Я заплющую очі, відчуваю твої почуття на собі,
Сліди на спині.
Зав’язли пророки в діях порочних і залишають нам спадщину гріхів
Постаючи перед нами, залишаючись з нами сам на сам.
Подих інфернального кохання пробуджує жагу влади
І голод покірності.
Ти заключаєш зі мною угоду,
Яку підпишеш власною кров’ю.
Навіть не прочитавши подробиці.
Тремтінням на шиї.
Слідами на тілі.
Я прокладу нам шлях до примавери.
Ти летиш в безодню, тож я проведу тебе до неї,
А потім повернусь назад.
Огорни мій безумний рай,
Зав’язший в ейфорії темний край.
[Перекладено та адаптовано текст пісні BDSM навсегда – FIZICA]
Міша не знав точно, від чого прокинувся. Чи то був тихий крик далекої пташки за вікном, чи шум двигуна заблукавшого в ночі автомобіля, чи… Він повернув голову на подушках і підозріло прищурився. Інша половина ліжка була пустою і холодною. В коридорі приглушеним світлом сяяла лампа. Він втомлено потер обличчя, глибоко вдихнув і звівся з постілі. В коридорі застав Льошу, який спішно і полохливо кудись збирався, одягаючи верхній одяг.
- Щось сталося? – Олексій здригнувся від несподіванки і завмер. Обернувся і опустив руку з ключами, тихо зітхаючи.
- Настя дзвонила. Просила приїхати, - і все це, не відповідаючи на погляд, ховаючи очі.
- І тому ти скрадаєшся, наче злодій? – Міша хмикнув, підходячи ближче.
- Не хотів тебе засмучувати, я знаю, обіцяв, що все вирішу, та все ніяк і ця війна…
- Чшшш, - Міша легко притулив кінчики пальців до його губ. – Перестань. Не виправдовуйся. Я все розумію, Льош. А тепер, - його очі засяяли вогником бажання, - іди сюди. Поцілуй на прощання.
Він сам притягнув його ближче і торкнувся таких солодких і єдиних рідних губ. Льоша з охотою відповів на поцілунок, легко торкаючись долонями його обличчя. Водячи пальцями, торкаючись подушечками, наче рідкісної коштовності, відчуваючи полегшення від повного розуміння свого коханого. Міша поглибив поцілунок, притуляючи його до стіни, ніжно торкаючись жаданих губ, крадучи дихання. Наостанок, з силою прикусив губу і відпустив, з неохотою відсторонившись від коханого.
- Ау! – Льоша нахмурився, злизуючи з власної нижньої губи краплинку крові. – Міша, боляче ж!
- Вибач, - Міша дивився винувато. – Не розрахував, - приблизився знову і, не відводячи погляду, зализав ранку, ловлячи на язиці ледь відчутний солонуватий присмак. – Повертайся якнайшвидше, я чекатиму.
Льоша не вмів довго ображатися, особливо на нього. Він вдоволено посміхнувся світлим променистим поглядом, чмокнув Мішу в щоку і вискочив за двері.
Подоляк позіхнув, задумливо облизуючи губи, все ще відчуваючи Льошин присмак на них і пішов досипати години до роботи.
Наступні дні «радували» Михайла горою роботи, «ощасливили» нудними та однобокими інтерв’ю на різний манер та з однаковою сутністю інформації, що він проговорював та «осяяли» повною самотністю. Льоша не явився ані на наступний день, ані через декілька, зате впродовж цього незначного проміжку часу спромігся повністю розшатати моральний баланс і гармонійний стан їхніх відносин, інтерв’ю з дружиною, які повторювались один за одним, наче навмисно. Олексій знов захотів погратися? Передумав бути з ним? Це якась особлива умова від Анастасії, виконавши яку, він нарешті звільниться від триклятого шлюбу і, нарешті, займе те місце, яке йому відвели по праву і з такою честю самим Михайлом?
Міша заховав власні почуття далеко всередину і мовчки працював. Нічого, треба дати зовсім трохи часу і все це припиниться. Не буде більше цих поглядів, ненавмисних доторків, лагідних слів, що були адресовані не йому, не стосувалися, не присвячувалися. Зціпивши зуби, він втомлено опустив голову на руки і видихнув. Ні, це вже ні в які рамки, треба зупинитися. Льоша належить йому і тільки йому, в цьому в нього ніяких сумнівів не було.
Наступний тиждень ознаменувався масованим ракетним обстрілом прямо в понеділок, на початку робочої неділі, та він не відчував ані страху, ані паніки. Турбувався про Льошу, бо той обіцяв бути поряд сьогодні, та досі наче крізь землю провалився. Урвавши хвилину на перерву, Міша вже було вийшов за кавою, та всі його бажання враз здуло вітром, коли рідні руки затягнули до найближчої підсобки, і теплими пальцями торкнулися тіла, а здавалося, наче самої душі. Він намагався достукатися до здорового глузду Льоші упродовж майже трьох хвилин, оперуючи аргументами на кшталт ракет, багато роботи, їх можуть застукати, але все це поглинуло темними і глибокими водами щемливої довгожданної пристрасті, коли теплі ніжні губи торкнулися його члена. І на півгодини Міша забув абсолютно про все.
Все ще трохи знесилено опираючись на стіну і намагаючись приборкати збите дихання, Міша нарешті розплющив очі. У підсобці було темно, лише тонка щілинка пропускала небагато світла, недостатньо для такого похмурого дня, аби вивчити досконально кохане обличчя, яке він так добре знав і за яким так безумно скучив. Льоша прижався що є сили до нього, тамуючи жагу поцілунками в шию, і, здавалось, не збирався припиняти це шаленство.
