Щойно Мерін вийшла, Ештон встав. Поскладав посуд, підсунув на місце крісло і стільчик, пішов в душ. Надто насичена була розмова і тепер в голові було пусто. Це правильно, потрібно трішки відпочити.
Ештон вимкнув воду, вийшов, витерся, по звичці обмотав навколо бедер рушник і вийшов в кімнату. Там стояла Ванесса. Побачивши його вона моментально закрила обличчя долонями і відвернулася.
- Вибач, я не дивлюся! І попрямувала боком до дверей.
- Привіт, та нічого. Зачекай, я візьму одяг і у ванній кімнаті переодягнусь, все добре. - Ештону стало смішно. Але йому подобалось з якою повагою ставились до його принципів. І він поки що не хотів уточняти, що якщо в трусах - то нормально.
Коли Ештон повернувся, то відмітив, що посуд прибрано, і на столі стоїть паруючий чай і якісь баночки.
- Що це? - Спитав Ештон. Ванесса зраділа, мабуть, що він не фокусується на нещодавньому інциденті і жваво почала розповідати:
- Це спеціальні масла. Одне на основі мигдального масла, інше на основі трояндового. Акіл мені підказав, що якщо використати воду, то під час масажу, я зможу передати тобі частину енергії.
Ештон задумався. Вода. Якщо подумати вони говорили, що у ванній проходить обмін енергією. І тепер ось знову.
- Я масажуватиму тільки стопи, або руки. - Одразу затараторила Ванесса.
- Хех. - Ештон зітхнув. - Слухай, давай розкажу детальніше. Ато це вже переростає в якийсь абсурд. У нас люди соромляться показувати один одному геніталії, попу, якщо в цілому, жінки - груди. І все дуже залежить від контексту. Якщо це доцільно, то люди наготу сприймають нормально. От, наприклад, на пляжі всі собі спокійно ходять в купальниках. Це можуть бути такі от труси, - Ештон дістав з шафи боксери. - У жінок теж такий мінімалістичний одяг, що прикриває найсокровенніші місця. Але, от, наприклад, у буденному житті людина може засоромитись показувати свою білизну. А якщо мова йде про насильне роздягання - це взагалі спосіб насильства і приниження.
І я не робитиму трагедії, якщо щось таке випадково стається, чи ще щось, просто… Шазарія для мене надто… - Ештон намагався допомогти собі долонею підібрати слова. - Ну, у нас різні речі вважаються інтимними.
- Розумію. Тому я і намагаюсь зрозуміти, яким чином не порушувати твої кордони. - Сказала Ванесса. Ештон тепло усміхнувся і йому захотілося її обійняти.
- Ванесса, вибач, не знаю чи ображу тебе, якщо попрошу… Але будь в моїй свиті, будь ласка.
- Для мене це честь! Я з радістю приєднаюсь до Вашої свити Шановний Фаворит! - Ванесса поклонилася. Ештон не став розводити церемонії. Просто підійшов до неї випрямив за плечі, вона на нього глипнула широко відкритими очима. Ештон її обійняв:
- Дякую.
- Я… Не достатньо досвідчена Служителька, але я зроблю все можливе, аби бути достойною. - Бубніла вона десь в плече.
- Немає нікого достойнішого. Дякую, що погодилась. Але в тебе буде одне завдання. Яке я довіряю лише тобі. - серйозно сказав Ештон.
- Яке? - здивовано спитала Ванесса.
- Якщо нахабнітиму, бий по шиї. - Ештон сказав це серйозно. І хоч він ледь стримувався, аби не засміятись, йому і справді потрібен хтось поруч, якийсь якір, на який би він орієнтувався. Раніше це був Картер… Якщо мова йде про принципи, людяність, норми й інше - то Ештон і сам якорем для інших служить, але от що стосується роботи, дисципліни, цілей, то він може з легкістю забути про будь-яку межу й заганяти і підлеглих, і себе. А Ванесса стояла, дивилась на нього і не розуміла, що взагалі відбувається, що вона повинна відповісти і як це так - бити людину. Ештон усміхнувся, відпустив її, не чекаючи відповіді:
- Що ж. Пора працювати.
