Ештон уже звично прокинувся в обіймах Мерін.
Відкрив очі і обережно обернувся. Мерін спала.
Ештон перевірив годинник у Ключі. Ще рано. До тренування є час.
Ештон перемістився на своє місце й почав дивитися у вікно. Він просто… Відпочивав. На периферії відчувся «предмет», як спадає на думку. Але… Ештон відчував його пустоту. Йому не вистачало чогось. Ештон захотів допомогти. «Що тобі дати?» І щось відповіло. Воно хоче ім’я. Воно хоче бути чимось. Ештон усміхнувся. Ештон хоче, щоб щось - було теплом, щоб щось було любов’ю. Ештон хоче, щоб щось було щасливим, щоб йому було добре. Ештон закрив очі. І перед внутрішнім взором з’явилася шерсть, вона перекочувалася. В ній були сірі, білі і чорні ворсинки. Вона була теплою. Воно підняло голову і в жовтих очах була любов. Вона плавно підійшла і скрутилася навколо Ештона кільцем. Їй було добре. Ештон поклав руку на цього величезного звіра. «Мунлайт». Вона була щаслива.
Ештон відкрив очі, повернув голову і побачив Мерін. З’явилося відчуття дежавю.
- Ніколи не бачила людину, яка б була настільки в порозумінні з власним я. - Сказала вона. Ештон усміхнувся. Нарешті він почувався добре. Не так, як завжди. Він був не один. Тобто… Він ніколи більше не буде самотнім. Ніякий це не договір. Він поглянув на руку. Тату не було більше чорним. Воно й срібним не було. Не зовсім очевидно було що це. Та Ештон знав - це шерсть Мунлайт. Він злегка покликав її, так щоб не турбувати. І в тату майнуло її око. Ештон усміхнувся. От чорт. До його душі торкалося три людини. Акіл, Ванесса і Мерін. А він навіть не розумів, що дозволяє. Ештон подивився на Мерін.
- Дякую. - Це з глибин душі. Він відчув, як душа Мерін відізвалася. Вона… Дозволила йому торкнутися її душі. Цей «договір»… це… зв’язок. Хоча ні… Це віконечко між їхніми душами. Це ніби шпариночка. І хоч Мерін дозволила йому, та таким широким, таким потужним, таким чітким це вікно зробив він сам. Це зробили його бажання бути поруч. Його твердий намір з’єднати себе з Мерін. Це зробила його радість від її «так». Це зробила його сила волі і сила Мунлайт. Його воля. Він відчував її чітко. Це було не щось абстрактне. Це була чітка структура.
Ештон поглянув на Мерін.
- Можна? - Мерін дрібно закивала.
Ештон розвернувся до Мерін обличчям, всім корпусом, а над ним на Мерін дивилася Мунлайт. Ештон обійняв Мерін. Мунлайт обкрутилася м’яким величезним клубком навколо душі Мерін. Вона підняла на нього очі. Її фіолетові очі мали холод, біль. Її чорне волосся вилискувало, було текуче. Вона була зранена, та повна життям. Вона дивилася. Вона… Була холодна. Небезпечна. Вона була тут. Ештон наблизився. І огорнув її собою. Він не вловлював її образ, але відчував душу. Ештон почав віддавати їй тепло. І Мерін заплакала. Ця хижа… душа? Хижа Мерін. Вона теж ридала. З її серцевини лився біль. Виливався і розчинявся, а Ештон заповнював її теплом. Мерін відсторонилася. Поглянула на нього крізь сльози.
- Не можна ж так…
- А як можна? Скажи мені, Мерін.
Мерін усміхнулася.
- Тобі можна. Але…
Вона витирала сльози. А потім сказала.
«Постарайся не віддавати стільки себе одночасно.» - Прозвучало у нього в голові. Голос був м’яким і ніжним. Навіть ніжнішим, аніж у фізичної Мерін. Ештон постарався відповісти:
» Я постараюсь.» - Мерін підняла очі і поглянула на нього. Тоді усміхнулась.