- Думав про тебе… усі ці дні, - ледь чутний шепіт, у перерві між солодкими доторками. Все, на що спромігся Міша у відповідь – не стогнати надто сильно від напливу почуттів. Хотілося назавжди заховати себе і його, та хоч у цьому пильному приміщенні і вже не показуватися на білий світ. Не віддавати його нікому, не випускати зі своїх рук.
Привівши одяг у відносний порядок, Льоша перший трохи відчинив двері, злодійкувато озираючись. Лишні свідки їм були ні до чого. Міша запримітив, що комірець його сорочки заправлений неохайно, потягнувся рукою, щоб його поправити і, відтягнувши чорну тканину, запримітив неоднозначну відмітку на шиї. І вона точно була не його автографом. Михайло підозріло примружив очі, стискаючи тканину і притягуючи Льошу до себе.
- Це що? – він відпустив сорочку і торкнувся враз похоловшими пальцями, очевидного засосу на ніжній шкірі.
Льоша нахмурився, а потім, зрозумівши про що мова, опустив погляд.
- Арестович. Я ж поставив питання. – Мішині очі враз потемніли від злості і він дивився на нього, не відводячи погляду.
- Міш, це не те, що ти думаєш, - Льоша все ще не піднімав голови, що розлютило Мішу ще більше. Він ударом ноги зачинив двері і, схопивши його за шию, притиснув до стіни, змушуючи подивитися в очі.
- Уявляєш, наскільки банально звучать твої слова? - прошипів він йому прямо в обличчя. Льоша у відповідь торкнувся руки, що стискала його шию, ніжними доторками і змусив послабити хватку. Потім і зовсім відтягнув її і притулив до своїх губ, виціловуючи кожен сантиметр.
- Розмова з Настею пройшла спокійно. Навіть криків не прийшлося вислуховувати. Та наостанок вона викинула ось це, - він знову притулив руку, яку до цього цілував, до своєї шиї. – Та між нами нічого не було, Міша. Я б не став тобі брехати.
Вогонь в темно-карих очах палав і не збирався затухати. Жінки дійсно мстиві та підступні натури, але ж і Льоша не настільки був дурним, аби дозволити їй творити з ним таке, ще й не намагаючись ніяк протистояти цьому. Залишати такі мітки було надзвичайно самонадіянно з її боку, дозволити це їй було дуже великою помилкою з боку Льоші. Михайло приблизився до обличчя, розділяючи останні сантиметри і дихаючи з ним одним повітрям на двох, міцніше стискаючи шию. Льоша завмер, цього разу навіть не намагаючись відвести погляд.
- «І не діставайся ж ти нікому!» - він жорстко посміхнувся прямо Льоші в губи. – Змусити мене ревнувати? Що ж, - він різко відпустив його шию і відступив на крок, - у неї гарно вийшло, - і вийшов за двері, не забувши ними гримнути як можна гучніше. На оклики свого імені Міша не надто звертав увагу, бо перед очима стояла лише злість і жага помсти.
Вже пізно ввечері, присівши на ліжко, Міша урвав трохи часу, аби обдумати в суцільній темряві наодинці все, що сталось. Ситуація викликала неоднозначні почуття, але найсильнішими з них була образа, біль і роздратування. Він уникав Льошу цілий день як міг, аби ненароком не роздути полум’я злості ще сильніше і не почати фізично мстити йому прямо посеред кабінету. Міша й сам боявся припустити, якими саме шляхами здійснював би ту помсту. Після їхньої минулої «незвичної», але такої пристрасної ночі, Льоша заборонив йому залишати мітки на шиї, аргументуючи це тим, що вони занадто помітні для усіх їхніх глядачів і прихильників. Міша з ним був у цьому згоден, але сьогоднішня ситуація змушувала не просто усіяти його шию власними синяками, ні, вона змушувала вирізати власне ім’я на його тілі. Темні очі злісно звузилися. Хотілося вірити йому, хотілось не зважати на таку прикрість, дрібницю, але вдавалось погано. Він клявся йому у вірності і беззаперечній любові. Льоша сьогодні переступив межу і Михайло не збирався йому так просто це пробачати.
У вхідних дверях квартири тихенько заскрібся ключ.
Міша на мить заплющив очі, намагаючись приборкати власний вир емоцій і пішов зустрічати не дуже званих на сьогодні, гостей. В дверях спальні, наостанок, обернувся і мстиво посміхнувся собі під ніс.
Олексій стояв на порозі, вичікуючи, поки його коханець вийде його зустріти. Весь такий привабливий і манливий, серйозний, та винуватість у погляді його видавала. У руках тримав букет з криваво-червоних троянд.
- Квіти? – Міша скептично хмикнув, окидуючи чоловіка поглядом. – Ти приніс мені квіти?
- Так. – Льоша підійшов ближче і протягнув троянди. – Вишуканий жест, аби хоча б спробувати загладити вину.
Міша взяв їх до рук і надто сильно стиснув стебла. Відчув, як в руки впиваються, нічим на захищені голки. Мовчки направився на кухню, відшукуючи вазу і вже, ставлячи їх в воду, задумливо роздивлявся шкіру рук, яку вразили колючки. Де-не-не, на долонях виступили краплинки крові. Такого ж глибоко червоного кольору, як і самі пелюстки. Треба ж, як символічно.
