- Тобі слід визнати, що якби не я і моя чудесна ідея, ти би ніколи не познайомився зі своїм Мінхо, - суворо заявив Фелікс, помахуючи трубочкою перед лицем Джісона, забрискавши його при цьому своїм соком.
- Добре, я це визнаю. Мені би точно забракло сміливості з ним заговорити. Доки не переконався на власні очі, я навіть не вірив, що хлопець на фото – дійсно той Мінхо, з яким я переписувався.
- Джісоне, ти про себе надто поганої думки, - Фелікс похитав головою, насупивши брови, і сьорбнув ще соку через соломку.
Хан відставив подалі свої американо та чизкейк, щоб мати змогу опустити голову на складені на столі руки, болісно при цьому простогнавши.
- Тільки не починай, будь ласка, свою стару пісеньку. Справа зовсім не в цьому. Просто Мінхо… він такий… такий дивовижний. Я ніколи не зустрічався з кимось настільки чудовим.
- Що ти там бормочиш собі під ніс? І я досі не чув, що це все завдяки чудовому мені.
Джісон підняв голову і глянув на Фелікса несподівано серйозно. Лікс навіть випустив з рота соломку.
- Дякую, Лікс! Справді дякую!
- Воу, ти серйозно? – видихнув Фелікс настільки тихо, що Джісон ледь розчув. – Не очікував, що ти дійсно погодишся. Але тоді не розумію в чому проблема, якщо тобі з ним добре.
Джісон підпер щоку кулаком лівиці, та почав колупатися виделкою в недоїденому десерті, насупивши брови. На язиці відчувався лише смак чизкейку, але йому досі здавалося, що десь там зберігся посмак поцілунку Мінхо, який йому пощастило відчути вчора ввечері. Вони бачилися лише два рази, і Хан не розуміє, чому так швидко відкрився цьому хлопцеві. Йому здавалося, що вони знайомі вже півжиття, хоча зазвичай він довго звикає до нових людей. Проте Мінхо був настільки комфортним, що від нього не хотілося відлучатися ні на хвилину.
Джісон був готовий не лише годинами слухати його, а і розповісти йому про себе все що завгодно. Аби лише Мінхо і далі не відводив своїх очей кольору улюбленого американо від Хана. Джісон сам собі здавався кращим, коли бачив, як той на нього дивиться. І йому страшенно хотілося побачити зі сторони, як же виглядає він сам, коли не може відвести погляду від Мінхо, а серце починає гупати, немов шалене.
- Справа не в тому, що є якась проблема, просто мене трохи лякає, що я захопився ним… так сильно, як раніше ніким не захоплювався.
Фелікс багатозначно промичав і голосно втягнув залишки соку через соломку, привернувши цим увагу всіх нелічених відвідувачів кафе.
- Думаю, ти занадто заганяєшся. У мене таке стається кожного разу, коли я закохуюся. І нічого страшного ще не трапилося. Чому ти думаєш, що це обов’язково щось погане?
- Не те, щоб я думав про погане, - змучено зітхнув Джісон. - Я навіть написав дві нові пісні після нашого знайомства. Думаю, вони цілком непогані. Просто не хочу дозволяти собі так різко впасти в усе це.
- От і дарма! – відрізав Фелікс. – Може варто хоч би раз дозволити собі різко впасти? Соні, просто розслабся і дай подіям розвиватися своїм ходом.
Джісон зиркнув на нього спідлоба, але заперечувати не став. Йому найбільше хотілося, щоб все розвивалося добре, але він почувався трохи розгубленим і наляканим, бо не відчував нічого подібного раніше. І це усвідомлення наздоганяло його лише тоді, коли він лишався в квартирі один. Як в той момент, коли він після їх першої зустрічі, за п’ятнадцять хвилин настрочив щось схоже на нову пісню, і йому відразу захотілося похвалитися цими рядками Мінхо. А тоді він відчув себе таким дурним, що йому стало страшенно соромно. Джісон розумів, що сильно заганяється, але нічого не міг зробити з усіма тими дурними почуттями, яких не хотілося відчувати.
- Мабуть, більше нічого мені не лишається. Я справді хочу, щоб він був у моєму житті.