«Ти вчишся неприродньо швидко. Але я майже не здивована.»
- Твоє наступне завдання. Навчись закриватись від мене.
- Це складне завдання. Я не хочу. - Сказав Ештон.
- Це потрібно. - Усміхнулася Мерін.- Ми повинні поснідати. І почати наш день. Не поспішай. Просто дай собі кілька днів.
- Гаразд. - тихо усміхнувся Ештон.
***
Ештон переодягався з хлопцями перед тренуванням. Він поглянув на Мунлайт. Він більше не ховатиме її. Тобто нічого, якщо одяг на довгий рукав, але спеціально він її не ховатиме більше.
- О, а що це у Вас таке? - зазирнув через плече Малий. Хм… А що? «Прикольнемось, Мунлайн?»
- А ви придивіться. - Сказав Ештон. Хлопці зацікавлено з’юрбились навколо. Ештон вичікав, поки вони зосередяться на шерсті Мунлайт. «Зараз!» Мунлайт різко показала їм очі. Хлопці не сподівались і відсахнулись від несподіванки, дехто вскрикнув. Перепудили знатно.
- Ахаха! - Ештон і Мунлайт були задоволені.
- Що за хрінь! - Барабанщик схлопотав підзатильник від Ештона.
- Добирай слова! Дивіться не ображайте її. Краще придивіться. - і хлопці придивились до очей Мунлайт. Вона їх любила. Вона їх берегтиме. І направить. І навіть поведе, якщо потрібно. Мунлайт готова їх прийняти, якщо вони захочуть. І все це одним лише поглядом.
- Вау. Хто вона? - Сказав Клава ( ну на клаві сидить, а що? )
- Ну… - Усміхнувся Ештон. Мунлайт знову скрутилася клубком, сховавши очі. - Колись зрозумієте. А тепер марш на пробіжку!
***
Тейлор був… закритим чоловіком. З ним не просто. Він взагалі рідко з кимось розмовляв. Але він надійний. Не раз на собі ж ніс хлопців на полі бою. Не раз підставляв плече. І хоч сам Ештон в боргу перед ним не був, але він йому вдячний за хлопців.
Тейлор влаштувався помічником кравця. Ештон тяжко уявляв Тейлора з булавками в руках, але… Мабуть не варто дивуватись? Вони в Шазарії.
- Доброго дня. Можу побачити Помічника Кравця? - Звернувся Ештон до Кравця.
- Учень! До тебе! - Гукнув кравець десь в закроми.
- А, Бос? Привіт. - Привітався Тейлор з найпохмурішим виглядом. Ештон вже й відвик від таких гримас.
- Привіт.
- Що пошити?
- Ну, мені треба два спортивних костюми для себе і по два для моїх хлопців. Ось їхні розміри. - Ештон скинув повідомлення в Системі.
- Ставай на тумбу. Поміряю тебе. - буркнув Тейлор десь в напрямку постаменту перед зеркалом.
Мірялись в тиші. Та Ештон знав, що для Тейлора це нормально. Тиша була комфортна. І, як не дивно, величезний хмурий Тейлор чудово справлявся і з мірною стрічкою, і з булавками, і з рештою штук. Його руки буквально пурхали навколо тіла Ештона і він почувався дуже комфортно. Просто таки в своїй тарілці.
- Тейлор, ти, я бачу, знайшов себе.
- Я знайшов себе ще в десять. Шив історичні костюми для реконструкцій. Платили непогано, поки на війну не загребли. - Так… ця хрінь багато кому життя переламала…
- Тут гірше? - Ештон намагався зрозуміти.
- Не сказав би. Кожен день, як історична реконструкція. Швидше твоє замовлення вибивається. Навіть дивно шити щось звичне.
- А дружина? - Поясни, Теш.
- А що вона? Я здивуюсь, якщо у неї нікого немає. Мабуть знайшла когось, як тільки я з країни виїхав. - Не міняючись в лиці сказав Тейлор. І Ештон категорично не розумів, що у нього на думці.
- Хотів би вернутись і відвоювати її назад? Ти вибач, що таке питаю.