Олексій тихими кроками підійшов до нього, ледь торкаючись плечей руками. Провів пальцями вниз, до самих долонь, не відчувши супротиву, притулився ближче і зарився носом у загривок, вдихаючи аромат коханого. Єдиний запах, що мав над ним абсолютну владу. І завмер. Михайло скосив погляд вбік, просліджуючи шлях цих рук, а потім знову подивився прямо поперед себе. І все, що відчував – одну лише злість. Тілом прокотилось нестримне тремтіння.
- Перестань злитися, - прошепотів Льоша в його шию, здіймаючи табун мурашок. – Твоя ревність, - він водив губами по відкритим ділянкам його шиї, обдаючи їх гарячим повітрям, - абсолютно безпідставна. - Міша, вловивши мимоходом солодке задоволення від його дій, враз прогнав пелену оманливих відчуттів. Різко скинув з себе його руки і обернувся. Льоша миттю відступив на крок, бо запримітив вже такий знайомий, але не зовсім добрий погляд темних очей.
- Ревність? – Міша з огидою виплюнув це слово. – О, ні, це не про ревність. Це про те, як ти годуєш мене пустими обіцянками день за днем, живучи на дві домівки, віддаючи себе одночасно двом різним людям! Я тобі вірив, Льоша, - холодні карі очі на мить затопило пеленою болю, та чоловік вмить прогнав його геть. – А у відповідь, - його пальці торкнулися його шиї, прослідковуючи дотиками слід до відмітки, - отримав лише брехню.
- Твоєї довіри я не змарнував, коханий, – теплий світлий погляд метався по Мішиному обличчю, а сам чоловік ледве стримував себе в пориві кинутися в обійми, аби заглушити такі гіркі слова, аби послабити Мішин розпачливий крик про його ж власні помилки. – Я все ще твій і твоїм я завжди буду, - палко прошепотів у відповідь.
Міша на те лиш їдко всміхнувся.
- То доведи це. – І попрямував до спальні.
Олексій прийшов не одразу. Міша навіть встиг відповісти на декілька робочих повідомлень і один терміновий дзвінок, дозволивши закрастися в голову думкам про те, що Льоша взагалі плюнув і поїхав, коли двері спальні відчинилися і за мить їх так само тихо прикрили. Залишилась лише темрява і тиша між ними двома.
- Не вмикай світло, - Мішин голос звучав твердо і владно. – Ти швидко звикнеш. – Льоша важко дихав і не зрушав з місця. З одягу на собі залишив хіба що одні джинси і Міша не був проти, хоча вже часто у нього ввійшло в звичку зривати з Льоші його сорочки чи футболки. Та сьогодні це було хіба на краще. Менше часу, менше марних рухів.
- Підійди до мене, - Міша не відводив погляду і наче гіпнотизував власними очима. Тьмяне, неяскраве світло з вулиці химерами дерев і світлом поодиноких ліхтарів, скрадалося кімнатою і вихоплювало той погляд. Льоша швидко виконав цю вказівку, бо вже самому було несила знаходитись від нього так далеко. Хотілось торкнутися, аби тіло до тіла, шкіра до шкіри, відчути його на собі або в собі… Міша вловив руками і торкнувся кінчиками пальців гарячої шкіри, провів по животу, зачепився доторками за ремінь і притягнув його ще ближче, влаштовуючи між своїх ніг. Поцілунками, ніжними і невагомими, осипав торс, вдихаючи і упиваючись таким рідним і незамінним запахом жаданого тіла. Однією рукою опустився нижче і несильно сжав член через тканину. У відповідь отримав чутний стогін задоволення. Міша враз відірвався від нього. Льоша стояв, прикривши очі і час від часу облизував губи, закушуючи нижню, аби приглушити стогони. Очі вже потемніли від збудження і не зводили погляду від нього.
- Опустись на коліна, - Міша дивився і заворожував поглядом чорних очей. – Продовжи те, що робив зі мною вдень. – Льоші не потрібно було двічі повторювати, бо все, що хотілося, довести Міші, що він ладен на все, аби бути з ним. Не розриваючи зорового контакту, він опустився, одразу тягнучись руками до гудзика і блискавки на Мішиному одязі. Коли гарячі губи торкнулися голівки, а вологий язик слідом окреслив усю довжину, Міша стримано застогнав і відкинувся на постіль, спираючись на лікті, не бажаючи втрачати з виду таке видовище. Світло-карі очі упивались в його тіло, а сам погляд був наповнений виключним захопленням і задоволенням, діями, що змушували Мішу віддатися на поталу пристрасті. Льоша брав глибоко, час від часу допомагаючи собі рукою і закочував очі від шаленого збудження. Міша прогнав щемливу безпорадність, борячись з нею, з усіх сил, бо все це було лише солодким початком. Припіднявшись, він зарився пальцями в його волосся, м’якими дотиками поглаждуючи його і надавлюючи на голову, змушуючи притискатися до нього тісніше, проштовхуючись глибше. Олексій провів руками по його стегнам, стискаючи шкіру через тканину, чіпляючись за реальність і глибоко видихаючи повітря з грудей. Міша закусив губу, пришвидшуючи темп, задоволено вбиваючись у жар і тісноту горла, насолоджуючись вправними рухами язика і повною самовіддачею коханця. Відчуваючи, що збудження невиправно росте, він грубо схопив його за підборіддя і змусив припинити таке солодке катування. Льоша виглядав просто неперевершено. Обличчя трохи почервоніло, дихання збилось, а від губ тягнулася ниточка слини. Міша наблизився, злизуючи її язиком, затягуючи того у глибокий поцілунок. Вони одночасно судомно видихнули, втрачаючи один одного в дикій відкритій пристрасті. Міша потягнувся за чимось за своєю спиною, не розриваючи поцілунок, прикушуючи губи до болючих укусів. Долонями окреслив зап’ястки і притягнув до себе, стискаючи у власних руках. Відірвався від губ і заглянув Льоші в очі порочним темним поглядом.
