Жовтень. Шість років і дев‘ять місяців з моменту релізу Corruption.
Одна з небагатьох констант у його стосунках з Дазаєм з моменту їхнього знайомства — у нього завжди виходить довести Чуї, що його переконання помилкові.
Наприклад, Чуя думав, що після всього, що трапилося у серпні, він не може бути ще злішим на Дазая, що його гнів досяг максимуму.
Потім він, дідько, бачить, що Дазай сказав про його музичний пік. І виявляється, що його гнів насправді має набагато більший обм‘єм, ніж він припускав спочатку. Чуя чесно думає, що міг би його вбити. Або принаймні покалічити.
Він не знає, як писати справжню і правдиву музику? Це було майже смішно в болючому сенсі, коли ці слова сказані людиною, яка ніколи не вкладала ні унції щирих людських емоцій в жодну пісню, над якою коли-небудь працювала.
Більшу частину часу Чуї не подобалося, як слава змінила відношення інших співробітників PMR до нього. Він ненавидів перехід з невимушеного сміху і розмов з кожним, коли йому було шістнадцять, до людей, що почали поводити себе по-іншому. Слава — це дивно, і реакція людей на неї дивна. Вона діє, як щит, змушуючи їх переходити на короткі розмови і непотрібні компліменти, коли він хоче просто поговорити з ними. Зазвичай Чуя докладає зусиль, щоб зламати цей щіт. Він звертається до всіх по імені, питає людей про їх поточні проекти, намагаючись нагадати, що він нічим не кращий за них.
Сьогодні Чуя вдячний, що ніхто не наважується заговорити з ним, коли він швидким шагом прямує до офісу Морі. Люди, яких він зустрів на шляху, подивившись на його вираз обличчя, миттєво відходили в сторону. Чоловік, який збирався скористатися тим самим ліфтом, що і він, вчасно забув щось у своєму офісі і майже вилетів із замкнутого простору.
Це викликає усмішку на його обличчі, хоча він не відчуває радості взагалі. Чуя спирається на задню стінку ліфта, коли той піднімається на верхній поверх, стискаючи й розтискаючи кулаки від нетерпіння. Він майже жорстоко відштовхується від поверхні, коли в місці призначення відкриваються двері.
Чуя без вагань заходить прямо в офіс Морі, не обтяжуючи себе стуком. Він відчиняє двері в, на щастя, пусту кімнату, за виключенням Морі, що сидить за своїм столом. Він, здається, взагалі не здивований побачити його. Посмішка, що вказує на те, що він все знає, вже на його обличчі.
— У мене було відчуття, що я побачу тебе сьогодні зранку, тож залишив вільне місце у своєму розкладі, — каже Морі, закриваючи папку, що лежала біля нього. Він жестом запрошує Чую підійти поближче.
Чуя перетинає кімнату, щоб стати перед столом Морі, занадто напружений, щоб сісти. Він знаходить сили у собі, щоб зробити глибокий вдих. Морі не заслуговує на те, щоб Чуя випускав свої емоції на ньому. Особливо не тоді, коли йому треба щось від нього.
— Я розумію твою реакцію, Чує, — починає Морі. Він використовує свій терплячий і втішний тон. — Але хоча ваш спалах минулого разу можна було врятувати, PMR не може дозволити вам з Дазаєм кидатися один одного в пресі. Це не буде добре ні для нас, ні для Audio Detective Agency. Воно буде тільки набирати обертів і ставати ще більш запущеним. Тож тобі доведеться бути зрілим і відпустити це.
— Я не мав наміру відповідати, — каже Чуя. Він дозволяє Морі прочитати свою лекцію, хоча було важко не переривати. Чуя може й ладить з Морі краще, ніж будь-хто у Port Mafia Records, але навіть йому не вибачать такої неповаги. — Насправді в мене інша стратегія у голові.
— Не мав наміру? — Морі піднімає брову. Чуя ніколи точно не може сказати, чи щиро той здивований, але зараз здається, що так. — І що в тебе в голові?
— Дві речі, — каже Чуя. Він широко всміхається, нарешті відчуваючи щось відмінне від гніву — передчуття, — Але мені знадобиться ваша допомога з першою.
— Послухаймо, — каже Морі, всміхаючись так само широко.
Середина липня. Шість місяців до релізу Corruption.
Через декілька тижнів після повернення з турне Дазай помічає за собою, що проводить все більше часу у маленькому (або, можливо, це було підходящим розміром для когось такого мініатюрного) гуртожитку Чуї. Чуя живе в одному з гуртожитків PMR, що розміщено в будівлі неподалік від головного офісу. Дазай відмовляється жити так близько від роботи і залишається у дорогій квартирі трохи далі на північ, що пояснює Морі тим, що так краще для його творчого процесу.
Повертатися сюди після робочого дня стає майже автоматичним. Замість повороту направо до хати, він повертає наліво до потворної будівлі гуртожитку і починає підніматися сходами на третій поверх. Дазай не мав шансу дратувати Чую стільки, скільки він хотів, протягом дня, тож йому треба це зробити у вільний час. Чуя почав носити дійсно огидний капелюх, і Дазай навіть не мав можливості використати жарти, що в нього були для глузування.
Здається, щось трохи… не так з Чуєю останнім часом. Він не був в офісі у половині випадків, коли Дазай ходив шукати його. Він також не працює з Койо. Між ними двома була якась дистанція з тих пір, як Чуя випередив її у Північній Кореї (за що Дазай не відчуває провини). Він тижнями намагався отримати відповідь від Чуї, але той відмовчувався. Він також не зміг нічого дізнатися, шукаючи інформацію серед PMR. Але щось змінилось з моменту повернення з турне.
Це одна з речей, що не є очевидною, коли вперше зустрічаєш Чую. Він здається доволі відкритою людиною, яка виражає більшість своїх емоцій і не боїться висловлювати свої думки, якими б дурними вони не були. Але що ближчим Дазай стає до нього, то більше він помічає, що Чуя стає надзвичайно обережним, коли йдеться про певні речі.
Дазай думав, що знає Чую досить добре до того, як вони поїхали в турне, і вважав його запальним, але передбачуваним підлітком, котрий просто надзвичайно добре співає. Потім він прокинувся на човні, побачивши, як Чуя крутиться на ліжку уві сні і ледь чутно скиглить. Це потрясло Дазая більше, ніж йому хотілося б, а потім Чуя поводив так, ніби не було нічого.
Виявляється, Чуя майже настільки ж обдарований у зберіганні таємниць, наскільки у співі. Дазай шукав довше, ніж він хотів визнавати, причину, чому Чуя міг мати кошмари, але він нічого не зміг придумати. Насправді життя Чуї перед грою у The Sheep було великим порожнім простором. Дазай помітив, що він входив і виходив із системи прийомної сім‘ї, коли читав дос‘є Морі на нього під час вербування, але в нього не виникло бажання шукати більше інформації. Він розглядав рудоволосого як роботу — більш цікаву роботу, ніж зазвичай, — але не варту такої великої кількості зусиль.
Зараз після життя з Чуєю протягом тих тижнів, що вони були в турне, він побачив, як сильно прорахувався.
Дазай досягає квартири Чуї у кінці коридору на третьому поверсі. Він дістає копію ключа, яку зробив після того, як вкрав ключ Чуї (так набагато швидше, ніж чекати, поки твоя собака підійде до дверей). Він відкриває двері й збирається покликати Чую, коли чує звук фортепіано, що доноситься з музичної кімнати Чуї.
Він закриває рот і йде на звук, закриваючи двері позаду себе. Квартира Чуї у гуртожитку починається з маленьких суміщених кухні і вітальні. Потім ванна кімната, спальня і музична кімната. Музична кімната, ймовірно, була призначена для того, щоб бути спальнею, але Чуя обрав рояль замість великого ліжка і спить у тому, що можна назвати великим чуланом.
Вся квартира заповнена речами Чуї. Майже на кожній горизонтальній поверхні лежать ноти, компакт-диски і записи пісень. Кухня завалена порожніми чашками і дорогим чайним сервізом, що був таким самим, як у Койо в кабінеті. Дазаю треба переступити через взуття і куртки, щоб дістатися до коридору.
Це був різкий контраст з охайною і простою квартирою Дазая. За той час, коли він тут жив, Чуя зумів наповнити свою оселю непотребом більше, ніж Дазаю вдалося за рік.
Дазай здивований, що Чуя працює над музикою вдома. Зазвичай він любить писати і грати у PMR, бо йому подобається бути оточеним іншими, щоб отримувати зворотній зв‘язок. Ізолюватися не є схожим на нього, це радше в стилі Дазая.
Йому також цікаво, над чим може працювати Чуя. Зараз, коли вони з Койо розійшлися в думках, посварившись, вона не дає йому роботи. Можливо, Хіроцу дав йому щось, бо старий, здається, теж потрапив під чари Чуї під час турне. Це б пояснило б, де він пропадав. Хіроцу часто переміщується, але, як правило, працює біля студій звукозапису подалі від офісів Койо або Дазая. Але у такому разі Чуя міг би просто розказати про це, тож ця деталь робить вищезгаданий варіант менш вірогідним. Якщо тільки він не ховається для того, щоб подратувати Дазая (насправді це здається ближчим до правди).
Він виглядає з-за кута, щоб побачити Чую, що сидить спиною до нього. Його одяг домашній, тож, напевно, він не заходив сьогодні в офіс. Хоча він все ще в своєму потворному капелюсі. Це дивно виглядає зі спортивними шортами і світшотом. Дазай здивований, що він без свого звичайного чокера.
Чуя зосереджений на пісні, яку грає, тож, ймовірно, він навіть не помітив прихід Дазая. Чуя стає таким, коли настільки занурюється в музику, що світ навколо пропадає для нього. Дазай не може дочекатися, щоб налякати його.
Чуя грає пісню, яку Дазай ніколи не чув до цього. Аранжування для фортепіано не в його типовому стилі. Чуя любить грати з продуманою витонченістю та плавністю. Він перебирає пальцями клавіші з тою майстерністю, яка дозволяє відчути ті емоції, які Чуя вкладає в музику.
Зараз взагалі все не так. Він б‘є по клавішах майже злісно, граючи більш потужно та жорстко. Мелодія тяжка також, складний потік нот, який змушує Дазая автоматично зупинитися, аби послухати більш уважно.
— A god of calamity, — співає Чуя. Його голос відповідає фортепіано, сильний і вольовий. — Everything you touch, you destroy, — він не помічає Дазая взагалі, занадто занурений у пісню, — Nothing will escape you. Arahabaki, Arahabaki, Arahabaki , — голос Чуї посилюється, коли він повторює ім’я. І звук фортепіано також. Останній раз він співає найгучніше, у той час як фортепіанна музика зупиняється.
Він зупиняється на мить, перш ніж почати грати знову. Тепер ноти стали набагато спокійнішими, різко контрастуючи з попередніми. Голос Чуї теж легкий, коли він знову співає.
