цієї ночі я знову буду шукати тебе.
серед олійних фарб, тисячі брудних пензликів, сірого полотна, яке вкрилося пилом від моєї апатії та сотні картин моря.
кожну чортову ніч. я втомилася шукати тебе у світлі блідого ліхтаря, у якого потрібно було поміняти батарейки. я ніяк не можу вийти з дому. я боюся знайти тебе і помилитись.
ти – джерело мого натхнення та смерті уві сні. запаху моря серед людного міста та свіжовипечних булочок у кав’ярні. я намагалася не шукати тебе гуляючи по місту, але чорт забирай немає жодної людини з таким золотим волоссям і шалено темними карими очима. ти неординарна, дивна, але тобі біса йде нічне холодне море і моя рука в твоїй.
я не спала кілька днів, у мене купа недороблених проектів і дедлайн термін яких б’є молотом по голові. але в моїй голові тільки твоє золоте волосся під освітленням темного моря.
прошу, припини мені снитися. у мене не вистачає сил сказати тобі це поки я бачу тебе серед моря і скель об які знову і знову розбивалися чайки. твоїй щирості та блідій шкірі не йде сонце. я впевнена, сон у якому на нашому пляжі засвітить ясне сонце стане останнім, і ти відпустиш мою руку. ти відпустиш мої сни. відпустиш мене від нічних кайданів синього, дзеркального моря.
скажи мені своє ім’я, і я напишу його на всіх стінах міста. я знайду. я знайду тебе. я обіцяю.
я знову і знову обіцяю, що замалюю твоє золоте волосся на цьому сірому полотні. я обіцяю, що зможу показати це світу, щоб усі знали – ти прихильник сонця.
ти знову мені наснилася. чому ти плачеш? чому ти не тримаєш мою руку? чому ти посміхаєшся і не помічаєш мене?
як шкода, цієї ночі чомусь море осяяло сонцем, а твоя рука розсипалася в моїй, залишивши лише пил і спогади, розбив мої обіцянки.