Щось змінилось. Ну, не щось. Ештон знав що - він тепер не почувається в’язнем. От ніби то те саме все - кімната, книги, тренування, думки, але і ні. По перше, він тепер знає, що скоро зможе виходити звідси і все таке. По друге, він знає що це «скоро» питання кількох днів. По третє, він знав, що може покликати Акіла, якщо припече. По четверте, хоч статус і блядський, та відрізняється від статусу полонений чи в’язень. По п’яте, він тепер знає, що не у камері зовсім, а у своєму житлі, яке зможе змінити навіть, якщо захоче. Тобто… В принципі, якось легше все сприймається.
Окей, що далі? Треба буде розібратися з правилами етикету, законами. Обслідувати гарем, і познайомитись з іншими наложниками. Знайти солдатів, що встряли разом з ним. І, в ідеалі, побачитись з своїми хлопцями. Що ще? Ну, подумати, як жити, мабуть…
***
Ештон стояв в душі. І… Скільки він уже не дрочив? Та відколи він тут. Ну, ок. Це ж не інтимні зв’язки? За ним слідкують взагалі? Камери може є?
Ой… чорт з ним. Подрочить, як правила прочитає. І взагалі, якого хріна він так заганяється? Він, звичайно, звик до своїх обов’язків відповідально ставитись, але ж не до такої міри?
Ештон щось розізлився на себе, вийшов з душу витерся і ліг на ліжко.
Та не такий вже він примірний хлопчик. Не бунтар, але і не зануда. Тоді чому вчепився? Ештон повернувся набік і задумався. Ай, пішло воно в дупу. Встав пішов в туалет, сів на унітаз, лизнув руку, щоб зручніше було, обперся на стіну. Спробував розслабитись. І почав перебирати в голові образи, як зазвичай. Щось у нього не виходило і Ештон тільки злився. Якого хріна??? Може вони йому і на член якийсь бар’єр насадили? Та ні… Справа в Ештоні, він насправді знав. Та й стоїть все нормально… Просто… Нервувався надто багато останнім часом, та й не думав про інтим зовсім… Та й зараз накручений, як пружина… Розслабся. Ештон вдихнув- видихнув. Відпустив член струсив руки і повісив вздовж тіла їх. Спробував подумати про колишню дівчину. Сьюзен була гаряча руда бестія. Її локони завжли приваблювали Ештона, і груди, трохи завеликі відносно її тіла, але шикарні, упругі. Ештон взяв член. Сьюзен любила позу наїзниці, її гаряче тіло, бедра, сідниці… І… це не те. Давай щось інше. Добре… Так, Ештон спробував прокрутити в голові порнуху, яку він бачив хрін його знає скільки років назад, де дві дівчини роблять мінет. І знято було з ракурсу, ніби на свій член дивишся, мабуть камера десь біля голови мужика була, от нічого особливого, але Ештону подобалось те відео… Одна дівчина - брюнетка з маленькими акуратними грудьми, інша руда з пишним бюстом. Ласкають язиками яєчка і член, по черзі вбирають його в рот, обхоплюють губами, цілуються прямо на члені і… Блять! Та якого, мать вашу, хуя!
Так… Очі, блять. Очі завжди спрацьовують. В однієї його колишньої очі були сині з чорним ободком… Він тільки через це з нею став зустрічатись тоді… Вона завжди дивилась на нього з таким жгучим бажанням, з пристрастю. А колись і з інтересом, ще на початку… З таким же інтересом королівна на нього дивилась. Її очі такі заворожуючі. Фіолетові, ніколи таких не бачив, ще й цей хижий зрачок. Вона дивилася на нього з інтересом, Ештон готовий закластися, коли вона потягнулася до його губ, то затамувала подих. Її вуста, що мить назад сміялися, зараз звабливо привідкрилися. Її світла шкіра на фоні чорного волосся, ніби світилася. Її пальці і нігті торкаються до губ… І Ештон їх облизує, акуратно, збоку, щоб не зачепити нігті, кожен палець окремо, облизує пучки пальчиків губами і язиком, щоб вона знала, як він вміє. Плавно переходить до кісточок і просовує язик між пальців. Це можуть бути і не пальці, це можуть бути губи. Тонкі, ніжні, він навис над нею, занурив руку у волосся, стиснув. Її губи солодкі, податливі, вона цілує його жадібно, прикусує його. А можуть і не губи бути… Це можуть бути і губи внизу і клітор… Гррр…. Ештона затопив оргазм, як вибух, його виштовхнуло з реальності, в голові бумкає, і пусто. Ештон задихано роззирнувся. Почав витиратися, вирівнюючи дихання. Приїхали, блять. Він дрочив на королівну.