— What does it mean to be human? Did you trick them into thinking you’re human? — ноти все ще містять у собі той гнів, що й раніше, вони просто тихіше зараз.
Чуя раптово припиняє грати і всією верхньою частиною тіла падає на клавіші. Піаніно гримить, змушуючи Дазая зрушити з місця в дверях. Це звучить майже неправильно після музики, яка щойно грала. Розум Дазая не може перестати відтворювати ноти знову в його голові.
Це точно не пісня, над якою він працює для Хіроцу.
Чуя зітхає, коли знову сідає. Він бере з верхньої частини фортепіано ручку, щоб записати ноти, що лежать перед ним. Навіть з цієї відстані Дазай бачить, що сторінка заповнена каракулями.
Він придушує відчуття занепокоєння. Він знає, що Чуя талановитий, бо помітив, як майстерно той вдосконалює пісні інших з моменту початку роботу у PMR. Хоча Дазай не думав, що власна музика Чуї буде такою. Рівень майстерності був таким, як він очікував, але тон пісні відштовхував. Він фальсифікує посмішку, коли вальсує в кімнату.
— Сусіди Чуї не скаржаться, коли він всю ніч голосить на піаніно?
Чуя сильно напружуються, чуючи голос, але розслабляється, коли, повернувшись, бачить Дазая.
— А, це лише ти.
— Пісня, над якою ти працюєш, доволі непогана, — каже Дазай. Він підходить до фортепіано, щоб краще розглянути музику, яку пише Чуя. Той місцями майже розірвав сторінку через те, що сильно тиснув на ручку. — Але я не впевнений, наскільки добре вона продаватиметься американській аудиторії. Я не знав, що Чібі цікавиться японською міфологією. Це не звучить як пісня, яку вони крутитимуть на радіо.
— Я краще вишибу собі мізки, ніж почую це по радіо, — Чуя напівхрипить. У його усмішці немає жодної ознаки задоволення. Він трохи з люттю крутить ручку в правій руці.
Дазаю цікаво, скільки він тут сидить. Це настрій, який він ніколи не бачив у Чуї. Він помітив, що той був сам не свій, але він відчуває, що це лише прикриття для чогось. Дазай бачив Чую, що лаявся і вирував у гніві, спостерігав, як він дивився на океан, не розмовляючи протягом великої кількості часу. Жодне з цього не було таким тривожним, як ця темна й гірка аура, яку він зараз бачить.
Дазай намагався придумати, що сказати, але Чуя починає говорити першим.
— Скільки ти знаєш про моє минуле? — він повертається обличчям до Дазая, не зводячи з нього блакитних очей.
Він не очікував, що розмова піде в цьому напрямку.
— Вкрай мало, — чесно відповідає Дазай. Щось у вигляді Чуї прямо зараз змушує брехню здаватися неправильним вибором. — І не від нестачі зусиль. Якщо Морі знає більше, він ніде не залишив жодних слідів і нічого не розкрив у розмові.
— Моя мати була музиканткою, — каже Чуя. Це вперше, коли Дазай чує згадування його сім‘ї з його вуст. — Вона також грала на фортепіано: була концертною піаністкою, хоча й не дуже широко відомою. Також складала пісні час від часу.
Дазай продовжує мовчати, боячись, що порушить атмосферу, якщо заговорить. Він не хоче зіпсувати це.
— Коли мені було сім, вона посадила мене на заднє сидіння машини і з’їхала зі скелі, — продовжує Чуя. Його голос беземоційний, але він не відводить погляду. — Я вижив, вона — ні.
Руки Чуї трохи тремтять. Дазай дивиться на них зверзу вниз і відчуває дивне бажання простягнути руку й взяти руки Чуї у свої. Що безглуздо, бо Чуя, ймовірно, вдарив би його, якби він це зробив.
Дазай не знав, як це — мати почуття до своєї сім‘ї. Все, що він відчуває стосовно своєї, — це відстань, його не хвилює, чи побачить він її знову. Вони запхали його на уроки музики майже в останню хвилину, щоб чимось зайняти. Дазай навіть не впевнений, як Морі вистежив його взагалі. Він ніколи не грав ніде за межами студії, де брав уроки. Він пішов з Морі лише тому, що це принаймні могло бути цікавим.
Хоча його сім‘я ніколи не робила нічого, що могло б завдати болю. Дазай обурений, що хтось так жахливо поводився з дитиною. Але він не перериває його. Дазай може й не знає нічого про минуле Чуї, але знає, яка Чуя людина. Він не розказав би щось подібне через комфорт або симпатію, була причина, чому він розкрив це зараз.
— В тому, що я вижив, не було сенсу, — каже Чуя, лише трохи нахмурившись. Він обговорює власну сутичку зі смертю, наче описує погоду. — Люди, які витягли мене з-під уламків, були шоковані. Машина була повністю знищена, але я якимось чином уникнув будь-яких смертельних травм. Через три тижні я прокинувся в лікарні, і, якщо не зважати на декілька шрамів, все будо чудово.
Чуя призупиняється, щоб отримати реакцію Дазая. Той намагається зберігати вираз обличчя нейтральним. Його голос тремтить сильніше, ніж йому б хотілося. Однак він не буде тим, хто відведе погляд.
— Що трапилося потім?
— Я не досяг успіху у системі прийомної сім’ї, — каже Чуя, відповідаючи на питання, але пропускаючи більше мільйона деталей, які Дазай хотів би знати. — Коли мені було тринадцять, я втік і зустрів The Sheep. Вони стали моєю першою сім‘єю, — і вони обидва додають у своїх головах, що Дазай відірвав Чую від них. І все ще не шкодує про це.
— Моя мати була тою, хто розповів мені історію про Арахабакі. Вона сказала, що я нагадую їй його, — Чуя глибоко зітхає. Він нарешті розриває зоровий контакт, щоб поглянути на свою праву руку, коли ковзає пальцями вгору-вниз по клавішах, торкаючись достатньо легко, щоб не видавати звуку. — Це не пісня про Бога, Дазаю . Вона про мене.
«О», — тупо думає Дазай. На це була причина. Він всім тілом відчуває холод, наче Чуя забрав все тепло з кімнати. Тепер він той, у кого тремтять руки. Дазай ніколи не був жорстокою людиною, але він відчуває потребу зруйнувати щось прямо зараз. Можливо, це позбавить його від присмаку жовчі, що підповзає до його горла. Він повністю встає, тримаючи одну руку на фортепіано, щоб утриматися.
Чуя не звертає уваги на його зрив. Він повернувся до гри більш легкої частини пісні, над якою працював, коли Дазай увійшов.Це змушує Дазая згадати текст пісні. «Ти обманув їх, щоб змусити думати, що ти людина?».
На цей раз це сприймається по-іншому. Дазай більше ніколи не хоче цього чути. Він грубо хапає Чую за зап‘ястя, відриваючи його руки від клавіш. Чуя дивиться на нього знову з нейтральним виразом обличчя, але це точно маска. Однак він не намагається вирватися.
— Добре, добре. Твоє минуле — це щось прямо з вологого сну сценариста-садиста фільмів жахів. Чому ти пишеш про це музику, якщо це робить тебе таким нещасним? — вимагає Дазай. Він звучить майже розпачливо, дивуючи цим самого себе. Він не може визначитися, що відчуває більше: сум або агресію.
— Морі хоче, щоб я випустив сольний альбом, — каже Чуя. Він знизує плечима, ніби це виправдовує те, що він завдає собі шкоди, щоб зробити те, що хоче Морі. — Він сказав мені це, коли ми приїхали з турне. Він був у захваті від реакції на Golden Demon, вирішивши, що я готовий. Морі хоче, щоб я написав його самостійно, попередивши, що альбом повинен відповідати стандартам Port Mafia Records.
Дазай трохи відчуває огиду від самого себе. Якби він не спонукав Чую грати, вони б не сиділи тут і не обговорювали це. Дазай не шкодує про нову інформацію — він хотів знати, але він не так задоволений, що нарешті отримав відповіді, як уявляв.
Частина провини також лежить на Морі та Чуї. Морі, безсумнівно, знав про все це, і йому було все одно, поки міг отримати альбом з цього. І Чуя ніколи не збирається сказати Морі «ні». Дазаю не було сенсу переконувати його.
Тож він зосереджується на тому, що може зробити.
— Сольні артисти переоцінені. Ми повинні бути дуетом.
— Що? — питає Чуя, точно здивований. Він витягає зап’ястя із хватки Дадзая, щоб подивитися на нього. Його очі бігають по обличчю Дазая, шукаючи знак, що той намагається щось витягнути з Чуї. Дазай переконаний, що той нічого не побачив.
— Ми повинні бути дуетом, — повторює він, — Це в будь-якому разі має більше сенсу. Наші голоси чудово звучать разом, — це було правдою. Він це помітив, співаючи караоке в Йокогамі, і знає, що Чуя помітив також.
Чуя все ще дивиться скептично.
— Морі не…
— Залиш Морі мені, — різко каже Дазай. Чуя розмислює хвилинку, потім киває. Він не розслабляється повністю, але в його поставі стає менше напруженості. Тепер він більше схожий на людину, яку знає Дазай.
Чуя знову дивиться вниз на ноти для пісні, яку щойно грав. Він збирає їх і йде викидати у смітник. Папір легкий, але сила, з якою Чуя кидає листи, змушує їх видати шум під час попадання у смітник.
— Ці ноти підходять лише для сольного виконання, — каже Чуя, наче це є причиною того, що він викинув їх. — Але в мене є кілька речей, які могли б підійти для дуета, — він повертається до фортепіано, щоб почати перебирати музику, яка залишилася, перш ніж зупинитися й поглянути на Дазая.
— Якщо ми справді збираємося зробити це, в мене є умова, — каже Чуя. Його очі звужуються. — Я не співатиму з тобою чортових пісень про кохання.
Дазай закочує очі. Його полегшення від того, що все повертається до норми, величезне.
— Фу, ніби я хотів співати їх з тобою, вішалка для капелюхів.
— Добре. Зачекай, як ти мене щойно назвав?
— Оце сюрприз, — каже Морі. Він спирається підборіддям на обидві руки, нахиляючись вперед. — Чо му я зобов’язаний тим, що ви обидва прийшли побачитися зі мною?
Дазай воліє висунути язик і піти якомога швидше, але рудий, що стоїть поруч з ним, тримає його тут. Проклятий Чуя, завжди через нього відбувається такий безлад.
Дазай навіть не замислювався над наслідками, коли запропонував цю ідею Чуї, і головний з них: потрібно просити про послугу чоловіка, якого він ненавидить. Чуя винен йому за це.
Він припускає, що міг би піти іншим шляхом для вирішення проблеми. Хоча Дазай не був упевнений, що міг би витримати це. Цей варіант був швидше і легше. Крім того, він може визнати, що зацікавлений у створенні музики з Чуєю.
