- Білл, все ж думаєш, це буде щось на кшталт африканського політичного устрою? - Білл Уокер був не лише його партнером у надскладних місіях і делегаціях, а й другом. Та й пауза уже затягнулася чи не на годину. Все ж не погано було б обговорити деталі у неформальній обстановці. Адже саме з Біллом вони найчастіше потрапляють у справжнісіньку жопу, саме вони найчастіше привозять на рідну альма матер успішні місії, і вони ж найчастіше порушують протоколи та інструкції. Щось підказувало Ріку, що і на цей раз не обійдеться без імпровізації. Надто вже все розмито…
- Чорт його знає, Річард. Можливо швидше Древній Єгипет. - на цих словах Рік навіть брови підняв.
- А не занадто? - висловив сумнів Рік.
- А що нам відомо про цю країну? Ми летимо просто всліпу. Більш політично закритої країни просто не існує. Північна Корея, та що там… Навіть Сентінелійці більш контактні. І це при територіях Шайзарії! Все, що на даний момент відомо, це що у них щось типу монархічного устрою влади, тобто, що у них є Правителька, і то із їхнього ж послання.
- Ну, так. Острів площею близько ста тисяч квадратних метрів, на якому гуща джунглів… Звідки не вертаються. Такий собі Бермудський трикутник. Білл, нам потрібно було відмовитись. - ця думка свербіла уже не перший день. Нехай хоч Білл щось скаже…
- Потрібно було. Да, хто крім нас? Сам знаєш… Що тут ще додати?
- Так. - Рік знав. Сам тому ж і погодився…
- Думаєш, витягнемо умови? Наукові експедиції, налагодження торгових договорів, приєднання до світової інфраструктури та економіки, представництво… Не думаєш, що занадто? - Білл правий звичайно. Але це перший шанс за останні три десятиріччя. Тому і умови захмарні.
- Думаю, від нас і не очікують успіху. Швидше просто промацування внутрішньої системи і готовність до контакту. Уряд будь якій інформації зрадіє. Розвідка навіть ніякого результату не приносить. А специфічність нашої установи дозволяє умови завалити. Так що… Думаю цілі переговорів, варто сприймати як «побажання». - нехай тільки спробують висловити претензію. Будуть іншого посла шукати на всілякий політичний цуцванг.
- Річард, думаєш інструкції доведеться знову послати до чортів собачих? - Задумливо перевів погляд Білл на ілюмінатор.
- Я думаю, що необхідних інструкцій для наших місій не існує. І що нам уже давно потрібно укласти власні інструкції і утворити власний автономний відділ.
- І як назвемо? «Посольство закордонних справ екстренного порядку»? - сарказмом Білл був не обділений. Та Рік і не думав переводити у жарт:
- І підконтрольні ми щоб були лише президенту. - з усією серйозністю додав Рік.
***
Потрібно віддати належне Шайзарійцям. Очевидно розуміють, що п’ять годин літаком, нехай навіть і приватним літаком до найближчого острова, морська прогулянка катером з годин шість, чотирьохгодинна кінна прогулянка, а опісля ще поїздка у незрозумілому автомобільчику без вікон, явно не розрахованому на габарити європейців, як у труні їхали…. Чорт, ну і подорож. Так що відпочинок у спальні - майже мрія. От тільки чому спальня одна на двох з Біллом? На двохспальному ліжку? Чесно, сил просто немає. Просто поспати, а потім все інше…
Вони з Біллом у цьому питанні були солідарні. Після сну вони мали добрих три години, аби зрозуміти, що вони, фактично, в’язні.
Спальня була не замкнена. Але вела вона у кільцевий коридор, де були лише двері у спальню. Взагалі не зрозуміло, як вони сюди зайшли. Обоє були такі виснажені з дороги, що навіть не пам’ятали, яким чином потрапили всередину. Хоча обслуга принесла сніданок, зайшовши явно з коридору. Тоді ж і повідомили, що відобідати Повелителька бажає разом з гостями. На уточнюючі запитання покоївка відмовчувалася, а на запитання про ім’я Повелительки тільки покосилася на послів. Опісля поклонилася і мовчки вийшла.
