- Веселого Різдва! – звучить звідусіль.
У цю пору навіть малолюдний спокійний Джеріко перетворюється на філіал Великого Яблука: вулиці заповнюються вогнями і невпинно сяють, вулиці наповнюються ароматами хвої, гарячого шоколаду та глінтвейну, а навколо ялинки на площі постійно ходять компанії різноманітних людей.
Цього року має бути навіть краще, насправді, як і в будь яку пору, коли мер потребує підтримки жителів міста. Кажуть, цього року вони з директоркою Вімс вирішили трохи змінити плани через переніс передвиборчої кампанії на більш ранні дати, і тепер з площі чується гучна музика. Нічого нового, звичайні пісні, що кожен рік звучать на Різдво, знайомі кожному з дитинства мотиви.
Ксав’є оглядається і на його обличчі розквітає посмішка.
Він нарешті почувається досить своїм у компанії. Не губиться серед усіх, не намагається якомога швидше втекти кудись, де можна лишитися наодинці з собою. Зазвичай для такого він обирав «Флюгер» і сідав у віддалений куток, де ніколи не бувало людей. Всі завжди любили сідати поближче до вікон, щоб споглядати за вулицею, спостерігати як загоряються святкові вогні, варто лише сонцю почати заходити за горизонт, а небу рожевіти у вечірніх променях.
Але з іншого боку в кутку, де його не помітять, можна нарешті видихнути, зняти з себе маску впевненого в собі елітного сноба, як колись його назвала Венздей, та розслабитися у м’якому кріслі.
А ще звідти можна спостерігати за іншими людьми.
- Ксав’є сьогодні замріяний, - сміється Б’янка, і її білосніжні гострі зуби виблискують не гірше за сніг під яскравим сонцем. – Невже хочеш опинитися з кимсь під омелою?
Ксав’є відчуває як вуха починають горіти, і натягує шапку, щоб цього не побачили.
- Заціпся, Б’янко, - тільки і бурмоче він, але у відповідь чує лише сміх.
- Не хвилюйся, всі знають, що ти закоханий, - в її голосі, здається, зовсім немає нещодавніх ворожих нот, і Ксав’є цьому радий. Йому подобалося бути з нею, але вона надто вже владна, надто хижа. Їй потрібен хтось рівний їй, а він – не такий.
Він не ладний здолати її у двобії, ані на шпагах, ані на словах.
Тому з нею краще бути друзями, ніж ворогувати. А для нього це також кращий варіант, аніж бути парою, бо тоді він ризикує опинитися на місці комахи, що піддалася на приманку від хижої квітки.
Б’янка відходить від Йоко і обіймає його одною рукою за плечі, щоб сказати вже тихше:
- Якщо ти хвилюєшся, що я ревную або хочу тебе висміяти, це не так, - Ксав’є піджимає губи і киває. Він розуміє. Але все одно її холодні очі, здається, ніби заморожують його сильніше за пронизливий вітер. – Просто ти на останніх зборах був дуже мрійливий. Краще вирішуй свої любовні справи, інакше наступну вечірку проводимо без тебе, і на гру не покличемо. Ти постійно пропускаєш свій хід.
Ксав’є засміявся. Вони не так давно почали цікавитися настільними іграми «нормиків», і навіть почали продумувати свої версії – для ізгоїв, та окремо для резидентів школи.
Це могло б зіграти на руку репутації школи та кожного з них, що ніколи не буде зайвим.
Найтемнішою плямою серед усіх так і залишається Венздей, і Ксав’є дивується, чому вона взагалі погодилася на цю «марну трату часу заради схвалення оточуючих та укріплення соціальних зв’язків». Можливо на неї надавила Вімс, може умовила Енід, або ж у неї знову якісь власні мотиви. Вона йде поряд з Юджином, який захоплено розповідає щось про зимівлю бджіл та те, як за ними правильно наглядати. Він і сам виглядає досить сонним – може всі «дзижчики» впадають у сплячку взимку?
Ксав’є оглядається і йому на очі попадається «Флюгер». За вікном кав’ярні незвично живо, і здається, сьогодні навіть декілька працівників.