Ніщо з цього не полегшує гру з Морі.
— У нас з Чуєю є пропозиція для тебе, — каже Дазай. Він сказав Чуї, що впорається з цим, і той дозволив йому. Він знає, як працює Морі. Буде набагато легше, якщо представити це як його власний вибір. — Ми хотіли б записувати музику дуетом, а не робити сольний альбом Чуї.
Обличчя Морі залишається нейтральним, але за блиском його очей Дазай розуміє, що той схвильований.
— О, невже? І чому так?
— Є декілька причин, — Дазай перераховує їх по пальцях. Він розмовляє впевнено, хоча так не відчуває. — По-перше, наші голоси гарно звучать разом. Звук буде насиченішим, якщо ми гратимемо один з одним, а не кожен із нас поодинці. По-друге, наявність двох людей дає можливість організувати динаміку, за яку слухачі зможуть зачепитися. Це полегшить проведення інтерв‘ю та роботу з громадськістю у потрібному нам напрямку. По-третє, ми обидва привабливі молоді хлопці, що краще привернуть увагу в парі. Особливо молодих дівчат, — Чуя піднімає брову через те, що Дазай назвав його привабливим, але сам нічого не додає.
— Отже, ти змінив свою думку щодо запису музики, Осаму? — питає Морі. Він називає Дазая по імені тільки тоді, коли дійсно хоче вивести з себе. Дазай болісно хоче стерти посмішку з його обличчя.
Чуя після цієї фрази повертається до нього і запитально дивиться, але Дазай ігнорує цей погляд. Він казав Морі, що ніколи не записуватиме музику для PMR, коли погодився працювати на нього. Він не був зацікавленим в тому, щоб бути під контролем Морі, і бути знаменитим здавалося таким нудним. Тоді Морі здавався розчарованим, але погодився без суперечок.
Зараз Дазай давав йому те, що він завжди хотів, і був готовий присягнутися, що Морі сміється з нього в думках. Але Чуя не повинен знати нічого з цього.
— Це здається нудним, але якщо Чуя з усіх людей може це зробити, я зможу це зробити без проблем, — каже Дазай, усміхаючись Морі в обличчя. Чуя хмуриться і дивиться на підлогу, ідеально виконуючи свою роль. Морі трохи сміється з цієї сцени.
— Дуже добре, — каже він. Дазай бореться з тим, щоб не видати свого тріумфу, але Морі не закінчує говорити. — Ми спробуємо це зробити. Ви двоє разом придумаєте пісню, і якщо це звучатиме добре, ви запишете альбом як дует.
Звичайно, це не буде не так просто. Але Чуя не виглядає розчарованим, вперше заговоривши.
— Звучить чудово, босе, — каже він легко без будь-якої ненависті, яка була б у Дазая. — Дякую за надану можливість.
Морі приємно бачити, що той каже це з повагою. Дазай просто зберігає тонку посмішку і нічого не каже.
— Звісно, Чує. Я дозволяю вам, хлопці, приступити до цього.
Це явний натяк на те, що їм час йти. Вони повертаються, щоб піти, їхні очі зустрічаються вперше з того часу, як вони увійшли до кімнати. Між ними проходить мовчазне оголошення перемоги, навіть якщо воно невелике. Губи Чуї трохи піднімаються з лівого боку, поза полем зору Морі.
Вони не розмовляють, поки не опиняються в ліфті.
— Я не знав, що ти не хотів записувати музику, — каже Чуя, щоб порушити тишу. Він завжди приділяє йому більше уваги, ніж хотілося б Дазаю.
— Нам треба почати роботу над піснею, — каже Дазай, ігноруючи заяву Чуї. Він дивиться у свій телефон, щоб перевірити кількість зустрічей, які він збирається відвідати протягом тижня. — Морі не буде чекати.
— Я не хочу змушувати тебе робити щось, про що ти пошкодуєш згодом, — Чуя обережно спостерігає за його обличчям, вирішивши бути дратівливо наполегливим.
— Я б нічого не сказав, якби я не хотів, йолопе, — відповідає Дазай різким тоном. Чуя сприймає це як знак здатися і відвертається. Дазай хотів би, щоб після цього Чуя почував себе спокійнішим.
Дазай виходить на другому поверсі, прямуючи до свого офісу, який майже не використовує. Чуя не йде за ним, через що він зупиняється. Дазай повертається назад, тримаючи двері ліфта на місці.
— Я був серйозним, коли казав, що нам слід почати працювати над піснею, — Дазай практично огризається. Він знає, що дуже злий на Морі, але Чуя не робить краще своєю впертістю.
— Не хвилюйся про пісню, — каже Чуя, анітрохи не стурбований. Він поправляє свій дурний капелюх на голові, спокійно притулившись до стіни ліфта. — Я з нею вже впорався.
— Ніщо інше, що ти мені показував, не було таким захоплюючим. Якщо тільки ти не передумав щодо Arahabaki? — Вираз обличчя Чуї одразу потемнів, він практично здригнувся від цих слів. Дазай почувається краще, коли вони обидва перебувають на межі.
— Ні, — впевнено каже він, — Не змінив. І не зміню. Це дещо інше, — він не дивиться на Дазая, віддаючи перевагу розгляданню ліфту.
— Потім покажеш мені, — Дазай дозволяє дверям зачинитися, не чекаючи на відповідь Чуї. Він прямує до свого офісу, що розташований у менш заселеній частині будівлі, якій він надає перевагу. Йому не потрібно ні з ким розмовляти на своєму шляху.
Дазай проводить наступні декілька годин максимально продуктивно. Він дозволяє музиці заглушити його розчарування, гублячись в нюансах адаптації пісень до їх повного потенціалу (навіть якщо цей потенціал був ще дуже низьким).
Більшість людей не звертають увагу на маленькі деталі, коли справа стосується музики, їх хвилює лише ціла пісня, а не частини, з яких вона складається. У Дазая навпаки. Зазвичай він не дуже турбується про більшість пісень, але змушувати їх частини гарно звучати разом — це те, що в нього завжди відмінно виходило.
Дазай може легко виділити звуки, які погано звучать у пісні. Ось чому він не може терпіти більшість музики. Усе, що він чує, — це зміни, які він зробив би, щоб покращити звучання пісні. Люди називають його музичним вундеркіндом і генієм, але Дазай думає, що він просто слухає краще, ніж інші.
На той час, коли він залишив PMR, він значно заспокоївся. Йому все ще хочеться зв’язати черевики Морі разом і зіштовхнути його вниз по сходах, але в нього це відчуття щодня. Тепер Дазай зацікавився цією піснею, про яку казав Чуя, бо той був впевнений, що вона вразить Морі.
Дазай заходить до гуртожитку Чуї, щоб побачити, як Чуя сидить на дивані з джойстиком в руках. Він грає в гоночну гру, у якій продовжував перемагати Дазая неприйнятну кількість разів. У кімнаті чистіше, ніж коли Дазай був тут востаннє. Чуя, мабуть, прибрав.
Він зупиняє гру і відкидає джойстик, коли бачить Дазая.
— Блять, нарешті. Ти закінчив зі своїм нападом люті?
— Я працював, — каже Дазай зверхньо, — в мене є й інші справи, окрім гри у відеоігри весь день.
— Як скажеш, — каже Чуя, закочуючи очі. Він встає і йде до музичної кімнати. Дазай йде за ним, помічаючи, що Чуя виглядає трохи наляканим.
Той сідає за фортепіано, збирає ноти, які лежали на ньому, і штовхає їх в руки Дазаю. Той хапає їх, здивований тим, наскільки акуратно вони написані. Взагалі у Чуї жахливий почерк, тож він, мабуть, писав, не поспішаючи. Але це була не одна з тих пісень, які він показував Дазаю раніше.
— Вона називається Corruption, — каже Чуя. Він уважно спостерігає за Дазаєм, коли той розглядав пісню.
— Доволі драматична назва, — коментує Дазай. Він хмуриться, намагаючись уявити, як пісня звучатиме. Незважаючи на охайність, це заплутано і невпорядковано. Койо згадувала, що пісні Чуї не для всіх, і це, здається, доводить це.
— Віддай, — Чуя забирає назад ноти і перегортає їх на певний розділ. Він показує на набір текстів, поруч із якими є літера «Д». — Це твоя частина.
— Я майже нічого не співаю, — скаржиться Дазай, перечитуючи ноти, — і що буде на місці цього порожнього простору?
— Фортепіанне соло, — каже Чуя нетерплячим тоном. Він хмуро дивиться на Дазая, проводячи рукою по своєму волоссю, явно роздратований.
— Фортепіанне соло? — повторює Дазай. Він досі не може зрозуміти, пристойна пісня чи ні. — В середині пісні? І ти не записав його?
— Просто… — сердито починає Чуя, перш ніж зробити паузу, щоб заспокоїтися. Потім він зустрічає погляд Дазая з нехарактерним йому безтурботним виразом. — Довірся мені.
Дазай не перериває зоровий контакт, вражений тим фактом, що він довіряє йому, до того ж не тільки в музиці. Забавно, що він не пам‘ятає, як дійшов до цього. І також не помітив, коли Чуя почав довіряти йому. Хоча, озираючись назад, можна зрозуміти, що це було десь до того, як Дазай зайшов до нього, в той час як він розповідав свої найбільші таємниці у формі пісні, але привітав його єдиною фразою: «о, це лише ти».
Дазай не впевнений, що має сказати, але Чуя не чекає відповіді. Він відводить погляд, щоб поправити руки на піаніно, потім глибоко вдихає і кілька разів згинає пальці.
Oh grantors of dark disgrace
(О дарувальники темної немилості)
You need not wake me again
(Не варто було будити мене знову)
Чуя співає вступ а капела з його звичайною вразливістю. Ось що так дратує, коли він починає грати на фортепіано майже несамовито, кожна нота гримить. На руках Дазая піднімається волосся, коли Чуя майстерно грає мелодію, яку він сам створив.
Look at this, it’s my bone,
(Подивись на це, це моя кістка)
A tip of bone torn from its flesh, filthy, filled up with woes,
( Кінчик кістки, вирваний із плоті, брудний, наповнений горем)
It’s the days of our lives sticking out
(Це дні нашого життя, що стирчать назовні)
Look at this, it’s my heart,
(Подивись на це, це моє серце)
A blackened thing, torn out and still beating
(Почорніла річ, вирвана й досі б‘ється)
It’s the thing humans can’t live without
(Це річ, без якої люди не можуть жити)
Він співає початок куплету, відповідаючи потужній музиці: голос гучний і сильний, в ньому немає натяку на його звичайну м‘якість. Темп повільний, кожну ноту він б’є з певною метою, створюючи відчуття глибокого смутку. Це дужчає, коли він співає приспів.
