17.03.648 13:50
Місто «Неарун»
За 8 років до вторгнення.
Спокійне місто, нічого незвичайного, жителі мирно йшли роками витоптаною стежкою, мандрівники у пошуках пригод майже не виходили з гільдії вивчаючи всі деталі завдання, на яких можна було б добре підзаробити. Потім пропивали всі гроші в місцевій таверні.
Діти. Діти мирно розважалися біля саду. Діти бігали забувши про все і всіх. Діти, не слухавши батьків, які говорили поводитися тихіше і не бігати так сильно, все рівно продовжували робити все, що хочуть, адже воно і правильно, вони ще не пробували кров на смак, життя не дізнались. Вони ж всього навсього діти. Діти, діти, діти. Такі життєрадісні, нічого непорозуміющі, безтурботні. Такі… щасливі. Хех… давно цього не відчував. Якого це бути щасливим? Вже забув зовсім. А от вони ні… поки що ні. Поки що не сталося те, що змінить усе.
[Мейсон]{плаче}
[Дід] Ану подиви на нього, кому говорили не бігати? Егм, вставай давай, вистачить із тебе ігор на сьогодні. Додому підемо, справ у мене багато, худобу треба нагодувати, а не з тобою возитися. Ну вставай, вставай, знаєш що не чаклун я, не зможу вилікувати. Перестань уже плакати, подумаєш трохи кров потекла.
Під грубий і трохи заспокійливий тон діда, Мейсон підвівся і вони пішли додому. На вулицях він постійно оглядав, ніби намагався знайти когось. Навіть не намагався, а сподівався серед натовпу побачити знайоме обличчя, обличчя свого друга Лінкольна.
18.03.648 3:15
За 8 років до вторгнення.
Темна глибока ніч. Ліхтарі ледве горять на рештках магії. Всі жителі міста, мандрівники та й загалом те й сторожа давно сплять у своїх ліжках. Місяць начебто знає, що станеться. Він ледве світить, що здається, ніби його взагалі немає.
За одним із будинків з’являється маленьке блакитне коло, яке дуже швидко виросло до розмірів людини. То був портал. Усередині порталу було кілька кіл, що крутяться в різні боки. Чим далі від центру, тим дедалі темніше було видно ці кола. З порталу вийшов чоловік у дуже мокрому жовтому дощовику. На поясі в нього була прикріплена якась книга, вся біла, на сторінках були три кольори: червоний, чорний і синій. Все інше не привертало уваги, звичайний одяг селяненний, ну розвішено було кілька дрібничок на руках і шиї. Він глибоко вдихнув і швидко скинувши з себе плащ сказав:
[???]Коли небудь я все ж таки уб’ю тебе Макс. НЕНАВИЖУ СУКАА
[Лицарь] Хто там кричить, мені спа.. кхм.. працювати заважає?
Від криків прокинулася стража, і незнайомець це зрозумів, він різко провів двома пальцями знизу вгору, і з тієї книги вилетіла синя сторінка, незнайомець продовжив махати пальцями, і сторінка відразу випарувалася, а сам незнайомець зник.
05.18.656
Якесь занедбане і зруйноване село.
2 місяці після початку вторгнення.
[Лєра]Хей, Мейс, в цьому будинку нічого немає, крім… кісток…
[Мейсон] Зрозумів. Лінк, що там у тебе? Є хоч щось?
[Лінкольн] Неа, все пограбовано. Не думаю, що ми тут знайдемо щось корисне.
[Хаос] У мене теж голяк.
[Мейсон] Гаразд, підемо в цілий будинок, темніє вже.
У будинку на околиці села.
Будинок був один з цілими вікнами, дах трохи пошкодився, схоже цей будинок постраждав найменше. Саме в ньому поселилися наші герої. Хаос запалив камін, і сидів дивлячись на нього і потихеньку засинаючи. Лєра давно вже спала на колінах Елдіка, а той у свою чергу сперся на стіну. Лінк обшукував будинок, з надією щось знайти. Мейсон рахував запаси припасів.
