З Н’є Міндз’юе все добре, велике спасибі.
Він не потребував того, щоб його люди казали йому перестати так хвилюватися, не потребував схвильованих поглядів у його бік. Він не потребував щоб його люди казали йому, що він занадто бурхливо реагує, або забагато про це думає. Коли прибув Дзінь Ґваньяо (хто його взагалі кликав?!), він хотів вигнати його за постійні приставання.
«Даґе, з ним все буде добре. Ти занадто хвилюєшся. У вас гарні лікарі та медицина. Він впорається.»
«Він давно так не хворів. Останнього разу, коли він захворів…» Його голос вщух, і він відштовхнувши іншого чоловіка, кинувся до кімнати свого молодшого брата.
Н’є Хвайсан завжди був досить делікатним, наслідуючи свою матір. Не те, щоб вона була слабкою, ні, але вона завжди охайно ставилася др свого здоров’я, яке було не найкращим. Це те, що, здавалося, Н’є Хвайсан успадкував від неї. Н’є Міндз’юе ясно пам’ятав час, як Хвайсан сильно захворів однієї зими, коли йому було близько 6. Дійшло до того, що всі вважали, що він не виживе. Такі чутки дійшли й до Міндз’юе, і він пам’ятав, як тоді розізлився. «Він Н’є! Він не помре!» І проводив день за днем витираючи піт із хлопчика, який раптом здався йому набагато меншим. «Ти одужаєш. В тобі тече наша кров. Тобі не можна помирати. Я не дозволю.» Якимось дивом Хвайсан пішов на одужання, кров прилила до його щік, а його сміх здавався Н’є Міндз’юе найпрекраснішим. Полегшення було настільки великим, що він втратив свідомість від виснаження, а пізніше прокинувся від маленьких рук, які гладили його обличчя, і стурбованого Хвайсана, який запитував, чи з Даґе все гаразд.
Але зараз…
Йому давно не було так погано. Чи було це через те, що він так сильно змушував його тренуватися? Він накричав на нього і змусив піти на те нічне полювання, але вони на всю ніч залишилися під дощем. Все, про що він міг думати, це про те, що то його провина. Він вже вибачився купу разів, але єдине про що він міг думати, це те, яким блідим був його брат.
«Даґе занадто хвилюється. Зі мною все буде добре, мені просто треба відпочити.»
І це більше всього турбувало. Н’є Хвайсан ніколи б не втратив можливості пожалітися, поскиглити, подраматизувати. Той факт, що він каже, що з ним все добре, каже Міндз’юе йти відпочити, не дивлячись на те, що він хворий?
Сили небесні, допоможіть йому.
Його брат точно помирає.
Іншого пояснення просто не існує!
«Даґе, хіба в тебе нема важливіших справ зараз?»
«Тобі треба прийняти ліки. Хочу переконатись, що ти їх вип’єш.»
«…Даґе, ти вже казав це раніше, коли приносив суп. Все гаразд, я їх вип’ю. Просто відпочину потім.»
«Тобі не можна вставати.»
«Я не буду.»
«Ти вже вставав, двічі.»
«Мені треба було в туалет. Даґе. Ох, все, я втомився, ти занадто впертий і я не маю сил на сварки.»
«Тоді не треба. Просто слухай мене.»
Нема сил на сварки? Як би не так! Якщо у них щось і було спільного, то це їхні галасливі сварки. Не важливо, як Хвайсан любив казати, який він страшний, якщо він думав, що зможе перемогти у суперечці, він радо її й починав. Хлопець був такий же впертий, як і всі вони!
Повертаючись до справи, він не міг лишити його самого! Останні кілька разів, як він це робив, Хвайсана знаходили скрученого біля стіни чи на землі. Міндз’юе ніколи не любив поезію, але він був впевнений, що Хвайсану скучно, тож він швидко взяв книгу та почав читати. Він брав будь-яку книгу, яка на його думку, могла сподобатися Хвайсану, і читав її, якою б нудною йому самому вона не здавалася. Він зробить усе можливе!
***
Хвайсан відчував, як сходить з розуму. Так, він хворів, хворів навіть сильніше ніж коли-небудь. Так, він почувався жахливо, голова була важкою і його нудило.