You cannot escape gravity
(Ти не можеш уникнути гравітації)
It pulls us all down and apart
(Це тягне нас вниз і розриває на частини)
It rips away the gentlest souls
(Це розриває найніжніші душі)
I fear I’ve been… corrupted
(Боюся, я був… зіпсований)
На останньому слові він робить паузу, неприродно подовжуючи його, а потім починає другий куплет трохи більш маніакально, ніж перший.
Look at this, it’s my blood
(Подивись на це, це моя кров)
A crimson river, dark and churning
(Червона ріка, темна і вируюча)
But I think it’s supposed to stay on the inside
( Але я думаю, вона повинна залишатися всередині)
Look at this, it’s my mind
(Подивись на це, це мій розум)
A hollow place, a boundless prison
(Порожнє місце, безкінечна в‘язниця)
But its tainted nature can not be denied
(Але його зіпсовану природу не можна заперечувати)
You cannot escape gravity
(Ти не можеш уникнути гравітації)
It pulls us all down and apart
(Це тягне нас вниз і розриває на частини)
It rips away the gentlest souls
(Це розриває найніжніші душі)
I know I’ve been… corrupted
(Я знаю, я був… зіпсований)
Чуя доходить до місця в нотах, яке залишене порожнім. Чуя на мить припиняє грати, дозволяючи запанувати повній тиші. Потім знову починає грати. Спочатку м‘якіші і вищі ноти правою рукою, потім більш глибокі — лівою, нарощуючи звук і темп. Він, як і темп, стає голоснішим, коли продовжує.
Чуя віртуозно б’є по клавішах, граючи соло, організоване в своїй неорганізованості. Дазай розуміє, що Чуя нічого не записав, тому що він все вигадує на ходу, граючи те, що, на його думку, звучить правильно. Це безладно і тривожно, і якось ідеально вписується в пісню.
Дазай мовчить, зачарований виглядом рук Чуї, що шалено б‘ють по клавішах. Йому цікаво, як довго він міг би так продовжувати. Він колись має досягти точки перелому. Тоді Дазай усвідомлює, що це його роль у пісні — не дати Чуї досягти цієї точки. Дозволити тривати цьому достатньо довго, щоб зробити те, що потрібно, але не дати музиці зіпсувати себе. Це ідеальна роль для тих, хто вміє розрізняти дрібні деталі нот.
Він нахиляється і кладе руку на плече Чуї, той миттєво напружується і перестає грати. Дазай усміхається самому собі, ця пісня — одна з найзахоплюючих речей, які він коли-небудь чув (хоча й не настільки, як Arahabaki). Він наближається, щоб заспівати свою частину, з чимось близьким до збудження.
— What does it mean to be human? — співає Дазай, коли Чуя знову починає грати зв’язаний ряд нот, що відповідає темпу слів Дазая. Музика легка і м‘яка. — I’ll make you be human. You’re no longer human, no longer human. Wake up.
Вони співають наступну частину один одному, Чуя чергує ноти хору та більш м’які ноти Дазая.
You cannot escape gravity (what does it mean to be human)
(Ти не можеш уникнути гравітації (що значить бути людиною))
It pulls us down (I’ll make you be human) and apart
(Це тягне нас вниз (я зроблю тебе людиною) і розриває на частини))
It rips away the gentlest souls (You’re no longer human, no longer human)
(Це розриває найніжніші душі (Ти більше не людина, більше не людина))
I think it’s time to… wake up
(Я думаю, вже час… прокинутися)
Вони співають останній рядок разом, їхні голоси все ще зливаються разом так само легко, як у дешевому караоке-барі в Йокогамі. Дазай зазвичай не дуже любить дуети: один співак майже завжди заглушає іншого або руйнує те, що робить голос іншого унікальним. У них не так — вони співають нарівні.
Чуя повертається до свого звичного стилю, м‘якого і чистого, що чудово завершує пісню. Останні рядки він співає з почуттям жалю.
Oh grantors of dark disgrace
(О дарувальники темної немилості)
I fear I’ve woken again
(Боюся, я прокинувся знову)
Пісня закінчується, і Чуя нервово рухає пальцями, відриваючи руки від клавіш. Він намагається тримати обличчя пустим, повертаючись, щоб побачити реакцію Дазая. Хоча він явно нервує.
Зрозуміло, що Чуя взяв почуття, що стоять за Arahabaki, і втілив їх у цю пісню, але зробив їх дещо легшими, особливо в частині Дазая. Він дивується, як Чуї вдалося так швидко переробити пісню. Дазай помітив, що він вправний автор пісень, але ж не в такому степені. Чуя і його секрети завжди є чимось більшим, ніж здається.
— Піде, — просто каже Дазай. Гаразд, можливо, Чуя йому нічого й не винен. — Але тобі слід попрацювати над своїм вокалом, ти трохи фальшивиш.
— Ти нестерпний, — каже Чуя. Яскравий блиск в його очах робить хмурий погляд, який він намагається зобразити, неефективним.
Після декількох незначних змін Дазая, вони зіграли Corruption для Морі. Він був задоволений піснею більше, ніж Дазай очікував. Він рідко бачив Морі таким захопленим музикою. Той дав їм зелене світло, щоб вони почали працювати над рештою альбому як дует.
Дазай підписав стандартний чотирирічний контракт із Port Mafia Records, тому шляху назад не було. За час свого перебування тут він склав достатньо контрактів для інших, і опинитися з цього боку було неприємно. Морі створив цей контракт сам, тому Дазай не мав жодних лазівок чи помилок, якими можна скористатися.
Єдиною умовою Морі щодо альбому було те, щоб Чуя все ще керував творчістю, що було для них двох явно незручним моментом. Дазай почувався приниженим, здивованим і занепокоєним. Чуя боровся між гордістю та нервами. Слова досі незручно висять між ними.
Покинувши офіс Морі, вони повернулися до гуртожитку Чуї. Дазай влаштувався на дивані, готовий почати працювати. У нього було кілька різних ідей, які можна було спробувати втілити в життя. Потім Чуя увімкнув свою ігрову приставку, зовсім не збираючись працювати, і сів у крісло, не помічаючи погляду Дазая.
— Що ти робиш? — питає Дазай, забираючи приставку з кавового столику подалі від Чуї.
— В чому справа?— явно розгублено запитує Чуя.
— Я думав, що ми розпочнемо роботу над тим альбомом, за схвалення якого ми щойно боролися, — прямо каже Дазай, — я знаю, що ти не звик багато працювати, але альбом сам себе не напише.
— Це називається зробити чортову перерву, — різко каже Чуя, закочуючи очі, — я не машина, тож не можу випльовувати пісні на вимогу.
— І що? Ти збираєшся грати у відеоігри, поки до тебе в голову не прийде ще один шедевр? — каже Дазай, кидаючи на нього невражений погляд.
— У тебе є ідеї для пісні? — каже Чуя, і це звучить майже як виклик.
— Взагалі так, — каже Дазай, беручи телефон і відкриваючи збережені аудіозаписи. Він кидає пристрій в Чую з більшою силою, ніж потрібно.
Чуя ловить його, перш ніж він прилетить йому в обличчя.
— Не звинувачуй мене, якщо зламаєш ще один телефон від компанії.
Чуя влаштовується в кріслі, схрестивши ноги і наблизивши телефон до обличчя. Він натискає кнопку «play» біля першого файлу й уважно слухає, зосереджено нахмуривши брови й кусаючи губу. Він зберігає той самий вираз, коли слухає другий, третій та четвертий файли. Дазай мовчить, коли спостерігає за цим, але стає все більш нетерплячим. Він схрещує руки й тихо стукає пальцем по плечу від роздратування.
Чуя кидає телефон назад Дазаю, після прослуховування останього, несильно зітхаючи.
— Ну, з цього нічого не вийде.
— О, справді? Одна пісня — і ти вже раптом експерт?
«Хоча внесок Дазая, безсумнівно, буде дуже цінним, я все одно хочу, щоб Чуя творчо відповідав за альбом», — повторює голос Морі у його голові. Це перетворює його роздратування на гнів.
— Я написав повні альбоми пісень, поки ти все ще був овечим собакою.
— Так, я розумію, що в тебе більше досвіду, ніж в мене, — каже Чуя, трохи роздратований від насмішки Дазая, — але це не значить, що я помиляюся. Ці записи, я не знаю, нудні і передбачувані.
Дазая називали в житті багато як, але ніколи нудним і передбачуваним. Це коле сильніше, ніж інші образи. Чуя, здається, усвідомлює, наскільки його це зачепило, тож його вираз обличчя змінюється з роздратованого на вибачливий.
Немає нічого більш небажаного для Дазая, ніж жалість, особливо від Чуї. Він більше не може бути тут. У маленькій кімнаті раптом стало душно. Дазай різко встає, ідучи до дверей так швидко, як його несуть ноги. Він повертається, відчиняючи двері.
— Ну, тоді залишаю тебе на перерву, — Дазай вимовляє слова ідеально спокійно, але в його очах палає гнів, коли він дивиться на Чую.
Чуя відкриває рот, наче хоче щось сказати, але Дазай виходить, ляскаючи за собою дверима, перш ніж він встигне це зробити.
Дазай повертається до своєї квартири, а не до офісу. З того часу, як це все почалося, він був ще на більш тонкій межі, ніж може пригадати. Можливо, він зробив помилку. Тепер, коли він уже підписав документи, було б важко відмовитися від цього, але він упевнений, що мін би впоратися, якби постарався.
Він розвиває цю думку лише на мить, перш ніж повністю відмовитися від неї. Це насправді не те, чого він хоче. Хоча чого він хоче, зрозуміти важче. Дазай замислюється над проблемою решту дня, але ні разу не наближається до відповіді. Він намагається редагувати музику, але все, над чим він працює, заглушається словами «нудно» і «передбачувано». В кінцевому підсумку він переходить до роботи над завданнями, які взагалі не стосуються музики, переважно над проблемами маркетингу альбомів та доставки.
Коли Дазай прокидається наступного ранку, він справді не хоче повертатися до гуртожитку Чуї, але це, на жаль, єдиний шлях. Він той, хто зірвався і втік, а Чуя не той, хто бігатиме за ним. Об‘єктивно Чуя не зробив нічого поганого, але думка про зустріч з ним змушує Дазая стиснути зуби.
Він приходить до знайомих дверей на третьому в поверсі в кінці коридору з тугим вузлом в животі. Дазай опановує себе і обережно відчиняє двері, хоча зазвичай робить це швидко і без вагань. Він миттєво знаходить очами Чую, який обернувся, щоб побачити, хто зайшов з кухні. Дазай не може боротися з хмурим виразом обличчя, що автоматично з’являється від погляду на Чую.
Але той теж не виглядає задоволеним від зустрічі з Дазаєм.
— Ти повернувся, — коментує він, не рухаючись зі свого місця біля кухонної стійки. Чуя наливав собі чай і не запропонував Дазаю.
— Я не очікував, що до тебе прийде натхнення, — каже Дазай глузливим тоном, підходячи до іншої сторони стійки. Він кидає Чуї свій найбільш безпристрасний погляд.