- Яка робота? В тебе ще лікарняний! - Одразу налетіла на нього Ванесса.
- А як же щодо обов’язків фаворита? - Сказав Ештон. - По перше, я все ще нічого не знаю про свій новий статус, свої обов’язки, обмеження і правила. По друге, сьогодні треба перебратися у кімнату для Фаворита. Якщо Повелителька так приходитиме, як сьогодні, то я її не хочу мордувати на цьому ліжку. Все затекло до ранку. Коронована особа має спати добре, інакше недосип потім вильється у якийсь міжнародний конфлікт, або ще щось, так? - Підморгнув Ештон. - А ще я хочу знати як з роботою? Я хочу працювати, Ванесса.
Ванесса сторопіла.
- Тобі погано! Не можна так все одразу! Куди ти так поспішаєш!
- Та невже? Я прекрасно почуваюсь. І, мабуть ще на кілька годин мене вистачить. А потім ти зробиш мені масаж своїми маслами і водою, і розкажеш, чому вода це так важливо при обміні енергією. І супчики твої теж допомагають, так що, Ванесса, давай працювати, так, подруго? - Спитав Ештон, усміхнувшись.
***
- Так. - Видихнула Ванесса. Вона захоплено на нього дивилась мить, а потім сказала: - Зажди, я все запишу. - І вона зробила цілий список у своєму Ключі до Системи. Вона уже встигла вивчити Ештона. І справді була з ним на одній хвилі. Вони чудово лагодили один з одним, вивчали, працювали. Та все ж Ванесса часто дивувалася з багатосторонності Ештона. Він був для неї Другом перш за все: сонячним, веселим, вибуховим, капосним, з незрозумілими, але дуже логічними внутрішніми кордонами і принципами, вона пізнала його, як Учня і не могла не визнати, що він старанний, допитливий, невтомний, нестримний, нетерпеливий. Вона бачила який він Наложник - успішний в цьому плані й неординарний. Вона пізнала його, як Наставника - цікавого, строгого, терпеливого, уважного, вірного, розуміючого. І тепер Ванесса пізнає його, як Фаворита, як свого начальника. І він… Чудовий. Це все Ештон. Вона справді рада, що зустріла його. Вона впевнена, що навчиться від нього багато. І вона просто хоче мати таку близьку людину. І тому зараз, коли вона приєдналась до його свити… Ванесса щаслива. Вона впорається. Це Ванесса повинна допомагати Ештону. Але… Чомусь вона відчуває, що це він їй допоможе впоратись. Все добре. Вона так виросла за цей короткий час, поки тренувалася і вчилася разом з ним. Впорається і зараз.
***
- Ештон, я організую тобі зустріч з твоїми колишніми підлеглими. Вони приїдуть за кілька годин. А опісля, ти мусиш визначитися, чи долучаєш ти їх до свити чи ні. І потрібно сформувати хоча б тимчасову свиту. Зрозумій, на початку дуже складно. Дуже багато перемін… І якщо ти настроєний так серйозно, то мусиш це прийняти - свита необхідна.
- Перемін багато? Та все моє життя зараз - суцільні зміни. Тож не переживай. На рахунок хлопців, так. Але організуй нам зустріч десь на нейтральній території. Можеш піти зі мною, якщо хочеш. Долучи до свити когось, хто зможе мені пояснити все про мій новий статус.
- Я не можу долучати до свити! - Обурилася Ванесса.
- Чому - ні? - Ештон хотів знати об’єктивну причину.
- Я рядовий Служитель Гарему. Це найнижчий статус. Я не маю таких повноважень!
- Питання просто у формальності? Тоді назнач нам зустріч я сам з ним поговорю. Я ж можу долучати до свити, правильно? - Спитав Ештон.
- Краще нехай це зробить Акіл! - Протестувала Ванесса.
- Гаразд, слушно, скажи йому.
- Гаразд. Займаюсь. - Ванесса занурилась в систему.