Блять!
***
Нарешті, на третій день до нього зайшли. Це була якась дівчина в халатах. Ештон встав.
- Доброго дня. - вклонилася вона.- Я Служитель Гарему. Наразі супроводжуватиму Вас.
- Доброго дня. Буду вдячним. - Ештон зрадів, що це не той противний тип. І став очікувально на неї дивитися. Він має представитись? Ну, типу? Наложник? - А я Наложник. Мабуть.
- Ви бажаєте переодягнутись? Я можу почекати за дверима. - Це був явно натяк.
- Та я не маю у що. Я так піду. - махнув рукою Ештон. Той мішок він точно одягати не хоче. По перше, він не приємний до тіла. По друге, не зручний сам по собі. По третє, він виглядає як лайно. Тобто і цей одяг воїна кун-фу не супер, але терпіти можна. Особливо, якщо одягати макасини, а не сандалі. Дівчина зробила паузу.
- Вам потрібен одяг? - запитала вона, явно намагаючись вникнути у ситуацію.
- Ем… - Та він і цим обійдеться. Нормально. Ввечері поправ, вранці вдягнув. Труси тільки кожен день пере. А так, якщо не досохне, в крайньому випадку, мішок одягне.
- Я подивлюсь, - дівчина протягнула руку до шафи. Вона, до речі з доторку відкривалась, Ештон не одразу допер… - З Вашого дозволу. - Дівчина зачекала хвильку, чи не буде протестів. А потім відчинила шафу. Там висів його мішок. І стояли сандалі. Інші вішаки були порожні. Дівчина постояла так кілька секунд. Потім повільно зачинила шафу. І повільно розвернулася до Ештона. На її обличчі читався шок.
- Ви тут вже місяць? - Запитала вона.
- Трохи більше. - відповів Ештон без задньої думки.
- І Ви місяць живете з двома костюмами? - Уточнила дівчина спокійним тоном.
- Ну, цей мені дали кілька днів тому перед візитом до Повелительки. - Відповів Ештон просто. Дівчина мовчки дивилася на Ештона. Тоді схрестила на грудях руки і низько вколиналася.
- Приношу найглибші вибачення від імені Всіх Служителів Гарему. Зобов’язуюсь надалі особисто прослідкувати за цим питанням. - Ештон розгубився. Капець якийсь.
- Та все добре… - Промямлив він, пробуючи якось згладити ситуацію.- Ем… Що я маю відповісти? Вибачення прийняті?
Дівчина випрямилась і уважно на нього подивилась. А тоді привітно усміхнулась.
- Можна і зовсім нічого не відповідати, тим більше це цілковито наша вина. Але, якщо є бажання можна й так. Можливо Вам ще щось потрібно?
- Я хотів би вийти звідси. - Чесно відповів Ештон.
- Так, звичайно. - Швидко відповіла дівчина. І оглянула Ештона швидким поглядом. - А чому Ви без тапі? Допомогти одягти?
- Тапі?
- Так… - Дівчина зам’ялася. А потім вказала долонею на ноги Ештона.
- А бинти ці? Та ні, я розібрався, як працюють ваші застібки. Насправді все просто в використанні. Тільки принцип не зрозумілий. Може Ви мені поясните? А не одягнув тому, що просто мені так більше подобається. Можна без них обійтись? - Дівчина здивовано підняла брови.
- Можете ходити, як Вам подобається. На рахунок Вашого питання. В місцях, що потребують тимчасових з’єднань використовуються різного роду індукційнозаряджені один до одного матеріали. Або ж штучно створені матеріали, які прагнуть до симбіозу один з одним, або комфортно себе почувають при контакті. Або ж це можуть бути механічно лабільні один до одного частки. - Ештон підняв брови. Вона явно намагалась висловлюватись просто. І впринципі ясно, але в голові пусто.