— Боже, я ненавиджу, коли ти дивишся на мене таким пустим поглядом, — Чуя дивиться на нього, — ти виглядаєш, як дурна риба. Виродська скумбрія, — останню частину він бурмотить собі під ніс, роблячи ковток чаю.
— Якби ти був твариною, ти був би слимаком, — протистоїть Дазай невинним голосом, але широко всміхаючись.
— О? — питає Чуя, нахиляючись через стійку до нього, похмуро посміхаючись.
— Ти маєш всі ознаки слимака, — каже Дазай, зовсім не спантеличений погрозливим поглядом Чуї, — маленький, повільний і огидний, — щасливо перераховує Дазай.
— Кумедно, я пам‘ятаю, як ти сказав Морі, що я привабливий молодий хлопець, — Чуя посміхається йому, і Дазаю доводиться боротися з собою, щоб не пролити чай Чуї йому на голову.
— Я вів перемовини, я міг сказати що завгодно, — холодно каже Дазай.
Після цього слідує довга пауза, під час якої вони лише дивляться один на одного, хмурячись. Потім Чуя гучно зітхає і проводить рукою по своєму волоссю.
— Щодо того, що Морі сказав про те, що я маю творчий контроль над альбомом, — каже Чуя, трохи вагаючись, — ти ж знаєш, що це маячня?
— Я дуже сумніваюсь, що він жартував, — каже Дазай, не приховуючи всю гіркоту в голосі. Він хотів, щоб Чуя просто залишив цю тему в спокої. Було відчуття, ніби він роздирає незагоєну рану.
— Я не кажу, що він це робив, але він не головний тут, — каже Чуя. Він дивиться Дазаю прямо в очі, відкинувши свою колишню стриманість. — Я взагалі не головніше за тебе або щось подібне. Якщо ми збираємося це робити, то як рівні, як партнери. Зрозумів?
Дазай приймає це, губи сіпаються у спробі не всміхнутися. Можливо, те, що він хотів, не так вже й важко. Він киває, погоджуючись із заявою Чуї, але вони ще не вирішили дещо.
— Як твій партнер, я думаю, ми повинні хоча б спробувати написати пісню.
— Подумай про всіх чудових авторів пісень, — каже Чуя, легко змінюючи тему, — не про тих, які на той час просто добре писали, а про тих, чия музика цінується десятиліттями. Такі люди, як Хемінгуей, Толстой, Віктор Гюго. Що їх усіх об’єднує?
— Вони купка старих мерців? — сардонічно запитує Дазай, не вражений напівлекцією, яку читає Чуя.
— Ні. Ну, тобто так, але не в цьому чортова суть, — Чуя знову нахиляється над стійкою, але цього разу набагато менш загрозливо, — їхня музика актуальна й сьогодні, тому що люди з нею відчувають зв‘язок, вона змушує щось відчувати. Саме таку музику я хочу, щоб ми створювали. Я відмовився від того, що ти показав мені вчора, не тому що вважав, що це погано — це було добре. Але я знаю тебе, і знаю, що ти можеш краще. Ти чортовий музичний геній, такі речі приходять до тебе без будь-яких зусиль. Я хотів би побачити, що ти можеш зробити, коли насправді пробуєш.
Дазая називали музичним вундеркіндом з дитинства. Компліменти та похвали давно перестали впливати на нього. Але це інше — чути про це від Чуї. Він часто каже, що найбільша різниця між ними, що Дазай — брехун, а він — ні. Чуя не каже речей, які не має на увазі. Якщо він каже, що думає, що Дазай здатний писати чудову музику, він справді в це вірить. І Дазай не приділяє багато уваги музичним думкам інших, але Чуя є одним із винятків. Все його попереднє роздратування повністю випаровується.
— Ти вимогливий маленький слимак, чи не так? — драматично ниє Дазай, — гаразд, ми зробимо по-твоєму, але це триватиме набагато більше часу.
— Перестань скиглити, — каже Чуя, явно намагаючись побороти усмішку, але не дуже успішно. — Хочеш чаю?
Серпень. П‘ять місяців до релізу Corruption.
Дазаю потрібна мить, щоб зрозуміти, де він знаходиться, коли він прокидається, що нерозумно, оскільки він у власній спальні у власній квартирі. Гуртожиток Чуї став їхнім неофіційним місцем для написання альбому, і він залишався там більшість ночей. Він дуже добре познайомився з великим потворним диваном Чуї. Це легше, ніж йти додому посеред ночі.
Сказати, що їхній графік написання непостійний, було б значним заниженням. Одну разу вони прожили два тижні без натяку на прогрес, а потім написали три пісні за три дні. Натхнення Чуї з’являлося раптово, і він міг провести всю ніч, пишучи пісню саме тоді, коли в нього є підходящий настрій.
Дазай був би роздратованим, якщо б вони в процесі роботи не бачили жодних результатів. Але правда полягає в тому, що альбом складався так, що навіть Дазай повинен був визнати, що в нього є якась реальна субстанція. Наодинці він наспівує собі пісні з нього.
Вчора вночі він і Чуя придумували назву для альбому, і вони не досягли нічого. Чуя відкидав кожну ідею, що він пропонував. Спочатку Дазай би боровся з ним через це, але тепер він знає, що краще не примушувати залишати щось, якщо це не відповідало «баченню» Чуї. Постійні суперечки навчили його, що краще спробувати щось нове, ніж продовжувати наполягати на своїй думці.
Після Corruption Дазай замислювався, чи буде їхній альбом наповнений лише гіркими та гнівними баладами, але решта пісень, які вони закінчили, варіюються від смутних прикордонних рок-пісень до швидкоплинної поп-музики та повільної і меланхолійної. Дазай називає це еклектикою, Чуя — заплутаним безладом.
Через це вони не можуть дати назву альбому. Чуя притягнув у свою вітальню велику дошку, яка слугує їм зростаючим списком треків, місцем для розробки текстів і списком потенційних назв альбому (і місцем для малювання, коли Дазаю стає нудно). Улюбленими назвами Дазая є Album Titles are Fucking Stupid, Things to Listen to Instead of Sleeping, Slug and Mackerel’s Doo-Wops. Чуя вже навіть не намагається стерти те, що пише Дазай, поки це не пов‘язано з собаками.
Дазай йде зі спальні на кухню. Одна з найгірших частин перебування у Чуї — його одержимість чаєм. У нього ніколи немає кави. Він думав перетягнути туди свій кавник, але все ще стверджує, що не живе там. Тому він або отримує головні болі, пов’язані з відсутністю кофеїну, або страждає від чаю.
— Ти нарешті прокинувся.
Дазай не пишається звуком, який він видає при цих словах. Він обернувся і виявив, що Чуя сидить на дивані і дивиться на нього з усмішкою. Дазай швидко намагається перевести подих, серце все ще б’ється неприємно швидко.
— Як ти сюди потрапив? — вимагає відповіді Дазай, заходячи у вітальню. Він зупиняється, щоб притулитися до одного з крісел, звузивши очі при погляді на Чую.
— Ти зробив ключ від моєї домівки, — каже Чуя, очевидно, пишаючись собою, — все чесно.
Дазай закочує очі.
— Чому ти тут?
— Я хотів показати тобі дещо, — каже Чуя, від хвилювання скидаючи свою перевагу. Він показує на купу нот, що лежать на журнальному столику Дазая. — Я не міг заснути і закінчив писати це. Я думав, що твоя безсонна дупа теж підніметься, але, мабуть, помилявся.
Дазай зітхає, але бере ноти і починає продивлятися. Пісня називається Wake Up Call. Він повільно вчить тонкощі мови написання пісень Чуї, але все ще нелегко зібрати всі думки та каракулі в цілісний музичний твір. Він хмуриться, намагаючись розібрати це.
— Для чого літера «С»? — питає Дазай, перегортаючи другу сторінку. Пісня починається з тихого джазу і переходить до жорсткої гри на електрогітарі, а текст звучить так: « Do you know when it’s okay to chicken out and go home? Well, the answer’s never».
— Саксофон, — каже Чуя, наче це було очевидно.
Дазай пирхає:
— В такому разі нам треба піти в офіс, щоб знайти когось, хто гратиме цю частину. Перше прочитання принаймні перспективне.
— Хах, — каже Чуя, піднімаючи брову, — я був майже впевнений в тому, що ти вмієш на ньому грати. Це ніби та сама річ, яку ти приховуєш, а потім люди раптово про це дізнаються і дивуються.
Дазай закочує очі і кидає папери з нотами назад Чуї. Він усміхається, коли повертається на кухню, щоб взяти свій кавник.
— Ходімо спочатку до тебе. Я хочу залишити це у тебе. Мене вже нудить від твоїх трав‘яних напоїв.
Вересень. Чотири місяці до релізу Corruption.
Чуя не забов‘язаний говорити Дазаю, куди він йде. Вони не проводять кожен день разом, бо, ймовірно, вбили б один одного, якби так робили. Чуя зависає з Тачіхарою більше, ніж Дазай будь-коли. Він також заходить до офісу, щоб час від часу докучати Хіроцу. Чуя дружить з купою співробітників PMR, імена яких Дазай навіть не знає.
Тим не менш, це дратує, коли йому є що показати Чуї, але доводиться чекати. До нього прийшла ідея для нової пісні, що називається Rain Beyond the Window. Насправді він майже впевнений, що вона підходить під стандарти Чуї. Пройшло два місяці, і він відчуває, що вже може передбачити, як Чуя відреагує на пісню, перш ніж зіграти її для нього.
Дазай деякий час розважався, міняючи всі диски в гуртожитку Чуї, щоб вони були в неправильних коробках, але він закінчив це, і тепер йому нудно. Перед Дазаєм стоїть відкритий ноутбук, але він не хоче зараз працювати над музикою інших людей. Він вже думав спробувати пошукати слимака, коли двері відчиняються.
— Де ти був? — запитує Дазай, чітко вкладаючи в запитання своє роздратування через його відсутність. Він кладе ноутбук на журнальний столик.
— В кіно. Потім в мене була зустріч з Морі, — Чуя зачиняє двері з легким хлопком.
— В тебе є особисті зустрічі з Морі зараз? — Дазай здається розлюченим, але переважно це лише хвилювання. Він не хотів, щоб Морі впивався кігтями в Чую. Вони вже ладнають набагато краще, ніж Дазаю хотілося б.
— Це було заплановано, — каже Чуя, знімаючи взуття біля двері. Здається, він схвильований. — Я взяв Еліс на якийсь дурний дитячий фільм. Він був жахливим, а музика нестерпна. Але вона самотня дівчина, розумієш? Тому я не проти, — Чуя перетинає кімнату, щоб перехилитися через бік крісла і, нахмурившись, подивитися на Дазая. — Але, коли я завіз її назад у PMR, Морі був там і мав ідею для пісні. Він хоче, щоб ми записали Golden Demon дуетом.
