Тоя любить, так сильно любить, що не пояснити. Вона втиснулася в її грудочку і сопіла, як цуценя. По її смикаючим рукам було видно, що їй щось снилося. І явно щось неприємне.
Коли Лео хотіла торкнутися волосся перевертня, та скрикнула, прокинувшись.
— Все гаразд? — спитала вона.
Тоя важко дихала. Хапаючись за повітря, вона пробурмотіла:
— Так, так… Просто кошмар.
Після цього дівчина знов занурилась в обійми Лео. І так міцно стиснулася у вампірку, що в той перехопило подих.
— Вони всі однакові… Ці жахи.
Лео ласково погладила її по спині.
— Знаю…
Все спокійно, тихо, безпечно. Але навіть у такій обстановці, Тої складно було розслабитися. Як маленька дитина, вона заплакала в одяг Лео.
— Я не можу спати, — жалібно схлипувала вона, — я так втомилася…
Лео нічого не залишалося, як просто втішати її.
— Обіцяю, це пройде.
Вона справді не знала, як це нормально робити.
Шрами після катувань перевертня досі гоїлися. Тоя пам’ятає холод підлоги, на якому спала, тяжкість намордника, що затягує щільно обличчя, нескінченні ринги, залиті кров’ю. Це регулярно мелькало в її нічних кошмарах. Це зводило її з глузду. А побуджені інстинкти постійно нагадували дівчині про спрагу насильства. Хотілося запустити пазурі і загризти когось, щоб заспокоїтися. Але вона не могла. Нічого не могла із цим зробити.
Тоя стиснулася у подушку і завила від безсилля. Їй стало гидко від себе.
— Вибач, Лео, але я не думаю, що це пройде… — вона подивилася на вампірку, — я чудовисько, розумієш? Я більше не можу прикидатися людиною.
Зі зростаючою силою на рингах йшла її людяність.
— Вибач, Лео, але що? — передражнила її вампірка, — твоя людяність не випарувалася по клацанню, дурбецало. Ти така ж м’якосерцева Тоя, яка і була. Я ж тебе добре знаю. Ніхто не зможе тебе так просто змінити.
Вона ласкаво почухала волосся перевертня, щоб та заспокоїлась.
Тоя жалібно заскулила. Їй хотілося нудьгувати, наскільки це можливо. Хоч комусь виплакатися. Ніхто такої розкоші не дозволяв їй довгий час. Так складно прийняти себе і що ти більше не в клітці…
Лео прийняла її, пускаючи ширше в обійми. Від внутрішньої радості, хвіст Тої завиляв. І вона закрила очі, насолоджуючись приємним теплом.
Перевертень так скучила за цим, адже єдине, що вона відчувала було білью, запахом крові та смерті. Очі почали заплющуватися, передчуючи сонливість. Але спати було страшно. Навіть у такій обстановці.
Якщо вона занадто довго спала в клітці, її обливали льодяною водою. Потім били, доки не набридне. Вона не пам’ятає жодного дня, коли змогла б спокійно заплющити очі.
Її вовна встає дибки, коли Лео проводить пальцями по спині. Але майже відразу ж перевертень заспокоюється, видихаючи страх. Дівчина лише масажувала їй спину. Було дивно відчувати щось, окрім болю. Вона така велика, але така ж боязка.
Тоя не хоче думати про те, як її напихали поганью, щоб вона приносила більше грошей. Як її тіло загартувало, а розум божеволів. Тоя не хоче ні про що думати, але ці думки завжди лізли до неї насильно. Так важко здобути спокій.
Думки дівчини ставали все більш заплутаними, коли Лео торкалась її. З одного боку, спогади про тортури, а з іншого - людина, в яку вона була закохана, але поки що не в сміливості зізнатися. Як можна назвати їхні стосунки, коли вони є настільки близькими?
Дідько, Лео, ти зводиш її з розуму. Вона й так гадки не має, що робити з цими почуттями.
В цей же час, Тоя почувалася себе напрочуд комфортніше. Їх прості, но такі милі й ніжні відносини були для неї скарбом. Можливо, що Лео робила це через відчуття провини? Чи тому що любила її? Вона не знала, але хотіла б, щоб це не закінчувалося.
Спогади про тортури виснажили її. Складно було міркувати про що-небудь, коли ти боїшся навіть заснути. Складно усміхатися, складно взагалі жити далі.
Лео була сонцем серед цього похмурого кошмару.
— Г-гей, слухай… Можеш не стискати мене так сильно?
Почувши це, Тоя відразу відсахнулася.
— Ой, вибач, — пробурмотіла дівчина, — я не хотіла…
Вона й не помітила, наскільки сильно поринула у свої думки.
— Все окей, — посміхнулася Лео, — просто не стискай так сильно, добре? А то я не зможу пережити ці обійми.
Наскільки тепер вона не зможе контролювати свою силу?…
— Ну ти чого?! — Запанікувала вампірка. Вона помітила її сльози, що виступили на щоках.
Тоя ковтала їх усі через силу.
— Вибач мене… Я така… Така… — схлипувала вона, — я огидна… Огидне чудовисько. Я не хотіла цього, розумієш? — перевертень скривилася в усмішці, поки сльози виступали на очах, — я не хотіла цієї сили… М-мене зробили такою. Я не хотіла цього… Лео, я…
Лео знов обійняла її, без зайвих слів. А сльози у Тої всі лилися, доки вона не завила від власного горя. Вона билася і кричала, нестримно плачуючи. Вона не хотіла вмирати, їй просто бридко було знаходитися в цьому тілі. Воно було прокляття для неї, кліткою. Чорт забирай, і вона ж була колись людиною?…
Перевертень зітхає, намагаючись заспокоїтися.
Її пазурі смикали футболку Лео.