- Наприклад? - Так Ештону буде простіше.
- Ем… Вам відомо як працюють м’язові волокна? Це ніби… Багато- багато продовгуватих пазиків, які входять один в одного, коли змінюються електричні потенціали в клітинах, так м’яз напружується. Це приклад механічної лабільності і в певному роді використання індукційних зарядів. - Ештон прифігів. Вона ж Служитель Гарему? От служниця, по суті. У них тут у всіх освіта на рівні знавців клітин всього живого? Типу мікробіологи всі?
- З цим ясно. А Ви маєте якусь специфічну освіту, чи у вас тут всі такі освічені? - Дівчина зашарілася, їй явно стало дуже приємно. Ніби Ештон її весь вечір компліментами засипав, при чому під пляшку вина.
- Не можливо охопити всіх знань Шазарії. Але ми всі стараємось оволодіти хоча б мізерною часткою цього дару, припіднесеного нам Повелителькою. - О, цікаво. Ааа… Вона казала, що Шазарія досліджувала її здібності. Можливо це мається на увазі… Ну, гаразд. Не будемо в це зараз заглиблюватись. Ясно тільки, що вони дуже трепетно ставляться до знань. Ну, це їхня стратегічна перевага перед світом. Воно і ясно.
- Ясно. Скажіть, а у Ваші обов’язки входить відповідати на мої запитання? - Питання важливе. Ато щоб він не перестарався. От той гівнюк і зовсім йому ніхріна не сказав. Дівчина широко усміхнулась, дуже заразно. Ештон не стримався і теж усміхнувся.
- Так, це однин із моїх прямих обов’язків наразі.
- Чудово. Просто прекрасно. В мене багато питань. - Ештон і справді дуже зрадів.
- Рада бути потрібною. Ми можемо продовжити по дорозі. - Запропонувала дівчина.
- О, справді? Я думав, тут всі мовчать, поки ходять. - Ештон не збирався зупинятись. Він надто довго чекав на відповіді.
- Ні, немає чіткого правила. Просто в містах живе дуже багато людей. І всі стараються створювати менше шуму, аби знизити шумове забруднення. Але оскільки ми займаємося справою, а не розважаємось, то можемо собі дозволити. Окрім того, є спеціально відведені публічні місця, де шум навіть вітається. Навколо стоять звукові амортизатори, які дозволяють згладити стрес для мешканців оточуючих зон. - З пояснень дівчини Ештон офігівав все більше. Просто… З цивілізованості. З принципів. З лабільності правил. З ДОЦІЛЬНОСТІ і РОЗУМНОСТІ.
Поки вони йшли до гарему, дівчина встигла розповісти деякі деталі етикету, які втім, були не так показухою, а більш наслідком якихось практичних рішень. Наприклад, не можна заходити в чуже житло без прицільної потреби, або ж запрошення (навіть якщо хочеш зайти, то старайся навіть не заїкатися про це господарю. Він сам запросить тебе, якщо побажає бачити у своєму домі. А якщо ні - то краще взагалі не суйся). Так само торкатися чужих речей, сідати на чужі меблі. При чому, є меблі спеціально предназначені для гостей(наприклад сидіння для наложника біля трону Повелительки) - туди можна сідати без запрошення, і навіть так коректніше, аби зекономити свій час і час господаря. Ще - тепер Ештон може сам покидати свою кімнату. Двері відчиняються і зачиняються ментальним наказом(ось що воно за хрінь, до речі. А на людях ментальний наказ теж можна застосовувати. Тільки, якщо у випадку з пристроями, вони вловлюють біохвилі людей. То у випадку з ментальними наказами до людей - механізми впливають на біохвилі людей. Але доступ до такого мають виняткові люди, часто тимчасово.). А ще його двері не коритимуться іншим, тому що відрізняють його власні біохвилі від біохвиль інших людей. І їсти тепер він повинен сам. Більше не носитимуть їжу. А в часі вони орієнтуються з допомогою спеціального пристрою. В кожного він свій. У дівчини - браслет. У когось щось інше. Це по суті смартфон, тільки крутіше… Але Ештон, поки що не доріс, якщо по простому, і щоб в нього котелок не перегрівся, поки обійдеться без складних цяцьок. А ще, як виявилось, Ештону зовсім не потрібно було прати, і ніяких пралень у них немає. Просто в кожній шафі «живуть» механізми, які за ніч очищають весь одяг. Достатньо просто скласти все в шафу, і на ранок у тебе буде чистий одяг, але бажено вішати на вішак (окрім білизни), щоб було без складок… І Ештон навіть не злився на себе за тупість, ну, от звідки йому було знати? Так же прибираються кімнати та вулиці.