- Дозволиш? – він з викликом кивнув на чорні шкіряні наручники, все ще стискаючи його руки у своїх. Та його тон голосу зовсім не прохав, скоріше ставив перед фактом, не терплячи ніяких відговорок чи відмов. Льоша у відповідь відкрито повернув руки долонями доверху, демонструючи повну довіру і віддачу. Міші до метеликів всередині подобалося те, що він бачить: осліплений виною і бажанням Арестович, на колінах перед ним, сам підносить до нього руки, наче просить, щоб йому ті руки припнули. Наче в молитві якомусь божеству. Вражаюче видовище.
- Ти знову повторюєшся, - задумливо хмикнув Арестович, спостерігаючи, як він міцно закріплює ремені на його руках, поєднані між собою металевим ланцюжком. Міша зиркнув з-під лоба холодним поглядом і мстиво посміхнувся.
- Повір, я тебе здивую, - прошепотів він, наблизившись до його губ і знов прикусивши нижню. І чимось клацнув, торкнувшись ланцюжка. - Попався.
Характерний звук був спричинений карабіном, від якого тягнулась мотузка до самої стелі, засилена в металеве кільце, а інший кінець звисав донизу і втрачався з поля зору десь аж за бильцем ліжка. Міша, злісно посміхаючись справленим на себе враженням, швидко поправив власний одяг і встав з ліжка. Обійшов бажаний силует з-за спини, подарував ніжний поцілунок у волосся і стиснув плечі, натякаючи, щоб чоловік піднявся на ноги. Льоша на мить звів брови в нерозумінні, що послідує далі, та окресливши траєкторію ходу мотузки, нервово видихнув, намагаючись приборкати важке дихання. Міша потягнув за мотузку, витягуючи його руки високо над головою, до максимального напруження м’язів, ледь не викручуючи суглоби. Браслети наручників металевими пастками боляче вп’ялися в руки. Міша обернувся, ще трохи підтягуючи мотузку, уважно слідкуючи, аби вона не була затягнута надто слабко і міцно прив’язав її до бильца ліжка.
- Я трохи удосконалив їх, - він задоволено кивнув поглядом на наручники і облизав губи. Льоша нахмурився, не розуміючи, про що мова. – Прибрав захист з внутрішньої сторони, тому тобі так боляче. Та не переживай, - він приблизився зовсім близько, уважно вивчаючи обличчя навпроти, - твої руки швидко затерпнуть і ти їх не відчуватимеш. - Льоша дійсно відчув, як міцно залізні браслети впиваються в його зап’ястки і трохи потягнув їх донизу, намагаючись послабити мотузку. Марно.
- Даремно ти стараєшся, - Міша зайшов йому за спину і він не бачив, що він робить. – Ліжко витримало твою силу минулого разу, а вона була набагато агресивнішою. – Холодні пальці пробіглись доторками по напруженим м’язам спини, що чітко окреслювалися завдяки такій прекрасній позиції. Льоша опустив голову, намагаючись послабити тиск хоча б в шиї, але й тут не вдавалось – витягнуті руки до болю розтягували її і вже починали тремтіти від незвичного навантаження, утримуючи на собі частину його власної ваги. – Та й в кінці-кінців, - Міша притягнув його до себе, обхопивши торс долонями і прикушуючи шкіру на плечах, - я б не почав гри, перед тим не спланувавши її так, як годиться.
- Довго ж… - Льоша все ж не стримав стогону від легких укусів на власному тілі, - … ти планував цю гру, - і ледве спромігся стиснути німіючі пальці в кулаки.
Міша випустив його зі своїх обіймів і наблизився до обличчя. Такий незвичний, та жаданий вид, аж очі розбігалися, скільки фантазій, скільки всього він міг зробити з ним…
- Спочатку я хотів просто витрахати тебе на вашому ж власному подружньому ліжку в тебе вдома, - він мстиво блиснув чорнющими очима, зіниці яких розширилися і втопили в собі рідний, карий колір. – Та, як бачиш, вирішив тебе пожаліти, - він не втримався від саркастичної посмішки. Льоша шумно видихнув у відповідь.
Міша втягнув його в черговий поцілунок, ніжно кусаючи губи, руками окреслюючі напружені до межі м’язи рук, опускаючись пальцями нижче, торкаючись шиї, грудей, торсу і однією рукою стискаючи і погладжуючи надмірне збудження крізь джинси. Льоша застогнав прямо йому в рот, притискаючись ближче до руки. Пальці заплутались у застібці ременя, повільно його розстібуючи. Вивільнили ґудзик, розстібнули блискавку, зменшуючи тиск. Не віднімаючи руку, іншою Міша потягнувся до шиї і легко стиснув, великим пальцем погладжуючи мітку. Очі вп’ялись, ревниво вихоплюючи майже чорний знак. Він знов розірвав поцілунок і уважно вдивився в палаючі від жаги очі навпроти.
- Я запитаю лише раз. – Міша не відводив погляду, очима заглядаючи в саму душу. – Ти спав з нею? – і завмер, очікуючи відповіді.
Льоша поморщився від болю в руках і неприємної усвідомленості того, що прийдеться доводити такій власній натурі, як Подоляк, що він йому не зраджував і ніколи про таке й не подумував. – Ні. Після тебе – ніколи, - видихнув він йому тихим голосом.
