Повний текст

- Наставник, у Вас щось сталось?

- Чому ти так вирішив? - Здивувався Ештон.

- Ну… Ви не тренуєтесь з нами цей тиждень… І щось ходите, як в воду опущений… - Малий, як подумки називав його Ештон - він був просто найнижчим, хоч йому і було 16, завжли був уважнішим за інших.

- Аа… Ну, як сказати. - У нього зустріч з повелителькою за три дні. І він переживає. Плюс енергетична підготовка. Але Ештон був не певен, чи хоче він проводити з Учнями освітню роботу з елементами сексуального виховання. Хоча, можливо, діло в тому, що це стосується саме життя Ештона. Якби, мабуть, треба було розказати за наложників в Шазарії в цілому, то це не стало б для Ештона проблемою.

- Скажіть, як є. Знаєте, не тільки Ви нас можете підтримати, а й ми Вас.- Ештон поглянув на хлопця і облизав губи, прикусивши вкінці. Окей…

- Ну, я не тільки Наставник. У мене є ще один… Функція, одним словом. - Ештон зітхнув. - Короче в мене зустріч в неділю. І я нервуюсь.

Хлопець задумався.

- А чому Ви нервуєтесь? Це щось важливе?

- Ну, це важливо, звичайно… Але діло не в тому… Все не так, як завжди. І… - Ештон знову зітхнув. Але слова підібрати було не так просто. - Скажімо так. Є одна людина…

- Це Ви з цією людиною маєте зустрітись? - Уточнив пацан.

- Так. - Скривився Ештон. Якби ж то просто зустрітись, якби ж то тільки з нею. - Але не все так гладко. - Ештон затис перенісся, закрив очі і опустив голову. Він інколи так робив, коли душевні сили його покидали. Коли енергії не вистачало. Коли безсилля накочувалось особливо сильно. Він скривлено і змучено глянув на хлопця.

- Вона Вам подобається. - Криво заусміхався пацан. Ештон задумався. 

- Так, однозначно. - Погодився Ештон і кивнув. - Як же вона може не подобатись. От тільки я не її польоту птах. Та й… Не тільки в цьому справа… Не клеїться зовсім. Тобто… - Ештон здається б’є рекорди по зітханню. - Чорт, від мене залежить рівно - нічого. І мова навіть не про щось більше… Не про якісь стосунки… Боже! Щось херня якась виходить, розумієш? - Вибухнув Ештон, забувши, що перед ним дитина.

- Та воно буває так. Ви не спішіть. Якщо щось має бути, шанс випаде. Ви головне будьте впертим, якщо дійсно хочете чогось добитись. А часом, коли треба, відступіть, почекайте. Ви ж капець який терпеливий. Все у Вас вийде. - Серйозно дав пораду пацан. І нормально ж порадив. Заспокоїв, головне. Ештон знову зітхнув.

- Дякую. - І хлопнув його по плечі. Пацан заусміхався. 

- Пф… Та все Ви самі знаєте. Просто часом же треба з кимось поговорити. - Підтримав розмову він.

- Так, мааабуть. - Заусміхався Ештон.

- А я думав Вам Служителька Гарему подобається. - Сказав пацан. Ештон здивувався. А потім задумався. Подобається?

- Ніколи про це не задумувався. Подобається, мабуть. Але… - Це, мабуть, логічно було б. Він уже перевірив. Він не зможе мати дітей. Навіть не те що йому не можна. Він просто не може. Сперматозоїди не життєздатні. Війна Вам не хухри-мухри. Видно, десь під радіацію потрапив, чи ще якась хрінь… Словом не зможе. І Ванесса теж - не може. Їй Шазарія дозвіл не дає. Та й обоє гівна з цим Наложництвом черпнули. І не важливо, що вона - добровільно, а він - ні. Просто вони розуміють одне одного. Їм цікаво разом. Вони допомагають одне одному. І навіть працюють потрохи разом. Та й сама по собі Ванесса чудова і симпатична. Може не шикарна, але дуже приємна. Саме таких і обирають для життя, вірно? Просто… Не може він забути її. Повелительку. Тому що, якщо він дивиться в очі Ванессі, то згадує інші очі. Тому що, коли думає чий сміх йому довподоби - то на думку одразу спадає хижацька посмішка королівни, яка втім не відлякує, а навпаки притягує, яка може бути веселою і зацікавленою, капосною і… холодною. І тому що, коли він дрочить, то в думки нав’язливо лізе королівна, блять. А так по відношенню до Ванесси не чесно.