А тим часом вони дійшли до вулички - мексиканського фестивалю.
Ештон чи то вже відвик від шуму, чи просто тут було нестерпно, але… Всюди снували люди. Кудись йшли, щось робили, щось творилося… Заходили в двері, виходили. Стояли групами і щось голосно обговорювали. Тут же були вуличні танці всіх мастей і тут же всякі вуличні виступи. Тут же були різні візки, вагончики, торгівельні лавочки, будки з баристами - таке враження, що це був фестиваль їжі всіх часів і народів. Ештон почувався спантеличено, навіть оглушено. Він взагалі то не боїться натовпу, але тут… Та це гірше, аніж той фарш, що буває при зіткненні перших хвиль ворожих армій… Та це була така какофонія, що хотілося прикрити вуха.
- Вам тут не подобається? - запитала дівчина.
- Тут надто шумно. - Чесно зізнався Ештон. Дівчина розуміюче кивнула.
- Ходімо, я покажу тихіше місце.
Ештон подумав, що дівчина поведе його до тієї зали, що була на початку. Але вона повела його вздовж вулиці.
Ештон підняв голову. Стеля. Дуже, блять, висока стеля. З тої зали виглядало так, що зала закінчується одразу з виходом на вулицю. Ніби дуже широкий вихід, що зверху підтримується великою балкою. І світло прямо таки затоплювало тут все. Він навіть не подумав, що це може бути не вулиця. Ще й збоків таке щось, як багатоповерхівки вздовж дороги.
Ну… Якби пояснити. На готелі в Туреччині схоже. Ніби багатоповерхівка з відкритими балконами, а там двері готельних номерів. Багато дверей. А сходи по боках. Теж відкриті і приєднані до балконів… Короче не прийшло Ештону в голову, що це все всередині. Такий обман сприйняття. Жорстко… наскільки ж велика ця будівля? Він готовий був поклястися, що з моря, з кораблів, не було нічого такого видно.
Може вони якось з допомогою технологій приховали міста? Як винищувачі деякі зараз маскують - здається дзеркальні відображення використовують… Але щоб сховати ціле місто!..
Дівчина звернула в провулок. І тиша буквально оглушила. Ештон зупинився, намагаючись прийти до тями. Хоч би свідомість не втратити…. Ще й темрява така.
Ештон прийшов до тями за секунд 10 - 15. Дівчина стояла поруч і підтримувала його, міцно стискаючи за торс.
- Може все ж присядьте? - ніби продовжила розмову дівчина. Ештон зрозумів, що він явно випав з реальності. Піпець. Дожилися. В місто випустили, блять. Ештону стало дико незручно. Здається він почервонів. Добре що тут темно, хоча тут не темно… Просто на вулиці дуже світло. Дівчина міцно його обіймала за торс. Хоча, не обіймала, а тримала… Ще й впирається на її плечі, Ештон же тяжкий, як бик! Чорт. Він швидко постарався відсторонитись, щоб звільнити її від ноші у вигляді себе. Але вона не відпустила.
- Не поспішайте. Все добре. - заспокоювала вона. Ештон потягнувся рукою до стіни. Дівчина допомогла опинитися там. Коли Ештон притулився до стіни, то відчув, яка вона холодна. Схоже, його кинуло в жар. Піпець. Дожилися. Солдат, блять.
- Вибач, такого раніше не було… - Пробубнів Ештон. Він підніс кулак до лоба і закинув голову назад. Тут стеля була нормальної висоти. Якби порівнювати з звичайним містом, то це був би арочний перехід між вулицями у будинку. Ештон закрив очі і глибоко вдихнув.
