Повен страждань цей світ!
Навіть, коли цвіте сакура
Навіть, коли цвіте!
Кобаяші Ісса
- «Жалюгідний», «занадто слабкий», «непотрібний», «він витримає більше страждань, ніж звичайна людина». Звичайно, аякже…
Погода була вітряна. На узбіччі тремтіли трави, летіли звідусіль опалі листки. Дощ підкрадався до подорожнього все ближче й ближче. Однією рукою, тримаючись розкішного синього капелюха, хлопець рушав далі, проти сильного вітру.
Він не знав, куди йде і навіщо. У голові були досі свіжі спогади після переродження, про своє життя, обмани. Що в очах багатьох він завжди був лише тим, кого можна використати. Помста не мала сенсу, а Ніва насправді ніколи не зраджував його. Важко усвідомити та прийняти, що кілька століть своїх блукань світом ти провів не так, що вірив у брехню, що сам став частиною чужих планів та замислів, що із покинутої творцем ляльки, перетворився на злодія.
Наче після тяжкої розмови Блукачеві треба було розвіятись, прийти до тями. Він рушив світ-заочі, щоб втекти подалі від себе, думок, що роїлися в голові та розуміння невідворотності минулого. Його спроба повернути все і повністю знищити спогади про себе в Ірмінсулі не завершилась так, як він того бажав. Люди, що загинули так і не змінили своєї долі. У нього не вийшло, не вийшло уникнути трагедій.
До цього такий жорстокий і безжальний, провісник Фатуї під номером шість – Скарамуш став, ніби обеззброєним. Із роллю «злої маріонетки» він упорався як не можна краще, Дотторе постарався на славу. Його хворобливе прагнення змусити страждати усіх навколо за ту несправедливість, що пережив раніше; ненависть до усього та сприйняття світу, де кожен є його особистим ворогом – це великою мірою прищеплене саме Доктором. Тепер навіть згадка про те, що він, Блукач, колись належав до цієї сумнівної організації, огидна йому.
***
Перші краплі впали на капелюх, навколо стемніло. Але хода подорожнього залишалася незмінною, він як і раніше міцно тримав свій головний убір та крокував уперед чітко і без метушні. Але його внутрішні міркування вирвались у словесний монолог:
- Стати Архонтом! ХАХАХА! Яка дурнувата ідея! Як ті вчені та провісники взагалі до цього дійшли. Це ж треба, думали, що можна наді мною знущатися нескінченно, проводити свої досліди, а врешті зробити мене повністю невіддільним від тієї машини! Та й сам я… Чому я повірив цим пройдисвітам, вважав, що ми на одному боці… Це просто маячня. Якщо я зневажаю Архонтів усім своїм єством, чому я хотів стати одним із них?..
***
Злива. Віддалік дороги, у туманній далині, виник образ будинку. Покинутого, старого, який уже багато часу не бачив теплого вогнища біля себе і усмішок мешканців цього дому. Непримітний дім загальмував ходу подорожнього. Він не міг… не хотів бачити щось схоже знову. Його минуле переслідувало щохвилини, як не у спогадах, то в реальності. Неймовірна прикрість і одночасно вдача побачити до біса схожий будинок на той, де він жив тоді із тим хлопчиком, який теж був кинутий напризволяще і який теж порушив обіцянку…