***
- Зачекайте, ось це все тепер належить мені? - У корпус Фаворита входили: три спальні, три гардеробні, дві купальні (одна з басейном), оранжерея і сад, великий хол, що нагадував тронний зал Шазарії, з колонами, сходами і таке інше, дві відпочивальні, власна бібліотека, кабінет, зал для прийомів, а також цілий коридор з кімнатами для слуг, кладовими, погребом з вином і усілякими напоями, а ще - скарбниця, блять.
- Так, Шановний Фаворит, це Ваші покої. - Акіл уже 40 хвилин проводить Ештону екскурсію, Ванесса теж поруч. А ще сюди прийшов Головний Хранитель Бібліотеки.
- Боже, нащо мені стільки? - в прямому розумінні взявся Ештон за голову. - Та навіть в Повелительки скромніше! Змилуйтесь, виділіть мені одну - підняв Ештон в гору палець - кімнату з двухспальним ліжком - все!
- Шановний Фаворит, наразі є уже готові ці покої. - Спокійно мовила Ванесса. - З часом Ви можете змінити все на свій розсуд. Для економії часу, прошу Вас прийняти ці неугодні покої. - Ванесса поклонилася. Ештон замовк і обернувся на Ванессу. Розумниця, от і його перший підзатильник. Все слушно каже.
- Гаразд. У такому випадку я займу одну спальню тут. А далі побачимо.
- А також одну гардеробну, одну купальню. Також не відмовляйтесь від бібліотеки і кабінету. І змилуйтесь, прошу Вас, над своєю свитою, дозвольте зайняти відповідні спальні на час роботи. - Спокійнесенько прощебетала Ванесса. Ештон обдумав. Вона права. З його купальними процедурами зараз тільки від купальні відмовлятися… Бібліотека - це джерело інформації, а в кабінеті можна працювати. Гардеробна йому нахрін не треба, але якщо Ванесса внесла її в список, значить знадобиться…
- Гаразд. - Ештон кивнув. Акіл вирячився на Ванессу, очевидно не розуміючи яким чудом він її послухав, але швидко повернувся у свій звичний вигляд. Головний Хранитель Бібліотеки мовчки і без ентузіазму на все дивився.
Опісля всі присутні розмістилися в кабінеті. Тут було дійсно зручно.
- Отже Шановний Фаворит, ми запросили Головного Хранителя Бібліотеки. Він зможе відпости на всі Ваші запитання. - Представив Акіл.
- Радий бути корисним. - вклонився Хранитель. Окей. З чого почати….
***
Як виявилось в Шазарії все просто. В обов’язки Фаворита входить бути коханим Повелителькою. Тобто! Навіть не любити її, а дозволяти любити себе. І що при тому ти робитимеш, які посади займатимеш, які обов’язки матимеш - абсолютно твоє діло. З поправкою на години роботи: Фаворит працює скільки захоче.
Щодо свити, так виявилось все й зовсім безболісно. Одночасно Фавориту повинно служити як мінімум два Служителя, але це не означає, що вони над ним стоятимуть. Помимо самого Ештона є купа додаткових справ пов’язаних з покоями, супутніми справами й інше. Окрім того форма служіння визначається Ештоном. Він абсолютно спокійно може відправляти їм повідомлення через Систему, якщо щось буде потрібно. От, доставка їжі, по суті, кур’єри такі собі. За винятком особливих станів, коли потрібен догляд - тут, будь добрий, засунь всі свої принципи собі в зад і не заважай іншим не дати тобі здохнути. І, згадаймо хто був колишнім Мерін? Правильно - принц Давнього Єгипту. І для нього НОРМАЛЬНИМ було жити в палаці і мати свиту не зрозуміло з скількох людей. А Ештон, зараз в його покоях і знаходиться. Щодо прав - вся Шазарія для нього відкрита, окрім наукових зон. Туди доступ мають тільки їх працівники та Повелителька. Ештон не засмутився. Мерін сказала йому - на все свій час.
Ну, і окрім того всі можливі забаганки, які тільки взбредуть йому в голову.
Короче, чим би тільки дитя не тішилося - аби Повелительку ощасливило.