- Не хвилюйтеся все добре. Просто в цьому переході немає амортизаційної зони. Це моя вина. Я не подумала, що Вам від незвички може стати погано. Приношу свої вибачення. - Дівчина поклонилася. Ештон на це махнув рукою, мовляв » не заморочуйся». Не її вина, що він слабак.
Здається світ повернувся в норму. Ештон відклеївся від стіни.
- Добре, ходімо. - Сказав він. На етикет ніяких сил не лишилося.
- Зараз ми прийдемо на місце і я замовлю для Вас солодкий чай. Стане набагато легше. Тут буквально три хвилинки йти. - Ніби вмовляла вона.
- Добре. - Кивнув Ештон.
Вони пройшли по цьому переході і опинилися в залі продекорованій якимсь дивним чином. По перше, освітлення було не однорідне. Воно йшло від велетенських кристалів, що стирчали з стін. Зала була зробленою у вигляді куполу. І в стелі був скляний купол, що завершував напівсферу. Через нього було видно небо і потрапляло сонячне проміння, хоча його було не достатньо, щоб освітлити залу, тому і були ті світильники-кристали, мабуть… - заключив Ештон. Стіни були продекоровані під темний необроблений камінь. Підлога була зроблена з такого ж каменю, але він був вишліфуваний, як мармур, очевидно. По середині прямісінько під куполом була велетенська клумба, такого ж розміру, як купол вгорі, як відзеркалення. На ній росли всякі квіти, і накрита вона була так само скляним куполом. Прикольно. Дуже гарно, навіть. Навколо клумби були столики в два ряди в шахматному порядку.
Дівчина і Ештон сіли за один з них. Тут були й інші люди. Це місце було… Захоплюючим, таке відчуття, що з’являється, коли стоїш на вершині гори, чи перед велетенським озером. Захоплення, точно.
Дівчина викликала голограму з браслету і разом з Ештоном зробила замовлення. Круто було. Швидко принесли сніданок і обіцяний чай. І вже за кілька хвилин Ештон, схоже, остаточно прийшов до тями, тому що з’явилась нова купа питань.
- То… Все це місце - це гарем? - Слабко вірилось. При слові «гарем» Ештону уявлялась якась зала, наприклад, така яку він помітив з самого початку. Ну з кімнатами, максимум. Там… кухня ще. Тобто типу добре оснащеної в’язниці, от як в Норвегії. В’язні ж там навіть у місті гуляють? От якось так Ештон це і уявляв… Але навряд служитель гарему його б повела за межі гарему. Короче нестиковочка.
- Так, все вірно. - Ештон не очікував, що його здогадка підтвердиться.
- Наскільки ж він великий? Це ж скільки людей його обслуговує? Скільки взагалі наложників? Це… - Ештон не підібрав слів. Нахріна їй стільки наложників?
- Ну, Гарем - це суто номінальна назва. Це місто по-суті. Тут наразі проживають не лише наложники, а й їхні сім’ї, часто. Дехто проживає тут, тому що їм просто подобається, або ж з якихось причин… Ммм…. Або ж це колишні наложники, як я, наприклад. Часто колишні наложники стають Служителями Гарему. Або залишаються жити в Гаремі по звичці. Але от наложники живуть тільки тут. Вони, звісно, можуть відвідувати інші міста, але за тиждень до візиту Повелительки наложники зобов’язані знаходитись в Гаремі. Мені складно сказати скільки точно жителів налічує Гарем. Я думаю, близько п’ятнадцяти тисяч людей. Це, взагалі то, найменше місто в Шазарії. А щодо обслуговування… В Шазарії всі працюють, тож з цим немає проблем. Та й, порівняно з минулим, багато професій просто відмерли, у зв’язку з появою відповідних технологій. - Ештон підвис. Запитань стало ще більше, аніж було до цього.
- То… Наложниці теж є? Тобто жінки? - мабуть варто почати з найлегших питань.
- Так, звичайно. - Підтвердила служителька.
- А… Наложники можуть мати сім’ї? - Майже спокійно запитав Ештон. Це взагалі не вкладалося в голові.
