- Синмін… Синмін-а… Синмін-ііі, – сонний голос все намагається догукатися, але ніхто не відповідає.
Чонін все ж розплющує очі, скільки б сил це не вартувало – схоже, остання пляшка була зайвою. Сусіднє ліжко в його готельному номері порожнє, а ідеально заправлена ковдра взагалі піддає сумніву, чи хтось тут спав. Може, голова і поболює після вчорашнього, але Чонін точно знає, що прийшли вони з Синміном разом. Підтвердження тому, що це не глюкани, хлопець знаходить на тумбочці: склянка води, таблетки і записка, де акуратним почерком виведено послання йому – «малолітньому алкоголіку». Посмішка сама по собі розтягує губи, бо ця фраза максимально в стилі хьона. От знову буде розказувати якісь крінжові історії і жартома лякати всіх компроматом. Звичайно, адже він єдиний, який ніколи не п’є. Це ж Синмін. Але де ж він дівся о сьомій ранку в їх єдиний вихідний? Невже знову..?
10:16 Бан Чан
Доброго ранку всім.
Хто вижив?
10:17 Фелікс
Доброго) У мене все добре)))
10:18 Мінхо
+
10:18 Чанбін
+
10:18 Хьонджін
+
10:18 Синмін
+
10:18 Чонін
+
10:19 Хьонджін
Хан спить. Наче дихає. Але це не точно
10:47 Хан
Раночку. Я щось просрав?
*просрав
бля
просПав?
10:47 Бан Чан
ахахах
Сподіваюсь, що нічого
Які в кого плани на сьогодні?
10:48 Чанбін
Якщо встану, то спортзал
10:48 Бан Чан
То святе. Я вірю, що ти зможеш
10:49 Хьонджін
Кава-душ-кава-шопінг.
З Чоніном вчора домовлялись пройтись магазинами
10:49 Чонін
Все в силі. Ще 2 хвилинки і я встану. Чесно
10:50 Бан Чан
ахахаха
Я маю сьогодні зустрітись з Ханною і кількома друзями, треба ловити момент, поки ми в одному місті. Хтось хоче приєднатись до нашої компанії?
10:51 Фелікс
Круто. Я з радістю піду з вами, якщо точно не заважатиму
10:51 Бан Чан
Сестра кликала, буде рада вас бачити. Окремо за Синміна питала
10:52 Чанбін
юхууууу
10:52 Фелікс
❤ ❤ ❤
10:52 Хьонджін
Денді Бооооооой
10:53 Мінхо
¬‿¬
10:53 Чонін
А я знав, що тут щось не чисто))
10:53 Хан
Ви ж казали, що не проспав? Що відбувається? Я один не в курсі?
11:06 Бан Чан
@Синмін, де ти зник? Скажи, що мені сестрі передати?
11:07 Чонін
Він не онлайн, а в кімнаті нема ще зі світанку
11:07 Бан Чан
Все ясно
- Цей хлопець невиправний, – вже вголос промовляє Бан Чан.
- Не дзвони, – в кімнату зазирає Мінхо. – Я і так збирався прокататись, не дарма ж ми машину орендували. Заїду по дорозі – заберу тіло.
- Тільки обережно з ним, – із вдячною посмішкою каже лідер.
Може, Мінхо і не знає місто, але він знає Синміна – знайти буде неважко.
- Оу, які люди, – хлопець без стуку заходить в студію. – Ти тут алкоголь з крові виганяєш від ранку? То пішов би з Чанбіном у спортзал за компанію.
- Я не пив, – Синмін витирає піт краєм футболки, намагаючись не показати роздратування через те, що його танець перервали.
- Та я в курсі, хороший хлопчику.
- Я ж просив не називати мене так, – емоції все ж проривались через голос.
- Я ж просив не бути таким, – не зупинявся Мінхо. – Закінчуй з цим і спускайся – підкину тебе до готелю.
- Ти помиляєшся, я роблю те, що мені подобається. Тому зараз збираюся продовжити свою репетицію, – звичний спокійний тон без жодних слідів емоцій.
- Який же впертий, – ледь чутно бурмоче старший. – Гаразд, пропоную обмін: я допомагаю тобі тут, а ти пригощаєш мене чимось смачненьким.
- Хах, так і скажи, що не хочеш сам іти в кафе і говорити англійською, – не втратив можливості Синмін, щоб підколоти друга. – Гаразд, я згоден.