Щойно йому надали всі рекомендації, пояснили, розповіли, і на всі питання відповіли - Ештон поїхав (на спеціальному автомобільчику, лежачому. Капсулка така…) разом з Ванессою на зустріч з хлопцями.
***
- Бос! - Ештона галасливо і радісно обступили. Всього дванадцять хлопців.
Вони обіймалися і кричали.
- Знайомтеся Служителька Гарему. А це мої хлопці: Картер, Джонсонс, Вільямс, Браун, Девіс, Блек, Тейлор, Робінсон, Лі, Кінг І Гіл. - Ванесса оторопла.
- Це що…. Все імена? - Вона з жахом поглянула на Ештона. Ештон провів паралель і уявив, як перед ним одночасно вивалили дванадцять пісюнів. Він би теж прифігів.
- Прізвища. - Усміхнувся Ештон.
- Прізвища? - підняла брову Ванесса.
- Так, це ніби родове ім’я. У нас кожна людина має власне ім’я і ще плюс носить ім’я сім’ї. - Ванесса задумалась, очевидно, вирішуючи наскільки це інтимно. - Все добре, не переймайся. Нічого особистого.
- Гаразд. - зраділа Ванесса. - Я можу почекати за суднім столиком, щоб не заважати. - Сказала Ванесса.
- Якщо це тебе не образить. - Мяко усміхнувся Ештон.
- Ні, все гаразд. - Сказала вона, помахала хлопцям і пішла.
Хлопці моментально розсілись і почали обмінюватись інформацією. Очікувано, все у них було добре. І обжилися вони нормально. Розповідали за всяку дичь, яку встигли побачити. І всі зробили такі ж висновки, як і Ештон - звідси не вибратись, тож продовжували своє життя тут. Тільки Лі й Тейлор не розділяли загального ентузіазму - вони встигли обзавестися сім’єю там - ззовні.
- Диктуйте всі дані. - Ештон відкрив свій записник в Ключі і зробив помітки як тепер його хлопців йому знайти, сім’ї, їхні найточніші дані, локацію, все що може знадобитися.
- Я не обіцяю, що у мене вийде, але зроблю все можливе.- Запевнив Ештон.
- Ти головне за себе подбай. - Хлопнув його по плечі Лі. - Ти чому нас звав? Допомога треба?
- Ні, в мене все нормально. Просто нарешті з’явилась хоч якась можливість Вам допомогти. Можу до себе забрати. Але, якщо у вас все окей, то я й не пропонуватиму нічого. А з сім’ями я не знаю що, але щось спробую зробити. - Сказав Ештон.
- Ти якщо що, то тільки свисни - ми прийдемо, сам знаєш. - Сказав Гілд.
- Знаю, але смикати Вас надарма не буду. Ви теж мені пишіть, якщо що я Наставник зараз.
- Наставник? - Оскалився Девіс.
- Так, дітьми займаюсь. - Усміхнувся Ештон.
- О, так це ж твоя мрія. - Зраділи хлопці.
- Так. Хто б знав, що для цього потрібно потрапити в полон і почати життя в секретній країні. - Хмикнув Ештон.
- Так… Доля - причудлива дама.
Потринділи вони ще так. Ештон розповів що з ким сталося. Поговорили про тих, хто загинув в бою. І горло здавили гіркі спазми. Та вони всі знали на що йдуть. Всі знали, що таке війна. За тих, хто повернувся додому - пораділи.
І не хотілось розлучатись, але вже починало підтрушувати і Ештон щільніше закутався в кардиган. Майже одразу Ванесса принесла мовчки чай і поставила перед ним.
- Думаю, я маю ще з пів години. - Усміхнувся він їй трохи похмуро. Ештон навчився розуміти Ванессу без слів. Вона кивнула і покинула їх знову. Хлопці ще затримались трохи, але почали розходитись, щойно чашка опустіла. І перед Ешом лишився лише Картер.
- Ну, розказуй у що влип. - Безапеляційно вперіщив він свій погляд.
- Та все гаразд. - втомлено усміхнувся Ештон. - Можна сказати, все дуже добре.- Це й дійсно правда.