- Так, звичайно. - Усміхнулася дівчина.
- Але ж… Секс заборонений? Яка ж це сім’я? - Ештон взагалі ніяк не розумів.
- Секс заборонено поза зустрічами з Повелителькою. На зустрічах - можна. Зазвичай наложники утворюють пари з такими ж наложницями, або тими, хто уже відслужив п’ятирічний термін. А інколи той, хто хоче бути з наложником і сам приймає цей статус. По різному трапляється. Але непорозумінь зазвичай на цьому підґрунті не виникає. - Дівчина спокійнесенько розповідала про порядки і Ештон впадав у культурний шок все глибше.
- І… - голос зірвався від перенапруження. Ештон прокашлявся. - І вони що… Займаються сексом перед Повелителькою?
- Виходить, що так. - Усміхнулася служителка.
- А… Діти? Якщо жінка завагітніє… То що декрет бере на наложництво? - Ештона повеселила ця можливість.
- Такого не трапляється. Зазвичай наложникам не надано право на розмноження. - На цю відповідь усмішка Ештона сповзла.
- Тобто… Поки ти наложник чи наложниця, не можеш народжувати? - Зосередився Ештон. Якось вже не до сміху.
- Ні, все навпаки. Зазвичай наложниками стають ті, хто не може мати дітей. Або ж кому заборонено. - Ештон здивувався.
- Як це заборонено? Типу позбавлено батьківських прав? - Ештон щиро намагався скласти два у два. Дівчина на нього уважно подивилася. І обдумала його питання.
- Ммм… Я не зовсім розумію ваше запитання… Але щодо заборони, то все просто. Всі жителі проходять обстеження у постпубертантному віці. І ті хто мають відхилення у здоров’ї, що не дозволяють народити, чи мають безпліддя отримують заборону на розмноження. Або ж ті люди, які в генетичному коді мають похибки, тобто є носіями генетичних хвороб. Або ж ті, які дадуть слабке потомство. У такому плані. - Ештон не знав як до цього ставитись. З одного боку це ніби і правильно. Ну, там нація буде здорова. Не народяться хворі діти, так? А з другого… Це ж виходить ціла купа людей не матиме дітей. Ну, Ештон, наприклад, і зовсім був не певен чи хоче дітей. Мабуть, швидше - ні. Але ж є люди, які хочуть…
- І, що ж це… Ці всі люли не матимуть дітей? - Ештон щиро їм співчував. Він розумів тих, хто хоче мати нормальну сім’ю.
- Та ні. Можна отримати дитину від держави. Це взагалі без проблем. Просто народжувати не можна. - Ештон спершу прихірів. А потім зрозумів, що це щось типу усиновлення сиріт. Що і вирішив уточнити.
- Ви усиновлюєте сиріт? - Дівчина знову уважно подивилася на співрозмовника. Вона обдумувала певний час питання.
- Я думаю, частина з цих дітей і справді сироти. Але смертність в Шазарії достатньо низька… Взагалі то справа зовсім в іншому. Просто ті люди, які придатні до народження, отримують пільги від держави за народження дитини. І часто народжують більше, аніж хочуть виховувати. А держава опісля розприділяє дітей по сім’ях, що не можуть народжувати. - Дівчина розповідала жваво. Без будь яких негативних емоцій…
- І матері віддають дітей, котрих народили? Це ж… Жахливо народити дитину, а потім віддати її. - глухо запитав Ештон. Кошмар…
- Та ні. Нічого такого. - Стенула плечами дівчина. - Навпаки ці сім’ї стоять в чергах аби народити дітей. Й краще жити опісля. Хоча бувають і вийнятки. Коли матері дійсно не хочуть віддавати своїх дітей. Й залишають у сім’ї третю дитину. Взагалі то дві дитини у сім’ї - це стандарт для Шазарії. Але якщо таке стається, то ніхто дітей насильно не забирає, чи щось подібне. Просто в такому випадку якійсь сім’ї, що не може народити дістанеться одна дитина, відповідно, а не дві.
Ештон замовк. Насправді питань було через край і всі одразу він не міг задати. І він просто не міг збагнути - це все якийсь повномасштабний абсурд, чи геніальний підхід.