Брови Лікса на секунду піднялися догори, але він швидко прийняв спокійний вираз обличчя і, легенько усміхнувшись, потягнувся рукою до долоні Джісона. Він стиснув її своїми маленькими пальчиками, підбадьорливо погладжуючи, і схвильовано запитав:
- Невже мій малюк Соні підріс?
Джісон вже хотів закотити очі та вирвати свою руку, але його розібрав сміх, повністю зіпсувавши серйозну розмову.
********
Перед сьогоднішньою зустріччю Джісон нервував трохи більше звичайного, принаймні саме так йому здавалося. Мінхо написав, що страшенно втомлений, але йому дуже хочеться побачитись, тому він запросив Хана до себе для домашнього перегляду фільму. Джісон, особливо не роздумуючи, погодився, ніби то зовсім не він не був любителем ходити у гості.
Двері йому відчинив неймовірно домашній Мінхо в темних шортах та широкій сірій футболці, яка все одно не приховувала його накачані груди. Він здавався просто радісним, і зовсім не втомленим, доки не притягнув Джісона в обійми, і уривчасто не видихнув йому десь біля шиї.
- Дякую, що прийшов, Хані! Я не був упевнений, чи ти погодишся. Але дуже радий тебе бачити.
Джісон вдоволено втягнув знайомий запах Мінхо разом з новим для себе ароматом його квартири. І нарешті всі його занепокоєння розвіялися, наче тополиний пух на вітру. Вони постояли так кілька секунд, доки Мінхо не відступив, даючи Джісону можливість зняти верхній одяг.
- Я приніс попкорн, - проголосив Хан, коли вони пройшли у вітальню.
- О, чудесно! Я про це навіть не подумав. З яким смаком?
- Ти не проти сирного?
- Добре, що не солодкий. Чесно кажучи, терпіти не можу солодкий попкорн.
- Я теж, - розсміявся Джісон, протягуючи Мінхо пакет із супермаркету. – Але не був певен, який ти любиш, тому до нього взяв ще кілька смаків. Але сирний – мій улюблений.
- Мій сусід буде задоволений, він обожнюю все, що мені не до смаку.
- У тебе є сусід?
- Так, – зітхнув Мінхо, ніби це найгірша річ, яка тільки могла з ним трапитись, і зазирнув у пакет. – Його зараз немає, на щастя. О, то там не лише попкорн. Вирішив мене споїти? – посміхнувся він, витягнувши пляшку вина.
- Я не… Ні, просто подумав, може ти не проти. Якщо не хочеш…
Мінхо весело зареготав і знову подивився на Джісона так, що тому захотілося терміново присісти на диван.
- Просто жартую. Я не проти. Мені це зараз точно не завадить. – Він широко усміхнувся і трохи нахилив голову вбік, розглядаючи збентеженого Джісона. – Я дійсно дуже радий, що ти тут. Сідай і вмикай Нетфлікс, я приготую нам попкорн. Ти не голодний? Я хотів замовити піцу, але якщо хочеш, то я можу щось приготувати.
- Ні, не голодний, – захитав головою Джісон, зручно вмостившись на дивані. – Можу дочекатися піци.
- Окей, тоді скуштуєш мої кулінарні шедеври іншим разом.
По всьому тілу Джісона пройшов розряд задоволення, як кожного разу, коли Мінхо говорив про їх гіпотетичне спільне майбутнє. Йому дуже хотілося, щоб у них було ще багато отих «іншим разом». Мінхо пішов на кухню, і Джісон взявся розглядати кімнату. Вітальня була світлою та просторою, не сильно заставленою меблями. Напроти великого чорного дивану, на якому сидів Джісон, на стіні висіла здоровенна плазма. На столику під нею стояла лише ваза з якимось пишними білими квітами. Джісон не надто добре розбирався в рослинах. З обох боків телевізора стояли полиці з книгами, і Хан тільки встав, щоб їх роздивитись, як його ноги щось торкнулося. Він здивовано викрикнув, але це був лише рудий кіт. Схвильований Мінхо прибіг з кухні.
- Вибач, що не попередив, зовсім вилетіло з голови. Скажи, що в тебе немає алергії на котів?
Він підняв кота на руки і притиснув до себе, оберігаючи чи то його від Джісона, чи то навпаки.
- Ні, все гаразд, я просто не очікував.
Джісон заглянув в зелені очі кота і той голосно нявкнув. Хан обережно простягнув руку, дав себе обнюхати, а тоді погладив кота по м’якій рудій шерсті.