- Ага, а трусить тебе від прекрасного життя? В країні, де ніхто не хворіє. - Не повірив ні каплі Картер.
- Це тимчасові незручності. - Махнув рукою Ештон. - В мене справді все гаразд. - Картер затримав на Ештоні довгий погляд.
- Я тобі точно не потрібен? - Він сказав це з такою недовірою і стурбованістю, що Ештон аж здивувався.
- Ти краще розкажи, як сам. - Сказав Ештон.
- Та що. Я ж столяр за освітою. Роблю з дерева всякі штуки. У них тут ручна робота дуже ціниться. А з їхніми технологіями працювати - одне задоволення. - Потягнувся задоволено Картер.
- От і теши свої штучки. А я й сам розберусь. От, скажи, якби мені справді потрібна була допомога, чи я б тебе не покликав? - дорікнув Ештон.
- Ну, окей вірю. А що тоді? Можна подумати, я не бачу що не все гладко. - Ештон зам’явся.
- Я зустрічаюсь де з ким… - Чорт трусить вже нормально. Він глянув на Ванессу. Вона за ним занепокоєно спостерігала.
- І це не та мила дівчинка? - Вказав він кивком на Ванессу.
- Ні, не вона.
- Ага. І що не так? - Напружено дивився Картер.
- Вона… ссс…- втягнув Ештон повітря крізь зуби, підбираючи слова. - Не цивільна.
- Ну, це очікувано. - Усміхнувся він. Ештону відлягло від серця, що друг його не засуджує.
- Справді? - Здивувався Ештон.
- Повністю твій типаж. Така жінка, що як щось не так - яйця відірве. - оскалився на бік Картер.
- О, вона зможе, і не тільки яйця. - Задоволено усміхнувся Ештон.
- Короче, все у тебе добре, Еш, так?
- Ну, а я тобі про що? - Обурився Ештон.
- Короче, я радий, дружище, але тебе вже так ковбасить, що твоя подружка скоро тебе силою звідси поволочить. Триматимеш в курсі?- Чорт, Ештон майже шкодував, що Картер влаштувався, і Ештон йому не потрібен. От крутий він помічник.
- Так, Кат, тепер триматимемо зв’язок. Якщо що, я писатиму. І ти пиши.
- Звісно. Ти тільки май на увазі, що ми не такі продвинуті в цих всіх штучках, як ти… - Встав Картер і простягнув руку для прощання.
Щойно Картер випустив Ештона з обіймів, до нього підскочила Ванесса і почала втирати в руку масло.
- Та як? - Вона була не на жарт стурбавана.
- Хріново, якщо чесно. - відверто зізнався Ештон. Ванесса з докором подивилася йому в очі. - Послухай, мені це було потрібно!
- Знаю, тільки тому ти ще тут! - Суворо прикрикнула на нього Ванесса.
- Ну, добре бувайте. - Сказав Картер.
- Бувайте, Картер. - Усміхнулася йому Ванесса.
- Бувайте, Служителько Гарему. - Підкреслив останнє слово Картер і оскалив посмішку на бік, поглянувши на Ештона. Чорт! Ештон спалахнув. От же гівнюк, про щось здогадався! Картер розвернувся і пішов.
***
Після всіх можливих і неможливих процедур Ештону полегшало.
Зараз він сидів на стільчику в купальні по щиколотку в воді, а Ванесса робила йому масаж.
- Ти хотів знати чому вода. - Сказала Ванесса.
- Так. - Голова трішечки проясніла.
- Просто так легше. Вода чудовий енергетичний провідник. Хоча, зрештою не лише вона. Існують провідники, джерела й каталізатори. Найефективніше поєднувати всі можливі складники.
Наприклад для того, щоб заключити договір використовують провідники - повітря та воду, інколи кров або слину, джерело енергії - вогонь, та каталізатори - землю та місяць.
- Прямо таки окультний ритуал. - невесело пожартував Ештон.