- Але є вона. - Завершив думку хлопець замість Ештона.

***

На цей раз одяг йому видали. Два халати, що нашаровувались один на другий і щось типу в’єтнамок. І їсти перед зустріччю не рекомендували.

 Ештон зробив, як казали. Приготувався, одягнувся, не поїв і став чекати Акіла. 

Але прийшов не Акіл. Зовсім інший не знайомий Служитель Гарему і провів Ештона у таку собі кімнату очікування. Він був першим. Там були диванчики. Ештон сів. Окрім нього дуже швидко назбирались інші Наложники та Наложниці. Разом - десять. Прийшов Акіл. 

- Доброго дня. - Поклонився Акіл. - Я проведу Вас на зустріч з Повителькою. Прошу йдіть за мною.

Акіл провів Ештона й інших в спальню Повелительки. Приміщення було дуже світле, залите сонячним промінням, досить просторе і затишне. Оригінальне. Але не сказати, що розкішне, чи помпезне, швидше модерне. За винятком ліжка з балдахіном. Їм сказали сісти за стіл. Ештон сидів обличчям до величезного панорамного вікна. Він був не певен, але це, здається, перше вікно, яке він бачить. За вікном було буйство природи, там була краса, свобода. Свіже повітря. Там був ліс. Ештон не міг відірвати погляду від вікна.

Аж раптом всі почали їсти. Всі їли і розмовляли одне з одним, мило бесідували. Ештон теж взяв собі зі столу якихось делікатесів. Тут було вино, були інші напої. Чомусь алкоголю не хотілося - настрій не той, і компанія не відповідна - чужа. Він вперше бачив цих людей. Так тривало певний час. Тихо, мирно.

Аж раптом, як по команді, всі почали роздягатися. Миле застілля вмить перетворилося на оргію. Ештон оторопів.

Це… був якийсь кошмар. До чого ж бридко. Ні, Ештон, як і кожен нормальний мужик (мабуть) мріяв про трійничок з двома кралечками. Але… це. Це занадто. Ештон не очікував таке побачити. А саме - він бачив за один раз надто багато членів, які трахали… все. І це до того бридко і огидно. До горла підступив спазм. Ще трошки і він тут все обблює.

Ештон встав і підійшов до вікна. Обернувшись спиною до цього блядства. Він же може вибирати? Так от - ні. Він в цьому участі не братиме. Це не його. Ні.

 Ештон намагався вгамуватися, хоча б не обблюватися. І твердо і стовідсотково вирішив, що хай іде все це нахуй.

Аж раптом до Ештона підійшла дівчина. В її очах був шалений блиск, вона стояла гола, захекано дихаючи. Ні. Ні-ні-ні. Ні. Ештон відступив крок назад. Дівчина швидко облизала губи і сказала:

- Тебе хоче бачити Повелителька. - Ештон оціпенів.

- А? - Тільки й зміг видобути він з себе. Дівчина подивилась на нього нетерпеливо.

- Повелителька. Склади їй компанію. - Дівчина вказала на ліжко з балдахіном. І поспішила назад, вже, очевидно, забувши про те, що щось комусь казала. 

Ештон. Ештон постарався зібратися в купу. То що? Вибрала собі наложника з яким хоче розважитись особисто? Під… Під, значить, перегляд оргії?

Ештон перевів погляд на це саме дійство. Тоді на ліжко за балдахіном. Він не знав, що думати. І спробував видобути з себе хоч якісь думки. Ну… королева. Та чорт! Якщо обирати її або це … оце от - вибір очевидний.

Ештон рвучко зірвався з місця підійшов до штори, схопив її за кінець і… майже шарпнув. Так. Так… Ештон вгамуйся, спокійно. Стогін на фоні заважав заспокоїтись, але він приборкав спалах люті. Стиснув зуби, видихнув і повільно відкрив штору. І… був не готовий побачити те, що побачив. Повелителька сиділа за столиком(одягнута. Що правда, без своєї шляпи) і пиляла нігті.

У Ештона щелепа відпала. Вже за мить він взяв себе в руки, зайшов і закрив за собою штору. Ештон був шокований.

Повелителька спокійно поглянула на нього:

- Здрастуй.

