Тайлер тяжко зітхає, опираючись долонями на власні коліна. Він любить зиму, але от супутні до неї проблеми іноді доводять його то до безсилля, то до німого сказу.
Джеріко завжди був маленьким містечком, віддаленим від всіх інших. Можливо саме через ізгоїв він не повторив долю сотень міст і містечок, заснованих в часи Золотої Лихоманки і не перетворився на місто-привид. Але сказати чесно, кожну зиму він на декілька днів таким стає.
Проблема в тому що зима зазвичай хоч і не є несподіванкою як пора року, все ж приходить зі снігопадом, завірюхою та ожеледицею. Нерідко це призводить до того, що всі комунікації в місті були обірвані. А враховуючи те, що Джеріко був таким собі містом-ізгоєм, ремонтники приїжджати не дуже квапляться.
І тому на декілька днів місто перетворюється на монстра що гудить десятком дизельних генераторів, і лише завдяки цьому продовжує сяяти, най і не так потужно, щоб його було видно з космосу.
От і зараз Тайлер вимушений тягти генератор з підсобки, щоб завести його та примусити кав’ярню знову засяяти десятками яскравих різдвяних вогників - неймовірне марнотратство, але така була вимога мера. Ні в якому разі місто не має перетворюватися на звичайне, особливо напередодні Різдва.
Поправивши ліхтарик на голові, Тайлер розгинається, трохи невдоволено потираючи поясницю. Стояча робота та відсутність фізичних вправ протягом довгого часу обіцяють перетворитися на серйозні проблеми років до тридцяти.
Він нахиляється, щоб знову взятися за генератор, і тільки-но встигає зробити кілька кроків, тягнучи його, як поряд звучить хрускіт сніг - ніби від чиїхось не надто обережних кроків.
- Вітаю, ми відчинимося через кілька хвилин, - Тайлер повертається до несподіваного візитера зі своєю звичною привітно-робочею посмішкою.
Проте варто світлу від ліхтарика осяяти обличчя гостя, і Тайлер потайки радіє, що зараз цей яскравий промінь засліпить його, не дозволивши побачити як усміхнене обличчя перетворюється на розгублене та зніяковіле.
- Я почекаю.
Ксав’є не той, кого Тайлер радий би був побачити. Хлопець який точить на нього зуб (і Тайлер не впевнений, наскільки ця фраза є умовною, а не реальною) через його дурість та замальовані графіті. Ну а ще достатньо популярний в Неверморі, щоб за бажанням натравити на Тайлера та його батька всіх хто є членом його клубу багатих снобів.
Незручне мовчання затягується і досягає того моменту, коли у Тайлера від нервів починають чесатися руки. Тому він просто відвертається і продовжує тягнути генератор. Потрібно перенести його через поріг, щоб не впустити ненароком і не пошкодити, бо новий треба буде знову-таки замовляти з міста. І хтозна коли можна на нього чекати.
- Допомога потрібна? - цікавиться Ксав’є, і голос його звучить так само зніяковіло, як недавно відчував себе Тайлер. - Не думай, що мене турбує твоя спина, або щось ще, я просто чекаю поки мене заберуть звідси, і хочу випити какао.
Тайлер лише кивнає і вказує на інший бік генератора.
- Мені потрібно перенести його через поріг, щоб не вдарився ні об що. Потім я швиденько запущу його і зроблю тобі какао.
Зважаючи на те, що Ксав’є навряд чи звик до якоїсь важкої роботи, він досить швидко розуміє, що саме потрібно, і береться з іншого боку.
Тепер стає відчутно легше - хоча б тому що вага поділена на двох. Тайлер приємно здивований, адже він думав що Ксав’є стане придурюватися і лише ускладнить роботу, проте мабуть він дійсно просто хоче посидіти в теплі, очікуючи на кого б там він не очікував.
З ним робота йде значно швидше - і вже за десять хвилин генератор помірно гудить біля входу до кав’ярні, сповіщаючи всіх про те, що тут можна поїсти, випити кави та й просто зарядити смартфон.
Ксав’є не зважаючи на спроби Тайлера подякувати йому за допомогу, мовчки штовхає двері і заходить до кав’ярні, потираючи почервонілі руки в спробах зігрітися.
Схоже що він роздратований, і не через Тайлера або допомогу йому, але вони не настільки близькі, щоб Тайлер спитав, а Ксав’є відповів.
- То, какао? - перепитує Тайлер, ставши за стійку і протягнувши руку до чашок. - Додати цукор чи зефір? Який об’єм?
- Найбільший, - похмуро відповідає Ксав’є. - Додавай все.
Тайлер жестом пропонує йому обрати місце - кав’ярня все одно пуста, тому він міже зайняти найкращу софу біля віконця, або ж десь у кутку.
Вони мовчки розходяться кожен в свій бік: Ксав’є займає столик біля вікна, а Тайлер переходить до приготування. Він крадькома поглядає в сторону Ксав’є, але той лише роздратовано скролить щось в телефоні, відволікаючись тільки на те, щоб виглянути в вікно.
Тайлер дістає з-за скла на прилавку невеличкий капкейк, який наступного дня вже не буде таким смачним, і приносить його Ксав’є разом із напоєм.