- Це Суні. Думаю, ти йому сподобався. – Усміхнувся Мінхо, коротко цьомнувши кота в руду голову. – Ще двоє сплять десь в моїй кімнаті. Зазвичай вони не дуже зацікавлені в людях, якщо ці люди не я. Суні у нас найбільш товариський.
- Чекай, у тебе що, три коти? – Витріщився на нього Джісон.
- Так, Суні, Дуні та Дорі. Три хлопчики. І тобі доведеться навчитися їх розрізняти, якщо плануєш зі мною зустрічатися.
Джісон вкотре здивувався, наскільки для Мінхо все було легко, бо Хан вже би весь знервувався, якби хотів сказати щось подібне. Мінхо же спокійно заявив і про плани з ним зустрічатись, і про обов’язок вивчити імена його котів. Джісону від усвідомлення цього стало чомусь дуже спокійно, і він безтурботно розсміявся під акомпанемент звуків стріляючого попкорну.
- Не думай, що я жартую, Хан Джісоне!
Мінхо опусти кота на підлогу і пішов в сторону кухні. Суні нявкнув, поглянувши на Хана, та побіг за своїм опікуном.
Коли вони зручно розташувалися на дивані і недбало обрали фільм, спустошуючи миску з сирною закускою, Джісон заявив:
- Я не сильно задумувався над своїм вибором, коли вирішив взяти вино до попкорну.
- Ммм… - заперечно захитав головою Мінхо, прожовуючи повні щоки закуски. – Взагалі-то вони прекрасно поєднуються, ти просто ще не куштував. До того ж, скоро буде піца. І скажу тобі чесно, мені зараз все одно що їсти, пити і що дивитися. Просто хочу побути з тобою і розслабитись.
У Джісона затріпотіло в грудях і різко захотілося торкнутися Мінхо. Він сидів зовсім поряд – тільки руку простягни.
- Хто тебе так втомив? – Запитав Хан і ледь не простогнав від задоволення, коли голова Мінхо тихесенько опустилася йому на плече, і він притулився своїм стегном до ноги Джісона.
- У нас скоро невеликі змагання з іншою командою, і наш хореограф вирішив нас прикінчити ще до їх початку, раз ми все одно безнадійні, як він каже.
- То ти танцюєш? – Здивовано запитав Джісон, ледь не підскочивши на місці.
- Ага. Здається, я завжди танцював. Танці – це моє життя, - тихо протягнув Мінхо, легенько усміхнувшись та прикривши від задоволення очі.
- Значить от звідки в тебе такі натреновані стегна, - задумливо проговорив Джісон ніби сам до себе, усвідомивши, що сказав це вголос, тільки коли Мінхо голосно розсміявся.
- Радий, що ти оцінив, Хані. А ти чим займаєшся?
Добре, що він відволік Джісона цим питанням, бо той вже був готовий згоріти з сорому і несподівано підскочившої температури.
- Я пишу музику і лірику до пісень.
- Ти продюсер? – підскочив Мінхо, дивлячись на Джісона, наче дитина на різдвяну ялинку.
- Так, продюсер. Знаєш, у нас уже третє побачення, а ми досі не говорили, хто чим займається. Зазвичай таке обговорюють ще на першому.
- Нам і без того було про що поговорити.
- Хах, точно, - усміхнувся Джісон, розглядаючи ожившого Мінхо, який вже не виглядав таким сонним, яким був ще хвилину назад. Хан вкотре здивувався, яким же він був гарним, особливо тепер, коли його очі світилися, наче різдвяні іграшки.
- А я можу послухати щось, що ти написав?
- Звісно, я кину тобі потім кілька пісень.
- Круто! Я якось не задумувався, чим ти займаєшся, але чомусь був упевнений, що це щось творче. Не можу уявити тебе десь в офісі, чи щось таке.
- Я теж не можу такого уявити, - коротко розсміявся Хан. – Знаєш, я написав дві нові пісні після того, як ми познайомились. Вони ще не закінчені, але коли я їх завершу, то можу дати тобі послухати.
- Вау, я з радістю! Там є щось про мене?
- Можливо. – Джісон знову розсміявся. – Чесно кажучи, це ти мене надихнув.
