Що є живопис?
Скорочення простору до товщини шару олійної фарби на полотнищі? Ремесло, що вимагає довгих років навчання й неймовірної майстерності, чи погляд творця, вміло перенесений на це полотно? А може, щось інше, не підвладне осмисленню?
Саске віз із собою кілька картин для вілли Попполано в Треббіо, які ті замовили ще кілька років тому.
Однією з них він особливо пишався — тією, на якій Аполлон оплакував смерть Гіацинта й був напрочуд схожий із Наруто, яким Саске його пам’ятав. Орочимару до смерті ненавидів цю картину, презирливо пирхаючи, коли бачив її, та обіцяючи Учіха ганьбу та звинувачення церквою в содомії.
Саске хвилювало, лише, що картину незабаром доведеться віддати.
Флоренція зустрічала його ранковою вогкістю після весняної зливи. Вітри лютували, і Саске марно намагався натягнути вузькі манжети на змерзлі руки, лаючи французьку моду, як міг. Який сенс від усіх цих неоціненних тканин, якщо він змушений мерзнути наприкінці весни?
Місто було таке ж, як він пам’ятав. Ті ж вузькі вулиці з бруківкою, здається, не зміняться й за три сотні років. Саске крокував ними, розглядаючи перехожих, і намагався вичепити поглядом хоч одне знайоме обличчя. Але ті, що зустрічалися, не вартували й секунди уваги.
Минуло понад чотири роки. Душа повнилась ностальгією. Подумав: може, так і приходить старість, а потім вирішив не обманювати сам себе.
Серед випадкових перехожих, у сотні зустрітих облич, виглядав, лиш одне.
Знав, що Наруто марно шукав його перші роки. А потім, мабуть, поринув у роботу. А може, забув… Саске боявся, що варто їм зустрітись, всі здобутки підуть собаці під хвіст.
Він не випадково опинився тут саме в цей час. Картини було закінчено близько пів року тому, але він відкладав, скільки міг, знаючи, що Наруто завершує статую. Чутки про неї доходили аж до Франції.
«Воістину, велична!», — говорили ті, кому пощастило побачити. Та потім зневажливо пирхали, говорячи про пропорційне марнославство її майстра — Наруто домагався місця перед самим Палаццо делла Синьйорія, де досі стояла Юдіф.
Суперечки велися із самої зими, аж довелося збирати комісію. Багато хто сперечався, але Узумакі б не був собою, поступися він, хоч дюймом від задуманого для скульптури місця.
За ці роки він встиг нажити чимало ворогів, що копалися в його таємницях. Орочімару переказував чутки, які рясніли фактами про коханця з якого Наруто витесав статую. І Саске реготав, слухаючи байки, кожна з яких була далека від правди.
Впоравшись з усіма справами, він безцільно тинявся містом, довгий час обминаючи площу Синьйорії стороною.
Статую мали явити місту опівдні, хоча всі городяни й бачили, як її тягнуть кілька днів до місця, накриту темним рядном. Однією з ночей вона, навіть, зазнала нападок людей, які прийняли її за символ республіки.
Саске не вийшов на площу до натовпу, обравши причаїтися в темряві арки, наче злодій.
Дивився на Наруто, що пожинає славу, як зриває з гіганта темну тканину, а з натовпу — оплески. Виснажений, він торкався велетенських ніг свого кращого витвору, сяяв задоволеною усмішкою й дещицею полегшення.
Саске дивився на статую, наче у дзеркало, і був радий, що залишився в тіні.
Ізраїльський цар дивився місто, як переможець. Величний, досконалий у своїй наготі. Учиха знав, що з івриту його ім’я означає «коханий» і він, справді, виглядав ніби витесаний не з мармуру — із любові.
Вельможі та духовенство обступили його, ніби в бажанні вклонитися язичницькому божку, і Саске нічого не чув, крім захоплених вигуків.
— Він чудовий, — сказав хтось зі знайомих Наруто, коли натовп, нарешті, порідшав, — наче живий… разюче! Зізнатись, найкраще з того, що ти робив.
— Сподіваюся, не останнє, — ледь чутно сказав Наруто, Саске, навіть, здалося, що він сам це вигадав.
— Візьмеш черговий мармур і вивільниш із нього витвір, як завжди…
— Досить! Ти кажеш, ніби це просто — розгледіти в брилі справжнє обличчя! Я шукав його, як живого… Ні, бо знав його — його погляд і тіло. Я дивився на цей каррарський мармур і заздалегідь знав… чекав на нього й дочекався. Я хотів слави, але увічнив кохання. Висік своє серце з каменю. І що мені лишилося? Я порожній.
Співрозмовник мовчав, розгубивши всі доводи. Наруто, виговорившись, дивився кудись у темряву неба — на мить його розсік спалах зірки, що впала.
Учіха не знайшов слів. Безшумно і спішно щез у пітьмі вулиці, відчуваючи себе вже не злодієм — вбивцею.