- Краса. - Заключив Білл.
- Схоже ми щойно порушили з десяток традицій. От вам і інструкції.- це було очевидно з реакції покоївки.
- Вони нас сприймають, як нетактовних чужоземних дикунів. Сподіваюсь вони дадуть нам на це фору… Головне дізнатися за що у них тут смертна кара належить. - Усміхнувся саркастично Білл. Йому насправді не до сміху було. Як і Ріку, власне.
- Думаєш вони такі не цивілізовані?- висловив сумнів Рік. - Ти, до речі, помітив, що тут все на електриці? - це відкриття не на жарт заводило в кут. Які вбіса електростанції посеред джунглів? Він не помітив ніяких електромереж. А спутники ніяких будівель не засікли, взагалі нічого окрім буйних тропічних лісів і невеличких хиж на деревах. Вони припускали майже племінний устрій чи інший примітивний соціум. А неефективність розвідки… На що тільки не списували. Але от вони в достатньо цивілізованій спальні, технологічно оснащеній.
- Все не просто на електриці, а фактично автоматичне. Заходиш в душ - вмикається, я думав датчики руху якісь, або що… - Білл посилено думав.
- Але хрін там. - договорив за нього Рік. - Таке враження, що воно думки зчитує… А джерело світла… Взагалі незрозуміло. Стіни світяться, чи що? - обоє похмуро замовкли. Ніякої можливості підготуватися до переговорів не було взагалі. Повна відсутність інформації. А наявна - лише поглиблювала конфуз.
***
Ріка та Білла супроводжувало двоє охоронців та ранкова покоївка. Їх провели по порожнім(навіть стерильним) коридорам, мовчки ( взагалі нічого не кажучи. Це підкидувало асоціації з індуським храмом або що). І майже одразу вивели у величезний хол. Де чувся гомін вулиці. Білл і Рік впали у ступор. Вони були посеред якогось бісового холу! На банк схоже чимось. Тільки це вулиця. Височенна стеля. І, чорт би все це забрав, провулки! Що звертали. Вони йшли серед негусто наповненої вулиці в приміщенні. Це просто збивало з пантелику. Йшли, втім не довго. Вулиця закінчилась звуженням коридору, що вкінці розгалузився на два коридора, що(в свою чергу) різко заокруглились, змінивши напрямок на 90 градусів.
Вони звернули в один з них.
І майже одразу вперлись в арочний прохід. І зупинились.
Білл і Рік переглянулись. Вони не розуміли для чого стояти посеред порожніх коридорів, перед порожньою аркою. Але… Раз стояти, так стояти.
З арки вийшов чоловік через деякий час. Виглядав він, як монах. По крайній мірі, нашаровані халати, як в історичному Китаї та довге волосся посилювало враження. На вигляд йому близько п’ятидесяти.
Новоприбулий вклонився, опісля заговорив:
- Прошу за мною. - все.
Що ж довелося йти. Їх чекав ще один порожній коридор, круглий невеличкий хол, після чого вони зупинилися перед розкішними дверима. І це явно кидалося в очі. Всі попередні двері були мінімалістичні, майже все однакове. І посеред цієї «стерильності» знову «банківський» хол з мармуру, чи з щого там… і химерні розкішні двері. Перед якими всі знову стоять.
Рік був невпевнений, але схоже в нього починалась клаустрофобія, чи ще щось. Почувався він паршиво. І налякано. Добре, хоч не сам. Дивна людська природа, хмикнув подумки Рік. Якщо в повній сраці ти не сам, то не так все страшно.
«О! Артхаус. Так, точно. - майже істерично засміявся подумки Рік. Артхаус це точна назва всієї цієї хріні.»
Незрозуміло якими ознаками керуючись, провожатий зрушився з місця в якийсь момент і відчинив двері, пропускаючи послів вперед.
Вони зайшли… в спальню. Це точно спальня. Ось і ліжко з чорним щільним балдахіном.
» А, ну звісно ж. Куди ще вести двох послів на переговори з Правителькою. В спальню, звісно ж.» - у Ріка точно починається істерика.
