У каміні тихо тріскотять та шиплять вологі дрова, іноді пострілюючи іскрами, розносять приємний запах хвої, намагаючись перебити аромат какао з шоколадом, що встиг втопити у собі кімнату. Дівчата ж сидять у кріслах поруч тихо перемовляються між собою, наповнюючи все навкруги звуками щастя.
‒ Лесі - ніжно кличе. - То що? Тобі наново треба вчитися співати? - питає чіпляючи нову петлю спицею, а котик, що муркоче на колінцях то тягнеться лапкою до пряжі, то намагається мордою влягтися на в’язання.
‒ Не зовсім, - відпиває зі свого горнятка. - То треба просто трохи перевчитись. Я вже проходила через подібне під час пубертату, - весело усміхається коханій. - Це все ж не теж саме, що вчитись з нуля.
‒ Добре, але здається то все ще залишається ще тою морокою… - затинається відганяючи кота від в’язання. - Криволапик, ану кігті прибрав, я кому сказала, - мовить гнівно, відганяючи пухнасте нещастя. Проте вже пізно, тому тепер обережно намагається виплутати кігті з ниток.
А Лесі заливається гучним сміхом, поки Ріта лає кота та буркотить щось про нахабні пухнасті дупи. Кіт теж обурюється та виплутавшись з в’язання гордо йде від них. Дівчата зустрічаються очима, в яких водночас розливаються веселощі, а смішинки витанцьовують сальсу.
Сьогоднішній вечір сповнений небувалим спокоєм, занурює у ностальгію нагадуючи усі найпрекрасніші дні.
Згадується і їх перша зустріч, яку не можна вважати хорошим, чи поганим спогадом, тоді вони були іншими людьми. Лесі все ще була у шафі ледь зрозумівши себе, її голос був нижчий, а кожне промовлене речення обережне. Довге випалене волосся висіло пасмами, огортаючи засмагле обличчя з яскравими живими очима. А Ріта була налякана світом, жорстокістю та несправедливістю. Одягалась непримітно, у суцільний монохром, заплітаючи волосся, що зсікало чорним водоспадом, у низький хвіст.
Обидві ховались за друзями та дурнуватими жартами.
У перший день зустрічі вони жодним словом не перекинулись, лише кидали довгі погляди наче намагаючись звикнути до нової людини. Ходили колами не перетинаючись, розмовляючи з друзями то в одному кінці кімнати, то у іншому. Ріта ховала пальці в довгих рукавах светра нервуючи від кількості людей, привчала себе до активного спілкування, проте не витримавши пішла першою. А Лесі залишилась ще на довго, дуркуючи та жартуючи з друзями.
Попри купу спільних знайомих, познайомились вони зовсім неочікуваним способом. Перед кабінетом психотерапевта, знервовані, напружені, хто б взагалі захотів розмовляти у такий момент. А вони захотіли. Ріта мовила перша, а далі гомін розлився пустим коридором. Так неочікувано почалось їх спілкування.
Довгі розмови через соціальні мережі та у спільних компаніях, що згодом зростили їх до друзів, а потім і до закоханих.
Перше їх побачення було аж занадто романтичним. Пікнік у парку під час якого Лесі впустила бутерброд на коцик, а чорний кіт хвацько вкрав з нього ковбасу та чкурнув крізь кущі. Ріта леді не виплюнула лимонад від сміху, схиляючись та регочучи. Далі годування качок на озері у цьому ж самому парку, тут вже Лесі довелось посміюватись та хвилюватись, адже її дівчина ледь не впала у воду намагаючись погладити качку. А закінчилось усе звісно спогляданням зоряного неба та тихими розмовами. День був сповнений сміху та хвилювання двох сердець.
Потім вони згодились більше на такі побачення не ходити, бо трава колеться, комахи кусаються, а ніч прохолодна, а її краса то більше разова акція ніж закономірність.
Життя лине повільно, наче прогулюючись та дозволяючи смакувати кожен прекрасний момент. Ось вони в зимовий марафон перегляду усіх фільмів по Гаррі Поттеру, навіть знятих фанатами. А тепер з’їжджаються та заводять кота.
А пропозиція одружитися була зовсім не романтичною, вони просто сіли якось ввечері та обговорили спільне бажання одружитися. Отак просто поговорили, ніяких троянд, свічок, повітряних кульок, а звичайна розмова.
Зараз згадуючи усе дівчата ніжно усміхались своєму щастю.
‒ Ріта, завтра треба забрати сукні з салону. Ти поїдеш? Бо я домовилась завтра піди з друзями на гуляння.
‒ Йой, завтра не зможу, - сумно стискає уста. - Домовилась закінчити документацію до наступного понеділка, інакше на медовий місяць не пустять.
‒ Добре, щось придумаємо, - ніжно усміхається.
Ріта встає відкладаючи в’язання, на столик та підходить до нареченої, нахиляється, обпираючись об оксамитову спинку крісла, прибираючи жовтогарячі пасма з обличчя коханої та ніжно цілує. Солодкий смак какао з шоколадом розтікається на устах, Лесі запускає тонкі пальці у чорне волосся, обережно прочісує. Вони тонуть у теплі та ніжності.
Позаду чується стук та шипіння, дівчата обертаються та бачать…
‒ Криволапик! Срака ти така! - кричить Ріта, а її кохана заливається сміхом не змозі заспокоїтись.
Пухнастий сірий кіт розпустив половину в’язання, при цьому заплутавшись у ньому, за що й отримав ображений погляд господарки.