— На чорта я зробив тобі дублі ключів, якщо ти все одно в двері дзвониш? — вирішивши, що найкращий захист — це напад, Мітяєв почав зустріч гостя відразу з наїзду. Вид у Саші був той ще: мало того, що побитий, так ще червоний, збуджений і явно всім на світі незадоволений.
«Ні, звичайно, я тебе нескінченно люблю, але в мене тут секс назрівав, а твоя пика нахуй всі карти сплутала», — хлопець пропустив Влада в передпокій.
— Брате, я, типу, дико перепрошую, але в тебе стоїть, — не те щоб Жуков був такий вже спостережливий, але подібне складно не помітити, якщо чесно, та й Сашко не надто приховувався.
— Просто дуже радий тебе бачити, — хлопець єхидно посміхнувся, забираючи з рук русявого об’ємний пакет, у якому щось характерно дзвеніло і булькало. — Навіть Тарас підбадьорився.
— Тарас?
— Ну, я так називаю свій чл…
— Сань, позбав мене від подробиць, я тебе прошу, — очкарик показово скривився і попрямував у бік кухні.
«Я б з радістю, але це ти о десятій вечора приперся до мене без дзвінка, між іншим», — Мітяєв поплентався слідом.
— З якого приводу п’ємо, до речі?
«Який привід?.. Ну, окрім того, що мене переїбало приходами ПТСР, навіяними твоїм ігнором останній тиждень, я ще й раптом почав параноїти на тему того, що мій кореш підкочує до тебе яйця. А мене це раптом почало їбати. Як тут не випити, га?»
— Просто привід, хотів перевірити, чи ти ще живий, — погляд Влада зачепився за сторонню пляму біля вікна, хлопець примружився багатозначно. — О, Калимов?
— О, Жуков? — перекривляв Максим, не намагаючись навіть згладити шорсткість ситуації. Він, звичайно, виглядав пристойніше Сані, але, проте, не треба було гадати на кавовій гущі, щоб зрозуміти, чим хлопці займалися, поки їх не потурбували.
«Ну ніхуя собі, повороти які», — Влад похмурнів, відсуваючи несподіваного гостя (сам він точно сподіваний!) убік, щоб дістатися до кухонних шаф і накрити на стіл.
«От вже хто добре орієнтується на твоїй кухні, так, Сашко?» — Калимов без слів витаючий у повітрі вайб відчував і починав дратуватися.
«Я був тим хлопцем, якого він любив у школі», — щось подібне сказав Влад на вписці на честь першого вересня. Про цю фразу, а ще про поведінку двох «друзів», Макс думав уже другий тиждень, розглядаючи факти з різних сторін і намагаючись докопатися до істини.
Хлопці дружили ще з першого класу, жили в сусідніх будинках, проводили разом вихідні та канікули, вступили до одного університету, на одну спеціальність… Вже на цьому моменті у Калимова починало смикатися око від психозу. Вони були дуже близькі. Тут не треба було нічого навіть вигадувати, це було видно неозброєним оком.
— О, ти й перекусити приніс! — вміння швидко перемикатися — це візитна картка Сані. Побачивши пару упаковок улюбленого сиру, пиво та якісь солодощі, простак відразу забув і про легке невдоволення, і про все на світі взагалі.
— Щось мені підказує, ти за межі квартири жодного разу за цей час не вийшов, а на твій сир в Ашані скажені знижки.
— Бля, реально? Що ж ти так мало тоді купив? — Сашко любовно погладив матову обгортку брі.
«Ненавиджу сир із пліснявою», — Макс плюхнувся на стілець, спостерігаючи за тим, як Сашко розбирається із вмістом пакетів, акуратно виставляючи на стіл ближче до стіни кілька пляшок.
— По-перше, задрот, Ашан у двох зупинках, міг би й сам дійти, — Влад навіть потилицею відчував жалібний погляд і розумів, що всі ці віднекнення — лише виступ на публіку, щоб Мітяєв остаточно не сів на голову. — По-друге, грошей залишиш — ще куплю.
— Ти мій герой, — визнав Мітяєв, посміхаючись. — Максе, ти будеш?
— Так, дістань моє пиво з холодильника, — видав Максим із шкідливості, сподіваючись хоч на якусь реакцію Жукова. — І макарони поклади в холодильник, вони вже остигли.
«Ви тут що, з’їхатися вирішили, блять? І бухло у нього персональне в холодильнику, і жратву він готує. А по кутках ще не насцяв, щоб територію помітити? — зовні Влад, звичайно, залишався абсолютно спокійним, і те, чисто через неосяжну гордість, яка не дозволяла біснуватись на публіці.
Хлопці вмостилися на стільці, підтримуючи напружену атмосферу кислими обличчями, і тільки Саня вибивався: з непідробним захопленням розпакував сир і зробив смачний укус, напевно не збираючись ні з ким ділитися.
— Бля, сир — вогонь! — запевнив Мітяєв із набитим ротом. — Ммм… зараз обкінчаюся, точно.
— Брате, скромніше, не при гостях же, — Жуков реготав, взворошуючи волосся друга, що й так перебували у вічному безладді.
Максим за всім цим стежив, стиснувши зуби, через що і без того точена лінія щелепи ставала більш вираженою. Від усіх цих дотиків ситуація ставала все менш і менш схожа на дружню, брюнет у всьому бачив підтекст, що підігрівав ревнощі всередині. Насправді, раніше Калимов не помічав за собою замашок власника, але як там психологи кажуть? Ревнощі їдять людей зсередини з двох причин: низька самооцінка чи недовіра до партнера. Проблем із любов’ю до себе у Макса ніколи не було, значить, що тоді залишається?
