Стоячи біля якогось кафе, Ніл палив останню цигарку з пачки.
— «Треба не зволікати, через деякий час вони зрозуміють що я пішов ще дуже давно й підуть мене шукати» - подумав хлопець викидаючи недопалок у смітник.
Вечір, снігопад. Новий рік. Різдвяна атмосфера заполонила увесь простір, магазини, кафе та навіть вулиці. Всі люди зазвичай святкують його у колі сім’ї, дарують один одному подарунки й просто проводять час разом. Ніл не розумів всіх цих тонкощів, він не розумів що саме у цьому святі приносить людям щастя.
Йдучи подалі від центральної вулиці він просто відпускає свої думки у вільне плавання по течії.
— Не можу зрозуміти.
Від несподіванки Ніл завмер на місці.
Ендрю що стояв позаду нього ліниво тягнув цигарку.
— Що саме? – Джостен проковтнув слину, та на п’ятах повернувся до Міньярда.
— Чому ти тікаєш від них? – відповів питанням на питання Ендрю, зі звичайним для нього виразом обличчя, — Ти ж сам хотів з ними лишитись.
— …
— Май на увазі, як би мені не хотілося цього казати – Міньярд скривив обличчя, — вони люблять тебе, й вважають «тебе» – він показав на нього пальцем, — своїм другом.
— Дивно чути від тебе таке, – зауважив Ніл, — чи не вкусила тебе скажена собака поки ти мене шукав?
— Зараз переді мною одна стоїть. – Як в нічому не бувало сказав Ендрю роблячи затяг.
— Хей! - обурився хлопець. — Ти перший почав. – Відповів на це Міньярд, загасивши недопалок носком масивних кросівок.
І тут Ендрю розсміявся. Тихо і хрипло, не від того що у нього здавали нерви, а просто тому що ця ситуація здалася йому веселою. Через тихий сміх Дрю у Ніла потепліло у грудях, і він засміявся разом із ним, йому не хотілося щоб цей день закінчувався.
Коли Ніл перестав сміятися, він відчув як котиться сльоза. Він відчував що ось-ось його накриє істерика, але промовчав дозволивши своїм емоціям взяти гору. Ендрю не міг не помітити його переміни у настрої, тому він стояв вичікуючи дій Ніла. Швидким ривком Ніл вчепився у Ендрю, наче він зараз міг сщезнути назавжди, і чекав на те що той його відштовхне або навіть вдарить. Але нічого не сталося, Міньярд просто застиг від шоку.
Зазвичай, Ніл питав у Дрю дозволу перед тим як торкнутися його, — «Напевно це через те що він не у собі» – подумав Ендрю, і подумки стримуючи свої рефлекси просто дозволив себе обійняти.
Вони стояли так до тих пір, поки Джостен повністю не заспокоївся.
— Так чи ні? – спитав Ендрю, дивлячись Нілу у вічі. — Так.
На годиннику пробило дванадцяту. Якісь заклади на свято замовили салюти, люди посідали за столи в очікуванні вітання президента, й почали загадувати бажання на цей рік. А у цей час на вулиці стояли два підлітка, яких окрім їх самих нічого більше не цікавило.