- Так і є. Наскільки я знаю, саме в такому вигляді у зовнішньому світі збереглися дані про маніпуляції енергією. Звісно там багато міфів і дезінформації з’явилося з часом, а деяка істина загублена… Але описи процедур інколи досить точні. Я вивчала подібну літературу. - Ештон хмикнув. Значить всі технології під носом в уряду, а вони думають, що це казки. Натомість задля цих же технологій уряд кидає на смерть тисячі солдат в надії на витік інформації або розвідку боєм…
***
Щойно всі процедури було завершено, Ештон одягнувся і направився в сторону оранжереї.
- Ештон, ти куди? - Затурбувалася Ванесса.
- Я маю ще одну справу. - Твердо сказав Ештон. Він уже все обміркував. - Принеси гострий ніж і мотузку, будь ласка. - Попросив Ештон.
- Тобі потрібно лягти! - Не здавалася Ванесса. І явно намірилась тягнути його у постіль.
- Це не довго. - усміхнувся примирливо.
- Хех… Ну гаразд, але швидко! - Здалася Ванесса. Інколи ефективніше піти на поводі у Ештона, аніж сперечатися з ним.
Ванесса побігла роздобувати йому інструменти. Це ж треба яка довіра. Принести солдату мотузку і ніж. Ештон посміявся з цього, але взагалі Ванессу він навчить обережності. Просто на це потрібно трошки часу.
Ештон йшов по оранжереї і шукав щось підходяще. Троянди - банальщина, піони - специфічні квіти або для рокової жінки, або для селянської бабуськи, тюльпани - ні…, ромашки - надто просто, може щось ніжне - незабудки… Підійшли б, але - «не забувай мене» - ні, кошмар, нізащо. Такс… Що тут ще росте? Дзвіночки… Можливо. Лілії…. Чимось схоже на одне з її імен - Лілін. Гаразд. Але одні лілії - це… ну щось якесь надто… Короче ще щось. О, а це що таке? Хрін його знає, але під колір очей. Прекрасно. Мінус клумба, але воно того варто. Дістане садівникам якесь насіння взамін.
- Ось, я принесла.
- Швидко ти.
- Тут все під боком. Така мотузка підійде? - звичайна садівницька мотузка. Буде стиль «крафт», усміхнувся про себе Ештон.
- Так, дякую Ванесса. Він взяв з її рук ніж і намірився різати квіти.
- Що ти робиш!? - з жахом запитала Ванесса.
- Зупиниш мене? - покосився з посмішкою Ештон.
- Ештон! Так не можна!
- Ця ж оранжерея мені належить?
- Ну…
- І це, я сподіваюсь, Повелительку порадує. Невже воно того не варто?- Ештон чекав відповіді. І коли Ванесса зрозуміла, що її думку всерйоз приймуть на рахунок цього питання, задумалась.
- Це щось значить для тебе? - Запитала вона.
- Ну, - опустив ніж Ештон, все ще сидячи навприсядки над квітами і поглянув вгору, стеля була оздоблена геометричними орнаментами. - ззовні так залицяються до жінок.
- Але навіщо тобі залицятись? Ти й так уже Фаворит. - Вникала в суть питання Ванесса.
- Важлива увага. Аби жінка почувала себе бажаною. Проте, звичайно є й такі чоловіки, що забувають про залицяння, щойно досягнуть своїх цілей. Що ж, можливо я ще не досягнув своєї цілі. - Задумався Ештон.
- І яка ж твоя ціль? - Запитала Ванесса.
- Не знаю. - «Якщо не маєш найсерйозніших намірів, навіщо починати?» Так вона казала?… - Спершу я думав, що хочу бути з нею, тому що потрібен їй. Але… Це не вся правда. Я просто не зміг відмовитись від неї. От і все. Ціль? Я ще не знаю, яка моя ціль. Я лише знаю, що вона мені не байдужа. І хочу, аби вона про це знала. Я… не надто добре розбираюсь у своїх почуттях, Ванесса.
- Роби, що задумав. - Ештон обернувся. Ванесса дивилась на нього з таким обличчям, ніби вирішується доля світу, не менше. Він усміхнувся.
- Якщо квіти це так важливо - я придумаю інший спосіб.