Важко спостерігати, як на твоїх очах відбувається щось, чому ти не можеш дати точну класифікацію, особливо, коли в цьому бере участь людина, яка тобі подобається. Вони з Сашком не те що не зустрічалися — навіть близько не підійшли до серйозної розмови про їхні стосунки. І дивлячись на Мітяєва поряд із будь-якою людиною в принципі, ну, а вже поряд із Жуковим — тим більше, у бідолахи Калимова фігурально вибухав мозок. Тому що не було твердого ґрунту під ногами і навіть крихітного приводу, щоби сумніви відступили.
— Та гаразд тобі, всі свої, — Саня махнув рукою.
— Точно, — підтвердив Калимов, присмоктуючись до свєї пляшки. — Ми ж зовсім не чужі люди.
— Так, я вже помітив, — Жуков хмикнув, розслаблено поклавши на чуже плече. — Прямо не розлий вода, ага.
— Не уявляєш, наскільки, — Макс підтакнув, уже майже капаючи отрутою у свою тарілку зі снеками. — Тобі розповісти на пальцях?
— Навіщо? І без цього цілком уявляю, — долоня на плечі Мітяєва безжально стиснулася, коротко обстрижені нігті вп’ялися в зелені синці під тонкою тканиною футболки.
«Ні, хлопці, я все розумію, у вас там якийсь супер серйозний, важливий конфлікт назрів, але якого хуя знову калічать мене? — Сашко скривився і скинув руку. Він більш-менш розумів, у чому суть цієї суперечки, але мотивацію Жукова, хоч убий, зловити не міг. — Давай, скажи ще, що через дванадцять років дружби ти раптово пізнав смак ревнощів? Блять, ну і хуйня».
— Дебіле, він весь у синцях і так, а ти додати вирішив? — Максим узяв пальцями шматочок арахісу і влучно пульнув його очкарику прямо в чоло.
Світлі брови зігнулися з подивом, Влад зачерпнув у кулак жменю горішків побільше, готуючись до наступу:
— А ти, як я подивлюся, знаєш, що там і де в нього болить, сраний Айболіт? — закуска полетіла прямо у фізіономію Калимову, той на мить зажмурився, щоб сіль і гостра приправа не потрапила в очі. Їжа розлетілася по столу і підлозі, пара шматочків залишилася в волоссі, але хлопець і не думав їх прибирати, тримаючи обличчя.
«Хлопці, ну ви ж дорослі люди, справді», — Сашко зі скорботою згадав нещодавно вимиту підлогу, відкусивши ще сиру.
— А в тебе якісь проблеми із цим? Від ревновачок очко залоскотало? — брюнет зиркнув на хазяїна будинку, прочитавши у погляді Сані, як сильно той «рад» ідеї влаштувати війну з їжею. У цей момент Максимові стало навіть трохи шкода, що доведеться стриматись, щоб не виводити Мітяєва з себе. Все-таки, Жуков рано чи пізно піде, а ось він сам хотів би ще погостювати.
— Пф-ф-ф, що ти несеш, кому він там потрібен? — очкарик пирхнув смачно, майже театрально, і швидше викликав цим серію запитань, ніж впевненість у правдивості своїх слів.
«Дякую, брате, саме це я й хотів би почути, коли ти й так уже пересрав мені всю малину», — Мітяєв, звичайно, на друга не ображався, проте градус роздратування це ні краплі не зменшувало.
— Ну, якщо не потрібен, то зав’язуй зі своїми показовими виступами та…
— Так, ми їбемося, — перервав Калимова Саня, знизавши плечима. Кухня поринула в незручність, приправлену чавканням. — Ну шо? А то ти ще не зрозумів.
І Влад, і Максим, натурально випали в осад від рівня прямолінійності Мітяєва, так і продовжили на нього вирячитися, немов барани на нові ворота. Саня, задоволений виробленим ефектом, відпив купленого Жуковим пива і посміхнувся:
«Ну хоч заспокоїлися обидва, і на тому спасибі».
Почувся дверний дзвінок. Усі троє нервово покосилися у бік коридору.
— Я гадки не маю, хто це, — Мітяєв виставив долоні вперед, мовляв «мої руки чисті», і неохоче підняв тушку зі стільця. — Приберіть цей пиздець з підлоги, будь ласка, я ж вам не прибиральниця.
«У мене тут що, медом намазано? Всі, кому не ліньки, вже приперлися», — Сашко насупився, дивлячись у вічко. Стаса він тут побачити точно не планував. Питання навіть не в тому, що вони розлучилися, а в тому, що колишній жодного разу не був у цій квартирі, тільки знав адресу на екстрений випадок.
Мітяєв мав якийсь пунктик з цього приводу: не любив водити хлопців у свою квартиру і по можливості навіть не оголошував район проживання. Стас був винятком, стосунки з ним були досить довгими та серйозними, здавалося дивним тримати в таємниці адресу своєї прописки. Про те, яким таким магічним чином Макс обійшов це правило, хлопець вирішив не думати.
Замок клацнув, двері відчинилися, і в груди Сані відразу впечаталася заривана блондиниста головушка.
— Са-а-аш, — Стасик зчепив руки в замок за спиною Мітяєва, точно не плануючи від нього відлипати. — Сонечко, пробач мені, будь ласка!..
— Бляха, Стас, — Сашко підхопив колишнього і заніс до передпокою, ногою захлопуючи двері. — У мене ж сусіди, яке нахуй «сонечко»?