Сон ніяк не йде, перед очима біла стеля з зірочками, які тьмяно світяться у темряві. У голові безліч думок, що не можуть щезнути декілька годин. Він чує рівне дихання Чана, що солодко спить закутавшись у ковдру. Мило. Його хлопець такий милий, коли спить. Робить він це не часто, тому будити не хотілось.
Обережно підіймає ковдру, ноги неприємно мерзнуть, коли ступають на підлогу. Фелікс тихо йде до балкона, накинувши на плечі рожевий коцик. Подарунок мами на Різдво, вона так добре його знає.
Холодний вітер огортає шкіру до якої не дістала рожева тканина. Середина весни у Сеулі не така тепла, як в Австралії. Тут багато чого не як у його рідній країні. Погода, їжа, звички, люди — усе інше.
З балкона видно велосипед дочки сусідки, яка їздить на ньому щодня. У Фелікса теж такий був, пам’ятає, як наввипередки зі старшою сестрою їхали до школи. Після уроків заїжджали до маленького магазинчика з солодощами та їли морозиво, через що їхні обличчя були липкими. На обличчі сама з’являється посмішка.
Погляд падає на кільце з бісеру, яке йому подарувала молодша сестричка. Тоді він завалив проміжний тест з математики, сидів плакав у кімнаті, а потім до кімнати залетіла маленька дівчинка. Вдягнула на пальчик кольорове кільце зі словами:»Братику, не плач, наступного разу це кільце принесе тобі удачу й у тебе буде все добре». Фелікс перестав плакати та загріб маленьке чудо в обійми, а потім вони разом дивились My Little Pony.
Він глибоко вдихає нічне повітря, кліпає, щоб зупинити вологу, яка підступає до очей.
— Фелікс?
Хлопець підстрибує на місці, почувши рідний голос.
— Чан? Чому ти не спиш?
— Прокинувся, а тебе немає. Пішов шукати свого мандрівника, — його голос спокійний та хриплий від сну.
Теплі руки лягають на талію, поки Фелікс утикається у груди коханого. У обіймах Чана завжди тепло, навіть, якщо на вулиці стоїть лютий мороз.
— Щось сталось?
Білява макітра рухається у різні сторони на знак незгоди.
— Багато думок, через які не можеш заснути? — перебирає в руках світле волосся.
— Так, їх так багато…
Фелікс підіймає голову та отримує поцілунок у ніс, а потім у губи.
— Розкажеш про що ти думаєш?
— Згадував Австралію, як їздив у школу, що робив там. Про що думав тоді…
— І про що ти тоді думав?
— Ні про що, я просто насолоджувався кожним днем. Мені не подобалася ідея майбутнього та минулого, тому я жив лише теперішнім. Зараз я так не можу, — Чан притискає хлопця ближче.
— Це погано?
— Не знаю? Просто тоді я не думав про правильність чи не правильність своїх рішень. Що сталося, то сталося.
— Думаєш ти зробив щось неправильне і жалкуєш про це?
— Можливо? — він тяжко вдихає та видихає. — Я не впевнений, але я залишив усе там. Зробив це так різко, нікого не попередив, просто чкурнув у іншу країну. Бо у мене була мрія, шлях по якому я хотів би піти.
— Але ти потім вибачився і твої рідні прийняли твій вибір, то що саме тебе хвилює?
— Можливо це не мій шлях? Можливо я все-таки звернув не туди та моє місце не тут?
Чан вдивляється у сумні карі очі, через які серце стискається. Кладе руку на щоку з безліччю маленьких зірочок до якої, наче кіт, ластиться Фелікс.
— А я думаю, що ти зробив усе правильно і твоє місце тут. Навіть, якщо ти у кризі, це не значить, що танці це не твоє. Знаєш, коли я бачу тебе на роботі з учнями, то ти так яскраво світишся. Твої учні, наче поглинають цю позитивну енергію і починають світитися разом з тобою. Ти даруєш людям сили для того, щоб йти далі. Показуєш як це, насолоджуватися тим, що робиш. Я думаю, що ти неймовірний.
— Я думаю теж саме про тебе.
Хлопець ніяково посміхається, намагається сховати рожеві щоки. Відчуває м’які губи, що обережно, майже невагомо, торкається його. Забуває про все на світі, коли Чан цілує його так, наче він найдорожчий скарб, який ні якому разу не можна пошкодити. Хочеться розчинитися у його коханні, залишитися тут назавжди.
— У мене є ідея. Один мій знайомий організовує танцювальний конкурс. Потрібно поставити оригінальну програму на тему, яку обере журі. Як тобі такий челлендж?
— Звучить цікаво, я ніколи не брав участь у чомусь такому. Я спробую, дякую, — Фелікс залишає поцілунок на щоці.
— Впевнений у тебе вийде, щось дуже гарне. Не хочеш отримати натхнення від пейзажу Ярри? — Чан яскраво посміхається, коли бачить здивування на коханому обличчі.
— Ти хочеш поїхати в Австралію?!
— А чому ні? Вранці купимо квитки та можемо летіти, коли захочеш. Це не проблема. Тим паче мені потрібно поговорити з твоїми батьками, тож що думаєш?
— Звісно я хочу! Тільки на що тобі розмовляти з моїми батьками? — Фелікс кидає на хлопця підозрілий погляд.
— Приїдеш дізнаєшся, — тицяю по носу. — А тепер пішли спати, мені такий гарний сон снився…
— Заспіваєш мені?
— Звісно, пішли грітися.
Вони залишають холодний балкон, змінивши його теплим ліжком. Тихий спів розливається кімнатою, поки Фелікс не провалюється у сон. Чан цілує хлопця у скроню та закриває очі.