Він швидко відводить погляд, ніби боїться, що надто зацікавлена та уважна Б’янка помітить його цікавість. Вона була майже права, тільки от він не думав навіть про омелу – на жаль, на це він сподіватися не може.
Хоча б тому що ризикує знову бути безпідставно заарештованим.
Після тої історії з гайдом він ледве зміг заспокоїти батька. Той лютував спочатку на Ксав’є через те, що його син опинився за ґратами, потім – на шерифа за арешт без твердих доказів, і врешті-решт на Вімс через те, що вона приховувала інформацію про природу проблем у місті.
Але зважаючи на те, що вона пережила замах на вбивство, а злодія все ж знайшли, схопивши буквально на гарячому, все ж ситуація пішла на спад. Батько заспокоївся, життя повернулося до звичного і нічим не примітного.
Венздей продовжувала розслідування, бо хоч Торнгіл і заарештували після госпіталіхації з анафілактичним шоком, на новенький телефон Венздей прийшли погрози. Ксав’є навіть злякався, що вона звинуватить його, але це було б надто просто – він подарував телефон і він же надсилає погрози? Ні, це занадто навіть для нього.
- Як щодо подивитися, що зробив мер на цей раз?
Вони пришвидшуються, йдучи в сторону площі де грала музика.
- Ковзанка? – розчаровано тягне Б’янка. Вона любить воду, проте заморожена вода – точно не її стихія. Але чомусь Ксав’є не сумнівався, що вона добре катається, це ж Б’янка.
Енід та Аякс побігли першими. Ці двоє – просто ідеал солодкої парочки з ромкому нульових. Такі… щасливі та енергійні, що сил немає на них дивитися.
Ксав’є не може зупинити себе, кожного разу по-доброму сміючись з їхніх нових спільних фото.
«У мене від вас підвищився рівень цукру в крові», і подібні коментарі – його улюблені для щасливих Енід та Аякса.
На щастя, майже ніхто не вміє добре кататися на ковзанах – Енід тримається за стінку ковзанки, а іншою рукою хапає Аякса, мало не випускаючи кігті. Юджін кілька разів падає, але не здається і продовжує намагатися під постійним наглядом Венздей. Звичайно Б’янка викликає її на поєдинок, і скоро центр ковзанки звільняється від людей, які спостерігають за тим, як дівчата мало не літають.
Виглядає так, ніби під їхніми ногами не лід, а підлога, а повітря саме підхоплює їх.
Ксав’є аплодує разом з усіма, а потім помічає в натовпі знайоме кудряве волосся. Хлопець, якому воно належить, обертається, і надії на те, що це хтось інший, розбиваються, наче автомобіль що врізається в дерево, злетівши з дороги.
Тайлер Ґелпін сьогодні має вихідний.
Ксав’є робить невпевнений крок назад, забувши, що на ньому ковзани, і летить назад, по-дурному махаючи руками.
Падати неприємно. Він, на щастя, встигає вивернутися і вдаряється стегном. Головне – не зашкодити спину та не зламати руку.
- Ти в порядку?
О ні, все ж його помітили.
Тайлер схвильовано дивиться на нього і протягує руку.
Ксав’є вагається, але мабуть, не прийняти допомогу буде надто грубо. Не те щоб його це бентежило, якби ж це тільки був не Тайлер. Був би це хтось незнайомий, йому було б по цимбалах, сам би піднявся на ноги, але…
Тайлер допомагає йому встати на ноги, хоча в якийсь момент здається, що він і сам впаде.
Мозок Ксав’є вимальовує дуже клішовані моменти з фільмів та аніме, коли один герой падає на іншого і їхні обличчя опиняються поряд.
Яке щастя, що зараз холодно, і його рум’янець можна списати на холод.
- Дякую, - говорить він.
- У тебе руки крижані, може погрієшся? – пропонує Тайлер. – Я… в мене сьогодні вихідний, тому можу пригостити тебе гарячим чаєм у «Флюгері», - він говорить невпевнено, і очі в нього як у переляканого оленя. – Якщо… якщо ти не проти, звичайно, це просто вибачення за… Венздей.
Ксав’є сміється. Мабуть Тайлер думає, що він досі ревнує, або злиться через те, що нібито через Тайлера не зміг піти з Венздей на бал або не відсвяткував з нею її день народження.
