***
Великий день! Його мама чекала цього тридцять три роки! Нарешті Віронік виходить заміж!
***
Сам Нік не відчуває такого ажіотажу з приводу одруження. Їхні стосунки з Алексом закрутилися швидко, міцно і безповоротно, бути разом — уже щастя, а решта — радше просто формальність. Після «вирішального» дня, коли Віронік погодився стати супутником життя, вони і з’їхалися. Для чоловіків це було природним кроком, сейлзмен просто перебрався в «замок» свого клієнта, а ось для мами Ніка — це стало шоком. Любий єдиний син за мить зник з батьківського гнізда. Рідні не приховували побоювання, хвилювання, адже до фатального дня ніхто не чув і не припускав, що Віронік з кимось зустрічається, або хоча б кимось захоплений, а тут: ночувати не з’явився, а потім уранці прийшов зі своїм альфою знайомити та речі збирати. Тільки батько не обурювався — мудра людина!
***
Два роки пролетіли непомітно… Та нічого подібного! Ці два роки були більш насиченими, ніж усе попереднє життя Віроніка. Довелося пройти через багато знайомств: важливих знайомств – батьки, родичі, друзі; та менш цікавих — ділові партнери, клієнти, просто важливі люди. Нік став відомим за один день: «Алекс Захаруліс тепер має пару!», «Хто зміг привернути увагу холостяка номер один?», «Хто ж Ви, Віронік Тиц?», і багато подібного. Було важко. Але він знав, на що йшов. Будь-які стосунки вимагають зусиль обох сторін. А у нього була найкраща у світі підтримка — улюблений клієнт!
Сьогодні збір урожаю після багатьох труднощів і витрачених сил — Нік став офіційно членом сім’ї Захаруліс. Тільки тепер він зрозумів, весілля — це робота для новоспеченого подружжя! Потрібно посміхатися, всіх вітати, кожному приділити увагу та висловити подяку за те, що з’явилися у такий важливий день — суцільні походи від одного столика до іншого. Гостей так багато і це так втомлює. Проте, серед натовпу незнайомців Алекс показав на найкращого друга Віроніка — Фотіса:
— Іди! — а потім, натякаючи на групу запрошених біля них, пошепки додав. — З цими я сам розберуся, відпочинь трохи!
— Спасибі, — лише по губах можна було прочитати цю відповідь.
Віронік з великим задоволенням підійшов до свого шафера:
— Як же я втомився!
— Дорогенький, ще не вечір! — Фотіс, напевно, насолоджувався сьогоднішнім святом.
— Звідки в тобі стільки сил?
— Я достатньо сплю ночами! — от же вредний! Вульгарний! — Вибач…
Нік уже хотів здивуватися вибаченням друга за жарт, але ж ні, все нормально, той просто прийняв дзвінок.
— Софі? Як пройшло? Молодець! Можете відпочивати із Джорджем!
— То була Софі Яннос?
— Так, а що?
— Ти з нею на ти!
— Так, а ти ж що? Досі до її тата з особливою повагою звертаєшся?
— Звичайно!
— А я б на твоєму місці й з таким статусом…
— Добре, що ти не на моєму місці! До речі, а чому ти зовсім один? Де рідні… Давид?
— Дякую, звичайно, але нагадай, навіщо ти моїх то запросив? Не тільки батьків, а навіть бабусю!
— Вони чудові люди й завжди до мене добре ставилися… — піднята брова друга змусила Ніка замовкнути.
— Отже?
— Боже! Я вже навіть про однокурсників та їхніх батьків думав! — правда він одразу відкинув цю дурну думку.
— Для чого?
— Для масовки! Ти уявляєш пропорційну різницю у кількості запрошених? Моїм батькам не було б з ким і поговорити, якби твої відмовилися з’явитися.
— Божевільний? Та мама з бабусею і при смерті з’явилися б на ці світські збори! Тебе так хвилює кількість запрошених із твоєї сторони? А Алекс що сказав?
— Не те щоб, хвилює, і Алекс каже не забивати собі голову дурницями, але це… псує картинку для публіки, і в новинах, я впевнений, точно зроблять на цьому акцент!
— То дай журналюгам кісточку трохи більше і нехай її обсмоктують до посиніння! Хочеш, я нап’юся та почну стриптиз на столі танцювати?
— Благаю, тільки не це! І я не думаю, що Давид це оцінить. До речі, як у вас із ним?
— Ну… просто чудово!
— … — ця “багатослівність” Фотіса, змусила насторожитися.
— Що?
— Нічого, я просто бажаю тобі щастя!
