- Ти спізнився, Баррі.
Олівер стояв на порозі в одному зі своїх дорогих костюмів. Стриманий, але не суворий, хоча з виразу обличчя ніколи не зрозуміло, що він насправді відчуває. З маєтку Квінів чувся сміх. Певно, всі вже прибули і почали святкувати Різдво.
Баррі знову прийшов останнім, бо довго сумнівався, чи варто йти.
- Я ненавмисно, - Аллен легковажно всміхнувся, проходячи всередину. Пробіжка від Централ-сіті до Старлінг-сіті зайняв кілька секунд. Навіть костюм не зіпсував. - З ким не буває?
Олівер іронічно вигнув брову.
- І для чого тобі та супершвидкість? - він провів гостя до вітальні. Баррі привітався з Фелісіті, Діґґлом, Теєю і місіс Квін. Досі не розумів, чому Олівер зненацька вирішив запросити його на Різдво. Це ніби сімейне свято, а з Квіном він не те, щоб не дружив. Вважав, що вони надто різні.
Крім того, Аллену досі було соромно за той випадок з Біволо, який показав, як іноді нерозумно він чинить. Олівер нізащо не зробив би чогось, попередньо не прорахувавши ризики. В очах Баррі саме Зелена Стріла був супергероєм, а не Флеш.
- Про що задумався, Баррі? - усміхнена Фелісіті сіла біля хлопця, котрий явно вигадував привід, щоб піти звідси. Вона виглядала чарівно у білій сукні та з майстерно вкладеним білявим волоссям. - Як Айріс? Що нового у СтарЛабс? Олівер запропонував мені працювати на нього. Він відкриває нову філію у Ґотемі. А я прийматиму документацію і працюватиму над тестуванням деяких програм. Тея досі трохи проблемна, проте я постійно знаходжу їй роботу. Я або Лорел. Діґґл, як завжди працює охоронцем Олівера. А сам Олівер…
- Знаю. Ну, то вітаю з новою посадою. Я… - Аллен розгубився, бо не знав, на яке питання відповісти першим. Та й інформацію Фелісіті варто було переварити. Тоді він зізнався: - Айріс перестала довіряти мені після того випадку, - він натякав на сутичку з Біволо і з Олівером, та не міг говорити прямо, бо решті гостей не варто про це знати. - Тобто, не мені, а…
- Розумію, - жінка співчутливо кивнула, - вона побачила твою темну сторону. Це її злякало. Можливо, Айріс потрібен час.
- Напевно, - Баррі не знав точно. Симпатія до подруги дитинства чомусь почала згасати. Та й чи було це доречним - зустрічатися з дівчиною і водночас намагатися ловити мета-людей? - Я теж її розумію. Коли захоплюєшся людиною, а потім бачиш, що вона неідеальна… Це засмучує й змушує переглянути власне ставлення до неї. Має минути час, перш ніж вирішиш: остаточно викреслити людину з життя чи прийняти її такою, яка вона є.
Баррі лише сподівався, що Смоук не зрозуміє, кого він має на увазі. Бо Аллен говорив зовсім не про Айріс, а про Олівера.
Коли Флеш бачив, як Стріла допитує Діґґера, то вжахнувся. Олівер був безжальним і жорстоким. Це похитнуло його віру в те, що Квін був тим супергероєм, яким Аллен мріяв стати. Так, Баррі збирався розірвати будь-які зв’язки з Квіном. Та все ж не лишився осторонь, коли Стріла втрапив у пастку за кілька тижнів до Різдва.
Бо зрозумів, що й сам неідеальний. Епізод з Біволо тому доказ.
- Сподіваюся, ти зробиш правильний вибір, - сказала Фелісіті, простягаючи хлопцю келих шампанського.
- Та ти знущаєшся, - мовив Аллен, якому і пляшки алкоголю не вистачило б, щоб напитися. Тільки напої, які іноді готував Циско у СтарЛабс, ненадовго дарували слабеньке відчуття сп’яніння.
- Та хоч спробуй, - жінка лукаво всміхалася.
Баррі випив напій, відчуваючи лиш терпкість на язику і щось фруктове. Оглянув пишно вбрану вітальню з розвішаними гірляндами, різдвяними вінками на дверях, свічками підвіконнях і ошатною ялинкою з жовто-блакитними іграшками.
- А де Олівер? - він тільки зараз помітив відсутність приятеля.
- Ніби пішов дістати ще шампанського, - відповіла Фелісіті, - пошукаєш його?
Баррі було незручно нишпорити в чужому будинку, та він кивнув, бо хотів вибачитися перед Квіном за легковажність.
Олівер був на кухні. Діставав ще одну пляшку дорогого шампанського. Почувши кроки, миттю озирнувся. Баррі зрозумів, що це інстинкти. Квін звик завжди бути готовим до всього.
- Тебе там зачекалися, - сказав Аллен, вказавши в сторону вітальні. Олівер кивнув і посміхнувся. Певно, він звик бути на самоті. Чоловіку ще довго доведеться вчитися жити в соціумі.
- Я так хотів вибратися з того острова, - зненацька сказав Олвіер, - а коли опинився вдома, почуваюся зайвим. Все так змінилося.
Зараз він точно не здавався суворим. Радше стомленим. І самотнім. Баррі хотілось обійняти Квіна, проте він не знав, як той відреагує на такий прояв фамільярності. Олівер був не з тих, хто напрошується на співчуття.
