Ранок, який нічим не відрізнявся від попереднього. Все та ж відчутна прохолода, що ніби пронизала кістки зсередини. Навіть якщо ти тільки-но мляво відкриєш очі, що велять знову закритися, а тіло буде прикуто до ліжка, зовсім не бажаючи виконувати роботу на день - ти, очікувано, почуватимешся не дуже. Неохоче підвівшись, потягнувши за собою теплу ковдру, Дріммі вирішує підійти до дзеркала. Тіло його трохи трясе, а самі очі хлоп’я були вузько відкриті. Він був одягнений у кавову піжаму, яка була трохи завелика Мрійнику. Можливо, ця нічнушка зовсім не належала йому? Хто знає… Крізь на ніч прочиненої кватирки прохолода вагомо відчувалася по маленькій кімнаті. Недовго Зеленоокому була дана можливість подивитися на себе, як старший брат того, чиє ім’я звучить як Найтмер, але знайомими прийнято називати його скорочено - Мар, глухо постукав у двері меншого, - Дрім? Ти вже підвівся?
– А-а.. так, можеш увійти, - бадьоро схопившись з місця Мрійник обернувся у бік дверей.
Кошмар пройшов у кімнату і, оцінивши поглядом меншого брата, тихо зітхнув підійшовши до вікна, - Сьогодні обіцяють дощ після обіду, так що візьми з собою парасольку. Я під’їду по тебе після закінчення уроків, якщо плани не зміняться.
– А як же твій автомобіль?… – Дрім уважно слухав старшого, помаленьку відходячи від сонливості.
– Терпимо, можу далі їздити, - Той з подивом дивився на людей, які були одягнені в легкий одяг у таку прохолоду, а потім обернувся до Мрії та подався на вихід з кімнати, - У тебе ще залишається година на те, щоб дійти до школи.
Мовчки кивнув, в знак розуміння, Дрім зачекав, поки Найтмер вийде, а потім відразу підійшов до шафи діставши звідти шкільну форму. Вона була не такою вже й суворою, було дозволено додавати якісь аксесуари, шарфи та головні убори, наприклад. У Дріма ж були бежеві штани, біла сорочка, яку він ніколи не заправляв і невеликий коричнево-жовтий светр поверх цього. Також шкарпетки, щоб не мерзли ноги, невеликі сережки у формі блакитних сердець, разом з кавовим обручем, який непогано виглядав на його блондинистому волоссі. Неспішно одягнувшись Сон взяв до рук кишеньковий гребінець, почавши дбайливо розчісувати своє, ніби золотисте волосся, поглядаючи в дзеркало навпроти. Як раптом йому зателефонували, на що той відволікся, схопивши свій телефон, – Хм? Так, Блу, я слухаю.
– Привіт, Дрім! не проти пройтися зі мною до школи?, – Донніся голос з телефону Мрії.
– Звичайно ні, я тільки з радістю, – Парубок легенько посміхнувся, дивлячись убік.
– Гаразд! Чекатиму тебе біля твого ж будинку через хвилин… 7-10, встигнеш?, - було чути, як Свап прискорено дихав, тому що поспішав, аби самому в разі чого не запізнитися.
– Я встигну, не хвилюйся за це, – Повісивши шкільну сумку на плече, той вийшов зі своєї кімнатки, обережно крокуючи на перший поверх. А Блу в свою чергу кинув слухавку.
Осівши на перший поверх Дрім схопив двоє шматочків тостового хліба з кухні в ту ж хвилину попрощавшись з братом, який уже встиг посваритися з кимось по телефону…
Будучи у холі Дрім взув туфлі, а потім відразу ж вийшов з будиночку. Перед ним стояв Блуберрі. На ньому були кавові штани, біла футболка з рукавами-ліхтариками та блакитний шарф. А також синя курточка поверх його одягу та кільця, які прикрашали кілька його пальців. Побачивши Мрію хлопець помахав тому з задовільною посмішкою, - Привіт-привіт ще раз!
- Хех, так, привіт, – Відповів Охоронець, лагідно посміхнувшись у відповідь.