- Не проти, - погоджується він.
Він пише Енід, що буде у кав’ярні. Вони не надто близькі, але вона одразу прочитає, ледве почує сповіщення. Вона така залежна від телефону, що це навіть лякає.
- То ти сьогодні не працюєш? – яке дурне питання, Ксав’є, невже тобі нічого краще в голову не прийшло? – Звісно, не працюєш, як би ти тоді опинився на ковзанці.
- Ох… так, я взяв вихідний. Сьогодні відкриття, та ще й я працював кілька тижнів без вихідних, щоб відпочити хоча б на Різдво.
Ксав’є киває.
- А ти… - починає Тайлер і качає головою і сміється. – Не зважай.
- Що?
Тайлер відводить погляд і глибше засовує руки в кармани куртки, щоб зігрітися.
- Та нічого, просто ти ніби не дуже хотів кататися. Чому пішов?
Ксав’є зніяковіло посміхається. Він і сам не знає, може просто тому що всі були такі захоплені можливістю покататися, і він не зміг відмовити? Або просто хотілося відволіктися. Він складно заходить в компанії в якості друга, тому не хочеться втратити це.
Все ж з ними веселіше, ніж самому, та й в такий холод в майстерні руки дубіють за півгодини.
- Я ніколи не катався, - сором’язливо зізнається він. – Не було друзів поряд, батьки завжди зайняті, братів та сестер теж немає, щоб з ними ходити. А батько казав, що це взагалі марна трата часу, якщо я не планую бути фігуристом, і краще мені взяти додаткові уроки малювання.
Тайлер розуміюче знизує плечима і дивиться собі під ноги.
Їм складно розмовляти, бо востаннє вони мало не до бійки дійшли через те, що намагалися завоювати увагу Венздей. Та ще й Ксав’є не міг розібратися у власних почуттях і зрозуміти, що саме його більше бентежить: те що Венздей проводить час з Тайлером, чи те що вона проводить час саме з Тайлером.
Вони заходять до «Флюгеру», і там ніде яблуку впасти.
Ксав’є не бачив кав’ярню такою живою навіть на день інформування, але зараз…
Зайнято все, навіть його улюблений стіл в куточку.
- Візьмемо з собою? – питає Тайлер.
Ксав’є киває і не встигає навіть слова сказати, як Тайлер підходить до стійки збоку, вітається зі співробітницями і робить замовлення. Він навіть не запитав, що брати.
Хоча він же і так знає.
Телефон голосно пищить і вібрує. «Ми поїдемо раніше, здається, Юджін вивихнув зап’ястя. Повеселися там», - пише Енід, і додає кілька емодзі, що підморгують. А потім присилає гілочку омели, емодзі з повітряним поцілунком і сердечком.
Чорт, невже вона дійсно все знає?
- Тримай, це тобі, - Тайлер дає йому картонний стаканчик, і цікавиться: - Ти мабуть повернешся до своїх? Я трохи не вписуюся до вас, хіба що Венздей та Енід можуть бути не проти. І я так розумію, з вами був Лукас?
- Здається мав підійти, але вони поїхали в лікарню. Юджін забився на ковзанці. Тому я вільний до наступного автобусу до Невермору, - Ксав’є вказує на снігові кучугури. – Пішки я не дійду по такому снігу.
- Тоді… можемо посидіти в парку або в підсобці, поки зігріємося. А потім я міг би запропонувати тобі урок катання на ковзанах. Фігурним його не назвеш, але я вмію розганятися і зупинятися, цього має бути досить для першого разу.
- Давай тільки почекаємо поки стемніє. Бо я не хочу, щоб те як я осоромлюся на весь Джеріко бачили при денному світлі.
- Домовилися, - сміється Тайлер і проводить його до невеликої кімнатки.
Спочатку вони ніяково мовчать, але варто знайти десь на шафі «Уно», і стає трохи краще. За грою виходить розслабитися, і вже обидва починають говорити про якісь дурні речі. Тайлер зізнається, що той фільм жахів, який він показував Венздей на їхньому першому і останньому побаченні – «Білявка в законі». Ксав’є каже, що варто було показати їй мюзикл, щоб вона пережила найгірші муки в своєму житті.