Провожатий провів їх до обідньої зони і запросив сісти жестом. Схоже мінімум слів - це їхній стиль життя.
Обідня зона. Таке собі заглиблення в підлозі посеред кімнати. Місця для сидіння були значно нижче рівня підлоги, а спинками слугували бортики. Таким чином їхні плечі опинилися трохи вище рівня підлоги. Таке враження, що вони сиділи у великому м’якому джакузі. Посередині був стіл, заставлений незрозумілими блюдами, які, втім, дико не виглядали.
Вони сиділи лицем до величезного вікна. Просто величезного. Рік сумнівався на рахунок розмірів. Три на п’ять метрів? За вікном були дикі джунглі. І це взагалі ні в які рамки не вкладалося. Уява підкидала величезний сучасний банк прямо посеред джунглів. І його свідомість рішуче відторгала таку можливість. Але все виглядало саме так. Рік перевів погляд на Білла. Він теж був у такому ж ошалілому розгубленні.
Рік ковтнув. Перевів погляд на провожатого. Він уважно за ними слідкував з кам’яним лицем. Схоже їм давали час отямитись. Рік обернувся. За спиною був прохід ще в якесь приміщення. Чомусь на думку спала гардеробна. Послу не личить розглядати з круглими очима все навколо… Але! Але вони чорт забирай в спальні правительки найбільш закритої країни в світі, що знаходиться в величезному приміщенні посеред джунглів! І срати він хотів в цей момент на інструкції! Потрібно хоч мінімально зоорієнтуватися в ситуації.
Зліва був акваріум вздовж майже усієї стіни. В ньому були тропічні рослини. Фоном слугував екран з картинкою джунглів. Картинка була достатньо натуральна, але чомусь було очевидно, сказати правильніше, Рік був впевнений, що це екран. Справа розташовувалось ліжко. З тим же чорним щільним балдахіном, що наглухо це ліжко закривав. А далі була ванна кімната, очевидно.
Рік припинив розглядати приміщення. Білл, здається теж трохи отямився.
- Шановні гості надають перевагу наложникам чи наложницям? - запитав провожатий. На цій ноті Рік впав у ступор. Що? Пе…репро…шую??!!…
Білл відмер першим:
- Конституція нашої країни забороняє сексуальне рабство. Тому ми змушені відмовитись від такої щедрої пропозиції. Просимо зрозуміти нас правильно… - провожатий, (а чи провожатий?) Навіть бровою не повів. І все ще з кам’яним виразом обличчя, наче не живий, наче машина, сказав:
- Прошу зробити вибір. - стійко склалося враження, що вони й справді мають справу з комп’ютером. Де є вибір тільки з двох варіантів і все.
Рік кашлянув, прочистивши горло:
- Жінки. - Білл на нього покосився. Він зблід. А що робити? А? Встати з-за столу і сказати, ми невинні ромашки і з Вами, варварами, переговори вести не будемо, бо Ваші звичаї і закони - лайно? Короче ясно. Всі протоколи знову в жопі.
На цих словах провожатий плеснув двічі у долоні. І з-за акваріуму вийшла вервечка дівчат у шифонових(чи що це за матеріал?) летючих сукнях всіх відомих і не відомих кольорів, таке враження. Десять? Чи скільки їх? Ще й складається ефект, що наложниці(чорт!) на подіумі перед Ріком і Біллом пливуть, бо вони сидять у бісовому джакузі з столом!
Без паніки, Рік!
- Котрі наложниці складуть компанію гостям? - учтиво промовив провожатий. Рік і Білл переглянулись. Пальцем показувати чи як? І… Що? Що далі? Господи - Боже! Це ж рабство! «Скласти компанію» - не пердбачає ж 18+, правда? Рік на це скажено сподівався.
- Дівчина у блакитному. - глухо відізвався Білл. Рік мимоволі ковзнув по дівчині поглядом. Вродлива. Хоча вони всі, як на підбір. Хоча чому «як»?
- Дівчина у білому. - «виглядає… ніжно чи що.»-Чорт його знає, яким критерієм керувався Рік.
Дівчата, як по команді (хоча команди не було), розвернулися і пішли туди, звідки прийшли, за акваріум.
