Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Холодна кімната та пляшка води на комоді біля ліжка, сьогодні 22 листопада, надворі дощитиме весь день, принаймні так передавав останній прогноз погоди.
- Ні, ні зачекай,не вбивай її - сопіла уві сні дівчина. - Будь ласка - НІ….. прокричала на всю горлянку, швидко підриваючись у своєму ліжку.
- О о о , це мій черговий день, черговий день коли дощить - розчаровано мовила Хната.
Осінь най ненависніша пора року,час коли життя Хнати перетворюються в справжнє пекло. Особливо зараз коли дівчина студентка і повинна повертатись додому в повній темряві.
… Десять років тому …
- Хнато, де твої батьки, коли вони заберуть тебе? - стурбовано запитала вчителька дівчини.
- Думаю, вони знову забули … - переводить пальцями туди сюди.
- Забули ? Як це можна забути про власну дитину ? - не розуміла відповіді учениці. - вибач,та в мене є справи, я повинна йти, а ти залишишся з охоронцем,гаразд ? - вчителька не хотіла витрачати час і просто пішла по власним справам.
Хната озиралась намагаючись очима знайти власних батьків, та скільки би вона не чекала,їх не було. - Краще я піду сама. - подумала Хната дивлячись на сонного охоронця,який ніяк на неї не реагував.
Дівчина була розумною і мала хорошу пам’ять,вона жила не так далеко від школи,тому і без транспорту змогла швиденько дійти до свого району. - Чому так темно? - оглядаючись в бажанні побачити хоч десь світло, дівчина почула дивні звуки,ніби якась людина задихалась,але водночас вигукувала якісь тяжкі виразні стогони.
Підійшовши трішки ближче, дівчина яка сховалась за будівлею краєм ока побачила жахливу картину. Якась жінка стояла на колінах в брудному одязі, на її шиї була мотузка і уже благаючи легким мало чутним сопінням вона промовляла слова - Не вбивай . Не вбивай . На слові «будь ласка » мотузка затягнулась і дівчина впала в надіях хоч якось вибратись з неї, та марно.
Хната була шокованою настільки сильно,що її руки стали холодними і мокрими наче вона просиділа в морозильній камері 2 дні. Губи тряслись, а ноги вже були близькими до землі, єдине,що стримало її від падіння це її нігті, які намагались втримати тіло, тримаючись за стіну де було багато шпарин між цеглинами, за які можна було зачепитися. Трохи піднявши погляд вона почала роздивлятись вбивцю.Та вона була настільки налякана,що досі не може згадати нічого,окрім факту,що це був високий чоловік в тілі. Єдине,що хоч трішки асоціюється з ним у її голові це темна шкіряна куртка, яка була на ньому в той день. Вбивця її не побачив і тихо відтягнув тіло в бік своєї схованки. А дівчина швидко побігла додому, постійно щипаючи себе за щоки,щоб переконатись,що це був не сон і не марення. Відтоді у дощові дні дівчина відчуває сильну тревогу, Хнаті сняться жахи, а справи вона оминає, якщо розуміє,що є шанс потрапити під зливу в пізню годину.
…. Наш час…..
Хната підводиться з ліжка і йде в бік ванної, по шляху до кімнати дівчина бере свій телефон. Увімкнувши вона бачить дату 22 листопада. - Це той день ? - перелякалась Хната. - Чому мені здавалося,що сьогодні 21 ? - взявшись за календар на своєму столі,дівчина погортала сторінки і зрозуміла,що на ньому є брак, через це один і той самий день був на дві сторінки,але через свою зайнятість Хната цього просто не помітила… Очі ходили туди сюди,а губи тряслись. - Я обіцяла сьогодні прийти і здати свою роботу, від цього залежить моя кар’єра - береться за голову руками - Що це ? Що це з тобою, Хнато ? .
Хната студентка на факультеті графічного дизайну. Сьогодні вона повинна була здати дуже важливу роботу. - Я не можу не піти - Хнато, давай ти сильна ! - підтримувала себе дивлячись в дзеркало.
Зібравши речі та проект, з великою сумкою дівчина побігла до університету.
На щастя все минуло добре, проект дівчини прийняли - Моя робота буде оцінена.. - радісно мовила до себе дівчина . Та стан Хнати був аж ніяк не задовільним, сьогодні вона відчувала тривогу та приступи. Сон був жахливим, тому дівчина ледь стримувалась,щоб не заснути. На зупинці автобуса Хната довго чекала на свій транспорт, будучи вже дуже стомленою,вона примостилась до сумки, через це вона не почула як люди з боку розмовляли про те,що автобус потрапив в аварію. Сьогодні його не буде…