Хан відчув, як червоніють щоки від такого зізнання, і відвів погляд на екран, не в змозі витримати зоровий контакт з Мінхо. Він раніше не говорив людям, що написав щось, бо вони його надихнули, хоча люди не так часто його надихали. Частіше це були фільми, книги чи аніме. Джісон любив історії, але рідко цікавився людьми, котрі ці історії розповідали.
Мінхо відчув збентеження не менше, ніж сам Джісон. Він закусив губу, щоб вона так сильно не розпливалася в радісній усмішці. А тоді повільно нахилився і взяв обличчя Хана в долоні, погладжуючи його пухкі щоки. Він вдивлявся йому в очі, запитуючи, чи можна йому зробити те, чого так сильно хотілося їм обом. І нарешті його вуста накрили спочатку верхню, а тоді і нижню губу Джісона. Поцілунок був повільним і тягучим, наче мед. А сирний попкорн здавався значно смачнішим на чужих губах. Хан спромігся зовсім забути, де вони зараз, коли Мінхо відірвався від його вуст, лишивши на останок короткий чмок.
- Фільм, - він коротко видихнув в губи Джісона, і той ніби тільки після цього розплющив очі і почав розрізняти щось навкруги.
- Так, фільм, - хрипло відповів Хан і прочистив горло.
Вони нарешті натиснули «плей»; Мінхо сидів зовсім поряд, притиснувшись до Джісона, але той не міг думати ні про що інше, окрім поцілунку. Так недоречно йому пригадалося дурнувате кліше з американських фільмів про те, що на третьому побаченні вам уже можна переспати. Чи то навіть треба, голова не хотіла працювати, і Хан не міг сказати точно. Але варто йому було про це подумати, як думки заполонили картинки, які багато хто би назвав непристойними. І він навіть не міг точно сказати, чи хоче він цього зараз. Джісон направив всі сили на те, щоб заспокоїти себе і зосередитись на сюжеті фільму.
Вони перекинулись лише парочкою слів, коли привезли піцу. А до їжі Мінхо вирішив таки відкоркувати вино. Джісон пив алкоголь досить рідко, тому і п’янів швидко. Мабуть, напиватися з Мінхо - не найкраща ідея, тому він намагався себе переконати, що не буде налягати на це вино.
Варто було їм розсістись перед запашною піцою, як до кімнати вбігло уже три коти. Двоє з них були рудими і здавалися Джісону абсолютно однаковими, а от третього – полосатого Дорі – запам’ятати було легко. Хан досить серйозно віднісся до слів Мінхо про те, що йому доведеться навчитися тих самих котів розрізняти, тому трохи рознервувався, коли перед очима замаячили руді Суні та Дуні. Мінхо з усією серйозністю представив Джісона своїм улюбленцям, і вони всі по черзі його обнюхали. І тільки після детального знайомства, він заніс їх в кімнату та зачинив двері, щоб коти не випрошували частування.
- Вибач, - зніяковіло усміхнувся Мінхо. – Я зазвичай не зачиняю для них двері, мій сусід не проти, от вони і звикли бігати, де заманеться.
Він присів на підлогу поряд з Джісоном, випроставши ноги, взяв бокал з вином, і зробив великий ковток.
- Ммм… хороше вино.
- Так? Радий, що сподобалось, бо я не великий знавець вин. І не хвилюйся щодо котів, вони у тебе милі.
Мінхо всміхнувся більш розслаблено, вмостився зручніше і взяв собі шматок піци. Схоже, обом хотілося поговорити більше, ніж дивитися фільм, тому Мінхо знову перервав мовчанку:
- Ти не часто п’єш вино?
- Я взагалі не любитель алкоголю, тому мені краще не напиватись.
- Ооо… - протягнув Мінхо, ледь встигнувши проковтнути. – Люди, котрі таке кажуть, зазвичай стають дуже цікавими, коли все-таки напиваються. – Він лукаво посміхнувся. – Зізнавайся, що ти такого робиш, а то доведеться тебе напоїти, щоб перевірити.
- Не думаю, що тобі захочеться це взнати, - сконфужено сказав Джісон, понизивши голос. – Нічого цікавого я не роблю, просто стаю нудним і надто балакучим.
Мінхо весело розсміявся відкинувши голову назад, а тоді знову глянув на Хана отим захопленим поглядом, яким діти дивляться на подарунки під ялинкою. Джісон не міг не усміхнутись, коли сміявся Мінхо, його веселощі були надто заразливими.