- М. Розумієш, що лізеш не в своє діло, але все одно питаєш. Еш, ти не можеш допомогти всім. Але якщо буде момент дізнайся, чи вона влаштувалась. І достатньо буде, якщо ти їй дасиш знати, що вона вільна. Тоді і я зможу жити далі. Буду перед тобою в боргу. Треба було припинити це ще перед війною.
- Ясно. - «Понял - Принял». Теш кивнув.
- Хлопцям без мірок не шитиму. Приводь, тоді зроблю.
- Окей.
***
Ештон повернувся в покої. Поки помився, переодягнувся, поїв і зайшов в спальню - набігався не гірше, як в спортзалі. Твою маму… Ештон не злився, та й почувався нормально. І якби не цей порожній палац, то це було б схоже на нормальне життя. Служителі його не зачіпали, і все було тихо.
Ештон зайшов в спальню, і стійке відчуття неприйняття повністю його підтисло з двох сторін: з середини, і Мунлайт теж вимагала піти звідси. Ештон не бачив потреби тут сидіти. Знайшов іншу спальню. І, ніби вона була більш нейтральна. Явно не основна, в менш зручному місці, але… чистіша в плані аури. Мабуть він тут побуде. Ештон ліг на ліжко в одязі і взутий. Підклав руки під голову. І дивився в балдахін. Закрив очі. Нарешті має якийсь момент відпочити просто.
Озвалась Система. Хех… Хто там?
Акіл.
- Я можу зайти? - Швидко вони звикають до переписки.
- Так я в спальні з білим балдахіном.
- Буду за кілька хвилин.
- Привіт. - Акіл поклонився. Смішно, як у його друзів змішались традиції Шазарії і звичаї, носієм яких був він сам.
- Привіт. - Ештон сів.
- Як ти почуваєшся? - Запитав Акіл.
- Добре. Повелителька сказала, що я швидко вчусь. І не в конфлікті з внутрішнім я. Тому все пройшло гладко. - Просто розповів Ештон. Акіл вдумливо слухав.
- Я постараюсь внести дані в записи. - Повідомив Акіл.
- Угу. - Ештон вагався, чи розповідати йому все. Поки що він був не готовим. Та й не знав усього. І просто не хотів ділитися. Можливо не з Акілом, а з Шазарією. Дивне відчуття. А як щодо Акіла? Ештон приймає його. Окей. Не варто відгороджуватись від тих, кого ти сам обрав. Ештон не думав, що це вірний шлях.
Ештон рішуче встав і простягнув Акілу руку, показав йому Мунлайт.
Акіл заворожено дивився, як переливається її шерсть.
- Ти вже вияснив, які у нього властивості? - Запитав Акіл.
- У неї. І на рахунок властивостей - це повна нісенітниця.
- Не дуже розумію про що ти. - Нахмурився Акіл, не відриваючи погляд від «віконця».
- Я й сам не розумію. Головою. Зате все прекрасно відчуваю. І можу тобі сказати, лише, що я ще нічого не вмію. І… Потрібен час. І… Що ти їй подобаєшся.
- Кому? - Спитав Акіл.
«Покажешся йому?» Мунлайт хотіла. Акіл був і її другом. В «Віконці з’явилося її око». Вона допитливо дивилася на Акіла. У нього очі на лоб полізли.
- У тебе живий договір? - Акіл прокричав пошепки.
- І це теж нісенітниця. Договір не дає сили. Він лише дозволяє скористатися моїми власними. І це навіть не його функція, а швидше побічний ефект. - Ештон забрав свою руку з хватки Акіла. І простягнув свою долоню. Ештон захотів подивитись на договір Акіла. Тепер він зможе його оцінити. - Можна?
Акіл спершу не зрозумів, а щойно втямим, без сумніву закатав рукав і рішуче простягнув руку в долоню Ештону. І тепер він розумів, що таким чином Акіл демонструє йому цілковиту довіру. І робить це, на відміну від Ештона, свідомо.
