Клятий лист, котрий було приколото ножем до каміна. Клятий професор математики, що був автором цього самого, ненависного листа.
Геніальний мозок зайнятий лише єдиною думкою. Перед поглядом, як у яву, з’являється той текст. Хотілося, зробити, щоб він нарешті зник з очей геть, і перестав турбувати його. Щоб Голмс, знову зміг взятися за нерозкриті справи Скотланд-Ярду, і знову втерши їм ніс, додав те, як усі були сліпі. Навряд чи це було б зараз можливо, виходячи з його стану, і всього, що сталося.
«Шановний Шерлоку Голмсе, спершу дозволь висловити подяку, за те що ти прийшов…» – Знову замиготів каліграфічний почерк, після чого детектив жмуриться. Він, здається пам’ятав лист напам’ять, – «… Гадки не маю чому, але ти став для мене, немовби давній друг. Ось чому я вибрав саме тебе – чому в останню мить це маєш бути ти. Якщо можливе переродження в іншому світі, сподіваюся там ми будемо друзями.»
Шерлок мучив смичком нещасну скрипку вже мало не кілька годин поспіль, при всьому тому, що вираз його обличчя був не читаним для оточення, і для його товариша, в тому числі. Потім він припиняв гру. Доктор Ватсон у своїй кімнаті міг нарешті зітхнути з полегшенням, але невгамовний друг незабаром починав знову. Інструмент жалібно вив, передаючи всі почуття свого власника мелодією, та досить драматичною. Здавалося б, прямо знущання, що над слухом співмешканців, що над самою скрипкою, з якої було витягнуто весь смуток і муку, що цілком можливо було б витягти.
Джон розумів його – втрата близької людини. Хоча для Шерлока, Моріарті був не просто близьким, він був особливим. Видно, як і їхній зв’язок. І лікар лізти не став у душу найбільшого детектива, даючи йому спокій, наодинці зі своїми думками. Але хіба це було найкращим рішенням?
Що краще? Так, чи, щоб той знову почав палити по стінах з револьвера? – міркував Ватсон.
Молодший Голмс відвертав свою увагу, як тільки це було можливо, за допомогою гри на інструменті. А музика, на той час, чи не безпосередньо віддзеркалювала його стан.
Всіляко вводив себе в обману, що Вільям, мабуть, живий, заспокоюючи себе примарною надією. І якщо це дійсно так, він зробить все, щоб знайти його. Почне знову шукати зачіпки, будуючи неймовірні теорії. І якщо той живий, Шерлок доведе це.
Знесилено розтискає тонкі пальці, на яких за довгу гру виявлялися мозолі. Смичок геть-чисто випадає з рук. Скрипку залишають біля крісла, а сам детектив сідає на ньому, у звичній манері, складаючи пальці будиночком, і прикриває очі, бажаючи забути про те, що відбувається як про нічний жах, видихаючи, у спробі аналізувати ситуацію.
Він не встиг там на мосту. Голмс дивом зміг вижити. Звичайно, його потріпало, але це не завадило через час лікування стати знову на ноги. А ось Моріарті… Детектив зміг тільки побачити момент, як тіло друга огортає дим, приймаючи у свої обійми, де він і криється. Розглянути щось далі не було можливим, через той самий щільний дим і полум’я. А після зіткнення з водою все загалом йде в небуття.
І добре, якби усе закінчилося мукою скрипки.
Зітхнувши, той різким рухом загортає рукав кіпяно-білої сорочки.
Тільки зараз до затуманеного розуму доходить те, що відбувається. Доходить, те, що Голмс знову зривається на речовинах, спихаючи все на неможливість мислити, думаючи, мовля, вживання лише прискорить процес, нічого більше. І так само доходить те, що незабаром наркотик вже розтікається по венах. Хватка знову слабшає, з пальців випадає шприц, глухо стукнувшись об підлогу. Цей стукіт відгукнувся відлунням, писком у вухах і реальністю, що йде з-під ніг. Вона починала плисти в його очах, та й картинка не хотіла фокусуватися.
Шерлок опускає голову вниз, зариваючись пальцями собі у волосся, було розтріпавши його, від чого вони надають йому недбалого вигляду. А їх власник відмовляється міркувати раціонально.
- Вільям, чорт тебе забирай. - трохи хриплуватий голос на межі чутності.
Знову вводить власне я в ілюзію. Обманює себе.