- Не можу дочекатися, щоб це побачити.
Джісон уже хотів почати переконувати його, що нема чого чекати на розчарування, як раптом вхідні двері відчинилися і хтось голосно викрикнув з коридору:
- Любий, я вдома!
Мінхо демонстративно закотив очі і шепнув Джісону, що це його сусід-дурень. А тоді в кімнату продефілювала справжнісінька модель. Джісон відразу відмітив його блискуче чорне волосся по плечі і довжелезні ноги.
- О, то ти зраджуєш мені, поки я важко працюю для нашої сім’ї! - Обурено сказав незнайомець, поклавши руки на боки. А тоді пройшов, взяв шматок піци і плюхнувся на диван під гнівним поглядом Мінхо.
- Перестань ламати комедію, Хьонджіне, і забирайся звідси, якщо твоє життя тобі ще дороге.
Той навіть бровою не повів, спокійно продовжував жувати піцу, розглядаючи Джісона. Тоді щось промичав з повним ротом, поки не спромігся ковтнути і вимовити:
- То це ти той самий Хані?
Джісон тільки розтулив рота, щоб щось відповісти, як його випередив Мінхо:
- Ти чого приперся так рано? Я думав, знову прийдеш під ранок. Невже тобі не дали і ти вирішив зіпсувати мені день?
Хьонджін мило усміхнувся, розтягуючи великі повні губи і перетворюючи очі на дві щілини в формі півмісяця. І Джісон вкотре здивувався, що його почали оточувати такі красені, яким би працювати айдолами, чи щось таке.
- За тобою скучив, любий, ти був таким втомленим, подумав, зроблю тобі масаж, приймемо разом ванну, нафарбуємо один одному нігті і будемо дивитись якусь романтичну комедію.
Це прозвучало настільки безглуздо, що Джісон ледь не розсмівся, а от Мінхо вже було не до сміху. Він підвівся з підлоги буквально випромінюючи злість і пнув свого сусіда ногою у стегно.
- Що ти, на біса, верзеш?! Вимітайся звідси, доки я тебе не викинув!
- Давай не при гостях, дорогенький! – залепетав Хьонджін. – Невже ти нас навіть не познайомиш? Як некультурно з твого боку.
- Ти будеш говорити мені про культуру? Попереджаю, краще…
- Мене звати Джісон. – Перебив він гнівну промову Мінхо. – Хан Джісон.
Хьонджін миттєво забув про Мінхо і звернув всю свою увагу на хлопця, що досі сидів на підлозі.
- А я вже подумав, що ти німий. Хван Хьонджін, дуже приємно.
- Не можу сказати те саме, - посміхнуся Джісон, не зводячи погляду з дивного сусіда Мінхо.
Хьонджін голосно зареготав, і Мінхо знову штовхнув його у стегно ногою.
- Ти вже вибач, просто Хо так старанно ховав тебе від мене, навіть фото не хотів показати. А тут варто було мені вийти з дому, як він тебе до нас запросив. Ну і я не надто полюбляю його хлопців, чесно кажучи, вони всі якісь придурки, Хані.
- Не називай його так і вимітайся, раз тебе тут не мало бути, - вклинився в розмову Мінхо, а тоді присів назад на своє місце поряд з Джісоном.
Хан навіть не знав, що думати про цю ситуацію, але цей хлопець йому точно не подобався. І справа навіть не в тому, що він поводив себе досить нахабно і їв його улюблену піцу. Джісон змірив його недобрим поглядом, точно так само на свого сусіда зараз дивився і Мінхо. Хану не вистачило терпіння, щоб обдумати ситуацію, і він просто випалив перше, що прийшло до голови:
- Може це він тебе ховав від мене? Чесно кажучи, можу його зрозуміти.
Мінхо засміявся разом з Хьонджіном, а той уже перебрався до парочки на підлогу і знову простягнув руку за піцою.
- Таке теж може бути, Хані. Тим не менше, я радий нарешті з тобою зустрітися. І май на увазі: образиш Мінхо – матимеш справу зі мною. І повір, тобі це не сподобається.
- Що ти верзеш, Джіні? Знайшовся мені тут захисник. – Невдоволено пробурчав Мінхо, але було видно, наскільки він присоромлений цими словами. Навіть його вуха почали палати червоним.