- Але ж ти не сам, - спробував підбадьорити його Баррі, - у тебе є команда. Тільки, гадаю, треба стати більш відкритим, чи що?
Олівер хмикнув. Баррі любив, коли приятель посміхався. Найменша посмішка робила його іншою людиною.
Не тим, хто допитував злочинця з усією жорстокістю і кого Аллен волів би забути.
Але Зелена Стріла - це теж Олівер. Його частина. Це треба прийняти.
- Ти замислений сьогодні, - Квін поставив пляшку на стіл, - щось не так?
Під серйозним поглядом темно-блакитних очей Баррі почувався незручно.
- Вибач, що так необдумано кинувся ловити Біволо і ледь не нашкодив усім, - сказав Аллен, - я тоді не вибачився і почувався, як останній дурень.
- Баррі, я вже й забув про це, - Олівера здивувало, що Аллен досі переживає через той випадок.
- Я гадав, що зможу впоратися сам, - продовжував Аллен, якого понесло.
- Все вже в минулому.
- Я не…
- Баррі… - зітхнув Олівер, підійшовши до нього.
- Вибач, - врешті закінчив Аллен. Квін поплескав його по плечу.
- І ти так довго чекав, щоб це сказати? - дивувався Олівер. - Ти знаєш, ми всі помиляємося.
Його дотик ніби заспокоїв Баррі. Він глянув на друга й одразу ж відвів погляд. Знову стало ніяково, та Баррі не розумів, чому.
- Ти запросив мене на Різдво, хоч і не мав, - мовив Аллен.
- Мені захотілося, - Олівер знизав плечима, уникаючи відповіді. Тоді додав щиро: - Я радий, що ти прийшов.
Аллен не очікував таких відвертих слів, бо ніколи не думав, що Квін коли-небудь вирішить хоч трохи йому розкритися. Вони з Олівером зустрічалися хіба щоб спіймати злочинців і попрощатися, коли все закінчувалося. Втім, Баррі подобалося співпрацювати зі Стрілою. Олівер був надійним напарником. Розумним і послідовним.
«Хоч і жорстоким. Іноді», - додав про себе Аллен. Потім виникло спонтанне питання. - «А Олівер вміє в почуття? Його хтось цілував? Як це - цілувати його?»
Шампанське явно не могло так на нього подіяти. Хіба що близькість Олівера.
- Гадаю, варто повернутися до гостей, - мовив Баррі, порушуючи незручну тишу. Квін досі дивився на нього незрозумілим поглядом. Його рука все ще лежала на плечі Флеша, і Баррі не знаходив сміливості відійти.
А що, як поцілувати Олівера? На супершвидкості, звісно. Він і не помітить. Це тисячна частка секунди - настільки невловимий рух, що навіть камера б не зафіксувала. Аллен волів би, щоб такі ідеї не приходили йому в голову. Та що поробиш, коли він давно про це думав? Лише випадок з Діґґером спиняв Баррі від визнання власних почуттів. Але слова Фелісіті допомогли зрозуміти, що він готовий прийняти Олівера з усією пітьмою, яка поселилася в ньому після життя на острові.
- Згоден, - кивнув Квін. Баррі відчув, що він от-от відійде і момент буде втрачено. Тож зібрав усю сміливість, наблизився до Олівера й поцілував у неголену щоку.
Той завмер. Гострий погляд Квіна наче пронизав Аллена. Флеш зненацька усвідомив, що зробив це не на супершвидкості.
Баррі миттю відскочив.
- Олівере, я не… Не подумай нічого такого, я не збирався… - слова ніяк не в’язались у речення й нагадували випадковий набір. - Я хотів… Точніше не хотів… Тобто просто хотів спробувати…
- Із супершвидкістю могло б вийти непомітно, - тихо зауважив Олівер. Його обличчя було незворушне, і Баррі не мав уявлення, про що він думає.
- Я так і збирався… - вирвалося в хлопця. Баррі не знав, куди подітися від сорому. Як можна було забути про супершвидкість? - Я мав на увазі… Знаєш, я, мабуть, піду, бо…
- Стій, Баррі, - Квін стрімко підійшов до Аллена, схопив за поли піджака. Якусь мить вдивлявся в обличчя приятеля. а тоді поцілував. Баррі здалося, ніби час довкола пришвидшився, а вони з Олівером сповільнилися. Поцілунок Квіна був неспішним і чуттєвим, очі ледь прикриті, обличчя навдивовижу умиротворене. Баррі завмер, намагаючись зрозуміти, що відчуває, крім розгубленості й хвилювання. Олівер досі його не відпускав, а губи наполегливо торкалися губ Баррі, провокуючи і змушуючи піддатися…
- Олівере, Баррі, куди ви поділися? - Фелісіті зайшла дуже невчасно. - Ми вже… - вона зупинилась, ніби налетіла на невидиму стіну, а очі жінки округлилися. - Ой, вибачте. Я нічого не бачила.
Аллен ледь крізь землю не провалився. Олівер же виглядав спокійним і зачекав, доки жінка піде. Погляд його був лукавим. А ще він посміхався кутиками губ.
- Що? - Квін помітив запитальний погляд Баррі й відповів його ж словами. - Я теж хотів спробувати.