- Ви сказали що ці сім’ї стоять у чергах, аби народити ще дитину… Вони отримують якісь гроші за це? Чи… Що? І що це за черги? Нащо взагалі вони є? - Дівчина коротко глянула на Ештона і повернулася до своєї тарілки.
- Рівень народжуваності жорстко контролюється. Як я вже казала, смертність дуже низька. Через роботу механізмів, померти насильницькою смертю, або від травм майже не можливо. Медицина справляється практично з усіма захворюваннями, а завдяки генетичному контролю народжуваності, різноманітність хвороб взагалі різко впала. Харчування відміне, воно й базові потреби життя забезпечуються в обов’язковому порядку для всіх громадян Шазарії. А старіння протікає м’яко, і довготривалість життя значно зросла. Тому задля уникнення перенаселення, і існує жорсткий контроль. По суті, нова дитина може народитися тоді, коли для неї звільниться місце, тобто хтось помре. - Дівчина закінчила розповідь і підняла очі на Ештона. Він слухав з відкритим ротом. І утрамбовував інформацію. Питань не послідувало. - Що ще Ви питали? Які пільги… Ну поняття грошових відносин у нас вже кілька тисячоліть відсутнє… - Стенула дівчина плечима. - Маються на увазі предмети розкоші. Краще житло - комфортніше, престижніше. Багатий гардероб, доступ до відпочинкових зон, дозвіл на вживання певних продуктів (алкоголь, наприклад). Ммм… - Дівчина задумалась. - Що ще? Ну… Кожному своє. - Усміхнулась вона.
- Нащо ж тоді працювати? - Спитав Ештон.
- Не зрозуміла… Переформулюйте запитання, будь ласка… - Напружилась дівчина.
- Ну, якщо все є. Грошей не існує… А всякі блага дістаються за народження дітей, то нащо працювати? - Ештон напружено думав, і картинка ніяк не складалася у загальний пазл.
- Ем… Кожен повинен працювати. Це обов’язок кожного громадянина Шазарії. По 25 годин в тиждень. - Ештон нахмурився. Це скільки виходить? П’ять робочих днів по п’ять годин?
- Це мало. - Прокоментував він.
- Так. - Усміхнулася дівчина. - Якщо хочеш, можеш працювати більше. Є списки з діяльністю, де потрібні тимчасові працівники. Можна вибрати що цікаво. Я ось вибрала супервайзити Вас. Хоча мені це зараховується, як години роботи. - Дівчина задоволено усміхнулась. Ештон здивувався.
- А нащо працювати більше? - він не розумів. - За це якась винагорода буде?
- Та ні. Просто для інтересу. Можна взагалі пробувати різні професії. Хоча багато хто займається лінійним кар’єрним ростом.
- Тобто працює на одній роботі?
- Ні, змінює одну роботу, на кращу, але пов’язану з попередньою чимось… Наприклад, один рік дбаєш за клумбу в ресторані, - дівчина вказала рукою на клумбу. - в інший рік тобі вдалося влаштуватися в ботанічний сад. - а ще з часом ти вже відповідаєш за дикі ліси, фауну, або ж працюєш в лабораторії чи науковому центрі, працюєш над проектом, що пов’язаний з флорою чи фауною.
Звучить круто.
- Тобто ви стараєтесь працювати добре, для того, щоб в майбутньому працювати над чимось цікавим. - Дівчина задумливо кивнула ніби погоджуючись, але не зовсім.
- Працювати завжди цікаво. А якщо не цікаво, потрібно зайнятися чимось іншим. Просто… Ну, дехто хоче потрапити на якісь конкретні місця з якихось причин. В кожного ж свої мрії. А дехто хоче жити тихим сімейним життям. Й зовсім задовільняється роботою в кафе, наприклад. Але все одно старатися потрібно. Адже наступного разу, ти можеш не отримати роботу, яку захочеш, або вибір скоротиться. Взагалі то… Ми дуже гордий народ. І не отримати бажаної роботи, або отримати погані оцінки системи, чи погані рекомендації - дуже принизливо. І навпаки ми горді, якщо нам вдається самоудосконалюватись, або чути похвалу стосовно своєї роботи. Надто, якщо тебе визнає система. Пробачте, не думаю, що я зможу пояснити конкретніше… Це все дуже варіабельно. Система в цілому неймовірно гнучка.
