Коли настає грудень, дуже важко відігнати від себе думки про майбутні свята. Все навколо вкривається мішурою, наче якоюсь заразою. Важко виліковною хворобою, що заражає на цілий місяць, а то й два. Але, коли поруч з тобою друзі, навіть якщо ти давно лишився без справжньої родини, – ця болячка навіть у радість. Саме так почував себе Грей Фуллбастер в цю пору року. Він радів кожному дню, кожній гірлянді та кожній ідеї товаришів по гільдії. Дивовижно, яка широка людська душа, якщо вона може одночасно відчувати і смуток, і щастя.
Грей вже кілька днів як повернувся з рідного міста. Могили батьків все ще були на місці. Там він сидів на камені біля матері, тримаючи біля серця руку. Ту руку, яку батько нагородив відміткою. Тепер вони точно разом. Такі, якими він їх пам’ятає. Хлопець і про вчителя не забув. Хіба він міг не навідати Ул? Навіть якщо її не було ні на, ні у землі. Навіть про Уртиру згадав, лишивши подаруночок під дверима. Не хотілося муляти їй очі.
Вдома Грей побачив коробку невідомого походження, розміром з холодильник. Якщо чесно, то відкривати її було трохи лячно. Може, Ерза знову купила стрьомний обладунок і намагається йому сплавити задешево. «Не дай Боже це та хрінь у вигляді балетної пачки з гусаком, яку їй Нацу притяг», - сполошився Грей. Хлопець обдивився підозрілу упаковку з усіх боків, але знайшов лише конденсат на підлозі та стелі кімнати. Глибоко зітнувши, він все ж таки зняв кришку. Всередині був шматок льоду. Між тим, стінки коробки відчинились і впали, являючи істинний вигляд крижинки.
Ти програв, Грей.
Провіщав напис, створений Леоном. Саме напис. Бо те, на чому він був написаний, Грей одразу знищив. Нормальна доросла людина не триматиме вдома льодяну фігуру, що зображує дупу з непристойним жестом. «От здавалось би, на 7 років мене по віку обігнав, а по розуму наче підліток», - втомлено констатував хлопець. Хоча він розумів причину радості Леона – нарешті Джувія погодилась із ним зустрічатися. Це був ще один сумний момент у житті Грея, але він тут вже сам винен. І це було очевидно.
Стук у двері вивів хазяїна будинку з прострації. Змахом руки він знищив залишки «подарунка». За дверима була Лісанна. Зараз двоє з родини Штраус мешкали по сусідству, адже старий будинок довелося віддати Ельфману з Евергрін.
- Хеппі прилітав. Приготування скінчились, тому нас кличуть до гільдії, - радісно щебетала дівчина, підстрибуючи на місці від нетерплячки.
- Чудово, йдемо, - Грей вийшов з дому.
- Ти не зачиняєш? – здивувалась Лісанна.
- Нащо? Жодна розважлива людина не сунеться до мене додому. Ну, крім придурка Леона та довбешки Нацу. Але їх важко розумними назвати.
Вони йшли по вулиці й розмовляли. Він запхав руки до кишень, а вона кутала ніс у довгий шарфик. Грей не одразу помітив, що дівчина змерзла. Вже хотів їй запропонувати свою куртку, але з-за повороту з’явився вхід до гільдії.
Міраджейн стояла у дверях будівлі у костюмі оленя і чомусь з обличчям Лілейного. Прибулих вона вітала репетом «О-хо-хо і заходь без стуку!», чим налякала багацько народу. А ви б не злякалися, почувши таке привітання голосом Гаджила? Грей так і не зрозумів ЩО коїться у голові Міраджейн і звідкіля взялося це пекельне поєднання.
Святкова гільдія виглядала просто до неможливості гарно. На чому, а на розвагах Хвіст Феї розуміється. Якщо ви можете уявити найбільш неймовірну прикрасу, то у цій залі вона обов’язково знайдеться. З додаванням магії. Як колись сказав Макаров: «Якби ці запальні дитинчата були спокійнішими, я б став міліонером, організовуючи весілля і урядові заходи». А ось, до речі, і майстер. У костюмі білки. В костюмі білки, що косплеїла Лаксуса. Нестеменно – Пікачу. «Що не так із цими людьми?» - питався Грей, спостерігаючи за найбільш сильними та страхітливими магами гільдії. Всі товариші по гільдії в різноманітних костюмах. Один іншого дивніш. Причому, чим могутніший маг – тим більше незвичайний одяг. У кращих традиціях гільдії. «І тільки я не приодягнувся», - відмітив про себе Грей. «Головне не прироздягнись», - з’єхидничав внутрішній голос. Дивно, голос чомусь звучав наче Ерза.