Це чудова ідея, що робить Дазая глибоко нещасним. Чуя, очевидно, нещасний також, але з інших причин.
— І тепер тобі треба питати дозволу у Койо?
Вираз обличчя Чуї ще більше темнішає.
— Ні, Морі вже запитав. Вона погодилася.
Ворожнеча Чуї з Койо, що все ще триває, — міна, і Дазай докладає багато зусиль, щоб уникнути її вибуху. Він підслухав розмову між Койо та Морі ще в липні в офісі після того, як вони вирішили записати альбом як дует. Койо прийшла до Морі, щоб сказати йому, що це не дуже гарна ідея.
— У мене склалося враження, що ти думаєш, що Чуя і Дазай працюють краще разом, — сказав Морі, невинно всміхаючись.
— Я мала на увазі, що вони могли б бути більш продуктивними, якби не витрачали весь час на сперечання, — відповіла Койо, у її поставі відчувалася напруженість, — не випускати альбом разом. Ти дійсно вважаєш, що розумно об‘єднати цих двох?
— Це була їхня ідея, — сказав Морі, наче не мав влади в цьому рішенні, — крім того, мені колись дали пораду: тільки діамант може відшліфувати діамант.
Дазай залишив розмову ще більше роздратований на них обох. Він ніколи не розповідав про це Чуї.
— А, — це все, що він сказав.
— В будь-якому разі, — сердито каже Чуя, — зрозуміло, що ви всі вважаєте, що це в біса чудова ідея, тож ми могли б це зробити.
— Я можу знайти причини того, що це погана ідея, — пропонує Дазай, зберігаючи тон нейтральним.
Чуя судорожно зітхає, але хитає головою.
— Ні, це гарна ідея. Я просто хочу… — він знову зітхає, підходячи до дошки, — неважливо, це не має значення.
Чуя додає її до списку треків, майже люто стискаючи маркер. Зараз у них дев’ять пісень — десять, якщо все піде так, як думає Дазай.
— У мене є ідея щодо назви альбому, — оголошує Дазай, повертаючись до того, що Морі сказав про них. Він не вважає їх діамантами, це точно. Але вони були двома половинками чогось.
— Кажи, — каже Чуя, переходячи, щоб писати на місці, присвяченому потенційним назвам.
— Подвійний Чорний, — каже Дазай впевненим голосом. Це відрізняється від того, що він пропонував раніше. Це краще підходить.
Чуя не записує цю назву. Замість цього він повертається до Дазая, в його очах захват.
— Соукоку.
Дазай лише всміхається, і Чуя всміхається у відповідь, злегка сміючись.
Він пише назву над усіма піснями, роблячи її офіційною. Подвійний Чорний.
Жоветень. Три місяці до релізу Corruption.
Койо уважно спостерігає за ним крізь чашку з чаєм. З роками вона вдосконалювала свій страхітливий погляд, і Дазай не був застрахований від нього. Він все ще не впевнений, чому тут знаходиться, йому лише відомо, що, якщо Койо викликає тебе, краще з‘явитися. Він дуже сумнівається, що вона хоче поговорити про дуетну версію Golden Demon, бо вона навіть з Чуєю не розмовляла про це. Її згода на виконання пісні, здається, радше ще більше викликала розбіжності між нею та Чуєю, ніж щось покращила.
Койо не згадала з приводу чого буде зустріч, а лише спокійно налила їм обом чаю, коли він прийшов. Вона випила чай майже одразу, коли він все ще повинен бути окропом. Дазай боровся з тим, наскільки його це вразило — було нерозумно робити компліменти людям, коли ти не впевнений, чого вони хотіли.
Хоча Чуя і Койо були дуже близькі (або були, і будуть знову, бо Дазай впевнений, що один з них зламається і досить скоро вибачиться), Дазай ніколи не проводив багато часу з цією жінкою. Вона вже працювала в PMR, коли він прийшов, і не докладала багато зусиль, щоб познайомитися з ним, коли він приєднався.
Але Дазай не звинувачував її за це: він не намагався б познайомитися з людиною, яку Морі привів із собою, коли очолив компанію. Більшість співробітників PMR уникали його протягом того лайнового шоу переходу. Це було на краще, і згодом усі побачили, що все налагодилося.
Але тим не менш, він і Койо ніколи не ладнали, і Дазай не передбачав, що це зміниться. Він вважає, що Койо надзвичайно талановита і гідна своєї посади керівника, просто вона йому не дуже подобалася як людина. І він цілком впевнений, що це взаємно. Його участь в інциденті в Південній Кореї також не допомогла змінити її ставлення на краще.
— Чи я колись розповідала тобі, що хотіла піти з Port Mafia Records? — питає Койо, порушуючи трохи нагнітальну тишу. Її тон повсякденний, вираз обличчя нейтральний.
— Я чув про це, — каже Дазай, відповідаючи її безтурботному тону, — але не від тебе, — це знали більшість людей, що працюють в PMR, хоча це ніколи не згадували перед самою співачкою. Крім того, звичайно, це була одна з перших речей, яку Морі сказав йому про Койо Озакі, сказавши, що це через проблеми з лояльністю.
— Мені було шістнадцять, і я була закохана, — Койо вимовляє останнє слово, наче це хвороба, — це чудовий і водночас жахливий вид кохання, що змушує тебе відчувати, наче це єдина річ, що існує у світі. Я була переконана, що мені більше нічого не треба, тож відмовилася від контракту із звукозаписною компанією лише через обіцянку.
— Я була дурепою і повернулася в Лос-Анджелес через два місяці, — продовжує Койо, дивлячись у чай, наче він її молодша версія, — коли я повернулася, старий бос постійно згадував мені мою помилку. Морі — ні, він згадує це лише тоді, коли йому щось треба від мене.
Зрозуміло, що вона віддає перевагу шляху Морі, навіть якщо він проникає глибше під шкіру, тому що він володіє інформацією, як точною зброєю. Але це був Морі, він був привітним і веселим до того моменту, поки йому не треба було бути кимось іншим — тоді він ставав найбільш злісною і жорстокою людиною у світі. Дазай бачив, як він руйнував кар’єру артистів, укладав угоди з найгіршим натовпом людей, щоб досягти успіху в бізнесі, використовував свої зв’язки для контрабанди за кордон не тільки музики. Немає межі, яку Морі не переступив би, щоб отримати те, що він хоче.
Дазай давно відмовився від спроб зрозуміти, яка з цих сторін Морі справжня. Того факту, що він з легкістю може перейти зі світлої сторони на темну, вже достатньо для Дазая, щоб знати, що йому не можна довіряти. Дазаю було байдуже, якщо Морі порушував закон або ламав інших людей, він просто знав, що треба слідкувати за своєю спиною, якщо не хочеш бути зламаним Морі, коли це буде відповідати його меті.
— Я не хочу, щоб Чуя повторив мої помилки, — каже Койо, нарешті доходячи до суті розповіді. Але дивиться прямо на Дазая з серйозним виразом обличчя.
Це було частиною її проблеми з лояльністю. Зрештою, Койо ставить себе та тих, кого вона назвала своїми, вище за всіх інших, включаючи Port Mafia Records. Вона давно заявляла про Чую, і, незважаючи на триваючу суперечку між ними, вона, очевидно, все ще вважає його тим, кого їй потрібно захищати.
— І чому ти розповідаєш це мені? — питає Дазай рівним голосом. Звісно, він знає чому, але він збирається змусити її сказати це, навіть якщо це схоже на встромлюваня ножа у власну колоту рану.
— Ви двоє занадто близькі. Я думаю, кращим варіантом буде те, що ти не намагатимешся стати ще ближчим, — вона висловлює це як пропозицію, але це схоже на чітке попередження. Її очі суворі, коли вона дивиться на нього; постава напружена.
Дазай сміється лише наполовину вимушено.
— Ти думаєш, що це ймовірно? — питання явно глузливе.
Він недооцінив її спостережливість. Найкраще було б розвіяти ці уявлення Койо, перш ніж вони підуть далі. Він, звичайно, не хотів, щоб вона ділилася ними з кимось іншим. Думка про те, що вона розповість Морі будь-що з цього, змушує його боротися, щоб зберегти спокій.
Дазай ставить свій недоторканий чай, щоб пояснити свою позицію, тон втрачає будь-які сліди легкості.
— Чуя — один з найчудовіших активів PMR, але його найбільша слабкість — це він сам. Якби я не втрутився, він би розбився і згорів сам. Я не хочу, щоб всі зусилля, які ми в нього вклали, були витрачені марно. Це не дуже добре б позначилося на мені, якби один з музикантів, якого я порекомендував, став би таким розчаруванням.
Койо уважно слухає, лише трохи нахмурившись в кінці.
— Гадаю, що це на краще.
— Чому ж ти тоді засмучена? — запитує Дазай, повертаючись до свого фальшивого веселого тону та усмішки.
— Трохи бентежить, наскільки сильно ти іноді нагадуєш Морі, — каже Койо, не показуючи того, що вона знає, що її слова схожі на ляпас. Дазай тримає усмішку на місці — майже єдине, чому навчив його Морі. — Я не засмучуюсь через себе, я рада, що ви не портуєте речі підлітковими фантазіями. Мені просто шкода Чую: він вважає тебе чимось більшим за інструмент для успіху.
Дазай не дозволяє нічому з того, що він відчуває, позначиться на його обличчі. Він знизує плечима, вдаваючи незацікавленість.
— Це Лос-Анджелес. Якби не я, був би хтось інший.
— Ах, але це ти, — вказує Койо, — можливо, мені слід поділитися з Чуєю твоєю думкою про нього, — додає вона, голос легкий, але загрозливий.
— Можливо, мені потрібно поділитися з Чуєю тим, що ти знову вирішуєш за нього, не порадившись з ним, — легко протистоїть Дазай. Він посміхається, коли вона трохи тремтить. — Ось як ви закінчили цю відстань між вами двома, чи не так?
— Я думаю, ми закінчили, — каже Койо холодним голосом. Її очі звужуються, і якби Дазай був слабшою людиною, він би скривився під вагою її сталевого погляду. Але робота під керівництвом Морі мала свої переваги.
— Я ще не допив свій чай, — каже Дазай, невинно всміхаючись.
— Ти навіть не любиш чай, — огризається Койо. Вона сильно хмуриться, роздратована через те, що втратила самовладання, але потім відновлює його, щоб звільнити Дазая. — Візьми його з собою, якщо хочеш. Я впевнена, вам треба закінчувати альбом.
— Все добре, я не дуже спраглий, — каже Дазай на її пропозицію, встаючи. Він обдаровує її ще однією великою усмішкою. — Дякую за пораду, Койо Озакі.
Койо не відповідає. Лише дивиться на нього, коли він виходить з офісу. Дазай не озирається.
Його розум уже зайнятий обрахуванням наступних кроків.
Очевидно, що потрібні деякі зміни.
Початок грудня. Півтора місяці до релізу Corruption.