Хоча насправді він думає, що можна якось запропонувати беладонцям влаштувати ніч кіно нульових, щоб відчути іспанський сором і якийсь нелогічний комфорт через те, які ці фільми часто були прості.
- Вже п’ята, можемо йти, - говорить Тайлер, кидаючи погляд на годинник на стіні. – Вже досить темно, тому тебе не побачать.
Ксав’є почувається дивно.
Він не може збагнути, що такого хорошого зробив цього року, щоб його бажання здійснилося. Якщо у повітрі з’явиться омела, то він точно повірить у втручання надприродних сил. Або у те, що Річ разом з Енід все спланували і займаються звідництвом.
Надворі холодніше, і Ксав’є докоряє собі, що забув взяти рукавиці. Він сує руки в кармани і вони повільно йдуть по освітлених кольоровими вогнями вулицях. Біля ковзанки вже ввімкнули ялинку, а на вулиці стоїть хор з місцевої церкви, і співає різдвяні пісні.
- Це ж Carol of the Bells? – спантеличено перепитує Ксав’є. – Я не впізнаю слів.
- О, так… - Тайлер здається, червоніє. – Мер попросив цього року вивчити оригінал. Каже, що культурна апроприація неприпустима для спільноти, яка об’єднала у собі ізгоїв та звичайних людей. Я теж відвідував церкву, але скоріше з цікавості, і це було складно вивчити.
Він намагається підспівувати, але його голос вибивається і з вимови, і з хору.
- Круто, - здивовано відповідає Ксав’є.
- Мені ще вчитися і вчитися, - Тайлер ніяковіє і посміхається, і Ксав’є відчуває як серце невимовно сильно б’ється. Ніби він пробіг марафон, і тепер намагається відновити дихання.
Саме ця посмішка одного разу його і піймала на гачок.
Він не думав, що так буває, скоріше списував на книжкові кліше – він не вірив, що можна закохатися у посмішку. Але здається, він і сам перетворився на одне суцільне кліше.
Вони взувають ковзани, і Ксав’є злиться, бо відчуває, що одна нога почувається надто вільно. Не хотілося б через це травмуватися.
- Давай допоможу, - о господи, та хіба можливо, щоб щось стало ще більш клішованим, а ще хіба можна ще більше знітитися? Але Тайлер прямо перед ним, кладе його стопу собі на коліно для зручності і затягує, питаючи, чи досить туго затягнув.
- Все окей, дякую, - Ксав’є боїться подивитися на нього, бо здається, що від сорому він має світитися рум’янцем. Так сильно, що освітить цілу вулицю. – Не треба було.
- Не переймайся, - ось, знову ця сором’язлива посмішка, знову цей погляд кудись в сторону.
Ксав’є хочеться кричати, і якби він був Енід, то точно б пробив лавку пазурами, так сильно він відчуває водночас піднесення і настільки він зараз розгублений.
- Пішли?
Але він не кричить. Він стримується і піднімається на ноги, незграбно крокуючи до виходу на лід.
Тайлер ступає першим і почувається більш впевнено. Не так, як Б’янка або Венздей, звичайно, але він стоїть прямо і трохи ковзає в сторону. Легко і м’яко, дуже природньо, ніби це не викликає ніяких зусиль.
Ксав’є таким похвалитися не може, і одразу хапається за бортик.
- Гей, не хвилюйся так. Трохи розслаб коліна, в тебе ноги як палиці, буде складніше втримати рівновагу.
Ксав’є дослухається. Справді, так трохи простіше контролювати тіло, але це не відміняє страху. В основному – страху впасти, потрапити пальцями під чужі ковзани і втратити можливість малювати.
Ця картина надто живо уявляється, і він ще міцніше хапається за бортик.
- Ксав’є, - голос у Тайлера м’який, і від цього стає ще гірше. Ксав’є не розуміє, чому все це відбувається. Чому Тайлер так поводиться, і чому погукав з собою.
Ксав’є здригається, коли його торкається тепла, майже гаряча рука.
