Ештона забрав не той самий мужик в халатах.
Він йшов за цим служителем і думав.
Що ж він обіцяв дати відповідь. Погоджуватись? Чорт! Він же так і не спитав, чи зможе проявляти якусь ініціативу, якщо прийме статус! От ідіот! Записувати десь на руці ключові питання? Як в школі? От же…
З іншого боку, він багато дізнався. Треба дати відповідь, але ще було б добре все ж уточнити про функціонал. На нього ж цей щит одягли? Значить і ця воля може спрацювати, і як це працює? Вона казала, що люди по різному трактують її волю, але чи зможе він і далі діяти? Щоб йому не підрізали і так короткі крила… Але, Ештон дав слово, що дасть відповідь, значить дасть. Він поглянув на служителя, що його супроводжував. Він мав менш напищений вигляд, аніж попердній. Може в нього розпитати?
Ештон ледь дотерпів до кімнати. Він уже помітив, що по дорозі ніхто тут не розмовляє. Не культурно, мабуть. Це теж треба спитати.
Служитель заходити за ним не збирався, очевидно. Тому Ештон вирішив не чекати поки закриються двері.
- Перепрошую. - Звернувся Ештон акуратно.
- Так, слухаю Вас? - відсторонено сказав служитель.
- Я мав сказати про свої наміри.
- Так, слухаю?
- Чи можу я дізнатися як мій статус вплине на мої можливості? - спитав Ештон. Служитель подивився на нього, як «рубльом одарил», як то кажеться…
- Прошу пробачення, пояснення не входять в мої обов’язки. - оце то гнида. Тяжко два слова сказати?
- Чи можу я поговорити з Старшим Служителем Гарему? - Ештон сподівався, що він тут один старший.
Цей чувак скривився і відповів:
- Так, звичайно, я передам йому, що Ви його бажали бачити.
- Буду вдячний. - Сказав холодно Ештон. Ештон був простим хлопцем. Зайвий раз усміхнутися чи підбадьорити солдата - погони не спадуть, не був він зверхнім чи щось таке… Але вмів і показати гонор. Він ніколи не дозволяв себе втоптувати у лайно.
Служитель знову скривився і поклонився Ештону. І він з холодним поглядом розвернувся і зайшов у кімнату, так ніби це не одиночка, а номер люкс в «Челсі».
Сраний гівнюк весь настрій зіпсував. Хм, тільки тепер помітив, але йому сподобалось з королевою. Вона як би це сказати. Неординарна, блін. Ештон посміявся. Та вона і не людина. Ештон знову посміявся. Це ж треба.
Щось вона якась зажурена. Не з ним, а в загальному… Може вона одна така? І, по ідеї, в оточенні іншого виду. Ну, не чув він, щоб ще хтось такий існував. Але він і за неї не чув. І островів у світі багато. Ай… в неї запитає.
***
Мужика в халатах Ештон дочекався тільки на вечір наступного дня. Але, хочеш говорити з начальством - будь добрий у чергу, Ештон розумів.
- Здрастуйте. - І звичний поклін.
- Здрастуйте. - Усміхнувся йому Ештон. Мужик на цей раз дивився в очі одразу. - Вибачте, що Вас покликав. Просто хочу знати деякі деталі. А в обов’язки служителя не входить таке розказувати і він відмовився… В Ваші обов’язки теж не входить?
Мужик усміхнувся:
- Не входить. Але, якщо всі робитимуть лише те, що вони зобов’язані робити, то й світ розвалиться. - Ештон усміхнувся ширше.
- Так, знаю. Особливо, якщо ти начальник. Тоді мусиш виконувати не лише свої прямі обов’язки, а й те, що ніхто не врахував раніше. Інакше вся місія покладена на твою команду провалиться, а відповідати все одно тобі. - Мужик в Халатах покивав погоджуючись. - Вибачте за незручності.
- Та нічого. Запитуйте. - Привітно усміхнувся він.
- Може сядемо? Чи це супер не культурно тут у вас? - Запропонував Ештон.
- Якщо хазяїн житла пропонує, то з радістю прийму пропозицію. Насичений був день. - Кивнув Мужик в Халатах. І вони розмістилися на ліжку. Все одно інших місць для сидіння не було.
- Отже? - Запитав мужик.
- Ем… - Ештон стиснув в напруженні губи, збираючи думки в купу. - Отже мені Покровителька
- Повелителька. - Перебив мужик.
-Що? - Ештон збився з думки.
- Повелителька. Це її звання в Шазарії. - розтовкмачив мужик.