Хлопець попрямував до барної стійки. Сьогодні там працювали запрошені робітники, тому каверзу він не відчув. А дарма. Алкоголь підбирала особисто Кана. Магічні напої. Коктейлі з таких рідин могли призвести до неочікуваних поворотів у житті. Грей придивився до назв. «Величезне Щастя», «Велика дружба», «Запаморочливе кохання»… «Таааак…» - протягнув він подумки. – «І жодного знайомого слова. Ну, там шампанське чи вино. Хоч би горілки купили, чи що».
- Що ж обрати? – промимрив Грей собі під ніс.
- Може «Кохання»? – запропонував бармен, хитро всміхаючись.
Фуллбастер втомлено подивився на працівника. Напевно, його обличчя було непомірно щасливим, адже бармен сховався під стійку і тільки підняв руку догори. А у руці пляшка. А на пляшці написано «Дуже Гарний Настрій». Грей гмикнув, але дань собі Великому прийняв.
Перший же ковток зробив свою брудну справу. Грей відчував, як напій прокладає шлях, заряджаючи кожну клітинку чимось незвичайним. Коли рідина спустилися до шлунку, в голову вдарило сп’яніння. Обличчя розпливлося у щасливій посмішці. Стало легше дихати. І, нарешті, було нестерпно смішно спостерігати за танцями Нацу й Хеппі. Повернувся звичний бойовий настрій і бажання потовктися. «Треба буде додому купити пару таких пляшечок», - задоволено подумав Грей.
Раптом пляшка «пішла» з рук. Хлопець здивовано втупився поглядом у Люсі, яка вивчала етикетку. Дівчина задумливо терла підборіддя.
- Так, дія… Хм… А, ось – 30 хвилин. Попередження: велика кількість нерозбавленого напою може призвести до вічної посмішки до вух. – Люсі читала текст вголос. Явно відчувалось, що ця пляшка їй не підходить.
- Може, тобі вогняного кохання? – усміхнувся Грей і отримав запотиличника від Ерзи, завдяки якому поверхня барної стійки отримала власне обличчя. Дуже схоже на обличчя Грея.
Відлипнувши від стільниці й почухавши лоба, хлопець виразно подивився на бармена. Той збігав до комірчини і приніс ще дві пляшки. Одну він вручив засяявшій Люсі, а другу – Ерзі, яка похмурилася. Шерстю на ногах Грей відчув, що пора накивати п’ятами. Він підхопив якийсь бокал з підносу офіціанта по дорозі до відлюдного містечка.
Але посидіти наодинці не вийшло. В найдальшому кутку вже сиділа Лісанна. Чомусь сумна. Як би Грей не хотів втручатися у справи подруги дитинства, але всі інші можливі варіанти «щоб сховатися» вже були зайняті.
- Щось сталося? – поцікавився хлопець, сідаючи біля дівчини.
- Ні, - вона шморгнула носом.
- А все ж таки? – Він не відчіплявся, між іншим підсунувши їй той самий бокал.
- Ельфі з Евергрін святкують перше спільне Різдво, Міра втікла до комірки, а я от… сама… - Лісанна знову шморгнула носом і хильнула напій. Раптом її погляд розфокусувався.
Грей спочатку не на жарт перелякався. Але побачив, що на келиху є наліпка «Для Відсутності Поганих Думок». «Певно, добрих у неї зараз і не було», - прошепотів внутрішній голос Грею. Відволік його неочікуваний вибух прямо посеред танцювального майданчика. Придивившись, можна було помітити Нацу, що розважався. Це він ледь не зніс дах. До довбешки вже на усіх парах бігла Ерза, але Люсі встигла перша. Білявка всунула Нацу пляшку у зуби і, взявши за руку, потягла на поверхи вище. Фуллбастер усміхнувся. Він явно роздивився етикетку на пляшці, коли бармен її приніс. «Гаряча ніч». Хоч би Магнолію не спалили до біса.
Голова Лісанни, що заснула від кількості випитого, впала на коліна Грея. «І коли вона встигла?». Від цього стало трохи, зовсім трошечки, її жаль. Зараз подруга відчувала те саме, що й сам Грей. Самотність. Він відчував, як вивітрюється дія того напою. Алкоголь випаровувався, але гарний настрій все одно лишався. Рука сама потяглась до волосся дівчини.