- А так…. Тобто… Доброго дня.- Ештон швидко вклонився. Випрямився. І, усвідомлюючи, як це виглядало, додав уже спокійніше: - Вибачте.

- Сідай, будь ласка. - Повелителька вказала на стільчик напроти. Ештон обійшов стіл і сів. - Хочеш чогось? Може їсти?

- Ні. Нічого не треба. - Швидко і доволі різко відповів Ештон. Навіть руки в заперечному жесті підняв.

Повелителька виглядала спокійно. Вона продовжувала пиляти нігті й мовчала.

Тут тихо. Ештон почав заспокоюватись. Тут інше освітлення. Не темно. Просто світло тьмяне. Приємне для ока. Ештон підняв очі. Палатка без верху. Тобто штори - тільки по перметру. А над ними тільки стеля. Штори непрозорі. Абсолютно чорні.

Ештон роззирнувся. Столик за яким вони сиділи був посередині. Там, де мало б бути поніжжя «ліжка», розташувався маленький, на вигляд дуже зручний диванчик. А там де мала б бути стіна, тобто де мала б закінчитись кімната, було ліжко. Воно було ніби в печерці, втоплене в стіну. Там було досить темно. Це що прибудова? За цією ж стіною вулиця. Спеціально для ліжка прибудову зробили? Ну… вона може собі дозволити…

До Ештона почало доходити. Енергія. Їй потрібна енергія. Вона розповідала, що під час сексу люди виділяють велику кількість енергії. А вона її поглинає. Але їй зовсім не обов’язково приймати в цьому участь. Достатньо бути поруч.

- А Ви… - Він вказав лицем в сторону оргії. - не хочете приєднуватись?

- Як і ти. - безмятежно відповіла повелителька.

Ештон дивився на неї. І чорт його знає, чим він керувався в цей момент… Ештон просто схопив руку повелительки і безцеремонно видер у неї пилочку.

Він завмер над нею. Це ж не має бути складно? Як напильником дерево обробляти… Він спробував зрозуміти, що робити. Один ніготь вона вже обпиляла. Ештон акуратно покрутив пальчик по осі туди-сюди, трішки змінюючи кут, щоб роздивитися. Цей ніготь був значно коротший за інші. Практично в два рази. І тут до Ештона дійшло. Ніякий це не манікюр. Це її кігті. Як в хижака. Від природи. 

Ну… Окей. Треба вкоротити так? 

Він почав пиляти. Вона ж любить таке? Якусь дрібницю взамін. Так ось - Ештон вдячний, що вона його звідти забрала.

***

Якби на її місці була б людина, то подумала б, що цей Наложник знахабнів просто. Але вона не була людиною. І вона розуміла, наскільки цей вчинок був імпульсивний. А коли емоції і думки у нього вгамувались, проступила вдячність. Це було приємно. За що він їй віддячує? Повелителька не зовсім розуміла, але питати вона не ризикнула. Не хотіла руйнувати момент.

Це у неї вперше. Ні, звичайно їй робили колись манікюр служниці. Але вперше це робить чоловік. Ще й такий… Ще й з власної ініціативи. Ще й з такими емоціями. 

Він взагалі не типовий. Щоб від сексу відмовитись? Та ще й з таким відторгненням, так гостро. Емоції в нього були такі потужні, що він викинув таку кількість специфічної енергії (хоч і не придатної для поглинання), що при відповідних вміннях однозначно зміг би сформувати дуже пристойний бар’єр.

Мабуть його спантеличила кількість учасників. Але, вона пам’ятала, як він реагував на її доторк в першу зустріч - реакція була така ж, тільки не така масштабна. Тому Повелителька сумнівалась, навіть не так - мало вірила, що він пішов би на сексуальний контакт з кимось, навіть якби тут була лише одна людина окрім нього. Хіба що це була б його пара.

Так. Швидше за все, справа в відсутності емоційного зв’язку. Деяким людям потрібен певний емоційний зв’язок аби вступати в інтимний контакт.

Хм… Як багато вона про нього пам’ятає. Навіть впізнала всліпу, тільки по енергії. Що ще додати? Він перестав бути для неї безликим. Перестав бути одним з багатьох.

І Повелителька чекала зустрічі з ним. Хоч і не призначила її. Згадувала про нього час від часу.