- Ааа… Ясно. Без імені, так. Ну, добре. Отже ваша Повелителька розповіла про волю. Там ментальний вплив… А ще цей щит, - Ештон влупив себе по руці, і з’явилося поле. - Ну, і технології ці. - Ештон покрутив пальцем в напрямку стелі. І ввимкнув та ввімкнув світло. Для наглядності. - Ну, і ви ж якось непомітно на мене цей щит натягли…. То що я, власне, хочу спитати. Якщо я прийму цей сраний статус, - вже почав нервуватися Ештон через те, як важко йому дається формульовка питання. - то ця воля її ввімкнеться на мені автоматично? Чи як? Вона мені пояснила, що у Вас немає чітких законів і правил через те, що ця воля вас спрямовує. То виходить, як я стану частиною вашої системи, то і мене це все обмежуватиме?
Тепер тільки Ештон перевів погляд на Мужика в Халатах. Він ошаліло на нього дивився. Просто очі по 50 центів. А потім притишеним тоном, обережно, навіть нахилився до Ештона, ніби питає щось сокровенне спитав:
- Повелителька з Вами розмовляла?- Ааа тут же не прийнято про це говорити. Ештон закусив губу. Він може зрозуміти. По перше, може Повелителька хоче щось принизливе чи не пристойне? Звісно ти можеш відмовитись. А якщо погодишся, значить шлюха, так? Осуду ніхто не хоче. По друге, з одним королівна може поговорить, а іншого може і в щічку чмокне. І перший вже буде заздрити другому і всякі підлянки робити, ну як в фільмах про гареми. А так тиша да порядок.
- Я зайве ляпнув? - Спитав Ештон.
Служитель прикрив рот кулаком, закрив очі, і покашляв.
- Якщо Ви бажаєте поділитися якоюсь інформацією про свої візити - Ви можете. Це може допомогти в подальшому всій Шазарії. - Надав він своєму вигляду поважності. Та Ештон уже не вівся на цю показуху. Вже пронюхав, що мужик нормальний. Так що навіть тону не змінив.
- А чому тоді питаєте?
Мужик явно завагався, але зняв свою маску ідеального монаха і сказав довірливо:
- Повелителька не багатослівна, зазвичай. - Ештон на нього подивився уважно. Обдумав, і вирішив, що краще він прикусить язик. Не його це справа, чому ця дівчина ні з ким не говорить. І краще йому не патякати про це. І не хоче він її підставляти. І хай самі розбираються у своїй кухні, а він краще хай не лізе.
- Ясно. Ну, може настрій був. Чи конференція нудна трапилась. - Відмазатись не вийшло, це було очевидно з виразу обличчя Мужика в Халатах. Ештон нахмурився, роздумуючи, як звернути з цієї слизької теми. Але Мужик в Халатах, очевидно, зрозумів, що Ештон не поділиться більшим, тож сам підіграв.
- Мабуть, що так воно і є. Отже Ви хотіли дізнатися за волю. Це працює не так, як Ви описали. Ментальні зв’язки - значно складніші структури, й значно тонші, аніж наші технології. Тому Вам не вдасться з такою легкістю перейняти волю Повелительки. Окрім того в цьому немає нічого страшного. Це схоже… На почуття. До когось Ви ж відчуваєте симпатію, до когось - ні? Бажання щось робити, чи не бажання. Воля - щось подібне. Це ніби інтуїтивна підказка, відчуття світоустрою. Щодо Вашого статусу. Я вже порадився з іншими Служителями Гарему, й ми спільно складемо для трофейних наложників звіт правил, який допоможе орієнтуватися на початку. А також для кожного з Вас виділять окремого супроводжуючого, що допоможе Вам усім адаптуватися до нових умов і гарему, зокрема. А також я передав дані про проблеми, що виникли в відділ соціальних зв’язків. І для Ваших побратимів, що були направленні у міське життя теж буде створено звід правил окремо.
Ештон обдумав сказане. Хоч би до нього не приставили ту гниду.
- А Ви, звісно ж, моїм супроводжуючим бути не можете? - уточнив з надією Ештон. Ніколи начальству з кожним цивілом вошкатись…
- Ні, на жаль. - Усміхнувся Мужик в Халатах. - Але мені приємно, що Ви оцінили мою компетентність.
- А хто буде моїм супроводжуючим?- Акуратно поцікавився Ештон. Хоч би не той гнида.
- Не знаю, ми ще не встигли зайнятися цим питанням. Але за кілька днів ми сформуємо пари. - Повідомив мужик.
- Ясно.