Але…
Чи дійсно є потреба в тому, щоб Даґе сидів поруч з ним кілька годин поспіль? Його Даґе треба керувати цілим орденом, звісно є й інші справи, які потребують його уваги! У нього справді не було сил, щоб насварити брата за те, що той не дбає про себе, не кажучи вже про інші його обов’язки, які він не виконує. З Хвайсаном все буде добре. Все минеться! Він не помирав! Ні, йому просто треба відпочити, прийняти ліки, і щось поїсти. Все! Він не потребує постійного нагляду! Навіть закривши очі, він відчував на собі погляд Даґе, наче, якщо той відвернеться, станеться щось погане. (Даґе, будь ласка, він не може так спати!)
Хвайсан вже чув що Н’є Міндз’юе буквально дихає в потилицю кожному лікарю, якого викликали. (Даґе, у нас же є свої лікарі, навіщо ти викликав їх ще з Ланьліну та Ґусу!) Новина про те, що Хвайсан „смертельно хворий“ привела до Цінхе Лань Січеня та Дзінь Ґваньяо! (Ерґе, Саньґе, будь ласка, зробіть що-небудь! Даґе- це вже занадто!) Ерґе трохи з подивом спостерігає за діями Даґе (А-Сане, він просто хвилюється.») тоді як Саньґе дивився так, ніби той сходив з розуму (Даґе, ти не думаєш, що занадто бурхливо реагуєш?), за що, честно кажучи, Хвайсан його не винив, тому що сам був у такому самому скрутному становищі!
«Хвайсане. Поїж.»
«Даґе…»
Хвайсан витріщився на ложку, яку перед ним тримав Н’є Міндз’юе. Він зібрався годувати його з ложечки? Він що, не міг вже навіть втримати власну ложку? Чесно кажучи, в будь-який інший час він би жив би так, насолоджуючись тим, що його Даґе няньчить його, а не сварить. Проте, через усю цю небажану, нав’язливу увагу він був готовий закричати. Хоча не те, щоб він міг, насправді. Він був впевнений, що якщо він спробує, його знудить, або він втратить свідомість, або і те, і інше! Міндз’юе був впертим, ложка все ще була на місці і Міндз’юе уважно дивився в обличчя Н’є Хвайсана. Молодший зітхнув, здаючись і відкривши рота, дозволяючи чоловікові нагодувати його.
Це було просто смішно.
Не кажучи вже про те, що він відчував, як перегрівається! Хвайсан вже втратив рахунок кількості ковдр, якими його вкривав чоловік, аби вони „допомогли йому добре пропотіти“ і „Щоб тобі було зручніше, вага- це ж добре для цього, чи не так?“ Він любив Даґе, дійсно любив! Він знає, що чоловік просто хотів йому допомогти, але все, що він робив його дратувало! Цього разу, коли він підніс руку до рота, Хвайсан з легкістю міг назвати причину, але його любий Даґе зараз виглядав стурбованим, коли відклав суп вбік і прибрав волосся Хвайсана, коли того знудило у миску поруч з ліжком.
«Ти не можеш їсти суп? У ньому ж не було нічого важкого…»
Хвайсану стало боляче від тону голосу його брата. Він розумів його переживання, але дійсно! Все було не так погано, як здавалося!
«Даґе, все гаразд.» Він кашляє, витираючи рот і зітхає з полегшенням, коли йому дають воду. «Я просто забагато думав і нервував. Даґе, просто дозволь мені відпочити.»
«Ти можеш відпочити. Я посиджу тут.»
«Даґе. Іди приляж.»
«Пізніше.»
«Брехун.»
Сарказм був приглушений його власним виснаженням і він зітхнув, роблячи ще один ковток води перед тим, як лягти на спину. Він втомився. Як тільки йому стане краще, він насварить брата! Подаруйте йому трохи розуму! Він не буде слухати його до кінця, поки той не зрозуміє, де він не правий! З цією думкою, як з розрадою, він заснув.
***
«В останнє, Хвайсан не помирає.»
Дзінь Ґваньяо втомився. Він пробув у Нечистому Царстві 3 дні, але й цього було достатньо, щоб йому хотілося вигнати Н’є Міндз’юе з його власного ордену чи, принаймні, закрити його в кімнаті! Те, як цей чоловік перетворився з лютого воєначальника на якусь дратівливу матусю було б майже смішним, якби все не було так погано!
Н’є Міндз’юе?
Уникає своїх обов’язків?
Н’є Міндз’юе, який закриває Цінхе через те, що його брат захворів?
І наче для того, щоб стало ще гірше, усе Цінхе, здавалося, поринуло у гамір!
Добре, можливо гамір було не найкращим словом.
Більше було схоже, що увесь орден поринув у тишу, люди готові були за одним словом Н’є Міндз’юе покинути все, не ставлячи під сумнів жодні його дії, а мали б!