«Давайте так…. - старався аналізувати Рік. - за екраном приміщення. І їх, можливо, дуже імовірно (!) знімають на камеру. Якщо ще посидіти з дівчатами за столом можна, то це все. Господи, хоч би не довелося викручуватись!»
На цих думках провожатий вклонився і вийшов. Мовчки. І вони залишились в кімнаті вчотирьох. І де ж Правителька?
Рік судорожно міркував, і , схоже, з Біллом він був плюс-мінус однакової думки, бо переглянувшись, вони обмінялися занепокоєнням, на межі з панікою, і напруженням. Після чого синхронно обернулися до дівчат.
Дівчата сиділи з легкими посмішками і безмятежними виразами облич. Але, на відміну від попередніх людей, вони не були наче застиглі статуї. Навпаки, вони аж пашіли життям. Дивилися очікувально на своїх… кого? Клієнтів? Повіями цих дівчат язик не повертається назвати…
Але Рік і Білл просто заціпеніло мовчали, і дивилися.
А от дівчата довго не чекали, вони переглянулися, перемовились на невідомій милозвучній мові, з виразною живою мімікою. Вони явно обговорювали своїх… Ну, Ріка з Біллом, коротше. І дійшовши якоїсь згоди, почали трапезу.
Рік і Білл теж перезирнулися.
- Схоже ми теж повинні їсти? - Припустив Рік.
- Це краще, ніж… Щось інше… - сказав Білл. І вони підсунулись зручніше до стола. Взяли собі кілька шматочків різних блюд. І почали їсти. Чого тільки їм раніше не доводилось їсти за роки своєї роботи! І напівсиру рибу, і ледь чи не засушених павуків… Але тут їжа була божественна. Не просто дуже смачно, а прямо таки божественно. Згадалися легенди про амброзію з грецької міфології. А назад додому їх після цього пустять? Рік істерчно-печально хмикнув подумки.
Минуло кілька хвилин. Але посли не наважувались порушувати тишу. Дівчата виглядали розслаблено і вільно. І в якийсь момент, чоловіки теж розслабились. Просто їли, насолоджувались диким видом з вікна, і дивною, екзотичною компанією, яка, втім, нав’язливою зовсім не була.
- Вітаю шановних послів Сполучених Штатів Америки у Шайзарії. - Почулося з-за балдахіну. Дуже несподівано! Дуже! Рік ледь не поперхнувся. - Я її Правителька. Рада, що мій невеличкий прийом Вам сподобався.
І що? Вставати, кланятись? Дівчата продовжували свою трапезу не поспішаючи, навіть повільно. І це наштовхнуло на відчуття, що і їм вставати і щось робити не потрібно.
- Вітаємо, Правителько Шайзарії. Для нас велика честь віддати Вам шану й відвідати Вашу дивовижну країну. - Сказав Рік.
- Прийом дуже незвичний і унікальний для нас це незабутній досвід. - Підтримав Білл. Починаючи ловити мотиви розмови.
- Що ж у такому випадку я готова вислухати Вас. З чим Ви прийшли, посли?
***
- Якось все занадто добре. - Підсумував Білл.
Заключені торгові договори з взаємовигідними умовами, і можливістю підключення до транспортної світової сітки. При чому Шайзарійці взяли на себе обов’язки організації порту й обмін товарами на своїй території. Товарообмін вирішено здійснювати натурою. Тобто товар на товар. Дозвіл на дослідницькі експедиції (лише з супроводом місцевих, щоправда). А ще Шазарія погодилась надати своїх послів для подальших переговорів. Втім дозвіл на розміщення посольств інших країн на власній території Шазарія не дала. Також Шазарія надала дозвіл на обмін інформацією про закони, культуру, релігію. Але відмовилась надавати свої технології.
А ще… Перемовини йшли дуже легко. Правителька точно знала, на що погоджуватись, а на що - ні. І ні про які дискусії мова не йшла. Діалог був до неможливості конструктивний. І спокійний.
Рік з Білом пробули у своїй спальні до ранку, після чого їх вивезли у тій же «труні-автомобільчику», за межі Шазарії.