— Думаю, ти вже досить відпочив від усіх цих шишок, тепер повертайся до чоловіка і звикай до вищого суспільства! І… Вітаю з весіллям! Ти сьогодні казково виглядаєш! — багатьом було відомо, що для Фотіса Спірта, щастя друга було так само важливе, як власне.
Віронік тепло посміхнувся та приєднався до Алекса.
***
— Думаю, ми сьогодні чудово з усім впоралися, — Нік розвалився зіркою на їхньому ліжку.
— Я в цьому і не сумнівався! — Захаруліс нахилився і почав повільно знімати метелика та розстібати ґудзики сорочки Віроніка.
— Я й сам можу, — хоча він зовсім не проти.
— І в цьому я теж не сумніваюся! — хижа усмішка і легкий укус у мочку вуха.
— Ти взагалі сьогодні не втомився?
— Втомився! Але дрімати у свою першу шлюбну ніч не збираюся! А ти? — запитання Алекс поставив лише для галочки, адже не дочекавшись відповіді, продовжив роздягати Ніка.
— У нас вранці літак! — Веронік ніколи не лежав колодкою і зараз не збирався. Роздягали вони один одного наввипередки.
— Вранці! — слова звучали упереміж з ніжними поцілунками.
— Ти ж і в медовий місяць мені не потуратимеш? — два тижні відпочинку, що мають розпочатися завтра, явно не будуть легкими.
— Який же ти кмітливий у мене!
— Зачекай, — коли вони залишилися лише в боксерах, Нік відсторонився від чоловіка витягнутою рукою. — Спочатку закінчимо з весільними справами.
— … — Алекс застиг збентежено.
— У мене є два подарунки!
— Ми маємо обмінятися подарунками?
— Ні, ні… ти й так їх часто робиш. Це… — Ніку було важко пояснити своє бажання, він теж хотів щось подарувати коханій людині, і не звичайну дрібничку, як знак уваги, такими вони часто обмінювалися, а щось значуще, дороге. Проблема в тому, що важко здивувати мільярдера будь-яким подарунком. Віроніку пощастило, тепер їх у нього навіть два підхожих! Відкривши верхню шухляду тумбочки зі своєї сторони ліжка, він простягнув білу коробочку чоловікові. — Це тобі!
Алекс сів по-турецьки на ліжку, взяв коробочку, повільно розв’язав бант, завмер на секунду, кинув швидкий погляд на Ніка, а потім зняв кришечку. Ключі, це були ключі від автомобіля – BAGANI. Захаруліс знову глянув на Віроніка.
— Ти подарував мені червоний, я дарую тобі такий же темно-синій! — ще два роки тому, Захаруліс подарував йому той самий «пам’ятний» BAGANI 28-го. Було багато суперечок, обговорень, але тепер і Нік зміг зробити відповідний рівноцінний подарунок. Не дарма ж він збирав гроші так довго, а з таким чоловіком, чого вже лукавити, голодувати він точно не буде, можна і спустити всі свої заощадження.
Головний клієнт його життя поклав подарунок на ліжко і міцно обійняв.
— Дякую! — шепіт пролунав біля вуха Ніка. Було видно, що Алекс щасливий. І Віронік, чудово розумів причину. Вона полягала не в вартості подарунка, подібні цінні речі Захарулісу дарували часто — це був перший подарунок від його законного чоловіка! Це подарунок продуманий і з особливим значенням!
— Прошу любити і шанувати, тепер твій чоловік бідний, як церковна миша! — Віронік награно розвів руки.
— Відсьогодні мій чоловік один із найбагатших людей світу! — сміх щастя звучав у їхній спальні. Алекс поцілував коханого, той відповів… і пішло-поїхало.
Міцні обійми, пристрасні поцілунки, вульгарне плескання, благання припинити, в яких не було ні грама правдивості. Імена звучали хрипко і так млосно. Шлюбна ніч майже закінчилася, сонце майже зійшло, вони майже заснули, але тут Захаруліс згадав:
— Нік, а другий подарунок? — Алекс легенько штовхнув.
— Процес запущений ще місяць тому, … — сонний голос, ледь розплющені очі й задоволена лукава посмішка красувалася на обличчі Віроніка.
— … — Алекс, мабуть, подумав, що Нік займається покупкою ще одного авто, бо виглядав не дуже збентеженим, ну, до продовження фрази.
— … залишилося ще вісім почекати! Цукерочка моя солодка!
***
Кінець? Ні, лише початок!
~~~
«Віра» — перша робота циклу «Райдужна епоха», також раджу й наступну: «Вибір».
Дана робота є учасником акції #продублюй_будь_ласка, посилання можна знайти в описі до роботи.