- Ти його мама чи як? – Іронічно запитав Джісон, хоча зовсім не був обурений словами Хьонджіна. Просто не зміг не почати захищатися після цього.
- Я його найкращий друг. І саме я буду поряд з ним, коли ти зникнеш!
- Ну ні, це вже ні в які ворота! Забирайся звідси і не заважай нам! - Мінхо викрикнув ці слова, і його щелепа стислася від гніву. Джісон ще не бачив його таким злим і обуреним. Його ніздрі широко роздувалися, губи перетворилися на тонку полосу, а кулаки стискалися від люті.
Джисон важко зітхнув, коли зрозумів, що повів себе неправильно з самого початку. Він поклав руку на кулак Мінхо, підбадьорливо йому усміхнувся та погладив пальцями руку, коли той розтиснув кулак, сконфужено дивлячись на Джісона.
- Хьонджіне, я тобі не ворог, - звернувся до нього Хан, коли Мінхо трохи розслабився. – Дуже мило, що його сусід-дурень, як казав сам Мінхо, так про нього піклується, але не треба кидатися на всіх, хто до нього наближається. Ти не знаєш мене, тому дякую за пересторогу, але думаю, ми самі якось розберемося.
Джісон затримав довгий погляд на Хьонджінові, той так само не відводив очей від Ханового обличчя. Але вже не здавався таким роздратованим, як після своїх останніх слів. Він видихнув повітря, яке, здається, затримав у легенях, і перевів погляд на зціплені руки Джісона та свого кращого друга.
- Мінхо, не хочеш показати мені свою кімнату? Думаю, ми зможемо додивитися фільм пізніше.
Мінхо швидко закліпав очима, збитий з пантелику проханням Хана, виглядаючи при цьому дуже милим. І Джісон стиснув його руку трохи міцніше.
- Мою кімнату? Так, звісно. Ходімо.
Він підвівся і повів Джісона за руку. Уже біля порогу їх зупинив голос Хьонджіна:
- Ей, вибач, мабуть, я трохи погарячкував. Просто Мінхо…- Він запнувся і не зміг договорити.
- Все в порядку. Сподіваюся, тепер ми обоє зможемо за ним приглядати.
Хьонджін коротко кивнув і вони увійшли до кімнати. Її власник зачинив двері і сперся на них спиною, прикривши очі. Він відпусти руку Джісона, але той не поспішав відходити.
- Вибач, мені страшенно шкода, що тобі довелося це все вислухати. Я думав, його сьогодні не буде і ми зможемо побути вдвох. Хьонджін… Він зовсім не такий придурок, ти не подумай, і він справді мій найкращий друг, просто йому за весь час довелося бути зі мною не в найкращі періоди мого життя, і він хвилюється. Надто хвилюється, я би сказав. І він не мав ніякого права тобі таке говорити, але він дійсно важливий для мене.
На Мінхо було боляче дивитись, він скривився так, ніби чекав, що Джісон зараз його скривдить. Тому Хан просто обійняв його без зайвих слів і міцно притулив до себе. Він тихенько гладив його по спині, хвилюючись, що Мінхо зараз розплачеться, а Хан точно не знав, що варто робити в таких випадках.
- Котику, все гаразд – Джісон намагався сказати це якомога ніжніше. – Тобі не треба переді мною вибачатись. Я все розумію і точно не збираюся відвертатися від тебе після цього. Ти досі подобаєшся мені так само сильно, як і раніше. І на твого друга я зовсім не злюсь.
По правді кажучи, в якійсь мірі Джісону стало навіть легше після цього всього. Якщо раніше він дивився на Мінхо як на важко досяжну зірку і дивувався, як того міг зацікавити такий простий хлопець, то тепер він зрозумів, що і в Мінхо були свої проблеми і свої невдалі стосунки. Він чомусь не задумувався над цим раніше і відчував себе поряд з Мінхо таким собі «маленьким хлопчиком». Але він може стати для нього надійним другом і захистом, щоб його кращому другові не доводилося думати, що він повинен відлякувати від нього поганих кандидатів на роль його хлопця.
Мінхо притиснувся до тіла Джісона якомога щільніше і обійняв його якомога міцніше. Вони простояли так добрих декілька хвилин, коли Мінхо зашевелився і трохи відсторонився, опустивши руки на Джісонову талію. Вони подивилися один на одного і, здається, одночасно потягнулися за чужими губами.