Ештон уважно оглянув договір. Ззовні він виглядав просто як мерехтливі срібні ниточки, розташовані у вигляді модерного візерунку, або щось у стилі Майя. Але, Ештон пам’ятав, що казала Мерін - зовнішній вигляд нічого не значить. Та й він сам уже це відчував. Він зосередився на договорі. І «подивився» на нього тим самим, чим він бачив енергію, якби Ештон не знав, він би сказав, що дивиться серцем, можливо він дивиться очима Мунлайт, а можливо її серцевиною. Словом… Було видно, що це щось чужорідне, і ніякого відношення до душі Акіла воно не має. Ештон про всяк випадок акуратно провів пальцем по цих лініях. Словосполучення «синтетичний договір» усвідомилось у повній мірі. Це… Ніби енергетичний протез.
- Ясно. - Сказав Ештон. Він відірвав погляд від договору, закрив очі, «вирівнюючи» зір. Відкрив очі. Мабуть, з кожним разом ставатиме краще. Якби там не було, а він майже в нормі, тобто майже повернувся до звичних відчуттів. Він підняв очі на Акіла, майже забув, що він тут. Акіл дивився на нього очікувально. І дуже хотів запитати, але не знав що.
- Наші договори - це зовсім різні речі. Абсолютно різні. Це навіть непорівнювано. Сказав Ештон.
- Я це розумію. - Іронічно посміхнувся Акіл. - Твій договір створила Повелителька.
Тут уже Ештон іронічно усміхнувся. Ні, його створив він. Хоч і не розумів, що робить.
- З її допомогою. - Сказав врешті Ештон. Він все одно не пояснить всього словами. Та й не хоче свої почуття до Мерін виставляти напоказ.
- Акіл, давай до діла. Щось трапилось? Чому завітав?
- А, так. Пробач. До тебе назначена аудієнція. - Ештон не зрозумів.
- З Повелителькою?
- Ні - ні. На твою заявку знайшовся кандидат. Він не Служитель. Але, Система визнала його придатним для того аби приєднатися до твоєї свити. І тепер я назначив йому аудієнцію з тобою. - Ештон важко уявляв себе тим, хто проводить аудієнції. Ну, як би там не було, а це просто формальність.
- Гаразд.
- Як ти і просив, я не повідомляв йому який у тебе статус і представив, як Наставника.
- От і прекрасно, дякую. - Зрадів Ештон.
- Отже, я тебе проведу? - Запитав Акіл.
- Зараз? - Ештон здивувався. - Гаразд, я тільки кардиган накину.
***
По міркам Шазарії тип був неординарним. На ньому було щось типу сорочки, тільки без манжетів і воротника. А ще він був в штанах в обтяжку(Ештон вирішив, що це легенси), а зверху було щось типу фартуха, тільки не спереду і ззаду, а по бокам, тобто два лоскута тканини прикривали бедра за коліна, але мали розрізи між ногами, як штани. І був він взутий в чоботи до колін. Сидів в кріслі заклавши ногу за ногу і пив вино. Ештон з нахабства здивувався. І пожалкував, що не прочитав інформацію.
- Маю честь представити Наставника. - Сказав Акіл. - А також представляю шановного Архітектора. - Ештон здивувався. Для чого Архітектору, людині, що знайшла себе у зовсім іншій творчій сфері йти у служіння комусь.
- Здрастуйте. - Звернувся він. Не встаючи з крісла.
- Здрастуйте. - Відгукнувся Ештон, сідаючи напроти. Їх розділяв столик.
- Я прочитав Вашу заявку. Ви переселенець з зовнішнього світу, невдовзі переїжаєте, і Вам потрібна в цьому допомога. А також люди що забезпечуватимуть Ваші базові потреби і комфорт. Я Архітектор, як Ви вже знаєте. І скажу прямо, не найтупіша людина. І розумію, що Ви маєте якесь особливе значення для Шазарії. А значить Ваше житло проектуватиметься по індивідуальному замовленню. І я готовий на все, аби Ви дозволили мені взяти участь у проектуванні цього житла. Навіть якщо мені доведеться відмовитись від свого професійного імені в користь Слуги чи ще якось. Навіть якщо потрібно буде працювати в п’ять разів вище норми, або ж виїжати в Зовнішній Світ. Просто дозвольте мені. Ви не пошкодуєте. - З напору Ештон здивувався й спантеличено дивився на новоприбутого.