Їй подобається цей хлопець. Скільки йому? Двадцять п’ять? Десь так, можливо трохи менше.

Він талановитий, і життя побачив на свій вік. І дуже вже оригінальний у своїх вчинках.

Невже їй потрібно більше? Зовсім ні. Цього достатньо.

Повелителька підперла вільною рукою голову. І насолоджувалась процесом. 

Схоже він не стриг волосся з тих пір, як потрапив сюди. Воно дуже відросло, але через те що кучерявиться так інтенсивно, довжина візуально залишилась трішки за вухо. В нього прямий акуратний, як на чоловіка ніс. Трикутна форма обличчя з акуратним підборіддям. Він не був милим, чи прямо таки зіркової зовнішності. Але… Він не міг не притягувати жіночу увагу.

Він мав приємний запах. Не надто виражений. Навіть достатньо приглушений. Але багатий на специфічні нотки.

Його енергія теж була досить цікава. Питання не лише в кількості. Вона відходила від нього потужними хвилями. Була пульсуюча, виражена і приємно засвоювалась. 

А ще Повелительці подобались його рухи. Чіткі. Точні.

І те, як він оцінює середовище кожного разу, як опиняється в новому місці. Не просто розглядає, що ж там навкруги, а аналізує. Поветителька явно відчуває біохвилі, що відходять від його мозку. Приємні, до речі, насичені хвилі.

- О, вже закінчили? - Повелителька перевела погляд на руку і з подивом виявила, що він майже закінчив обробку останнього мізинчика на руці. Як швидко поруч з ним йде час. Він підняв очі і з сумнівом поглянув на своє заняття, й з жалем повільно відпустив її руку.

- Продовжуй, - усміхнулась Повелителька, і тицьнула її назад в його долоню. - Маєш час закінчити, поки тут все приберуть.

- Гаразд. - Хлопець зрадів. Як же їй стало приємно. Адже він щиро хоче побути з нею ще.

Прибрали швидко, але Правителька дала йому шанс закінчити роботу. А потім задоволено оцінила. Вона трішки потім підправить, але в загальному все чудово.

- Дякую, мені дуже подобається. - Усміхнулася вона йому широко.

- Будь ласка, мені було в радість. - Сказав він. І трохи сумно усміхнувся. 

- Прогуляєшся зі мною? - запитала Повелителька. Потрібно змінити оточення, якщо вже говорити на такі теми. На щось більш нейтральне.

- Так, звичайно. - Швидко погодився Наложник, при тому сильно здивувавшись. Хоча у нього всі емоції дуже сильні. Якийсь спокійний емоційний фон - у нього взагалі не такий частий. Хоча вона його мало бачила. 

Вони пішли в оранжерею. Вона була поруч з її покоями і належала до її корпусу. Дуже зручно. Хоча сама вона вже давно туди не заходила.

І дарма. Садівники зараз просто неймовірно майстерні. Чудова робота. І рослини доцільні, витончено підібрано. Краса. Повелителька усміхнулась.

***

В’єтнамки були дико не зручні. Халати заважали йти. А ще Ештон був без трусів. Але хай він заживо згорить, якщо йому через це довелося б відмовитись від прогулянки з королівною.

Коли вони прийшли, повелителька щиро раділа квіточкам в оранжереї. І Ештон замилувався, забувши про свої незручності.

Вони сьогодні мало розмовляли. Але Ештону подобалось, якщо забути про той піздець на початку.

А потім королівна розвернулася до нього і подивилася скоса, хитро:

- Я хочу надати тобі статус Фаворита. - заявила вона.

Ештон спробував переварити.

- А я можу відмовитись? - запитав Ештон. Повелителька поглянула на нього уважно і злегка відвернулась з сумним виразом обличчя:

- Я не змушуватиму.

- Я не відмовляюсь! - Швидко виправився Ештон, піднявши руки долонями вперед, мовляв: «здаюсь! Я безпечний!» Повелителька знову поглянула на нього, не міняючи повороту голови, лише очима. Даючи шанс пояснити. - Я просто намагаюсь вникнути в ситуацію.

Повелителька усміхнулась, підняла голову і розвернулась до Ештона. Він з здивуванням відмітив, що повелителька нища за нього на цілу голову.

- Так, ти можеш відмовитись. - Підтвердила ще раз вона. Ештон задумався.

- Отже. Якщо я чогось не захочу робити, то зможу сказати ні? - Ще раз озвучив правила Ештон.