- От і добре. Що в тебе не виходить? – скидаючи верхній одяг, Лі підійшов ближче.
- Вчора на концерті я помилився у цьому епізоді, – демонструючи, каже хлопець.
- Чорт забирай, ти серйозно? Крім тебе цього ніхто не побачив.
- Люди писали… Якщо не хочеш, я і сам…
- Добре, давай повторимо.
Вже через годину Мінхо спостерігав за зовсім іншим Синміном. Чи то вдала репетиція, чи смачна їжа, але настрій в нього точно піднявся. Аж шкода цю тему заводити, але ігнорувати не вийде.
- Ти в наш чат заходив? – ніби між іншим запитав Лі.
- Вранці відписав Чану. Там було щось важливе? – хлопець вже потягнувся перевіряти телефон.
- Ханна кличе тебе зустрітись.
- Звідки ти знаєш? – широко розкриті очі видавали здивування. – Він це в загальний чат написав? Не можу повірити.
- Та розслабся, ніхто тебе насильно під вінець не тягне, – спробував пожартувати Мінхо, – звичайна дружня зустріч: Бан Чан і Фелікс теж там будуть.
- Ясно, – хлопець знову опанував емоції. – Напишу, що зайнятий.
- Цього разу уроком з вокалу? Переглядом вчорашнього виступу і всіх можливих фанкамів? О ні, знаю – читатимеш коментарі, щоб…
- Ти чого прийшов взагалі? Діставати мене? Якщо і так все чудово знаєш, то не питай, – кулаки стиснуті, погляд колючий, але збоку ніхто й не здогадається, що за напруга панує за їхнім столиком. – Не роби драму. Ви всі, перестаньте кидати на мене співчутливі погляди і заспокоювати. Я відповідальний за те, що роблю, втрачати пильність і підкидати ідеї для пліток не збираюсь.
- А жити ти збираєшся?
- Боже, скільки пафосу. Ніби я єдиний з групи слідкую за репутацією.
- Та не єдиний. Ми з Джісоном теж стараємось, щоб пейринг процвітав і радував стей, – тут Мінхо не стримався від свого коронного танцю бровами.
- Ой, не рівняй, – хотів просто відмахнутись, але все ж посміхнувся на це зауваження. – Мій образ в «Стрей Кідс» інший.
- Ага, інший. Ти бачив скільки про нас двох є фанфіків і відео від фанатів? – Мінхо робив все що міг для підняття настрою друга. – А якщо серйозно, то давай бери сраку в руки і вилазь трохи в реальний світ. Ти ж не тільки айдол.
- «Бери сраку в руки» – тільки ти міг так сказати.
- Я можу не тільки сказати, – це була страшна погроза, якою Мінхо пишався.
Усю дорогу до готелю хлопці мовчали. Не через те, що слова закінчились, просто їх не треба було. Синмін думав – Мінхо не заважав.
«Ти ж не тільки айдол», – крутилося в голові Синміна. Так, не тільки. Ще він син, брат, друг, учень… І все це – відповідальність. Його не тривожить статус «найменш популярного», так менше шансів, що тебе розглядатимуть під мікроскопом, знайдуть якийсь бруд, що заплямує сім’ю. Та часом здається, що він як останній боягуз ховається за спинами хлопців. А група стає все більш відомою – щодня з’являються нові фанати, хвалебні оди і гнівні коментарі. Якщо в його брудній білизні копатимуться в останню чергу, то він точно не дасть жодного шансу знайти щось.
Хочеться побути на самоті. Мінхо ж не образиться, якщо він візьме навушники?
Лі мельком глянув на телефон друга:
- Зомбі? Ти знову слухаєш Дей6? Радий, що наш Синмін-і повертається, – щиро промовив Мінхо, не помітивши натягнутої посмішки у відповідь.
«Дякую за запрошення, але я відмовлюсь – надто виснажений після концерту. Може, іншим разом. Гарно вам провести час))», – Синмін перечитав повідомлення ще раз і, більше не задумуючись, відправив Чану. Він син, брат і друг – цих ролей достатньо, більше він не витримає.
Тепер можна включити музику, щоправда, про інших зомбі:
«Oh no, they’ll never let go
Of something you said 10 years ago
They’re cancelling, cancelling you
And they won’t stop „till everybody’s
Zombified (Zombified)»