Хан почав поцілунок ніжно та обережно, але Мінхо вже хотів більшого, і юрко просковзнув своїм язиком до рота Джісона. Він підштовхнув Хана вперед і той побрів, не розбираючи дороги і не перериваючи поцілунку. Мабуть, він би не зміг відірватись від оманливих губ, навіть якби Мінхо зараз штовхав його у бік прірви. Але невдовзі він наштовхнувся на ліжко і присів, а Мінхо перебрався на його стегна, і його губи вже покривали поцілунками Джісонову шию. Хану хотілося голосно простогнати, коли Мінхо ненадовго засмоктував чутливу шкіру, не лишаючи засосів, але він лише тихенько повторював його ім’я.
Руки Джісона полізли під футболку хлопця і пройшлися вздовж хребта, ковзаючи по гарячій оголеній шкірі. Йому хотілося торкатися Мінхо все більше, хотілося, щоб він став ще ближче до нього. Але Хан перемістив руки на такі бажані, ідеально округлі стегна Мінхо і нарешті стиснув їх. Джісон був таким збудженим, що перед очима вже плавали різнокольорові круги в ті рідкі моменти, коли він підіймав важкі повіки, бо від задоволення очі заплющувалися самі по собі. Їхні вуста знову знайшли одне одного навпомацки, і Хану шалено захотілося розчинитися у цьому моменті і лишитися тут назавжди. А тоді до його вух долетів голосний нявкіт, і Мінхо розірвав поцілунок, даючи обом можливість віддихатись.
Біля них на ліжку сидів Суні. Джісон був упевнений, що то саме він - рудий кіт з білим носом. Він ще раз голосно занявчав і торкнувся лапкою стегна Мінхо, на якому досі блаженно лежала рука Джісона.
- Господи, в цьому домі нема спокою, - зітхнув Мінхо, все ще намагаючись привести дихання до норми, і поклав лоба Хану на плече.
Джісон м’яко розсміявся, поцілував Мінхо в шию і звернувся до кота:
- Суні, ти теж вирішив захищати від мене свого улюбленця?
Він простягнув руку і погладив кота по голові. Той з радістю прийняв пестощі, підставляючись під ласку і вже невдовзі замуркотів. Мінхо зціпив руки у Джісона на шиї, обіймаючи, здавалося, він і сам був готовий замуркотіти.
- Ти такий чудовий, Хані, - тихо проговорив він і його очі знову яскраво засяяли.
Джісону захотілося зацілувати його скрізь, куди він тільки зможе дотягнутись. Але він повільно наблизився до губ Мінхо, видихнув у них гаряче повітря і якомога делікатніше торкнувся його вуст своїми, вкладаючи у цей ніжний жест вируючі всередині почуття. Йому страшенно подобалося відчувати вагу Мінхо на собі, і він обійняв його обома руками, притискаючи ще ближче, і чмокнув у підборіддя. Мінхо усміхнувся, і Джисон не зміг втриматись, щоб не лишити ще кілька коротких поцілунків на його носі, щоці, вилиці та куточку губ. Тоді він нахилився і прошепотів йому на вухо:
- Ти мені несказанно подобаєшся, Лі Мінхо, і мені би хотілося, щоб ти сидів отак на мені приблизно вічність, але думаю, нам варто трохи охолонути, доки я ще можу тримати себе в руках. – Джісон ще раз стиснув стегна Мінхо. – Хоча я би з задоволенням тримав у своїх руках тебе.
- Цей варіант подобається мені значно сильніше, – крізь усмішку проговорив Мінхо, ховаючи червоне чи то від збудження, чи то від збентеження словами Джісона, обличчя на його плечі.
Хан легенько постукав по його сідницях, і Мінхо таки піднявся на ноги, відразу схвативши на руки Суні і віднісши його на котячу лежанку, де досі спали інші два коти. Коли він повернувся обличчям до Джісона, воно вже не було таким червоним, але щаслива усмішка не бажала зникати.
- Ходімо до вітальні? Може там ще лишилася наша піца. Хоча вона, мабуть, вже холодна.
- Обожнюю холодну піцу, - відповів Хан та підвівся, щоб попрямувати за Мінхо, куди би той його не повів.