариться роками. - Лари ніби використовують душу-стабілізатор, щоб скинути зайву енергію. Можеш спробувати, якщо хочеш. - Запропонував Ештон.
- Буде боляче. Енергія ларів для людей надто… гаряча. - попередив Рікон.
- Нічого давай. - Заодно і дізнається що до чого. Рікон не став бухати все одразу, а поступово влив енергію через воду. Ештон заводожено дивився. Було таке враження, що це якась густа плазма. І було дивно, що вода не випаровується. А потім плазма «знайшла» Ештона і почала вливатись в нього гарячим струменем. Це не було, як кип’яток або що, а швидше… Як гаряча ванна, що окутувала, ніби гаряче какао біля каміна. Рікон насторожено обернувся, перевіряючи, чи все нормально.
- Ви не схожий на людину. - Видав лар.
- Серйозно? А на кого я схожий?- підняв брову Ештон. В цьому «режимі» Ештон не бачив кольори. Енергія була кольорами, а об’єкти були чорно-білими, якщо порівнювати, і дві картинки накладались одна на одну. Ну, це кострубате порівняння, але… Словом, енергія - була яскрава і чітка, а на фоні був тусклий фізичний світ. І йому було важко розгледіти обличчя Рікона. Але він не наважувався повернути собі нормальне сприйняття.
- На слабкого алубі. - Насторожено сказав малий. Ештон розсміявся.
- Ні, я людина. А чому ти зробив такі висновки? - Поцікавився Ештон.
- По перше, Ви дуже сильний, як для людини. По друге, надто уважний до оточуючих. По третє, Ви дійсно маніпулюєте енергією, а не як мавпа повторюєте завчені дії, що вписані на шпаргалку в договір. Ще й запам’ятовуєте хвилі. Розрізняєте. Я раніше не бачив таких людей.
- Це через договір з Повелителькою. Я просто отримав доступ до своєї душі, енергії і біохвиль, так би мовити. - Стенув плечима Ештон, не вважаючи себе таким вже особливим. - Повелителька часто розповідає мені щось. Тому я і вчусь.
- Це не так. Я бачив різні договори. І є люди, котрі дуже навіть змогли б зробити те, що Ви зараз. Але їм чогось не вистачало. Вони не могли. А Ви ось робите. Ще й вперше, мабуть. У Вас талант. - Ештон здивувався. Йому було дивно чути таке від Рікона. У Ештона складося зовсім інше враження про нього: він думав, що Рікон грубий, колючий. Хоча… він здатен на такт, згадати тільки, як він поводився у супроводі. Ештон зітхнув. Рікон був неоднозначний. І поки що Ештону тяжко визначити який він насправді.
- Дякую за похвалу. - Просто сказав він.
Опісля Рікон твердо став на ноги, обтерся, потягнувся з сторони в сторону. І одягнувся. Поза Храмом, до речі, лари одягались, як і люди, волосся збирали в хвіст або косу.
- Дякую. - Це перші слова ввічливості, що Ештон почув від Рікона. Хоча, мабуть це не ввічливість, а вдячність як вона є.
- Прошу. Ти мене налякав. - Відповів Ештон. - Якщо щось таке робиться, ти ж кажи. Ато доводиш себе до ручки…
***
Ештон зайшов до Акіла перед тренуванням. Спеціально, аби зустрітись з ним наодинці.
- Привіт. - Сказав Ештон.
- Привіт. - Вклонився Акіл і вони сіли за столик. - Чув ти навідаєшся в зовнішній світ.
- Угу, маю там справи.
- Так, Ванесса розповіла.
Вони замовили собі сніданок і неспішно обговорювали справи.
- Я тебе хотів запитати. - Сказав Ештон.
- Так? - Акіл уважно підняв голову.
- Дивись. У тебе ж є договір, значить ти живеш довше, аніж інші люди, так?
- Так. - Погодився Акіл.
- І от така штука. Алубі і Фаворити зобов’язані укладати договори з ларами через те, що живуть довго, аби ті самі лари прожили відведений їм час. Тоді виходить, що і люди з договорами повинні укладати такі договори?
- Повинні. - Акіл усміхнувся. - А ти молодець, що здогадався.
- Тоді виходить, що і у тебе є лар? - Спитав Ештон. Він ніколи не бачив поруч з Акілом нікого.
- Був, а вірніше була. Моя дружина. Вона померла. - Ештон подивився на Акіла. Що він взагалі знає про нього?
- Мої співчуття… - Видихнув нарешті Ештон. Акіл сумно усміхнувся.
- У нас була дочка. Одного разу вона не прокинулась. Дружина… Вона не пережила. - Акіл скрушно опустив голову. - Інколи я жалкую, що не уклав договір приналежності. Моє життя з нею було щасливим, Ештон. Але зараз… Я самотній. Навіть більше, аніж якби їх не було в моєму житті зовсім. - Потім підняв на нього погляд. - Але… Чомусь я залишився в цьому світі. Ось тебе зустрів. Життя триває.
Ештон не знав, що відповісти. Не знав, як підтримати друга. Згадалась історія з Вайнутом… Ештон почувався покидьком. Він йому ще дорікав… А хто ж знав, що Акіл розуміє Мерін як ніхто.
- Життя якесь надто жорстоке. У країні, де здавалося б мало б бути щастя і можливостей більше, настільки ж більше горя…
- Хм… Мабуть чим більше щастя, тим більша ціна за нього. Або ж це просто випадковість.