[{Думки}Мейсон] Їди вистачить ще на день, може ще 1 порція залишиться. В селі крім хліба, який давно вже не їстівний, більше нічого не знайшли. Що ж робити? Якщо так і далі буде йти ми всі спочинемо вічним сном. З початку вторгнення минуло 2 місяці. У наш світ вторглися демони, монстри і інша різна нечисть яка була заперта 12-ма охоронцями. Звичайно разом з цим у світ знову повернулася магія, набагато сильніша за ті залишки, які були до вторгнення, і почали рости до нині невідомі рослини і дерева, але…
боремося за життя, біжимо від усіх, від усіх цих… цих… ах. Все це варте тої магії? Як це взагалі сталось? Як вони взагалі відкрили її назад? Як вони звільнились? Ну якби не вони я давно здався б. |Мейсон подивився на свою команду|
[Мейсон] Гаразд, я буду чергувати першим. Дивно, що немає монстрів. Досить, Лінк, сам знаєш, що нічого тут немає, лягай спати.
[Лінкольн] Гаразд…
[Мейсон] Хаос, зміниш мене добре? Хаос?
[Лінкольн] Я зміню, він спить давно.
Черед декілька годин.
[Мейсон] Хей, Лінк, вставай. Твоя черга.
[Лінкольн] Мм мм.. встаю, встаю. |позіває|.
[Мейсон] Через дві години розбуди Хаоса, зрозумів?
[Лінкольн] Угу.
Через 20 хвилин.
[{Думки}Лінкольн] Бліїна, чим би зайнятися? Може .. | Лінкольн вийшов на вулиці і вдихнув холодного повітря | Ехх.. На диво тиха нічка, вперше за довгий час. Зазвичай їх натовпи, особливо вночі, а тут… тихо, і вдень ми зустріли лише 4 монстри. Думаю нічого не статися якщо я прогу.. ляюсь.
Лінкольн помітив дивну книгу, яка стояла перед будинком. Вона була повністю біла, а її сторінки трьох кольорів. Відкривши її він побачив, що там написано одне єдине слово.
[Лінкольн] Біжи… Я можу посперечатися, цієї книжки тут не було! І що ще за… біжи?
Він почав озиратися, сам не знаючи навіщо, чи то через страх, що огорнуло його тіло від усього цього, чи через цікавість яка не могла зрозуміти що відбувається. Через кілька секунд, коли він вирішив поставити книгу до інших речей в далі він помітив Демонічного Іфриту. Демон стихії вогню. Він був розміром з одноповерховий сільський будинок, схожий на літаючого кабана з літаючими біля нього вогняними сферами. Він усе ходив, що дуже жадібно і ретельно винюхував, ніби знав що тут є їжа, і цією їжею, їжею були вони. Лінкольн якомога тихіше зайшов у зруйнований будинок де вони ночували.
[Лінкольн] НАРОД! Швидко прокидайтесь! Давай, давайте! |Лінкольн намагався говорити якомога тихіше, попутно збираючи всі ресурси|
[Елдік] ЩОБ МАКСИМІЛІАН ТЕБЕ В ДИТИНСТВІ ПЕРЕКОСИВ! Що трапилося?
[Лінкольн] ЧАСУ НЕМАЄ! Збираєтеся на нас іфрит іде!
Усі почали швидко забирати речі, які були всередині рюкзаків. Вони швидко вийшли надвір і намагалися проскочити повз нього, але трапилося те, чого вони боялися, він їх помітив. Він почав стрімко наближатися до них, його крик різав вуха.
[Лєра] Біжіть .
[Мейсон] Що?
[Лєра] Біжіть. Я все ж таки колишній лицар, я його відволіку, |Лєра дістала свій меч | і дам вам час для втечі.
[Елдік] Ми тебе не кинемо, не дурій і біжи з нами.
Як раптом Лінкольн не втримався і втік, він боявся, боявся смерті, побачити, як помирають його друзі, боявся… боявся побачити, як вмирає Мейсон. Він намагався втекти якомога далеко, хотів сховатися, викопати яму сховатись там і дочекатися ранку. Разом із страхом його болісно душило совість. Душила так сильно, що він уже не міг бігти, його думки були сповнені сорому. Все про що він думав це те, що він просто взяв і підло втік. Він продовжував стояти на місці ще кілька хвилин, все його обличчя було у сльозах. Раптом він почув крик того самого іфриту.
