Він сильно заблукав, в рідних думках.

          

             Phantogram — Black Out Days.   

 

  У кімнаті повітря просякнуте алкоголем і димом, гидко в’їдаючись під шкіру й засідаючи там. Чоловік трохи жмурить очі. Холод став смугою, що розділяє життя та смерть; сигарета вже давно згасла, чимось схожа на це нікчемне життя. 

   Чийсь голос різко подався з-за рогу, темрява захопила майже весь простір. «І, як зміг б бог, який забажав людину..», - не покидало голову. Розум вже затуманений, у крові вирував азарт, вино сильно подіяло на нерви. 

 

                                        Stay

 

                               Away ey ah

 

                               —

 

                                 Тримайся

 

                   Подальше від мене

 

   Люди говорять: якщо добре напитись, залити в себе літри алкоголю, тобі стане краще, та проблеми відступлять на задній план. Але якось це на досвіді не помогало, навпаки робить, тільки гірше. З кожним разом пагубних дум ставало більше, і більше. Цей процес не зупинити.

   Чуя пропалює стіну навпроти себе порожнім поглядом, але від своїх похмурих думок його відволікає гучний хлопок дверима, й в кімнату входить досить-таки гарна дівчина. Від неї віяло дорогим одеколоном. 

   Фіолетові очі виражали глибокий смуток і невелику крапельку безумства; вона знає, що буде, вона бачить це за настроєм чоловіка, вона приймає таке кохання…

   Накахара дивується її спокою, але на обличчі не здригнувся жоден м’яз; він віддав би тій дівчинці весь світ, та Акіко про це чудово знала.

    Йосано важко зітхає, відчуваючи, як її терпіння закінчується, кане в прірву жаху, в якому сенс давно зник. 

   Чуя знав: вмирає все, що він б не робив.
 

                         Speak in tongues

 

         I don’t even recognize your face

 

                              —

 

               Неси нісенітницю

 

          Я навіть не впізнаю твого обличчя.
 

    Руді пасма злегка сколихнулися від різкого удару, рука в шкіряній рукавичці гравітацією зламала стіл, що стояв поруч. Чоловік у гніві, але тільки Йосано розуміє, що за агресією ховається — біль та провина. 

    Фіалкові очі мимоволі жмуряться, коли помічають, як Чуя піднімається з місця і прямує в її бік. Жодного страху в очах – тільки смиренність.

   Накахара не хотів робити чогось поганого. Він просто втомився, утомився від цього життя. 

    Акіко згадує його радісний сміх та час, коли в ньому вирувало життя. Так хочеться це повернути, але вже пізно; вона також розгублена, як і Чуя, вона хотіла б змусити його вічно сумне обличчя сяяти усмішкою, однак Йосано самій тяжко стримувати агресію. Які ж вони в цьому схожі. І немає у світі сумнішого — закоханного Бога Смерті.

   Акіко відчуває печіння щоки, гучний звук ляпаса; очі прикриті, але це не так боляче, вона заслужила, так й має бути. Накахара колись наївно вірив, що у коханні перемагає щирість. Яким же ідіотом він…
 

                    If I could paint the sky

 

             All the stars would shine in bloody red

                           —

 

             Якщо б я міг розмалювати небо

 

                  То зірки світили б. бордово-червоним кольором.
 

   Чуя важко зітхає, повітря так і не надходить у легені, його катастрофічно не вистачає, в душі панує справжній хаос. Вона все ж таки довела свою відданість, але йому потрібна не вона, хоча не остання важлива персона в його житті. 

    — Дай мені відповідь… чому вона… померла?

   Голос лунає низько, сповнений страждань. Йому боляче згадувати, той випадок, того злощасного дня, коли на його руках померла маленька дівчинка, така гарна й мила. 

    Померла з усмішкою на вустах, шепочучи своїм ангельським голоском, що любить батьків. Чуя сподівається, що на небесах вона переродиться в маленького янголятка.

   Акіко наважується підняти погляд, але дарма вона зробила це: у відповідь на неї дивляться погаслі океани, які давно втратили свій блиск. 

   Вони захоплюють у свій полон, і ти не опираючись тонеш, так безглуздо зникаєш. Лід, що з’явився знову в згаслих очах: надто міцний. Тепер до кінця життя не розтане, не зламається, адже сенсу й немає.

   Хлопець штовхає Йосано до стіни, пальці несильно здавлюють ніжну шию Він чекає від неї причину, чекає з покірністю слуги, не хоче її вбивати. 

   — Я не змогла ... не змогла

     З губ зриваються просочені жалем слова; шкірою вона відчуває холод не тільки від стіни, а й погляду навпроти. Чуя чудово знає, що навіть при всьому своєму бажанні, Акіко не могла б врятувати їхню доньку, але образа не лише на жінку, як і на себе, поїдала його повністю.

 

             I’m hearing voices all the time up in my head

 

            I’m hearing voices and they’re hunting my mind

 

                       —

 

      Я весь час чую голоса в своїй голові

 

        Я чую голоси в своїй голові, і вони переслідують мій розум.

 

  Здається, ніби світ завмер, але ні.. це свідомість Йосано поспішно залишала її. Не чинила опір, відчуваючи, як у грудях ось-ось закінчиться повітря, як думки заплутались в один великий клубок, як судорожно билося серце, – це все відходить на другий план.

    Будучи не в собі, стискає шию сильніше, насолоджуючись, але раптово прокинувшись: усвідомлює всю тупість свого вчинку. Звільнену дівчину ловить на руки та укладає в обійми. 

    Він тільки зараз зрозумів, що хотів власноруч убити найцінніше, що в нього залишилося.

   Йосано кашляє, хрипить, б’є себе по грудях, якнайбільше вбираючи в себе таке бажане повітря.

    Шкірою відчуває, як сльози крапельками течуть на її плече. Ховаючи обличчя, Чуя намагався виправдати чи то себе, чи свій неосяжний відчай. Акіко погладжує кучеряві патли. 

   Їй дуже шкода, шкода, що так сталося, адже чоловік любив свою доньку більше за життя. Йосано тільки міцніше обіймає схудле тіло, що нервово тремтить. 

 

  Вони, як давно згасла свічка, потьмяніли надовго, а на небі навіть зірок нема, які горіли б на згадку про маленьку дівчинку.