- Це так важливо для Вас проектувати це житло? - Запитав Ештон.
- Розумієте, - зітхнув Архітектор. - мені нудно. Я проектував тисячі речей. І вони всі схожі один на одного. Я втомився від монотонності. Звичайно, мені часто кидають виклики пов’язані з складнощами технічної частини, що й зрозуміло, зважаючи на розташування нашої прекрасної країни. Але… Я людина творча. Я хочу творити щось нове. Щось несподіване. - А тоді раптом гість поставив бокал. Поклав лікті на коліна, схилився до Ештона, і вперіщив погляд у нього, з явним звинуваченням у голосі сказав: - я бачив Ваш спортзал.
- Так, я просто спробував розмістити все необхідне на виділеній площі…
- Це не схоже на архітектуру Шазарії! - Він емоційно скрикнув. А потім одночасно заспокоївся ,насупився і подивився з-під лоба.- Поділіться зі мною знаннями і я в боргу не лишусь.
- Я можу розповісти Вам, що Ви захочете знати просто так. Але на багато від мене не розраховуйте. Я солдат, взагалі то.
- Для початку дозвольте спроектувати для Вас житло! - на цю вимогу Ештон добродушно розсміявся:
- Проект Ваш. Але для початку мені потрібно зібрати свиту. А Вас в ролі слуги я не бачу, пробачте. Залиште контакти Старшому Служителю Гарему, я звернусь до Вас коли дійдуть руки. - Привітно але чітко сказав Ештон. Чоловік йому сподобався. Явно людина своєї справи, навіть злегка божевільний. Але з незабутнім шармом. Ештон точно надовго його запам’ятає. Він встав і вже намірився прощатись. Але гість навіть не думав вставати. Він відхилився на спинку крісла і нахилився набік, спершись ліктем об бильце, закинув ногу на ногу і задумався, бурмочучи в голос:
- Постановка питання мені зрозуміла. Що ж я знаю одну прекрасну кандидатуру. - А тоді вже звертаючись до Ештона: - Вас же не турбує вік? Запевняю Вас вона дасть фору всій можливій молоді, ще й підучить Ваших слуг. Так вже сталося, що в силу свого віку вона підшукує іншу роботу, а до цього Вона працювала в старшій школі вихователем. Залізна леді, скажу я Вам. Її контакти теж передати Старшому Служителю Гарему, чи може одразу Вам? - Просто без вступів. Не даючи навіть схаменутися. Цікавий чоловік.
- Так, Старшому Служителю, будь ласка.
- А також я знаю одного парубка. Планується, що він стане Наложником, а опісля Служителем Гарему. Проте, думаю він зрадіє подібній можливості. Справа в тому, що його батько розвідник. Недавно загинув на місії. А сам хлопчина не має дозволу на розмноження, та й не сім’янин він по натурі. Хотів по стопам батька йти, але по фізичним даним не дотягнув. А Ви солдат, Наставник, маєте відношення до Гарему. Може поглянете на нього?
- Він ще не повнолітній? - Уточнив Ештон.
