Нарешті всі справи зробила.
Головне збори закінчилися. Всі ці промарковані листи ще треба буде розібрати, але це вже вдома.
Цей день тижня мене вимотує… яка ж я стомлена…
Коли я ввійшла в покої, там на мене вже чекали. Дана без зайвих прелюдій, що мене порадувало, почала подавати вечерю і дала мені можливість розміститися за столом в тиші.
А от і мій махаончик. Ахах, що це на ньому? Варіант наложника А-ля простолюдин?
- А що це на тобі надягнуто? - наложник одразу перевів на мене вивчаючий погляд. Він що мене дразнить? Цікава ситуація, на роботу Дани і справді не схоже…
Але ні, от вона розсипалась у вибаченнях. Насправді, я знаю, як це її задіває. Дана дуже адекватна, а головне компетентна помічниця. Вона знає мої смаки, та й впринципі має прекрасне відчуття світу, що часто заміняє бракуючу освіту.
А от махаончик був спокійним. І уважно мене вивчав, судячи з погляду. Я, впринципі не проти. Хоч я і мала на увазі дещо інше, коли казала йому бути зі мною в зоровому контакті, але важко не погодитись з тим, що хазяйці легше догодити, якщо ти її добре вивчив, так махаончик?
- Знімай. - ні, пуританський стиль не для мене. Виконав, як і вчили, мовчки і беззаперечно. От тільки мовчазна лялька мені точно не потрібна. І після мого зауваження я почула, фразу що викликає вже оскому «так, хазяйка». Що ж зручно. Все вже готове, вкладене у підкірку, ну чи вбите. Думати не треба. Проблема в тому, що якщо думати людина не вміє, цьому не навчиш…
Але, схоже це не про нього. Мій махаончик спостерігав за мною так, як вміють лише хижаки. Його погляд схожий на погляд гепарда, чи може якоїсь іншої великої хижої кішки. Він навіть не моргнув жодного разу, уважно ковзає поглядом, здається по кожній рисочці обличчя. Тим не більше під цим поглядом я не почуваюсь жертвою, температура цього погляду дуже навіть комфортна. Тепла і затишна, хоч і незвична.
Після невеликих уточнень, я вияснила, що у Дани день був не легкий, і ще її явно вибиває з колії, що вона не знає що собою представляє махаон, але нічого, їй корисно звивинами поворушити.
Тим більше, що поки я не отримаю інформацію на махаона, до своїх ягняток я його не пущу. Та й не для того його дресирували, щоб сидіти в теремі, скривилася я подумки. В даний момент мої наміри на цього конкретного раба не сформувалися. І наразі спостереження за ним, оцінка його можливостей, найкращий варіант для того, щоб в подальшому використовувати його за призначенням, так би мовити. Я, наприклад, переконана, що вручну виготовленим шалем з найдорожчого мариносу можна помити без проблем підлогу, але яким же треба бути неосвідченим варваром з повною відсутністю інтуїції і розуміння світоустрою щоб таке вчинити.
- Отже, ти повечеряєш зі мною?
- Так, якщо дозволите мені. - то ти таки здатен формувати фрази самостійно, красунчику. Насправді, я не сумніваюся, що подумки його діалоги куди просторніші. І справедливо відмітити, що після Притулку йому потрібен час на адаптацію. Просто потрібно постійно його стимулювати, не давати плисти за течією, спираючись на надувний круг, чи що там. Нехай сам пливе, шукає шлях, і розвивається, відповідно. А для цього потрібно кілька речей. По-перше, свобода, хоча б якийсь простір, де він зможе мати той чи інший вибір. По-друге, завдання, котрі він змушений буде виконувати і при тому постійно обдумувати свої вчинки і рішення. По-третє, стимул, звичайно. По-четверте, на жаль, доведеться його постійно направляти, аби не втопився одразу, шукаючи свій шлях. А там і сам попливе.
Хм… цікаво я уже обдумую як його прилаштувати на щось більше, аніж на роль наложника. Хоча, якщо на чистоту, а я собі брехати не звикла, «щось більше» було видно, відчутно і зрозуміло з першого погляду. Ну, що ж махаончик, дякую за компанію, з тобою було затишно. Спати пора.
Я збиралася по звичному сценарію, прокручуючи в голові завдання на завтра. І не тільки на завтра. Листи з завданнями я уже відправила, та й докази на Ладанію та клан Вільних гір у мене вже готові… Треба тільки закріпити результат…
Вже опинившись в ліжку, я згадала, що махаончик тільки з Притулку…
- Ти теж приведи себе в порядок перед сном, якщо треба. - Махаончик пішов у ванну. Хех, як же не заснути, поки він там поплескається? У нього такий теплий погляд був, та й компанія мені за вечерею сподобалась… Я зазвичай з рабами не сплю. Та й взагалі ні з ким не сплю. Але махаончик теплий такий, приємний… Здається я засинаю.
О, вийшов. «Йди сюди»,- подумки позвала я його, припіднімаючи для нього ковдру. Мм тепла кішечка, йди сюди, поніж мене.
- Обійми мене. - і тут мій махаончик мене обійняв. Я аж прокинулась на мить. Так обережно… Так ніжно, трепетно. До мене в житті так ніхто не торкався. Я відчула спиною як напружились його м’язи, аж затремтіли в напруженні, відчула як він дозує силу , аби обіймати мене невагомо. Спеціально. Він це робить спеціально, не розумію причини, але не награно… І його дихання… Таке… Він мене нюхає. Я усміхнулась. Ах ти ж кішечко. До хазяйки звикаєш? Чи компанією насолоджуєшся? Що ж, визнаю, відчувати себе бажаною, ну чи об’єктом інтересу, приємно. Мою самооцінку він точно сьогодні приголубив.
Мм засинати в обіймах так приємно… І чому я раніше цього не робила? Мабуть вся справа в тому, що шаликом помити підлогу можна, хоч і не раціонально, але от вкритися ганчіркою - не комільфо.