- Ні, роби. - Вже м’якше сказала дівчина. - Я думаю, ти розумієш, що робити, краще аніж ми всі. Ми надто довго були під впливом Повелительки. І стали її частиною. Ми просто не можемо змусити її душу тріпотіти, тому що у нас в більшій чи меншій мірі спільне бачення світу, спільні бажання, переживання. Я дивлюсь на тебе і розумію, чому Повелителька обрала тебе. Але пояснити ніяк не можу. - Ештон уважно слухав, і його серце завмерло. Він був не певен, що хоче це чути з її уст. - Це ніби ковток джерельної води, після того, як довгий час пив лише переварену воду. Але справа не в новизні… Я спершу так думала, але сьогодні зрозуміла, що твої брати по зброї інакші. Вони не справляють такого враження… Ти надто складний, аби тебе зрозуміти. І надто простий, аби не зрозуміти. Ти дуже добра людина. Але я не обманююсь - ти солдат, ти вбивав людей. Я довіряю тобі, хоч впевнена, що ти знаєш спосіб вбити й мене. Ти можеш з легкістю обдурити мене, але ти кажеш правду. - Ванесса зітхнула. А Ештон не міг отямитись від здивування. Він її недооцінив. Вона надзвичайно прозорлива. Розумна і чутлива. З неї вийшов би чудовий солдат. - В тобі так багато жорстокості, впереміш з світлим і ніжним. А ми надто стерильні для Повелительки. Принаймі це моя думка. Можливо я помиляюсь… - Ештон був вражений. Схоже Ванесса розуміє його більше, аніж будь яка жінка до цього. Можливо… Хіба що Мерін здатна зрозуміти його глибше. Ось воно. Він хоче бути з нею, тому що відчуває, що вони… можуть не лише зрозуміти один одного, а й здатні розділити один з одним шлях. Ештон рішуче опустився над квітами. Так, тепер він розумів про що казала Ванесса. Він жорстоко знищує ці квіти, щось живе і чужу роботу заради того аби викликати посмішку на устах у коханої жінки. Ештон зрізав першу лілію.
Букет вийшов чудовим: нормального розміру, високий. Білі лілії, й фіолетово - сині іриси(як підказала йому Ванесса) чудово доповнювали один одного. Ештон був задоволений. От якби ще Мерін сподобалося б хоч на половину від того…
В спальні Ванесса наказала Ештону зняти футболку і нарешті лягти в ліжко. Ештон поліз прямо з букетом, не бажаючи його відпускати. Ліг на бік і обдумував події за день, хлопців, Ванессу, Мерін… Що було б добре зробити завтра? Свита? Ех… Доведеться все таки цим зайнятися… Ванесса мяко торкалася до його плеча, натираючи шкіру маслами й залишаючи розводи теплої води…
***
Коли Повелителька зайшла, то побачила приємну оку картину: Ештон спить, з букетом в руці, а над ним сидить на колінах Служителька Гарему й намагається насичувати його енергією.
- Повелителько! - Постаралась поклонитись Служителька Гарему, не відриваючи рук. Виглядало кумедно. - Мені дуже прикро. Він перевтомився за день. Це моя вина…
Але Повелителька не слухала лепету Служительки.
- Це мені? - Запитала вона, акуратно витягнувши квіти з рук Ештона.
- Так, Повелителько. Він хотів… Ну…
- Я розумію. - Усміхнулася Повелителька. Вони чудові. Коли їй дарували квіти? От наложників дарували. Душі свої дарували. Жертви припідносили. Співали, влаштовували різного роду показові концерти і свята. Але от щоб квіти. У ось такій манері. Вона колись бачила, як люди шукають собі пару. Але ніколи не думала, що опиниться на місці тих жінок. Це мило і кумедно. Навіть безглуздо. Але… Але дуже приємно. Він старався. Сам все зробив. Чекав її. Повелителька усміхнулась. Було приємно. Дуже приємно.
- Ось подбай про квіти. Постав у воду поруч з ліжком. А з Ештоном далі я сама. - Дівчина почервоніла, встала з ліжка, і з поклоном прийняла букет. А Повелителька лягла поруч з своїм «хлопцем» - вона уже уточнила термінологію. Дуже кумедно це все.