Записувати альбом стало болісно нудно.
Було цікавіше, коли вони записували разом з Чуєю. Скільки разів йому доводилося змушувати Чуя повторювати одні й ті ж самі слова знову і знову, бо той нібито фальшивив. Це було смішно. У підсумку Чуя в нападі люті кинув у нього надзвичайно дороге звукове обладнання.
(Хоча він поводив себе інакше, коли вони записували Corruption. Дазай обмежив кількість людей, що слухатимуть пісню, залишивши лише тих, кого необхідно. Вони змогли зробити все досить швидко, бо пісня складалася лише з двох наборів вокалу і фортепіано. В студії все ще витало напруження. Чуя намагався прийняти всі компліменти щодо пісні, тому Дазай зробив це за нього.Він був щасливий, що закінчив з цим).
Але ті часи були позаду. Вокал, фортепіанні і гітарні партії, які грав Чуя, були закінчені. Зараз вони записують всі ті інструменти, на яких Дазай і Чуя не гратимуть самі.
Чуя вже навіть не з‘являється щодня, щоб послухати. Він робив це на початку, але розчарувався, слухаючи, як Дазай поправляв і переробляв одні і ті самі рядки пісні кілька разів, поки не був задоволений. Тепер Чуя чекає, поки Дазай визнає частину завершеною, перш ніж самому схвалити її. Зазвичай він не має жодних змін (і його декілька були дратівливо проникливими).
Дазай має бути радий, що Чуя не відволікає його. Це на краще. Він міг краще зосередитися, коли Чуя не гавкає на нього. Тепер, коли вони закінчили писати, Дазаю більше не потрібно лінуватися в його гуртожитку. Останнім часом він майже не бачив Чую.
Проте прослуховування невеликих частин одних і тих же пісень день за днем починає втомлювати його. Він розвалився у кріслі в студії звукозапису, якою вони користувалися. Наразі Дазай один, коли нарешті закінчив ту частину, над якою вони працювали, і відправив усіх геть, щоб мати змогу спокійно подумати.
Він закриває рукою очі, коли чує, як двері в студію відчиняються і зачиняються, сподіваючись, що той, хто ввійшов, побачить його стан і розвернеться, щоб вийти, не турбуючи його.
— Хочеш вийти звідси? — питає знайомий голос, руйнуючи його надії. Чуя тикає в його руку, поки Дазай не опускає її, щоб подивитися на нього. Він одягнений невимушено, тож значить, що не працював. Чуя всміхається йому, а Дазай зітхає на його пропозицію.
— Чи хочу я попросити дозволу піти, щоб потім за мною слідувала по п’ятах якась п’явка, яку вони призначать для того, щоб возити нас? — питає він, закочуючи очі, — ні, дякую, вішалка для капелюхів.
— Я не планував просити дозволу, — Чуя тримає щось у правій руці — права водія. На них фото Чуї. Він зухвало вказує на це.
Дазай випрямляється, більше, ніж трохи шокований.
— Як ти отримав права? Твої маленькі ноги дістають до педалей?
— Перестань бути таким мудлом, або я залишу твою забинтовану дупу тут, — каже Чуя. Він простягає руку, щоб допомогти встати Дазаю. — Ти йдеш чи як?
Дазай підозріло звужує очі, не звертаючи уваги на запропоновану руку.
— У тебе немає машини, — або, як мінімум, Дазай на це сподівається; сподівається, що він не був таким неуважним.
— Немає, — очі Чуї світяться від пустощів, — але тут на парковці багато фургонів компанії. І що ти думаєш? Я знайшов пару ключів, що лежали на моєму шляху. Досить недбало з їхнього боку залишати їх там, де хтось міг їх забрати, — він відводить руку назад, щоб покопатися в кишенях, а потім тріумфально дістає набір ключів.
Дазай посміхається. У Чуї було багато різних сторін, і фаворитом Дазая завжди залишася музична, але бунтівний підліток Чуя був не так далеко.
— Показуй шлях, Чібі.
Вони вилітають на стоянку і, стримуючи сміх, залізають в один із чорних фургонів. Чуя, здається, цілком легко регулює сидіння (Дазай вказав би, наскільки близько він знаходиться до керма, якби Чуя не відповідав безпосередньо за транспортний засіб і, отже, за його життя на даний момент) і дзеркала, плавно рухаючись заднім ходом, виганяючи фургон зі стоянки. Він не запитує Дазая, куди той хоче піти, очевидно, вже маючи в голові місце призначення.
— Як ти навчився водити? — запитує Дазай, дивлячись на Чую, який тримає одну руку на кермі, а іншою спирається на карниз вікна з боку водія, виглядаючи розслаблено й задоволено. Він не нервує, як зазвичай роблять неосвічені водії. Але Дазай точно почув би, якби хтось з PMR вчив його.
— Як я вже казав, PMR залишає багато фургонів стояти тут, тож не було складно взяти один непомітно, — каже Чуя, трохи сміючись, — я почав намагатися вчитися одразу, як ми приїхали з турне. Крім того, останнім часом у мене було багато вільного часу. Скумбрія, яка смерділа в моєму гуртожитку, зникла.
Ці слова не звучать, як звинувачення, але все одно змушують Дазая захищатися.
— Я працюю над нашим альбомом. Те, що ти вирішив, що твоя роль закінчена, не означає, що всі ми можемо розслабитися.
— Ти поводиш, як одержимий виродок, — каже Чуя, закочуючи очі, — він давно був би завершеним, якби ти не був таким до біса вибагливим. Клянусь Богом, ти ледь не довів цього барабанщика до нервового зриву.
— Я не збираюся випускати щось гірше, — роздратовано каже Дазай, — він професіонал, тож не повинен так погано сприймати конструктивну критику.
Чуя сміється, хитаючи головою.
— Ти назвав його посереднім ідіотом з ритмом мокрої швабри.
— З ним було складно, — каже Дазай, дивлячись у вікно. Вони їхали до узбережжя, а він досі не знає, куди вони прямують.
— Він майже залишив нас, і залишив би, якби я не пішов за ним і не вибачився за те, що ти був таким виродком, — каже Чуя те, що Дазай не знав, — я сказав йому, що ти був дурним перфекціоністом з великою палицею в дупі і щоб він не сприймав це близько до серця.
— Морі звільнив би його, якби він пішов, — каже Дазай, не знаючи, як він ставиться до того, що Чуя прибирає безлад за нього за його спиною.
— Не змушуй людей звільнятися лише тому, що ти такий придурок, — камандує Чуя, дивлячись на нього, поки заїжджає на стоянку для того, щоб купити морозиво в застарілому кіоску. Дазай навіть не бачить вивіску з назвою місця. Єдині машини, що тут стоять, ймовірно, належать робітникам. Він сумнівається, що місце отримує багато прибутку, навіть якщо надворі не грудень.
Чуя паркує фургон на місці попереду, зупиняється і повертає до Дазая.
— Яке морозиво ти хочеш? Неважливо, я просто куплю тобі найбільш огидно солодкий смак з усіх, що у них є.
Чуя не дає йому шансу відповісти, і Дазаю залишається дивитися, як він вистрибує з фургона та йде геть. У помсту Дазай возиться з налаштуваннями вентиляції, щоб на Чую попрямував струмінь повітря, коли він знову заведе автомобіль.
Через кілька хвилин Чуя повертається до машини з ріжком в кожній руці: один виглядає шоколадним, а інший — райджуним. Він пхає їх Дазаю в руки, коли сідає у фургон.
— Будь корисним хоч один раз.
Дазай закочує очі, але ріжки бере. Він робить велике шоу, облизуючи кожен. Чуя, здається, не здивований, натомість він зосереджується на тому, щоб повернути всі параметри вентиляції в норму, перш ніж знову ввімкнути фургон. Дазай надувається, вже облизуючи свій ріжок (не те щоб він коли-небудь зізнається Чуї, що йому подобається смак).
Чуя відвозить їх трохи далі кварталом, до іншої стоянки громадського пляжу. Він паркується біля краю, де немає інших автомобілів. Звідси відкривається неймовірний вид на океан. Це нагадує Дазаю порти Йокогами, ймовірно, саме тому Чуї так сподобалося це місце.
— Боїшся паркуватися біля інших машин? — питає Дазай, коли віддає ріжок Чуї йому. Сам він вже з‘їв половину.
— Стули пельку і їж своє морозиво, скумбріє, — Чуя вимикає фургон, але залишає радіо увімкненим. Він відкидає своє сидіння, щоб покласти ноги на приладову панель, і виглядає абсолютно розслабленим, лежачи на сонці, яке б’є крізь лобове скло, і хитає однією ногою під пісню, що звучить по радіо.
Дазай демонстративно відвертається, дивлячись на хвилі.
— Як ти взагалі знайшов той смітник? Він буквально кричить про антисанітарію.
— Ширасе працював там кілька років тому, — відповідає Чуя, — ми всі ходили туди і отримували це лайно безкоштовно.
Дазай давно не чув, щоб він згадував когось з учасників The Sheep — з тих пір, як він написав про них пісню. Тоді він кинув папер зі словами пісні, яка називалася It’s Harder to Tell The Difference Between Wolves and Sheep Than You Think, і сказав: «Це або хороша пісня, або дрібна дурня. Розберися і дай мені знати». (Виявилося, що і те, і інше).
Але він ніколи не чув, щоб Чуя говорив про когось із них без гіркоти, як зараз. Це змушує його запитати те, що його завжди цікавило:
— Як ти став клавішником в The Sheep?
Чуя припиняє їсти, щоб кинути на нього несхвальний погляд.
— Тому що ми всі були чортовими друзями? Я знаю, що це чуже поняття для тебе.
— Не будь дурним, — каже Дазай, легко ігноруючи образу, — я питаю, як, маючи тебе в гурті, вони обрали Ширасе вокалістом? — він доїдає свій ріжок, струшуючи крихти на підлогу фургону.
Чуя трохи пирхає, губи здіймаються в усмішці.
— Тому що Ширасе був єдиним, хто не вмів грати ні на одному інструменті, і це був його гурт. Ніхто не хотів з ним сперечатися з цього приводу. Крім того, ми не дуже серйозно ставилися до музики. Ми говорили про те, щоб вирости та стати відомими, але загалом музика була просто розвагою для нас, — він відкушує великий шматок ріжка, всміхаючись, — або, як мінімум, так вважав я.
Дазай нічого не відповідає. На його особисту та професійну думку, всі учасники The Sheep були ідіотами. Той факт, що вони відпустили Чую без боротьби, підтверджує це. Звісно, він маніпулював ними, але вони знали Чую багато років. Дазай знає його не так довго, але ніколи б не припустився такої помилки.
Пісня на радіо змінюється на щось нове. Слова « I think that they’re watching us. Don’t let them catch you committing thoughtcrime if you want to live» змушують Дазая миттєво застогнати.