- Добре, - Міша задовольнився такою відповіддю. Хотілося йому вірити. Можливо, колись в нього і вийде. Він потягнув з кишені чорну атласну стрічку. – Більше не бажаю чути слів від тебе. Все – чого хочу – насолоджуватися твоїми стогонами. – І затягнув вузлом стрічку на потилиці, пропускаючи її між зубів коханця.
– Тепер, моя черга, - він хитро усміхнувся і опустився перед Льошею на коліна. – Знав би ти, бачив би ти, як розпусно зараз виглядаєш, - промовляв він у перервах між тим, поки стягував з нього джинси і білизну. – Перед такою порочністю гріх не встати на коліна, - він задоволено облизнувся і обхопив губами член Льоші. Чоловік голосно застогнав, піддаючись бажаним ласкам і доторкам язика, відкидуючи голову трохи назад. Внизу живота тягнуло і накопичувалось збудження, змушуючи ноги слабнути і ледь тримати його в стоячому положенні. І на те все було розраховано. Ледь розслабляючись, вага переносилась на руки, що перемежовувало біль і дике задоволення. Передбачувано, Міша на те уваги не звертав ніякої, продовжуючи жадані ласки. Льоша ледь підтягнувся на руках, відновлюючи стояче положення, відчуваючи руки і короткі нігті, що впивалися в шкіру його стегон. Міша не церемонився, вбирав глибоко, самовіддано, окреслював язиком, маючи на меті лише одне – якнайшвидше довести його до розрядки. Льоша, який вже довго перебував у стані надмірного збудження, багато часу не треба було і він зовсім скоро смикнувся і засіпався в його руках, кінчаючи. Його коханець не відірвався від нього аж допоки не ввібрав все, до краплі, а потім легко випустив його член з рота і піднявся на ноги. Льоша важко дихав, заплющивши очі, терплячи нав’язливий біль в руках, що пробивався крізь щільну завісу оргазму, бо сил твердо стояти на ногах зараз в нього точно не було. Подоляк ледве не мурчав від задоволенням, споглядаючи за Льошею, за його виснаженням, слухав переривчасте дихання, і тіло, що здригалося від хвиль збудження і болю. Впивався поглядом, жорстокими, холодними очима вивчав сантиметр за сантиметром таке блаженне видовище. Торкнувся рукою грудей, повів пальцями вище, здіймаючись до підборіддя, змушуючи Льошу подивитися йому в очі. Зацікавлено схилив голову набік, пальцями знову торкаючись ненависної мітки.
- Цьому не місце на твоєму тілі, - він невдоволено прошипів йому ті слова в обличчя. – Мною цілий день править бажання вирізати цей слід з твоєї шкіри, аби тільки мої очі його не бачили. – Міша хижо впився в світло-карі очі. – Але, - він завів руку за спину і витягнув із заднього карману брюк гострий маленький скальпель, вловлюючи, ставший на мить панічним погляд Льоші і як той різко смикнув руками, намагаючись від нього відсахнутися і зашипів від болю, - з шиєю потрібно бути максимально обережним. – Міша не відводив очей, спостерігаючи, як Льошин погляд метався між його лівою рукою, що стискала метал інструменту, а його тіло зрадливо затремтіло від того, що тепер він вже точно не знав, чого від Міші чекати. Вдихи стали більш короткими і різкими, і Льоша стиснув між зубами чорну стрічку іпровізованого кляпу, поглядом молячи Мішу про розсудливість в його діях. Міша коротко всміхнувся кутиком губ у відповідь.
- Тож, все, що я можу – привласнити цей слід собі, - прошепотів він і нахилився до його шиї, хапаючи губами набагато більшу ділянку шкіри навколо мітки, стискаючи шкіру зубами, кусаючи і не відпускаючи. Ліву руку Міша завів Арестовичу за спину і легким рухом, ледь чутним і майже ніжним доторком, провів гострим лезом десь між правою лопаткою і хребтом, царапаючи і лишаючи легкий поріз. Льоша судомно здригнувся і застогнав від несильного, але пекучого болю. Міша на його борсання мало зважав, сжавши скальпель в кулаці і притискаючи за талію його тіло ще ближче до себе, не відпускаючи ані Льошу, ані ніжну шкіру шиї з власних зубів, сильно кусаючи і впиваючись з усією злістю і болем, що йому завдала одна, така невинна на перший погляд, відмітка. Льоша знову застогнав, покірно очікуючи, поки Міша вдосталь насититься, адже зупинити його тепер було точно не в його силах. Він вже зовсім не відчував рук, а біль від металу, що охоплював їх, став сильнішим і майже нестерпним. Всі м’язи – від рук і до спини заклякли і віддавались болем, до якого тепер додався і поріз на спині. Льоша був впевнений, що Міша розрахував силу дозовано, та все ж відчував кров на власних плечах.
Нарешті Михайло відірвався від багатостраждальної шиї, вдоволено закушуючи нижню губу. Окинув його поглядом знизу догори і зайшов йому за спину.
- Все ще нагадую, ти - одружений, сімейний чоловік, зараз віддаєшся іншому чоловікові, в його власній спальні, - Міша ліниво проговорив ті слова, окидуючи поглядом поріз. Неглибокий, відносно безпечний і зовсім небагато крові. – Ти завжди нагадував мені янгола, Льоша, - він ніжно провів кінчиками пальців по його спині, віддаючи йому своє тепло. – Та що стається з янголами, коли вони віддають себе на поталу гріху? – Мішині губи залоскотали диханням у сантиметрах від його вуха, пристрасним нашіптуванням. – Правильно, - він торкнувся його вологим поцілунком, прикушуючи зубами за мочку вуха. – Їм виривають крила, залишаючи лише криваві сліди, - і провів скальпелем ще раз, так само легко, біля лівої лопатки, паралельно до попереднього порізу. Змучене тіло здригнулось, вигинаючись від болю.
