Старий годинник на вежі Невермору невтомно відбиває секунди життя, сповіщаючи про наближення смерті. Її холодні руки мали подарувати спокій, огорнути всепоглинаючою темрявою та шовком тиші.
Венздей завжди поважала смерть та чекала її — таємничо прекрасну, що позбавляє усіх турбот та проблем. Головне — без почуттів та без масок. Смерть, як можливість збутися всього та нарешті втекти від того, що лякає найбільше — людяності.
Венздей завжди бажала своєї смерті. Своєї, але не дорогих їй людей.
“Пекло — це інші”.
Вони слабкі, довірливі та емоційні. Кожен з тих, до кого Венздей прив’язалась, чиє життя було дорожче за всі гільйотини світу, були смертними.
Час нісся вперед зі швидкістю сонячного світла до фінальної точки переходу у вічну пітьму, в якій було б добре Венздей, але не Енід. Занадто яскрава, вона сама була світлом, таким різнобарвним та теплим. У царстві Аїда навіть найкрасивіші метелики стають звичайним перегноєм.
Час танув як віск запаленої свічки. Не важливо наскільки безневинним був Юджин. Бджола жалить лиш раз, а тоді помирає. Хлопець зробив неймовірне — врятував Венздей. Провів зовсім нечесний та несправедливий обмін: працьовита бджола замість кривавого ворона.
Час стікав зі стін древнього будинку як акварельні фарби від дощу. Ксав’єр, як справжній митець, віддав своє життя заради Музи. До нудотного клішований сюжет, але не менш болючий. Полум’я не щадить нікого, воно зжирає папір, дерево та людську плоть, лишаючи лиш попіл.
Час розчинявся як смак улюбленої кави на губах.Тайлер був монстром, але смерті у муках не заслужив. Він став першим, кого хотілося поцілувати, та першим, хто загнав вістря зради у її броньоване серце. Венздей не думала, що уміє прощати, але його передсмертні крики ранили не менше за стріли.
Венздей байдуже до всіх навколо, вона не прив’язується до людей та не шукає дружби. Вона — самотній ворон без почуттів.
Саме тому вона стискає леза в руках: краще хай капає кров, ніж сльози.
Саме тому вона ледь помітно кривить губи у посмішці джокера, плануючи криваву розправу.
Саме тому в її погляді відбиваються випалені руїни того, що вона ховала від інших так довго — душі.
Венздей Аддамс — чорний ворон своєї сім’ї, яка робить крок до солодкого забуття з найбільшого годинника Невермору. Нарешті вона летить до смерті.