- Так, все вірно. - Кивнула повелителька. З блиском в очах, з усмішкою. З цікавістю.

- А якщо я зроблю щось не так, то отримаю по зубам, вірно? - Уточнив Ештон задля справедливості. Повелителька розсміялася.

- Я тебе не битиму! - затулила вона усмішку рукавом.

- Та ні, бийте, якщо обнахабнію. - Махнув Ештон рукою і засміявся. Продовжив підсумовувати картину: - І по-суті Ваша пропозиція полягає в більш близьких стосунках?

- Так, по суті, так. - Продовжувала вона усміхатися на всі 32 (чи скільки в неї зубів).

- Отже, Ви запропонували мені зустрічатись. - Підвів підсумок Ештон.

- Ахах! Хоч формульовка не звична, але ти правий. - Здається королівна була в захваті.

- Я згоден. - Сказав Ештон щиро посміхнувшись. Радість наздоганяла його хвилями, але ще не накрила з головою.

- Та невже? І чому ж ти погодився? - Бажала продовжувати веселощі королівна.

- А хто ж від такої відмовляється? - Зобразив Ештон здивування і жестом провів руками знизу вверх і зверху вниз, вказуючи на королівну. Вона розсміялася ще раз, приймаючи нахабний комплімент.

- Може в такому разі познайомимось? Я Ештон. Можна просто Еш. - Ні, реально, зустрічатись, не знаючи імені? 

- Ім’я? - Спантеличено урвала сміх королівна. І здивовано поглянула на Ештона. - Ммм… Дай подумати. Лілін! Мене так колись звали.

       Серйозно? Це ім’я їй зовсім не підходить. Це для якоїсь ніжної дівчинки…

- Що не подобається? - Запитала швидко вона, навіть не давши можливості Ештону вставити слово. - А як щодо Сізірін? Мене так звали вороги.

Здивування Ештона щодо зміни імен перекрило тільки, неприйняття і цього імені. Як якась розмазня, звучить.

- Ні? Ммм…. - Повелителька потерла пальцями обох рук виски і нахмурилась, посилено думаючи. - Мерін? Мене так називали деякі піддані.

Їй підходить. М’яке ім’я, але із стержнем всередині. 

- Чудове ім’я. - Швидко сказав Ештон, поки вона не почала придумувати ще якесь. - Вам дуже підходить. Тобі. Можна на ти? Раз ми в близьких стосунках? - здається Ештона таки наздогнала ейфорія. І тепер трепет і радість пурхали в грудях.

- Можна. - Заусміхалася хитро Мерін. - Тільки в мене теж є питання.

- Справді? - Ештон щиро здивувався. Що їй може бути не відомо про нього?

- Я ж можу скористатися твоєю пропозицією і бачити тебе чотири дні в місяць? - З серйозним обличчям запитала вона. 

- Так, звісно, я згоден приходити хоч кожен вечір, тільки можна мені жити нормально? Тобто спорт, фізична активність і всяке таке? - Слушно зауважив Ештон.

- Так, звичайно забуть за всі ці обмеження. Мене більше не цікавить твоя енергія, в плані поживи. Мене ти сам цікавиш. Але я не кликатиму тебе більше чотирьох раз на місяць. А от ти можеш приходити, коли тобі заманеться. - Ештон трохи здивувався з таких розкладів. Але прийняв їх. Значить в неї є причини так чинити.

- Гаразд.

- Тоді закріпимо договір. - Сказала вона весело, підступила і підставила своє обличчя - однозначно для поцілунку. Ештон завмер, привідкрив вуста. Він хотів цього. Давно вже хотів. Він затамував подих повільно опустив руку їй на талію, іншою ковзнув на щоку, потім на потилицю. Яка ж вона тендітна, шкіра ніжна, він повільно нахилився, закриваючи очі і притиснув свої губи до її уст. А тоді чуттєво видихнув і занурив її у поцілунок, затягуюючи за собою. Він втискав її тіло в себе, зминав її губи, посмоктував і покусував нижню губу несвідомо втягуючи повітря в легені, а потім з надривом видихав носом, виплескуючи пристрасть. Він залишав поцілунки на її верхній губі, а потім обійняв. Просто обійняв. Він цього так бажав, і відпускати її не хоче. Зовсім. Він ще не готовий.