- Тобі не боляче, коханий? - фальшиво дбайливий скрадливий шепіт у повній темряві кімнати. У відповідь пролунав лише вимучений знесилений стогін. Міша відкинув непотрібний більше метал куди подалі і стиснув жадане тіло в своїх руках. І ледь чутно видихнув у відповідь.
- Так, я відчував теж саме. – Він зарився носом йому в шию, торкаючись губами, легко прикушуючи ніжну беззахисну шкіру, упиваючись загнаним пришвидшеним диханням коханця. Вдало схрещуючи, наче саме святе таїнство поклоніння, біль фізичний, муку всередині своєї душі і солодке грішне задоволення, що розбавляло інші два. Наче Свята Трійця, але в своєму темному порочному виконанні. Міша не вірив в Бога. І коли поєднував між собою ті три чинники – лише в черговий раз порочив усе святе для більшості.
Збудження осліпляло, хоч Міша і був терплячий у своїй пристрасті. Та взяти, підвласне йому і таке бажане тіло, хотілось до нестримного тремтіння, до мурашок на тілі, до закушування губ у кров. Не сила було боротись з цим. Він був проклятий цим чоловіком, саме Арестович доводив його кожного разу до безумства у власних діях. Гарячими, вологими пальцями він торкнувся його, розтягуючи, а у відповідь отримав стогін вимученого задоволення. Міша чудово розумів, до чого він його довів. Льоша перебував на межі болю і пристрасті, шаленства неоднозначних дій, подій, що змінювались зі скаженою швидкістю. Міша змушував його втрачати себе, топити у чорноті пороків власної душі. Найголовніше – Льоша навіть і не розумів до кінця, як сильно цього жадає і хоче.
Міша впивався пальцями в його тіло, входячи глибше, та все не поспішав. Не хотів, аби цей момент закінчувався – жоден з них. Кінчиками пальців іншої руки обережно торкнувся хребта поміж двох ран і легко провів, чіпляючи краплинки крові. Цього виявилось зовсім недостатньо, тож він кинувся осипати спину легкими поцілунками. Як ще тиждень тому, знову, на його губах була Льошина кров. І, чорт забирай, як же це все зводило його з розуму. Губи торкнулись шиї, піднялись вище, Міша зарився носом у коротке волосся і вдихнув його запах. Схопив зубами стрічку і потягнув за кінець, розв’язуючи вузол. Льоша, відчувши послаблення, вдихнув глибше, та слів у нього не знайшлося – лише голосний стогін у відповідь на його дії. Міша, припинивши солодке катування власними пальцями, витягнув їх, натомість обіймаючи його за талію. Іншої рукою схопив за шию, відтягуючи її назад, змушуючи Льошу відкинути власну голову на його плече.
- Чорт, який же ти… - він нашіптував ті слова зовсім поряд, голосом безумства. – Який же ти грішний. – Він завмер на мить, а потім різко вбився в його тіло, одразу на всю довжину, з усієї сили притискаючи Льошу до себе, стискаючи його тіло у своїх руках. Майже одразу почав рухатися в ньому, вибиваючи з грудей кожен стогін, наче останній, кожен подих, наче предсмертний, даруючи болюче задоволення. Олексій, знаючи і володіючи не однією мовою, слів не міг знайти у своїх думках ні на єдиній з них, лише закочував очі і, між стогонами, на видихах, спромігся ледве шепотіти його ім’я. Наче в гарячці, наче молячись, наче возвеличуючи. Міша стискав його тіло до синців і не сповільнявся. Брав, бо йому віддали по праву. І більше ніхто і ніколи не в праві зазіхати на його власність, на його кохання, на просто його.
Прим. Автора.
Як вже й казала, я нечасто слухаю музику під час самого написання,
я просто знаю, яку пісню я присвячу тому чи іншому своєму тексту.
Але ця, магічним співпадінням увімкнулась саме тоді, коли була так потрібна.
І запала в душу.
І написала кінцівку.
Ангел сказав мені: «Ти ніколи не зможеш ходити по воді,
Якщо чекатимеш, поки річка замерзне.»
І те, що між нами – це був майже рай.
І я здіймаю руки в молитві до всіх святих, щоб увірувати.
Та натомість бачу лише своє відображення у дзеркалі.
Згораючи разом у вогні.
І те, що було між нами – це був майже рай.
Любове моя, я твоя опора.
Я здатен возвисити тебе.
Так, я можу піднести тебе до небес.
І те, що між нами – це був майже рай.
Закохані, поряд один з одним, на відстані подиху.
Та, коли ми щезнемо у вічності
Чи буде там місце, де ти і я знайдемо останній прихисток?
В раю.
Чи відшукають наші душі кінцеве пристанище?
Якщо все, що між нами – це був майже рай.