- Так. Але, будьмо відвертими. Можливо поруч з Вами він знайде новий шлях. Ви чудовий чоловік. По очам видно. Я б Вас познайомив. І, нарешті, зміг би видихнути з полегшенням. Неймовірний в нього батько був. Не можу викинути цього хлопця з голови. Натер уже мені мозоль в головному мозку. - Помасував екстраординар свій висок. І продовжив монолог. А Ештон чомусь не міг перестати усміхатися, дивлячись на цього чоловіка. - Я його дані теж надам. Хм. Хм. До речі. Ще одну знаю. Оце вже вперта. Я з нею сам поговорю. Її зацікавить служіння такому, як Ви. Так вона і соціальний обов’язок сплатить, і наперекір всьому світу піде, як вона любить. Так, а як Ви кажете Вас знайти? Наставник? - він заліз в систему. А Ештон з іронічною усмішкою вже розслаблено і мовчки спостерігав за цим непосидющим вихором. Він почав розуміти, чому Система їх «познайомила». Не Архітектором йому потрібно було б бути, а хедхантером. - Ага, а ось і Ви, знайшов. Я Вам поки її дані не скидатиму, а ось тих двох тримайте. Я Вам ще варіантів підшукаю. А поки що. - Він злетів з крісла на ноги. - Я піду поговорю з тією характерницею. До зустрічі. - Він поклонився Ештону. Отже Архітектор сходу визначив його, як людину якій треба кланятись?
Ештон теж попрощався уже вслід:
- До зустрічі.
Він обернувся до Акіла з усмішкою:
- Цікавий чоловік.
- Вперше за багато часу я зовсім не маю слів. Але, схоже твій план працює, хоч і дивним чином. - Акіл підняв брови.
- Так. - Посміявся Ештон.
***
Ештон вирішив все ж сьогодні побути наодинці. Мерін права. Потрібно дати собі час. Але вертатись зараз в музей Древнього Єгипту в перемішку з Шазарією не хотілось. Так що Ештон вирішив прогулятись по провулку для вуличних виступів в Гаремі, назва вуличка-Карнавал їй більше підходила, на скромну думку Ештона. Але він не став лізти.
Він йшов серед всієї цієї какофонії і натрапив на вуличний гурт, який виступав з саморобними(можливо) барабанами, посохом дощу(така палиця, що туди сюди перевертається і чути звуки дощу), і співали вони багатоголоссям на Шазарійській мові. Ештон дізнався, чому всі говорять на англійській. Насправді це спрацьовує універсальний перекладач. Але у нього є певні обмеження. Наприклад, він не перекладає пісні, потрібно бути в одному приміщенні, й інше. Ну, і працює на рівні біохвиль мозку, тому спрацьовує практично безвідмовно і дуже точно. І тепер Ештон насолоджувався рідкісною можливістю послухати цю мову. В ній було багато звуків «л» та «м», багато голосних, й літер «р». І вся ця мова сама по собі звучала, як пісня, а в оранжуванні музичних звуків - це була краса.
Ештон любив самотність. І дуже цінував її. Любив і компанію. Та для душевної рівноваги йому потрібен був цей час на одинці з собою. Зараз Ештон був один. Серед сотень людей, на найгаласливішій вулиці із знайомих йому в Шазарії, серед музики і запахів.
Ештон гуляв тут і наткнувся на непримітну крамничку. Зайшов заразди інтересу. Там було темно і тихо, на контрасті з вулицею. І спершу Ештон не розумів що це. Запах підказав - магазин кави. Ооо! Краса!
Він озирнувся, та всередині нікого не було. І він почав роздивлятися малесенькі вітринки. Надивився собі турку, сервіз з двох чашечок, цукорницю, і навіть посудину для вершків, от він би сказав, що це соусниця - але хрін там. Короче в голові уже склався план. Зранку він віднесе Мерін сніданок. Вона встає десь о дев’ятій. Поснідають разом. Заодно побачить у чому вона спить, поки його немає. Ештон почувався самим злом і це йому подобалось.
Такс, а на сніданок зробить панкейки з джемом якимсь. Все на цей кулінарний лайф-хак він теж зміг відшукати у вихорі карнавалу, звісно після того, як дочекався продавця у кавовій лавці.
Вечір підходив до завершення, аж раптом йому написав Архітектор і повідомив, що він дізнався розклад його занять у Старшого Служителя Гарему(Ештон підозрював, що Архітектор просто витрусив з Акіла потрібну інформацію), і що завтра на тренування прийде хлопець, про якого він розповідав. А леді зв’яжеться з Служителем. Його хватка і темпи Ештону імпонували. Й він погодився з усім.