Венсдей ніколи не була поціновувачем почуттів.
«Почуття народжують емоції, а емоції ведуть до сліз. А я ніколи не плачу»
Так вона казала своїй лікарці та й сама собі. Її не хвилювало що вона така холодна і замкнена, напроти – це точно був її великий плюс. Ніяких переживань, докорів самій собі – тільки спокій та повне розуміння всесвіту. Ніщо не могло порушити її буденний та розмірений спосіб життя, так вона думала доки її не відправили у Невермор.Все почалось коли вона потрапила у свою кімнату. Енід Сінклер справила на неї хороше враження, але прихильність сусідку до кольорів і надмірна емоційність дратували Адамс, хоча звісно це було не помітно – як завжди на її обличчі не було жодної емоції. Спочатку Венсдей просто ігнорувала свої думки як і свою сусідку: продовжувала займатися власними справами: писати, розслідувати вбивства, нічого незвичайного.
Кубок По, Енід була така засмучена через те що одна з її дівчат вибула через хитрощі Б’янки. Адамс відчула щось дивне, почуття що пронизало від кінчиків пальців до її грудей, коли побачила сльози на обличчі Сінклер. Венсдей погодилась взяти участь, але звісно збрехала – сказала що хоче показати Б’янці хто є хто, хоча насправді це не було основною її мотивацію. Нею була вовкулака, на ім’я Енід Сінклер що незрозуміло як, змогла подряпати кам’яне серце Венсдей Адамс.
Наступним був бал Рейвен. Венсдей пам’ятала про пріоритети, тому покликала Ксав’є, але звісно, вона хотіла б бути з Енід. Хоча ні, вона не могла собі цього дозволити, це ж так безглуздо, у почуттях немає нічого хорошого, вони або швидко минають, або такі сильні, як у її батьків – кожен раз коли вони починали ластитись дівчину починало нудити.До того ж занадто багато людей, танці Венсдей ніколи не подобались. Потім Ксав’є зрозумів в чому річ, йому не сподобалось бути маріонеткою у чужих руках і на бал можна було не іти. І дівчина вирішила продовжувати пошуки разом з Юджином.
Сюрпризом стало те, що Річ купив і плаття і ще поклав Тайлера. Адамс це звісно не сподобалось, але тікати було пізно. Дівчина вирішила не виділятися, хоча це було б майже не можливо.У залі було повно людей, грала музика, здається всім було дуже весело, окрім Венсдей – її обличчя не виражало нічого, а в душі була суміш суму та огиди. Нормальний стан, якщо подумати.
Що б втекти від Тайлера дівчина швидко знайшла привід – взяти напої. Синій пунш з димом не був їй до вподоби, але це було хоч щось. Взявши один бокал, Адамс швидко пройшла у кімнату, де нікого майже не було і сіла на невеличку софу. Тут вона могла побути сама та трохи подумати про те що відбувається. Їй було не зрозуміло чому саме зараз з’явилися ці безглузді почуття до Енід, що їй робити з монстром у лісі і як зберегти здоровий глузд.
Венсдей як раз сварила себе за те, що не може зрозуміти своїх же почуттів, як раптом хтось підсів поруч. В ніс вдарив запах квітів, трохи змішаний з фруктами й перед обличчям Адамс з’явилась Енід. Вона радісно посміхалася. Її плаття Венсдей вважала смішним, ще й цей дощик біля шиї та рукавів. - Я не думала що ти прийдеш! В тебе така чудова сукня, Венсдей, — Енід тихо засміялась і подивилась дівчині у вічі, від чого в Адамс по спині пробігли мурахи.
- Це все тільки через Річ. Я б краще ловила монстра у лісі.
- Я розумію твої хвилювання з цього приводу, ні одного спокійного дня у цій школі, але… можливо, тобі краще трохи відпочити? – Енід говорила обережно, наче не хотіла злякати Адамс. Хоча, чи боїться вона хоч чогось?
- Танці не відпочинок для мене, Енід, — холодно відповідає Венсдей, дивлячись кудись у бік, тільки щоб не бачити очей Сінклер. Таких веселих і… чарівних? Ні, так не повинно бути.
Діджей щось сказав у мікрофон і натовп учнів радісно завив, а потім з залу почала роздаватися різка і швидка мелодія пісні.