- Я не замовляв, - Ксав’є похмуро зиркає на тарілочку, а потім - на Тайлера. Він кривить губи так, ніби ненавидить чи то Тайлера, чи то капкейк, чи то власний телефон, який тримав у руці.
- За мій рахунок, - знітившись, відповідає Тайлер і додає: - Вважай це вибаченням за твої мурали.
Ксав’є лише пирхає, проте не продовжує суперечку.
Подумавши, він стукає долонею по столу навпроти себе.
- Присядеш? Не хочу щоб перехожі вважали мене за невдаху до якого не прийшли на побачення.
Тайлер ледве помітно посміхається. Не так вже й багато було перехожих на вулиці, особливо у такий час. Він киває і відходить на хвилинку, щоб взяти собі чашку чаю - все ж він теж змерз надворі, тимбільше ще й примудрився піти поратися з генератором без пальта або куртки.
- То… - починає він, спостерігаючи за тим як Ксав’є ігнорує своє замовлення, втупившись в телефон, - кого ти все ж чекаєш?
- Батька, - телефон летить на стіл. - Проте не думаю, що він все ж приїде.
Ксав’є відкидається на спинку софи та все ж взяв у руки чашку з какао.
- Обіцяв приїхати за мною. Скоріше за все, директорка розповіла йому про щось, що йому не сподобалося, а він вирішив персонально мені виказати все, що думає. А потім просто охолов, і от ми тут.
Тайлер розуміюче зітхає. Хто як не він розуміє що таке байдужий батько, який вміє тільки вимагати чогось, і не висловлює ніякої підтримки.
- Виглядаєш так, ніби хочеш сказати, що розумієш мене, - це звучить так, ніби Ксав’є хоче зірвати на ньому злість, вирішивши, що Тайлер просто його пожалів.
- Ну, мій батько відправив мене до місцевої психотерапевтки, бо не хоче говорити зі мною про маму. Вона була з Невермору, це єдине що я знаю. Більше він нічого не розповідає, ні як вони познайомилися, ні як жили, ні… - він на секунду ніби намагається ковтнути біль що проситься назовні, - ні що з нею трапилося. Та й поводиться так ніби я для нього скоріше тягар, ніж його власний син.
Вогонь в очах Ксав’є стихає. Він сидить, дивлячись прямо на Тайлера, і той не в змозі витримати такий довгий зоровий контакт, відводить очі. Дивиться у вікно, де святкові вогні відбиваються від кучугурів снігу, і звично незграбно, ніяково посміхається, перебираючи пальцями.
Різдво мало б бути сімейним святом, проте, здається, вони обидва його не люблять. Бо Тайлер не знає як щодо Ксав’є, а для нього це лише ще один вечір наодинці з батьком, тільки вони обидва мають робити вигляд, що вони звичайна сім’я. І не можна одразу втекти до власної кімнати, бо це викличе ще один незадоволений погляд, повний розчарування і зневаги.
- То нащо ти це робив? - перериває тишу Ксав’є. Він вже випив половину свого какао і відкусив шматочок капкейку.
- Вибач?
- Навіщо замальовував мої мурали?
Тайлер губиться. Він і сам не до кінця розумів, чому згодився на це.
- Мабуть, щоб виглядати нормальним, - він поневолі сміється. - Певен, ти теж робив щось, чого сам би навіть не подумав робити, аби тільки відповідати вимогам твоєї компанії. Тим більше, коли вони єдині, з ким можна проводити час, бо вдома…
- Батько, так.
Вони обидва похмуро посміхаються - не надто приємно визнавати, як сильно доводиться залежати від суспільної думки, і скільки всього вони змушені робити, лише тому що бояться втратити той острівець якого-небудь комфорту.
Ксав’є посміхається ширше і піднімає свою склянку з залишками какао, ніби салютує.
- Тоді за те, щоб не стати такими як наші батьки.
Тайлер сміється і відповідає тим самим жестом. Чашка і склянка дзвінко вдаряються одна об одну, і нарешті стає трохи тепліше.
Вони ще трохи розмовляють про щось відсторонене, ніби ведуть світську бесіду аби тільки запобігти мовчанню. Та вже за чверть години телефон Ксав’є починає дзвонити і його голос за мить крижаніє, коли він пояснює, де саме його забирати.
- Ну от, я ж казав, - пирхає він, поклавши слухавку. - Якийсь з його водіїв приїде за мною.
- Сподіваюся в такому разі, твій батько вже забув, що саме його так розлютило.
- Надійся, еге ж, - голос Ксав’є звучить зовсім не весело. - Що ж, дякую за какао. І за вибачення, - він штовхає тарілочку до Тайлера.
- На здоров’я, - Тайлер підводиться, щоб прибрати за ним все. Добре що ніхто не бачив як він бив байдики прямо на роботі. - Заходь ще.
- Напиши мені, - Ксав’є протягує йому видраний з блокноту білий лист з ім’ям у месенджері. Поряд намальований метелик, і варто Тайлеру торкнутися паперу, малюнок оживає, і комаха всідається на його пальці, лоскочучи лапками.
Коли Тайлер піднімає погляд, Ксав’є в кав’ярні вже немає, тому він поспішно ховає листок з номером і метеликом, що повернувся на папір, в карман.
За дверима помірно гудить генератор, а десь в машині їде вперше за довгий час усміхнений Ксав’є.