Ештон задумався. Короче. Ясно все. Треба жити далі. А що робити? З ним тут возяться, правила міняють для нього. Та й видно, що прислухаються. Може він і більше користі принесе своїм, якщо буде з ними на одному рівні і житиме одним життям з ними. Так він зможе виділити якусь хрінь, донести думку начальству, тобто Мужику в Халатах(це за умови, що він зможе з ним бачитись), у повелительки виклянчити, врешті-решт (що раніше перед начальством не скакав на задніх лапках, випрошуючи додаткове обмундирування чи ще щось?…). Якщо ж сидітиме тут, то буде відірваний від своїх. А гордість… Кому вона потрібна? Та й тепер, коли він більш менш розібрався, не почувається він особливо приниженим.
- Згоден. - Рішуче поглянув в очі Мужику в Халатах Ештон. Мужик, видно не очікував, що йому прямо зараз відповідь дадуть, чи що - трохи розгубився.
- От і прекрасно. - Усміхнувся він. - Найближчим часом ми виділимо для Вас супроводжуючого і Ви зможете поступово входити в життя гарему. Також Ви отримаєте право змінити кімнату і користуватись усіма пільгами для наложників. Детальніше про це розповість Служитель, що супроводжуватиме Вас.
- Змінити кімнату? - поцікавився Ештон. Заманливо. За місяць ці чотири стіну йому в печінках сидять.
- Так, але, якщо чесно, я б не рекомендував. Всі кімнати в Гаремі однакові всередині, різниця полягає лише в розташуванні. І хоч це місце не вважається престижним, але воно досить тихе. Звичайно, в кімнатах відмінна звукоізоляція, але кожного разу виходити з дому прямісінько у натовп - втомливо. Я й сам недалеко живу. - поділився Мужик.
- Ясно. Значить не мінятиму. Дякую. - Усміхнувся Ештон.
Мужик теж усміхнувся у відповідь:
- Ще чимось можу бути корисним? - Ештон розумів, Мужик - теж людина. Вечеря вже була, а значить вже вечір, і хочеться піти додому.
- Ні, це все. Я дуже вдячний. - Встав Ештон. - Я знаю, тут свої правила. Але… Я Ештон. Своє ім’я можете не називати. - Він простягнув руку для рукостискання. І усміхнувся. Мужик теж встав. Поглянув не розуміюче на руку. Перевів погляд на Ештона.
- Моє ім’я Акіл. - І невпевнено витягнув руку в напрямку до Ештона. Ештон взяв його за руку і несильно потиснув. Мужик з інтересом спостерігав за дійством. Але ніяк не прокоментував.
- Радий познайомитись. - сказав Ештон. «Акіл. Круте ім’я в чувака.» - заключив подумки Ештон.
- У такому випадку, до зустрічі. - поклонився Акіл.
- До зустрічі. А може Ви знаєте коли моя наступна зустріч з Повелителькою? - Спитав на останок Ештон.
- Ваша наступна зустріч призначена через місяць після попередньої.
- Чому аж через місяць? - Обурився Ештон, не стримавшись. Він же казав, що можна і раніше!
- Це мінімальний термін. - Здивувався з його реакції Акіл. - Більшість наложників мають зустрічі значно рідше. - Він явно хотів щось запитати. Але не спитав.
Ну, і добре. Ештон запропонував, а чи скористатись пропозицією - її діло. З чого йому ображатися? Та й впринципі… Рідше, кажеш? Під нього й так тут правила підлаштували. Ще й графіки мають міняти чи що? Ясно, що ні. Так що… Губу закатай, Ештон.
- Ясно, ну то значить через місяць. А з Вами коли я зможу побачитись? - питання дуже прям важливе. Акіл знову здивувався.
- Якщо Вам щось потрібно буде, Ви завжди зможете сказати будь-якому Служителю, як і цього разу. І я завітаю. А також я супроводжую всіх наложників на зустрічі з Повелителькою. - Ясно. Ну, не на пиво ж його звати… Ештон щось трохи засмутився. Він би хотів на пиво з цим мужиком. Класний мужик… Дивні думки, звісно, для солдата, що нападав на країну цього ж мужика. Але… Цивіли то тут при чому? Насправді Ештон завжди відділяв ці поняття. Він ніколи не воював проти цивілів. І це ж втовкмачував своїм хлопцям. Мало просто прийти і завоювати країну. Потрібно ще показати, що нова влада - не зло. Що вони люди. Такі ж люди. А інакше бійся і їсти, і спати. Та й не тільки в цьому діло. Треба пам’ятати, що вони - люди, для самих себе. Ну, принципи в Ештона неординарні. Але дієві. І вони не раз допомагали йому вижити, на відміну від гонору й свинства інших офіцерів. Так що…
- Ну, то значить до зустрічі через місяць. - усміхнувся Ештон.
- До зустрічі. - знову поклонився Акіл.