— Фу, вимкни це, — вимагає він, нахмурившись через драматичні репліки та дратівливу й повторювану музику, що супроводжує їх.
Чуя зменшує гучність, піднімаючи брови.
— Не шанувальник Джорджа Орвела?
— 1984 дуже неприємно слухати, — каже Дазай, — це навіть гірше за Animal Farm, хоча я не думав, що це можливо.
— Ти взагалі слухаєш музику, коли не працюєш? — запитує Чуя, засовуючи останню частину свого ріжка в рот і витираючи руки об світшот.
— Чому я повинен витрачати на це час? — запитує Дазай, закочуючи очі.
— Ти неможливий, — каже Чуя. Він повертається на своєму сидінні, щоб кинути на нього випробовувальний погляд. — В тебе має бути улюблена пісня.
Дазай кидає на нього нудьгуючий погляд у відповідь.
— У мене її немає.
Чуя звужує очі, але Дазай не реагує, тож він роздратовано пхикає і дістає свій телефон. Потім він простягає руку через Дазая, щоб відкрити бардачок та взяти кабель для підключення його до машини (той факт, що він знає, де знаходиться шнур, означає, що він говорив правду про свої звички позичати фургон).
— Повинно бути щось, що тобі в біса подобається , — каже Чуя, гортаючи свій плейліст, — зараз я увімкну свою улюблену пісню. Я не знаю, наскільки ти знайомий із японською музикою, але це пісня гурту Luck Life Namae wo Yobu yo.
— Я назву твоє ім‘я, — перекладає Дазай, коли Чуя знаходить пісню, яку шукав. Він не думає, що йому сподобається ця пісня, але йому хочеться почути, яку пісню Чуя обрав своєю улюбленою. Він не здивувався б, якби Чуя вибрав пісню PMR або одну з пісень Kойо — він був таким сентиментальним.
Песня начинается м’яко, з приємного гітарного біта. Тарілка та бас включаються якраз перед тим, як вокаліст починає співати.
Boku ga boku de irareru
Riyuu o sagashiteita
Anata no mune no naka de
Ikiteiru boku ga iru no naraba
Kurayami mo nagai sakamichi mo
Koete ikeru you na
Boku ni nareru hazu
— Чуя, це так слізливо, — перекрикує музику Дазай, коли починається приспів, — ніколи б не назвав тебе любителем балад.
— Namae wo yobu yo, anata no namae wo, — Чуя співає, ігноруючи Дазая. Він ідеально знає слова. — Anata ga anata de ireru you ni.
«Я назву твоє ім‘я, твоє ім‘я, щоб ти міг залишитися тим, ким ти є», — подумки перекладає Дазай.
Це була чудова пісня, навіть якщо вона було трохи драматична на смак Дазая. Чуя не розуміє, чому Дазай не слухає музику, але Дазай не розуміє, чому Чуя слухає музику, якщо кожна версія кожної пісні, яку Чуя виконує сам, стає кращою без великої кількості зусиль.
Дазай знає, що він талановитий співак, але він не був таким, як Чуя. Голос Чуї був… Дазай нечасто не міг підібрати слово до чогось, але він ніколи не міг описати, які почуття викликає спів Чуї. Він знайомий з ним більше року, чув, як він співає годинами поспіль, чув, як він фальшивив нелізченну кількість разів. Але ефект ще не пройшов.
Дазай сильно хмуриться: такі думки викликають тривогу. Незважаючи на всі зусилля, які він докладав, він все ще ловить себе на тому, що такі думки з’являються все більше і більше. Чортова Койо, заклала в його голову ідеї, без яких йому було б краще.
І навіть якщо він думав про такі абсурдні речі, це було просто неможливо. Не може бути, щоб Дазай коли-небудь надав Морі таку річ для використання. Він чітко може уявити, як це було б, як би Морі ними крутив, аби отримати бажану реакцію. Все про них стало б частиною його гри, все стало б маніпуляцією.
Дазай краще не матиме нічого, ніж це.
Проте іноді, коли Чуя робить такі речі, як викрадає його і співає йому у вкраденому фургоні перед океаном, коли сонце освітлює його, а його голос був єдиним, на чому був зосереджений Дазай, важко все це пам‘ятати.
Але Чуя був мав рацію: намагатися відволіктися, розбираючи ноту за нотою в альбомі, не було гарною стратегією. І уникати Чую було просто нудно на додаток до всього іншого.
Чуя неправильно тлумачить його вираз, думаючи, що він судить музику, яку вони слухають, а не лає себе за дурість.
— Ой, іди до біса, це гарна пісня.
— Чудово, я увімкну Чуї свою улюблену пісню, — каже Дазай, хапаючи телефон Чуї і легко знаходячи свій вибір. Він широко всміхається Чуї, коли пісня починається, збільшуючи гучність.
« It’s a Friday, and it’s been a hell of a week», — чути з динаміків. Дазай сміється гучніше, коли Чуя хмуриться і зменшує гучність.
— Я в біса ненавиджу тебе, — каже Чуя суворим тоном, але це лише змушує Дазая всміхатися ще сильніше.
— Ходімо закінчувати наш альбом, Чібі.
Ніч 24 січня. Година до релізу Corruption.
— А якщо всі ненавидимуть його? — питає Чуя. Він крокує взад-вперед у своїй вітальні в гуртожитку. Дазай лежить на дивані, надзвичайно спокійний, незважаючи на дедалі зростаючу тривогу Чуї. — Я маю на увазі, хто все ще випускає музику дуетом? Ким ми себе уявили, чортовими братами Грімм? І чортове спонтанне фортепіанне соло, чим я думав? Чому ти дозволив мені це зробити?
— Чує, все буде добре, — категорично каже Дазай, закочуючи очі. Він втомився просто дивитися на рудого. — Чи я колись брехав тобі?
— Так, взагалі-то кожен чортовий день, — автоматично каже Чуя, не зупиняючись.
— Чи я колись брехав тобі про музику? — додає Дазай.
Це змушує Чую зупинитися і нахмуритися, щоб обдумати питання.
— Ні.
— Тож повір мені, — каже Дазай, повернувшись, щоб дивитися прямо на Чую. Він говорить чітко, без обману і маніпуляцій. — Люди не ненавидимуть його, той факт, що дуети менш поширені, — одна з причин, з якої альбом сподобається, і фортепіанне соло — це те, що робить пісню особливою. Перестань бути таким драматичним.
— Дідько, — лається Чуя. Він глибоко вдихає, але принаймні перестає крокувати туди-сюди. Потім прямує на кухню, і Дазай чує, як він починає возитися зі своїм чайником.
— Не вживай кофеїн, — кричить Дазай, повернувшись назад, щоб повністю лягти на диван. Він дістає свій телефон, щоб прочитати свої електронні листи, і більшість із них про завтрашній випуск.
— Не поводься, як моя матуся, це моторошно, — каже Чуя достатньо голосно, щоб його можна було почути, — зробити тобі трохи?
— Я не веду себе, як матуся, я просто відповідальний власник домашнього улюбленця. У нас завтра довгий день, і мені потрібно, щоб моя собака виглядала якнайкраще, — каже Дазай, — і ти можеш залишити свою огидну гарячу воду з листям при собі.
Чуя не звертає уваги на це, і Дазай відповідає на декілька електронних листів. До того часу, як він закінчує, Чуя ставить дві чашки на журнальний столик. Дазай збирається заперечити, що не хотів дурного чаю, коли помічає, що це гарячий шоколад. Він не помітив, коли Чуя купив його.
Дазай бере свою чашку, щоб сховати усмішку за нею, піднявши її до Чуї, як єдину подяку.
— Ти взагалі не нервуєш? — питає Чуя, влаштовуючись у крісло біля дивана. Його запитання просте: воно не вимагає відповіді, чому він не нервує, просто хоче знати, так чи ні.
— Я не формую думку про себе під впливом музичних переконань інших, — каже Дазай, ризикуючи обпекти свій язик гарячим шоколадом. На щастя, Чуя не робив напій таким гарячим, як Койо, і все, що він отримує, — це смак шоколаду. — Я бачив достатньо сміття, щоб не приділяти йому багато уваги.
— Отже, тебе не хвилює, що люди будуть думати про альбом? — Чуя обережно крутиться в кріслі, закидаючи ноги на підвіконня, але все ще достатньо рівно сидить для того, щоб не пролити чай.
— Я маю на увазі, що з точки зору бізнесу я інвестований, — Дазай робить ще один ковток свого напою, — але я знаю, що все буде добре. Музична індустрія не така вже й складна, як думають люди.
— Ти настільки впевнений?
— Я міг би пояснити всі чинники, пов’язані з цим, але це просто було б нудно для тебе, — каже Дазай і додає, перш ніж Чуя розсердиться: — І крім усього цього, у нас справді хороша музика. У мене є певні стандарти, і наші пісні відповідають їм.
Обличчя Чуї світиться від цих слів і стає більш безтурботним, ніж зазвичай. Він здається більш невимушеним, що і було метою компліменту (навіть якщо це правда), і п’є свій чай спокійно.
Закінчивши, Чуя встає, простягаючи руки над головою.
— Ти залишаєшся?
Дазай майже проливає гарячий шоколад, який щойно пив. За всі численні рази, коли він тут залишався, Чуя ніколи не був таким ввічливим і привітним. Він судорожно ковтає.
— Вже пізно, — каже Дазай нейтральним тоном.
— Тоді побачимося зранку, — каже Чуя, позіхаючи. Він проводить рукою по своєму волоссю і йде у ванну кімнату. Дазай дивиться, як він йде, і відчуває, як у грудях щось стисло.
Він бореться з цим, вимикаючи світло в головній кімнаті, а потім повертається на диван. Дазай накривається ковдрою, що залишилася на дивані (він відмовляється вважати її своєю, навіть якщо ніхто інший нею не користується), і повертається обличчям до спинки, намагаючись влаштуватися зручніше, щоб швидше заснути. Якби він був розумнішою людиною, пішов би кілька годин тому додому і спав у власному ідеально зручному ліжку.
Незважаючи на це, він неймовірно легко засинає, у роті відчувається смак гарячого шоколаду. Дазай навіть спить довше, ніж зазвичай, а коли розплющує очі, у кімнаті світить сонце, і він почувається на диво добре відпочившим.
Дазай хапає свій телефон, не дивуючись, побачивши, що він заповнений сповіщеннями. Але є одне, яке особливо виділяється, — запрошення на зустріч від Морі без жодних подробиць, крім опису. Турне.
Подвійний чорний. Накахара Чуя & Дазай Осаму.
- Rain Beyond The Window
- The Fake Flower’s Deceit
- The Setting Sun
- Never to Return
- Wake Up Call
- Shame and Toad
- No Room for Sentiments
- Some People Are Matches, Others are Pyromaniacs
- Dead Apple Pie
- Null
- Golden Demon (версія Подвійного Чороного)
- It’s Harder to Tell The Difference Between Wolves and Sheep Than You Think
- Corruption