[Лінкольн] Що? Але як?
Лінкольн з усієї сили вперед. Він біг так швидко, що здавалося от отрвуться ноги. Раптом він спіткнувся об камінь.
[{Думки}Лінкольн] Я його не помітив. Не помітив чортів камінь. Камінь… камінь коштував мені гребаного життя, ні, ні, ні, ні, неуважність коштувала мені життя. ГРЬОБАНЕ СУКА ЖИТТЯ. Це все? Я не готовий померти, не тут! Тільки не без нього.
Лінкольн вже був готовий до смертельного удару демона, як раптом з його рюкзака вилетіла та сама книга, вона відкрилася і з неї вирвалися сторінка. Вона почала стискатися і раптом випарувалася. Тим часом Лінкольн не розуміючи, що відбувається прикрив обличчя рукою. Іфрит був готовий пустити свій залп, але потім різко передумав, повільно обернувся і пішов. Лінкольн дивився на це з подивом, він не міг збагнути чому іфрит просто пішов.
[{Думки}Лінкольн] Що? Я… я… помер? Це… було непомітно. Невже я привид? |Лінкольн спробував підняти книжку та рюкзак| та ні, предмети піднімаються.
Може, невидимість? Не думаю… Чому він залишив мене? У будь-якому випадку треба тікати звідси і знайти команду, або принаймні те, що від них залишилося. | Щось дуже тихо ворухнулося в кущах | М? |Декілька секунд Лінкольн з глубоким страхом дивився на ті кущі| Сподіваюся здалось.. буде з мене вже того. |Лінкольн побіг|
10 хвилин тому
Лінкольн втік.
[Лєра] Робіть як Лінк. Тікайте, ато всі ми помремо, і я особисто кожного воскрешу і вб’ю заново.
[Елдік] Ми тебе не покинемо!
[Мейсон] Якщо вмирати так разом, ці 2 місяці були найкращі через вас.
[Хаос] Я мабуть піду. Давайте, бережіть себе таке інше.
І тут Хаос зрозумів, пізно. Вже надто пізно тікати. Він тут перед ними. Сенсу немає, він уб’є всіх. Це кінець. Кінець. Кінець? Іфрит летів не на них, а трохи вліво, туди, куди побіг Лінкольн.
[Елдік] Чого? Як? Навіщо? Чому?
[Мейсон] Лінкольн..
[Лєра]? Що Лінкольн?
[Мейсон] Йому потрібні не ми, а Лінкольн.
[Хаос] Треба його рятувати. Але я йду спати. Я втомився. Тим більше, ми не встигнемо…
[Елдік] Поспиш у наступному житті, треба бігти.
[Лєра] Навіщо?
І тут усі побачили натовп монстрів, які точно були не на нічній прогулянці. Під слова Лєри: «НАРОД, БІЖИМ навіть мені не впоратися з таким натовпом.» Усі втекли у бік Лінкольна.
Тим часом Лінкольн.
[{Думки}Лінкольн] Хмм.. Схоже все ж таки це була невидимість. Але як? Невже через це книжки? Багато питань… Навіть зі словом цим нічого незрозуміло, де воно до речі? | Лінкольн відкрив книгу і не знайшов слова: «Біжи» | Ще дивніше. Стоп, а це що? Цього ж не було! Не було ж? Чи в мене їде дах? | Лінкольн помітив у книзі нові слова: «Місто Безпритульних» |
Лінкольн прибрав книгу в рюкзак і продовжував йти, неподалік він помітив велике біле дерево, довкола якого було дуже багато будинків. Немає непросто будинків, а цілих будинків
[{Думки}Лінкольн]Невже селу пощастило і монстри нічого там не зробили? Хмм… сьогодні якось прохолодніше, ніж звичайно.