Весь вечір Грей сидів у кутку, граючись із волоссям Лісанни, з посмішкою у всі 32. Він був мовчазним свідком звичних і нестандартних подій. Хлопець бачив, як Макаров відпускав непристойні жарти, розпускаючи руки, побачивши будь-яку з присутніх дівчат. А потім, щоб не отримати по пиці, скидав усе на мирно сплячих (валетом) Макао та Вакабу. Як Ерза, все ж таки хильнувши з пляшки з промовистою назвою «Веселощі-До-Упаду», звідкілясь притягла Фернандеса у масці зайця. Грей спостерігав за тим, як веселилась його родина.
Фуллбастер настільки занурився у власні думки, що зовсім не помітив, коли скінчилося свято. За розмальованими вікнами вже світило слабке зимове сонце. Маги гільдії, за давньою традицією, так і спали на підлозі. Хто де впав. Лісанна уві сні використовувала магію. Тому тепер у неї були котячі вушка. І вона муркотіла. «Сподіваюсь, тобі сниться щось приємне», - подумки посміхнувся їй Грей.
З верхніх поверхів тишком-нишком пробиралася доволі розпатлана Люсі, притискаючи до грудей шарф Нацу. Довбешка ж, заклавши руки за голову, йшов за дівчиною як задоволений пінгвін. Так само перевалювався зі сторони у сторону, розчепірюючи при цьому ноги. З комірки потайки вийшла зачесана і пристойно одягнута Міраджейн. З-під спідниці дияволиці мовчки, що дивно, вистрибували ляльки. «Та ну, Бікслоу?!» - Грей ледь не впав з насидженого місця. Фрід, закутаний у шубу Лаксуса, зовсім не ховався. «Мрії ідіотів здійснюються, як я бачу», - Фуллбастер вже обмірковував, як він підколюватиме Громовержців.
Навколо талії Грея обкрутився хвіст Лісанни. Це стало для хлопця несподіванкою. Він опустив очі донизу і зовсім очманів: «Де моє шмаття?! Коли я встиг? Чорт! Добре, що хоч труси лишились». Лісанна явно почала просинатися, тому що почала соватися по стражденним колінам хлопця. Чомусь Грей знітився. Він обережно перемістив Лісанну у сидяче положення. Треба було терміново тікати. Але хвіст ніяк не хотів відпускати Грея.
Для жителів Магнолії цей Різдвяний ранок (ближче до полудня) вийшов доволі цікавим. Усі маги головної гільдії поводили себе тихіше за мишей. Хіба що розбігались по домівках як ошпарені. Звичайний люд спостерігав за тим, сміючись у кулаки. Пустотливі дітки подарували багато цікавих фотографій для місцевих газет. Але більш за всіх обговорювали Грея Фуллбастера, котрий голяка добирався додому. Причому не сам. Він ніс на руках Лісанну Штраус, хвіст якої обплутав торс хлопця. Всі, хто це бачив, стверджували, що дівчина дуже голосно і задоволено муркотіла, а обличчя Грея більш нагадувало спілий гранат своїм кольором.
Фуллбастер зовсім знесилився, поки дійшов до дому. «Чого ж вона така тяжка?» - думав Грей, відчуваючи, що руки судомило від напруги. Діставшись рідного ліжка, він просто впав і одразу заснув. Йому в цей момент було все одно, що Лісанна, посопуючи, обійняла його втомлене тіло своїми кінцівками.
Свідомість Грея воскресла ближче до вечора. Тіло ж просинатися відмовлялось. Воно повністю затерпло під вагою подруги. Котра, до речі, відкрила свої ясні очі і з жахом дивилася в очі Фуллбастера. Той лиш звично усміхнувся. Він потягнувся до голови дівчини. Від дотику до волосся Лісанна мимохіть замуркотіла.
- Ой! – вирвалося у неї.
Її здивоване обличчя розвеселило Грея. Він щиро й щасливо засміявся. І сам тому здивувався. «Джувія ніколи не могла так розсмішити мене». Лісанна теж посміхнулась. Вона прийняла свій нормальний вигляд і злізла з хлопця. А йому раптом схотілося, щоб дівчина повернулась у минуле положення. Ці величезні очі, які стали ще більшими, коли він озвучив своє бажання, ніяк не відпускали погляд. Ця ніжна ручка не збиралась вивільнюватися з його хватки. А рожеві потріскані від учорашнього морозу губи ніяк не могли уникнути поцілунку.
І нехай у це Різдво вони не були парою. І нехай у його душі завжди житиме ця холодна самотність. Наступне Різдво стане найсолодшим у їхньому житті.
- Ти віриш мені?
- Звичайно.
Я не програв, Леон. Я виграв.