Тайлер дивиться йому в очі і стискає його долоню, і Ксав’є мало не падає від несподіванки. Рятує його тільки те, що Тайлер хапає його до того, як він знову втратить рівновагу.
- Не бійся. Я втримаю, просто відпусти цей нещасний паркан, ти скоро його зламаєш.
Ксав’є невпевнено дослухається.
Він робить кілька кроків, і знову його тіло тягне назад.
- Дивись на мене і повторюй.
Тайлер виявляється досить терплячим вчителем. Вже через десять хвилин Ксав’є майже впевнено стоїть на ногах і може проїхати кілька метрів, не хитаючись в сторони.
Він навіть дозволяє собі трохи розігнатися.
Але незважаючи на це, руку його Тайлер не відпускає.
Він посміхається, хвалить його за вправність, випадково проводить великим пальцем по долоні Ксав’є.
- Чому? – Ксав’є звільняє руку і опирається на бортик.
- Вибач?
- Чому ти це все робиш? Ти ігнорував мене після того як гайда впіймали. Чому ти зараз покликав мене, чому пригостив кавою, чому це все відбувається?
- Ох… - Тайлер тушується і дістає з кармана записку.
- Я так і знав! – вигукує Ксав’є, і якби не голосна музика, всі б точно це почули і обернулися на нього. – Енід, ах ти…
- Я давно говорив з нею, і вона знала, що ти мені подобався. Але я боявся підійти після всього того, і після того як сам тебе підозрював, це було занадто несправедливо – звинувачувати тебе в усьому. Мені здавалося, що ти мене ненавидиш, і мабуть я так їй набрид…
Ксав’є розуміє, чому раптом Аякс, Енід та Венздей стали частіше проводити з ним час. Енід знала все про всіх, Аякс чудово відволікав увагу, а Венздей аналізувала.
І вони все знали.
Вони знали і покликали його навмисне, він їм влаштує.
- То ти не проти цього?
Ксав’є губиться. З іншого боку він би сам не став робити якихось кроків і його майстерня та альбоми продовжували б заповнюватися скетчами з Тайлером. Особливо усміхненим Тайлером.
- Не проти, - майже шепоче він і сам бере Тайлера за руку. Варто спробувати, до того ж їм дійсно було весело разом.
Вони стоять навпроти один одного, і тепер мовчання не здається напруженим. Воно скоріше заспокоює. Ксав’є відчуває, як Тайлер береться за іншу його руку і стискає їх. Обережно, м’яко, а потім підносить його долоні до губ, гріючи своїм диханням.
Щоки печуть, а вуха горять, і Ксав’є мимоволі задивляється на губи Тайлера.
Він надто часто уявляв їх, надто часто думав про цю щиру посмішку. Надто часто, щоб зараз не запитати:
- Я можу тебе поцілувати?
Це дурне питання, дуже дурне, як йому здається. Але він не хоче все зруйнувати. Можливо Тайлер просто хотів спробувати з ним зблизитися і не надто спішить продовжувати.
Безглузда думка в той момент, як він гріє руки Ксав’є своїм диханням.
Тайлер відпускає їх і здається, тепер червоніє вже він.
- Тоді тобі доведеться нахилитися, - звучить у відповідь.
Омела над ними не висить, але Ксав’є може її намалювати, якщо потрібне виправдання, чому вони так безсоромно цілуються посеред головної площі Джеріко.
Єдине про що він може думати – це те, що губи у Тайлера не тільки гарні. Вони ще й незаконно м’які і ніжні. А кава з сиропом, яку він пив, тільки робить поцілунок більш солодким.
- Як ви могли?! – Ксав’є вривається до спільної кімнати, де сидять Венздей, Енід, Юджін (очікувано – зовсім не травмований) та Аякс.
- І як все пройшло? – ігнорує його Енід і швидко підбігає до нього. – Ви цілувалися? Він тебе не образив? Все добре?
Вона буквально стрибає навколо нього, а Венздей за її спиною дивиться з мовчазним задоволенням.
- Давно ви знаєте?
- Ти навіть не уявляєш, - відповідає Венздей і повертається до книги.
Поки Ксав’є не може забути теплих обіймів Тайлера, які всю ніч будуть йому снитися.