Холодний вітерець трохи штовхав Лінкольна вперед. Темний густий ліс, у якому він у результаті виявився тікаючи від демона, був дуже гарним, прекрасне поєднання кольорів, і незвичайна атмосфера створювала особливі незвичайні відчуття. Лінкольн був радий слухати спів птахів, адже це означало, що він не один, у непроглядній темряві, серед прекрасного лісу в центрі якого стояло це велике прекрасне біле дерево, він не один. Не один. Не один… Вдалині він щось помітив. Йому здавалося, що до нього щось наближатися. Ні. Йому не здавалося. Це були Ліна, Мейсон, Елдік та Хаос. Він зрадів, адже з ними все гаразд. Але він не радів довго, бо помітив, від чого вони тікають. Він почав махати їм рукою. У нього з’явилася чудова ідея побігти в те село, і замкнутися в одному з будинків. Надія була на те, що замок працює і там ніхто не живе.
Тим часом.
[Хаос] Я зараз здохну, більше не можу бігти.
[Лєра] Дивіться! Там Лінкольн! Він живий!
Вони добігли до Лінкольна, і після мега коротко пояснення про ціле село де можна сховатися, вони побігли за Лінкольном. Вже в самому селі вони забігли в перший же будинок, вони вже хотіли зачиняти двері і шукати другий вихід, такий як горище або вікно, якщо двері не витримають. Але Мейсон що заходив останнім дещо помітив.
[Мейсон] Народ, мені одному здається, що ці монстри не можуть пройти сюди?
[Елдік] І справді. Наче стіна. Можливо купол невидимий. Потрібно підійти ближче щоб переконатися. Хто готовий ризикнути?
[Лєра] Пішли вже. |Лера потягла за собою Елда і Мейсон, Лінкольн пішов пішов сам за нею|
[Елдік] Мдак… те що вони сюди пройти не можуть це факт | сказав він стоячи прямо перед натовпом монстрів | А ось чи зможемо ми вийти назад?
[Лєра] Ти справді хочеш перевірити це зараз?
[Елдік] Так. Звісно! Чом б і ні.
[Лєра] Якщо в мене якось пошкодиться рука, особисто задушу тебе другою. | Ліна почала сунути руку на другий бік де монстри, не дістали б. Вона сунула і так само легко і швидко висунула руку.|
[Лінкольн] Схоже, ми можемо, а вони ні. Або я найтупіший у світі.
[Мейсон] Ну якщо це зона, в якій можуть перебувати люди, а монстри не можуть увійти. То, як вам ідея зробити базу. Ні… не базу. Місто! Місто де всі зможуть спастись.
[Лєра] Невже біженці знайшли будинок? Ги) МІСТО МОЄ. ВІДРАЗУ КАЖУ
[Елдік] Чому воно твоє? Мейсон взагалі лідер!
[Лєра] Тому що я так сказала!
[Мейсон] Ну так як вам ідея? Хмм… біженці… і назву міста можна зробити.. Місто… Місто..
[Лінколь] безпритульних…?
[Мейсон] Так. ТАК! Це чудова ідея.
[Лєра] Я за. ЮХУУУУУ | прокричала вона сперечившись на Елдіка |
[Елдік] Та не кричи ти так! Ато монстрів ще більше набіжить!
[Лєра] Оооо так! Так а сенс і так не пройдуть, хоч бери і бий мечом! Гигигиги)
[Елдік] Ви ж розумієте, що це початок… початок чогось більшого, чим просто нове життя. Це початок нової історії, яка змінить все!
[Хаос] Ніколи не думав, що погоджусь з тобою.
Лінкольн, не зважаючи на розмови, помітив щось синє в гілках цього величезного білого дерева. Це віддалено було схоже на людину, яка дивилася на них. Побачивши як його помітив Лінкольн, він відразу сховався в гілках дерева.
=========================
Кінець
Автор: ŴēßšTęr
Телеграмм канал: https://t.me/CC4RB0oH
Тт:
Зроблено при підтримці:
Дякую за ідею: https://youtube.com/@bezdomniyelf
93
=========================
#Місто_Безпритульних