[Перекладено та адаптовано текст пісні Almost Heaven - Isak Danielson]
У безумстві того, що вони робили один з одним, вони остаточно втратили себе і відродилися знову. У їхньому коханні не було нічого світлого, та в темряві порочних душ вогнем шаленої взаємної пристрасті вони, освічували один одному шлях. Міша завжди знайде його і не відпустить. Олексій, не задумуючись, послідує за ним і не змине зі шляху без нього. І нехай йому зачинили двері до раю, плювати! Без Міші він йому не потрібен. Без Міші більше не існує сенсу. Аби він зараз попросив віддати йому свою душу, Олексій без питань і зайвих слів, на останньому подиху зробив би це. Гаряче, шалене і таке рідне тіло, його як виявилось єдиного, але такого грішного кохання в житті, вбивалось в нього, привласнювало, осліплене ревністю і болем, в чому виною був сам Льоша, а він думав лише про те, як бескінечно він його кохає. Як аж до самої смерті він буде віддаватися лише йому.
Поки темрява не розлучить їх, а може ще трохи після.
Ці думки осліпили своєю реальністю і правдою не гірше, ніж чисте, неприкрите задоволення, гострими кришталевими голками впиваючись у два тіла, поєднані бажаннями і пристрастями обох. Вони кінчили одночасно, навіть не зговорюючись, бо ніякі слова не змогли б описати досконально, що відбувалося між ними. Льоші не сила було втриматися на ногах, але його коханець тримав його занадто міцно, не відпускаючи, чим послаблював біль у скутих руках. Тіла тремтіли від нестримної сили і виснаження, а вони упивалися стогонами, які не в силах були стримувати. Він відчув, як Мішині руки ще міцніше стисли його тіло і притисли до себе і вібрації здригань, що передавались і йому.
- Несила… відірватись від тебе, - Міша шепотів йому, з усіх сил намагаючись приборкати здичавіле серцебиття.
- І не треба. – Льоша хотів би дивитися йому в очі, коли казав це, та положення було не те. – Ніколи, чуєш… ніколи, - він заплющив очі, видихаючи і здригаючись занімілими руками. - Ніколи мене не відпускай.
Міша застогнав від надлишку почуттів, пропускаючи їх крізь себе. Так, тепер він йому вірив. Він поцілував його в плече і нарешті відсахнувся від нього, обходячи і заглядаючи в обличчя. Обхопив руками і затягнув у ніжний, невагомий поцілунок. Сплітав губи, а наче власні душі, знов не взмозі відірватися. Льоша відповідав, ситився з того джерела і не міг напитися. Міша дотягнувся до його рук і відчепив карабін, підтримуючи Льошу і вони одночасно опустилися один перед одним на коліна. Льоша знесилено впав йому в обійми і приник до його губ, поглиблюючи поцілунок. Мішині руки спішно і наосліп звільняли його зі шкіряних пут, відкидаючи їх куди подалі. Через силу, тремтячими долонями, яких не відчував, на чистому бажанні і адреналіні, Льоша підняв їх, охопивши обличчя Міші і майже одразу відчув його пальці на своїх, що притискали міцніше. Михайло відірвався від його губ, заглядаючи в очі і задихаючись від незатухаючої пристрасті.
- Що ж ти робиш зі мною, любов моя? – Питання, на яке він сам не міг відповісти, знов ніжно торкаючись його губ. І все було мало.
- Кохаю тебе. – Льоша, поміж пристрасними поцілунками, встигав видихати ті слова. – Я тебе кохаю, Міш. – У відповідь він не знайшов слів, даруючи лише поцілунки, ніжні, легкі, сповнені найщиріших почуттів, якими тільки може володіти така грішна любов. Міша опустився губами до татуювання і заслухався його серцебиттям, що було найжаданішим звуком, найпрекраснішою музикою для нього. Відчув доторки в власному волоссі і тихий шепіт.
- Ну чого ти, янголе мій? – Міша враз здійняв голову і подивився на нього здивованим поглядом. – Мій темний янгол з чорними крилами. – Льоша посміхався очима і кутиками губ, а в погляді читались милування і захват його красою. – Мій єдиний і прекрасний янгол-охоронець. – Прошепотів він і торкнувся лоба в легкому поцілунку. Міша відсторонився, похитав головою і мовчки підвівся, допомогаючи їм обом переміститися на ліжко. Враз перетворився на свою офісну діловиту іпостась, з серйозним обличчям перевіряючи руки, проводячи пальцями по червоним слідам. Льоша ті руки виривав і ліз цілуватися, наче враз забув, яким Міша може бути, здурівши від пристрасті. Міша час від часу зиркав на нього сердито, але відповідав на кожен доторк губ.
- Нема мені прощення в тому, що забрав тебе від дружини, Льоша, - темно-карі очі винувато і сумно відповіли на запитальний погляд після чергового поцілунку. Льоша у відповідь закотив очі і потягнувся до його губ знову. – Ні, дай договорити, - Міша майже сердито видихнув і притулив пальці до вуст. Льоша кинувся цілувати їх. – Льош, почуй мене. – Міша вперто намагався до нього достукатися. Світло-карий погляд зупинився і втонув у його власному. – Знаю, що допустив неприпустиме. Корю себе за це кожного дня. А відпустити тебе більше не в силах. І не зможу цього зробити, бо кохаю так само сильно, - він легко торкнувся до його щоки. – Я не зможу тебе з кимось ділити, не в цьому житті і не в цій реальності. – Він важко зітхнув. – А тепер, дай обробити твою спину.
В тиші та темряві кімнати він обережно торкався ватним диском до неглибоких царапин. Зосередженими вивіреними рухами проводив по ранам, де вже майже припинила йти кров. Іноді торкався губами в заспокійливому жесті, але слів не говорив. Льоша посидів не рухаючись може з декілька хвилин, а потім знов довелось шикати на нього і змушувати сидіти спокійно, поки він не закінчить. Урвавши момент, Олексій все ж таки зловчився і відкинув голову йому на плече, заглядаючи в очі.
