Дівчата призвичаюються до нових правил швидко. А як інакше? Вони ж у нього розумниці. Вони тримають книжки й приладдя для письма в ідеальному порядку, зводячи творчий хаос в своїх кімнатах до мінімуму. Усі шухляди й дверцята багаточисельних шкафів тримаються закритими, а книжки в бібліотеці завжди ставляться на ті полиці й у тому порядку, як їх і брали. Пляшечки з різним чорнилом стоять у тій послідовності, як він їх запам’ятав, до того ж дівчата провели кілька днів за випрацюванням для нього системи етикеток й ярличків, аби посудини розрізнялись і на дотик. На вінце пляшки чорнила з місяцеквітом пов’язана бархатна стрічка, яку раніше Річе вплітала у косу, до корку чорнила з порошком з мушель вони приклеїли гарного рапана, якого Коко знайшла на узбережжі Ромонону (хоча він вже не дуже чітко пам’ятає якого кольору ця мушля), на пляшці з чорнилами з домішкою товчених крилець метеликів Теттія вигравіювала не дуже рівну, але впізнавану білокрилку, Агатта роздобула в одного торговця у Калні химерний графін з кількома зайвими десятками граней й тепер його використовують для звичайного чорнила.
Дівчата щиро стараються. Вони стараються не відходити від нього надто далеко на прогулянках у полях навколо ательє, тримаються усім скопом поряд на людних вулицях міст, турботливо прикривають штори, коли він заходить до кімнати, наводять лінії печаток пожирніше, аби йому було легше їх розібрати, заварюють чай й печуть його улюблений пиріг у дні, коли його мучать мігрені. Одним словом, його учениці чудові й він не смів би просити у всесвіту кращих студентів.
Оруґіо теж швидко пристосовується. Він додає до окулярів Кіфлі побільше креслень чорнилами з метеликів Наречених, постійно маючи на робочому столі чернетку, де допрацьовує вже існуючі печатки для фокусування світла. Також хаос, який вічно панує в його майстерні розповзається по кутках й під стіни - в Кіфлі все ще завжди є шанс перечепитися через щось, коли він заходить до крила Оруґіо, але тепер він хоч не наближається до сотні зі ста. Також Ору працює над чимось на заміну його окулярам, які, чесно кажучи, не дуже-то вже й допомагають. Але цей чармет ще на надто ранній стадії розробки, аби говорити про щось серйозно.
Так от, усі в ательє швидко призвичаюються до того, що Кіфлі сліпне. Всі звикають й намагаються хоч якось пристосувати простір до його потреб, хоч трохи полегшити його існування у ньому.
Один Кіфлі не звикає.
Він все ще плутає кількість сходинок, які ведуть до кімнат дівчат, через раз перечепаючись через останню. Іноді він хапає книжки з полиць, забуваючи, що не зможе сам їх прочитати. Він набиває синці о ним же відкриті й забуті шухляди й незакриті двері, через раз не вписується у косяки й кути. Ательє із затишного й теплого дому потроху перетворюється на клітку – спеціалізований загончик персонально для Кіфлі, але й вулиця його тепер лякає. Безлюдні полонини коло ательє ще нічого: дівчата часто проводять його до холодку у тіні недалеких фруктових дерев й залишають там на картатому покривалі, не відходячи надто далеко, аби він чув де вони, але їхні голоси не заважали його роздумам. Але вилазки до міста тепер майже завжди закінчуються мігренями. Кіфлі вже давно перестав розрізняти обличчя людей здалеку, але тепер галасливі натовпи на ринках Кальну здаються йому суцільною гучною масою й він втримує спокійну посмішку тільки на силі чистої впертості й небажання засмучувати дівчат.
Звичайно, деякі дні кращі за інші, коли йому вдається навіть прочитати півсторінки без сторонньої допомоги, чи пройти до кухні, не заробивши собі нових синців. Але бувають і погані дні, і тоді Кіфлі відчуває себе сліпим кошенятком, яке легше втопити, ніж виходити.
Добре, що Оруґіо ніколи не був тою людиною, що кидає кошенят напризволяще. Добре, що Кіфлі може приповзти до нього на будь-якому ступені душевного раздраю й завжди отримати міцні обійми й теплий сухий поцілунок кудись в ліву вилицю. “Яке ж щастя”, думає Кіфлі, “що в тебе безсоння, мій любий, й мені не доводиться тебе будити посеред ночі”.
– Болить? – тихо й звично спитає Оруґіо.
– Як остання сволота, – стомлено зітхне йому у плече Кіфлі.
– Раз остання, то значить їй не довго ще залишилося, – зі знанням справи відповість він йому. – Дівчата спекли тобі пиріг, хочеш заїсти знеболююче? Я поставлю чайник.
Кіфлі хоче.