Пітер Паркер не може сказати що він щасливий.
З одного боку він Людина-Павук, герой Нью-Йорка, який то зніме кішку з дерева, то людей із палаючого будинку витягне, то надере зади грабіжникам в банку чи просто на вулиці. Люди люблять його і байдуже що там про нього наговорить Джей Джона Джеймсон з екранів на вулицях чи писаки з “Daily Bugle”.
Та з іншого – він зовсім сам…
Усі забули про нього. І не тому що він щось не так зробив а тому що так було треба.
Його альтер-его забрало в нього останнього живого родича – тітку Мей. А ще ледь не зламало життя двом найближчим до нього людям – найкращому другу Неду Лідсу та коханій дівчині Мішель. Тільки за те, що вони близькі до Людини-Павука, МІТ відмовив їм у навчанні. А ще під час тієї битви біля статуї свободи вони обоє ледь не загинули. І як вишенька на торті – Зелений Ґоблін, він же Норман Озборн знищив скриню, в якій Доктор Стрендж стримував невдале закляття…
І мусив Стівен стерти пам’ять про Пітера Паркера всім. Від волоцюг в Квінсі до Мішель, Неда і самого себе.
І через це Пітер втратив усе.
По-перше житло. Після смерті Мей Паркер виявилоя що в їхній квартирі була прописана тільки вона. А Пітер зник з усіх баз даних. Ніби його й не існувало з юридичної точки зору.
По-друге, він втратив спадщину Тоні Старка. Якщо Пітера Паркера не існує з юридичної точки зору, то значить спадкоємцем “Stark Industries” автоматично ставала донька Тоні Морган. Котру в силу дитячого віку заміняла вдова Залізної Людини Пеппер. На додачу Хеппі Хоган пам’ятав Мей Паркер а її племінника Пітера ні.
По-третє, він тепер діє сам. Його «кадр-за-кадром» Нед забув про друга, а отже й підказувати правильні рішення нікому. А ще ні з ким збирати «Лего» та дискутувати як ще модифікувати нерозривне павутиння.
І по-четверте, без Мішель у його серці утворилась величезна діра. Діра, яку ніхто не заповнить. Так, у морі повно риби. Та не кожна з цих рибин знає все про всіх бо «спостережлива», кидає саркастичні жарти чи коментарі, і з її вуст слово «невдаха» звучить як комплімент.
Він пообіцяв їм обом що знайде і змусить їх згадати все. Ще тоді він хотів сказати Емджей що до неї відчуває.
Та не зміг.
Тоді, на Різдво, він побачив їх обох, веселих і безтурботних. І всі слова вмить випарувалися з його мозку. Хлопець просто замовив каву і поспішно покинув кафе.
Їм точно краще без нього. Нема зайвого ризику, страху за життя і хвилювань що з наступного патрулювання Пітер в кращому випадку повернеться з побоями.
Час йому робити це самому. Як Пітер-2 і Пітер-3 у своїх всесвітах.
І він вистрибує з вікна в саморобному костюмі на зустріч новим пригодам. Десь мабуть грабують банк. Або горить будинок. Або хтось просто заблукав…
***
Мішель в один момент відчула що тут щось не так.
Під час чергового прибирання раптом знайшовся старий трохи розбитий скляний кулон з чорною жоржиною.
І щось тут не так.
Мішель любила чорні жоржини. Можливо тому що їй сподобалась книга про те відоме вбивство. А може й саме вбивство було вкрай нетиповим. Та звідки в неї цей кулон?
Раптом у неї в голові щось закрутилося. Венеція. Прага. Лондон. І чомусь Людина-Павук.
Яким бісом тут Людина-Павук?
- Тату!
- Що, Мішель?
- А що ти дарував мені на день народження минулого року?
- Ще одну книгу Орвелла.
- А звідки в мене кулон з чорною жоржиною?
- Що?
- Іди сюди, глянь.
- Містер Джонс глянув на таємничу знахідку. Ніби й знайома річ. А нібито й ні. Це точно не його подарунок. Принаймні він би пам’ятав про це.
- Може це хтось з друзів тобі подарував?
- У мене з друзів тільки Нед. І то тільки з минулого літа.
- А може це ти сама собі купила?
- Точно ні. Принаймні не особисто. Це якось пов’язано з Венецією.
- А у тебе ніби був залицяльник. Бред здається.
- Бред Дейвіс молодший від мене на п’ять років і зрівнявся зі мною у віці тільки тому що я блимонула а він ні.
- Тоді я не знаю хто це зробив.
- Але чомусь це пов’язано з Людиною-Павуком.
- Я сподіваюся ти не дружиш із цим терористом за яким тільки й тягнеться шлейф знищених пам’яток архітектури.
- Ні-ні ти що. Але це не значить що я погоджуюся з твоєю думкою про нього.
- Гаразд. Але якщо він знову щось устругне і це зачепить наш будинок ти згадаєш мої слова…