- То виходить. Як би ти не працював, на твій рівень життя це не вплине. Це швидше… Окрема сфера життя. Ніби хоббі? А якщо ти хочеш підняти свій рівень життя, ти повинен народити дитину, або стати наложником?
- Не тільки. - Підняла брову служителька. - Існує велика кількість різноманітної соціальної діяльності. Ось, наприклад, - вона вказала рукою на Ештона. - Можна взяти в сім’ю переселенця. Або ж… Дбати про літню людину. Або про хворих, якщо хтось потребує реабілітації. Взагалі багато варіантів. Списки соціальних місій теж постійно змінюються, в залежності від наявних потреб.
Дівчина провела з Ештоном своїх законних п’ять годин, опісля супроводила його додому. Але більше Ештон і не витримав би. Голова кипіла. Він ліг на ліжко і одразу заснув, навіть накритися не встиг.
***
Ештон швидко здружився з новою знайомою. Вони уже п’ять днів штурмували загальні знання про Шазарію і її порядки. Гуляли по місту, Ештон запам’ятовував, де можна поїсти, отримати одяг, предмети гігієни і все необхідне для життя. Під тонким керівництвом служительки освоював нові хитрощі й тонкощі використання невидимих механізмів. Вчився керувати своїми біохвилями, а також освоював ментальний наказ. Дівчина дуже хвалила Ештона за те, що він не лише освоює функції механізмів, а й цікавиться їх природою й принципом дії. На деякі питання служителька не знала відповідей, тоді вона дуже соромилась, вибачалась, і вони разом шукали відповіді у її «смартфоні», або йшли в бібліотеку, або вона питала відповіді в інших служителів і розповідала на наступний день.
Під кінець тижня Ештон був готовий вже здохнути. Добре, що у них не 30 годинний робочий тиждень…
- Шановний Наложник, - дівчина зам’ялась і зашарілась. Тоді поклонилась Ештону. - Чи можу я просити у Вас?
- Так? - Ештон здивувався. Що їй може бути потрібно від нього?
- Можна я прийду ще завтра? - Господи, вони що скажені? Трудоголіки. От хочеться пертися на роботу в вихідний? Та й Ештон сподівався відпочити… - Мені дуже цікаво було б дізнатися за зовнішній світ… - Аа… Ясно. Ештон вже зрозумів, що для Шазарійців робота має зовсім інше значення. Для них це не спосіб існування. Для них це можливості. Можливості знайти нові знайомства і друзів, можливості побачити нове, розширити кругозір, спробувати себе у різних ролях. Можливості приємно провести час, і розважитись. Можливість почуватись потрібним і корисним. І побувати там, де за звичайних умов ніяк не вийде. Хоча, звичайно, є категорія людей, які просто відбувають свої години…
- Звичайно. Радий бути корисним. - Усміхнувся Ештон. Дівчина розсміялася.
- Ви схоплюєте на льоту. - сміялась вона. Дівчина подобалась Ештону. Але він не наважувався перейти на ближче знайомства, як з Акілом. Він уже пробував зрозуміти чому, але цими днями його голова так кипіла новою інформацією, що не мав можливості.
***
Десь на другий тиждень Ештон попросив служительку допомогти йому знайти інших полонених, що стали наложниками. І служителька допомогла йому знайти всіх. І Ештон виявив що… у них все добре. Так, як і у нього. Всі вчаться, вникають. З різною швидкістю, але без зайвих душевних метань, переважно. І… що допомога їм не потрібна. Що вони справляються з допомогою шазарійців або без.
Він говорив з кожним (хто захотів говорити), і вияснив, що дехто не побував ще у Повелительки, а дехто був один раз - посиділи, байдики побили. Тільки один на це запитання насупився і відвернувся. Ештон здивувався але наполягати не став. І якось особливо гостро відчулася нетактовність цього запитання.
Хлопці звикали до нового життя. Вони зрозуміли, як і Ештон, що це квиток в один кінець.