Не дуже й хотів він розслабитися, щоб почати мислити здорово і будувати версії, як би друг міг вийти сухим з води. Ні. Все це лише виправдання, Шерлок і сам не вірив у них. Хотів тільки побачити його, знову зустрівшись з червоним і хижим поглядом. Тільки в їхню останню зустріч він таким не здавався. Цілковито. Таким він був у кримінального лорда, не в Ліама.
Навислу тишу раптово пронизує звуком, слово розрубавши її одночасно. Але це був уже не дзвін у вухах. Дихання помітно почастішало.
- Ти прекрасний у власній трагедії, Шерлі. - такий знайомий і оксамитовий голос, що змушує Голмса хапатися за повітря, як риба на суші, від несподіванки, змусивши знову підійняти голову. - Але, ти знав би, наскільки боляче спостерігати за цією трагічністю.
Вільям в одну мить охоплює його зап’ястя, оглянувши гематому, що розпливається, після необачно веденого у вену наркотику, тільки похитавши на це головою.
Так, бажаний ефект від речовини, як детектив і хотів, нехай знав, що якщо й далі зловживати подібним ефектом, то в кінці це зведе його з розуму. Але без математика він так само не міг. Особливо, знаючи, що міг врятувати його, чи піти разом із ним. Міг, але не зумів.
Серце здавалося, пропустило удар. Вільям присів перед ним, його обличчя абсолютно без пристрасне. А в тих самих очах, навряд чи можна помітити жаль. Але Шерлок міг побачити навіть у подібному стані. У втішному жесті холодні руки торкаються плечей детектива, ледве стискаючи їх. Другому важко сказати, допомогло це, або навпаки, ця рана стала кровоточити.
- Ліам, - він збентежений, і в спробі знайти якісь слова, знаючи, що співрозмовнику вони не потрібні.
Душу рве на частини вивертаючи її назовні, варто знову перевести погляд навпроти себе.
- Досить, Шерлок, мовчи. – той трохи підвівся.
На губах Моріарті ковзнула болісна усмішка, але вона скороминуща і гаситься коротким поцілунком у лоб Голмса, паралельно торкнувшись розпатланого чорнильного волосся, заправляючи неслухняну пасму за вухо. Цей дотик був мало не ніжним.
А сині, потьмянілі очі порожньо спрямовані в його бік, округлившись на цей жест. Їхній володар і не міг нічого сказати. Не міг видавити із себе жодного слова. Навіть не намагався стримувати емоції, вивертаючи свою трагедію назовні, показуючи її всю красу Моріарті.
Щось усередині детектива тріснуло, надламавши його самоконтроль. Хотілося начхати на все. Шерлок піддається пориву, укладаючи кримінального лорда в обійми, поки той і слова не встигає вимовити. І Вільям правий, словам не місце. Сфокусувати погляд не вдавалося й досі. Голмс прикушує свої губи, мовчки притискаючи Моріарті, поки він міг це дозволити.
Нині він зникне. Він зараз пропаде, і на цьому все скінчиться. Я не вберіг його, хоч і обіцяв! - на задвірках розуму вторили думки.
Шерлок не хоче. Шерлок боїться. По всякому підтискає, силою кусає власні губи, відчувши як на віях, що майже не помітно тремтять, з’являлися… сльози? А також він відчував тонкі руки Вільяма, що обіймають за плечі.
Міраж не відразу, проте розчиниться в повітрі, подібно до нікотинового диму, від чого точно доведеться довго приходити до тями.
Пальці міцно намагаються вхопитися за чужий піджак, коли образ математика починає вислизати від нього. Голмс тяжко видихнув, явно не бажаючи розмикати пальці.
Чому ж так? Ні-ні-ні, Ліам!
Ще кілька миттєвостей і його силует лише менш помітний, а потім і зовсім зникає.
Голову, здається, тільки сильніше закрутило. Тоді очі тільки більше залилися сльозами, а з горла зривається крик, що точно змусить Джона здригнутися, і без метушні кинутися до товариша. А пані Гадсон, очевидно, страшно злякається цього звуку, що пішов замість задушливої, сумної мелодії скрипки.
Скоріше й не сльози, а щира істерика, і навіть стримувати її сил абсолютно не було. І бажання, мабуть так само. Подібне, для молодшого Голмса схоже на нонсенс. Будь-хто знав його, сказав би, що в такому стані його ще не бачив. Зараз той тільки розпластався у своєму кріслі, ховаючи почервонілі очі руками, паралельно чуючи квапливі кроки сходами, очевидно, у напрямку до вітальні. Поки його груди, щоразу швидко здіймалися від збитого дихання, Шерлок уже встиг пошкодувати про вчинене.
Він так і не зміг його піймати. Знову не зміг.