- Це я повинен твої рани зализувати, а не ти мої, - він дивився серйозно і винувато. Міша зітхнув у відповідь, поцілував його у висок і легко обійняв, притягуючи ближче. Він не знав, що йому відповісти. – Міш, ну подивись на мене. – Він розвернувся в його руках, важко дихав і шукав поглядом глибокий карий колір рідних очей. – Я сам зробив свій вибір. І ні миті не жалкував про нього. І не пожалкую. Зараз, чекай, я для тебе щось маю. – Льоша різко зірвався з ліжка і його трохи повело, тіло все ще остаточно не оговталось від нещодавніх навантажень. Міша вже було схопився аби його спіймати, але потреба в цьому так само швидко зникла – Льоша вже щось квапливо шукав у кишенях власних джинсів. Міша лише зацікавлено спостерігав за його діями і ним, таким щасливим і відкритим у своїй любові до нього. Не міг намилуватися. Льоша нарешті знайшов, що шукав і, стиснувши праву руку в кулак, повернувся до нього. Хитро всміхався і навіть підмигнув. До Міші все ще анічогісінько не доходило. Авжеж, бо відтепер гра була не його і правил він не знав.
- Хочу напроситися жити до тебе. Вже й речі свої привіз – вони в машині. Та попереджаю – у мене багато книжок, - Льоша всміхався, і очі блищали від щастя, а Міша нахмурив брови, все ще не до кінця розуміючи сенсу його слів. Такого він точно вже й не очікував почути, він був вдячний долі і за такі рідкісні пристрасні ночі, а тут Льоша?.. О, Льоша і справді хоче?..
- Та я подумав, що буде неправильним переїжджати до тебе без якого-небудь статусу. Радувати тебе своєю персоною кожного дня, набридати тобі своїми нудними бесідами, обіймати тебе, любити тебе, засинати разом, готувати сніданки, дарувати квіти, сперечатися і миритися, і просто, - він супроводжував кожне своє слово поцілунком, доторками губ виціловуючи кожний сантиметр Мішиного лиця, а той у відповідь водночас мружив очі від задоволення і всеодно поглядом видавав свою невіру у те, що відбувається, - завжди бути поряд. Тож, - він відсторонився від нього на сантиметри і протягнув руку, розкриваючи пальці, - ти приймеш від мене це?
На його долоні лежала просто золота каблучка, виблискуючи у слабкому світлі нічника. Проста, та не зовсім – з внутрішнього боку химерним візерунком були переплетені дві срібні лінії, вбиті у золотистий метал. Вони не переривались, доповнюючи одна одну, обплітаючи по колу, перетворюючись у бесперервність. У нескінченність, наче їхнє кохання і їхня пристрасть. Стороння людина ніколи б не здогадалась і не побачила той візерунок, він був доступний лише двом: тому, хто дарував і тому, хто той дар прийняв. Міша зачудовано торкнувся кінчиками пальців до металу, проводячи по обідку. Допитливо заглянув в очі Льоші, просячи пояснень.
- Це звичайне золото, - Льоша кивнув, пояснюючи. – Та я все ж придумав, чого свого додати. Цей візерунок зроблений з металу одного з моїх військових жетонів і вплетений в обручку. Так я завжди буду з тобою, де б ти не був і що б з нами не сталося. Назавжди і навіки, - він поцілував його у вуста і відсторонився, все ще щасливо посміхаючись. – Мені здається, це набагато важливіше, ніж якісь там шлюби і документація. Хоча, якщо ти наполягатимеш, ми зможемо оформити все по закону, де-небудь у…
- Просто замовкни і надягни її вже, - Міша чуттєво прошепотів йому у відповідь і протягнув йому свою праву руку. Льоша кивнув і зробив так, як його просили. Наостанок торкнувся поцілунком місця, де відтепер, на законному місці відзначалося його кохання до нього. Міша не знаходився, що відповісти, тож зробив так, як вчиняв завжди – затягнув його у пристрасний і палкий поцілунок, торкаючись, обіймаючи, не відпускаючи.
- Обіцяю, клянусь, присягаюсь… - він перемежовував поцілунки зі словами, лиш не секунди дозволяючи собі відірватися від тіла коханого, - ніколи її не зніму. - Льоша засміявся і цілунками закрався в його шию, нашіптуючи на вухо.
- То доведи мені це, мій коханий янголе.
Міша, з вогниками пристрасті і любові в очах, не припиняв нестримних ласк, спускаючись нижче, виціловуючи сантиметри солодкого тіла, отримуючи нові стогони у вдячність, приймаючи їх за вічні обіцянки і зізнання у їхньому власному, вічному, гріховному коханні.
Адже клятви укладені один перед одним набагато важливіші, аніж клятви, заключені перед небесами.
***
Міша не знав точно, від чого прокинувся. Чи то був тихий крик далекої пташки за вікном, чи шум двигуна заблукавшого в ночі автомобіля, чи… Він повернув голову на подушках і поглянув на криваво-червоні троянди, що стояли пишним суцвіттям на тумбі біля ліжка. Багряні пелюстки палали кольором навіть у напівтемряві і від них линув ніжний, ледве вловимий аромат. На іншій половині постілі, поринувши у міцний сон, спав Льоша. Міша посміхнувся і ніжно торкнувся кінчиками пальців його щоки, вловивши відблиск золото на безіменному пальці.
- Разом і навіки, любове моя, - прошепотів він, , ледь чутно, не сміючи потривожити відголоски мирних сновидінь, що вкрали у нього коханого на ці години. – Назавжди.