- Не хочеш станцювати зі мною? Мій… кавалер не дуже цікавий і…навіть не знаю навіщо я його покликала…- Енід робить глибокий подих, наче випускає з себе щось, і боязно дивиться на Адамс. Вона дуже хвилювалась, знаючи що запитання ризикове. Діватись було нікуди, заради цього моменту Енід зібрала усі свої залишки сміливості.
Венсдей знову відчула поколювання у кінчиках пальців, здається навіть затамувала подих. Вона не може відмовитись. Точно ні.
- Добре. Але лише на одну пісню, а потім я піду…треба писати роман, — випалює дівчина і різко підводиться зі свого місця і робить великий ковток пуншу. Він занадто солодкий, такий, що ковтати не хочеться. Адамс не розуміє що робить. Енід широко та радісно посміхається і бере Венсдей за руку та тягне на танцмайданчик.
Важко описати що в той момент відчула Адамс. Радість? Хвилювання? Збентеження? Може все одразу?.
Рука Сінклер така тепла, м’яка і її зовсім не хочеться відпускати. Вони пробігають крізь натовп підлітків і опиняються майже у центрі зали. Вовкулака одразу починає весело стрибати, хапаючись поглядом за Венсдей, а та тільки дивиться на дівчину і не може змусити себе рухатись. Адамс завмерла у нерозумінні того що відбувається навколо, вся її зосередженість кудись зникла, в голові забагато думок, грудях забагато почуттів, їй здається що вони її розірвуть на купу шматків і вона заповнить своєю кров’ю танцмайданчик.
- Усе добре? Ти… якась незвично дивна, Адамс… - говорить Енід, наближаючись обличчям до Венсдей і бере її руки у свої. Сінклер знала, що Венсдей не погодилась би просто так, але її напруження хвилювало Енід. Саме в цей час, музика стає спокійною і повільною, і Сінклер кладе долоні дівчини на свою талію. – Здається ми потрапили на повільний танок, Адамс, — посмішка Енід стає трохи зухвалою, чи Венсдей так здається? Вони удвох починають повільно рухатись, а Сінклер підходить ближче і кладе свої руки дівчині на плечі. Всі незрозумілі відчуття посилюються, Венсдей майже не дихає, вона не може відвести погляд від очей Енід, її чарівних, прекрасних очей, її фарбованого волосся, що цікаво переливається у світлі прожекторів. Все ніби завмерло навколо них двох, стало якимось далеким і невідчутним, неначе вони з Сінклер не у залі повній народу.
Коли музика замовкає, всі ніби роблять паузу, Венсдей все ще стоїть перед Енід, мовчки, зараз її мозок не може видати ні однієї думки, ні одного чіткого та холодного, повного байдужості та відсторонення речення.
- Мені дуже сподобалось, це було круто! Хоча ти була трошки… а, неважливо, — Сінклер сміється і хапає Венсдей за руку, а та вириває її.
- Що таке? – Сінклер стривожено дивиться на дівчину. Невже вона зробила щось не так? Тривожний страх на секунду паралізував вовкулаку, вона не знала, як їй себе повести зараз.
- Мені… мені треба писати роман…- це єдине, що змогла видати зараз Адамс. Вона розвертається і швидко біжить до сходів, сподіваючись, що ніхто їй не завадить втекти. Венсдей з гуркотом зачиняє двері у їхню з Енід кімнату і сідає на ліжко, ледве не притиснувши собою Річ.
- Треба було взагалі не йти на цей Рейвен, — роздратовано видає дівчина і дивиться на руку, що сіла поруч з нею, — Навіщо ти це все зробив, Річе? В мене були інші плани, ти знав про це.
Річ тільки показує знаки, здається він невдоволений тоном Венсдей.
- Не треба таке казати. Це взагалі не твоя справа і я вже жалкую, що розповіла тобі про Енід. Я…сама не розумію що відчуваю. Такого ніколи не було.
Річ підповзає ближче і кладе свої пальці на руку Венсдей. Та не прибирає її як завжди, тільки позіхає, трохи хмурячи брови.
- Я просто втекла звідти, Річе. Я злякалася? Бути не може. Мене не може лякати вовкулака, що полюбляє різноколірні светри, відео з кошенятами та попсові пісні.
Венсдей Адамс ніколи не була поціновувачем почуттів. Так було до Енід Сінклер.