Раптом почулося голосіння, і Дзінь Ґваньяо поспішив знайти його джерело. Одна з кухарок виглядала засмученою, а двоє інших учнів, здавалося, намагалися її заспокоїти. «Що сталося?»
«Ох, молодший господар Н’є відмовився від одного зі своїх улюблених супів! Надії нема! Все втрачено!»
О боги, усі були на одній хвилі з Н’є Міндз’юе, і насправді, Дзінь Ґваньяо не міг більше витримати цього! «Зачекайте, не треба так реагувати. У нього ж сьогодні досить слабкий шлунок, чи не так? Спеції в його улюбленому супові доволі гострі, тож він не зміг би його з’їсти. Може, залишити на потім,щоб розігріти? Я впевнений, він це оцінить.» Він, як він сподівався, заспокійливо посміхнувся жінці, хоча і відчував що вона вийшла трохи напруженою. Він відчув полегшення, побачивши, як вираз її обличчя трохи розслабився, зітхнувши, можливо, полегшенням.
«Це має сенс, дякую, я так і зроблю».
Що ж, здавалося, йому таки вдалося заспокоїти хоч одну людину, а той,хто найбільше потребував заспокоєння, уникав його за будь-якої нагоди! Н’є Міндз’юе був таки доволі впертим! Він не уявляв, що він мав зробити аби дати молодшому Н’є хоч трохи передихнути! Він поговорив з Н’є Хвайсаном наодинці (Міндз’юе пильно дивився на нього і вимагав, щоб той його покликав, якщо щось піде не так, перш ніж кинутися до якихось термінових справ), і дізнався, що молодший вважав, що йому стало б краще, якщо він трохи відпочине, з ним все буде добре. Так, Хвайсан виглядав жахливо, але не виглядав так, наче він помирає, тож він справді не розумів, чого інший чоловік сприйняв це аж так серйозно! І насправді, він був впевнений, що зрештою все закінчиться тим, що маленький милий Хвайсан накричить на свого брата і знепритомніє, чим ще більше налякає лідера ордену Н’є. Треба щось робити. Тож він навмисно створюватиме невеличкі проблеми, аби спробувати чимось його зайняти! Таким чином хворий зможе дійсно трохи відпочити і піти на одужання. План здебільшого робочий. Однак, як тільки Н’є Міндз’юе щось закінчить, він одразу ж піде до кімнат Хвайсана.
Складні часи вимагали рішучих заходів.
Дзінь Ґваньяо переконався, аби чай, який того дня пив Н’є Міндз’юе, мав секретний інгредієнт. Коли той пізніше спіткнувся, він просто посміхнувся старшим учням. «Ах, Чифень-дзюнь, здається, перевтомився, подбайте, щоб він ліг спати. Я все тут закінчу, не хвилюється!» Поки учні хвилювалися за лідера свого ордену та допомагали йому вийти з кімнати, Цзінь Ґваньяо тяжко зітхнув. Нарешті Хвайсан зможе отримати день безперервного відпочинку. Можливо, завтра Міндз’юе про це дізнається та витратить більшу частину часу на те,щоб злитися на нього, а молодший Н’є тоді зможе більше відпочити!
Це спрацювало! Н’є Міндз’юе тільки й шукав привід позлитися на Дзінь Ґваньяо тож, цього разу у нього буде вагома причина для цього.
***
«Дзінь Ґваньяо!»
Н’є Хвайсан прокинувся від крику, який прокотився усім Нечистим Царством. Він не знав, що саме вже зробив Саньґе, але що б це не було, Даґе, здавалося, був у люті. Хвайсан зітхнув, намагаючись знову заснути, натомість крики змусили його лише зітхати. Він почував себе краще, здивований тим, що Даґе не вривася до його кімнати щогодини чи близько того. Через те, що брат не хвилювався через нього, йому вдалося не тільки добре відпочити, але й поїсти, прийняти ліки, а один цілитель навіть сказав, що його лихоманка спала! Він ще не остаточно одужав, але почувався досить добре, аби мати впевненість, що зможе принаймні скупатися. Він попросив набрати ванну, і якраз занурювався, насолоджуючись теплом, коли його двері відчинилися з такою силою, що, він міг поклястися, він почув тріск.
«Хвайсане, що ти робиш?!»
«Даґе, облиш його!»
Н’є Міндз’ює увірвався в кумнату разом із розчарованим Дзінь Ґваньяо позаду. Даґе обернувся, дивлячись на нижчого чоловіка. «Не розмовляй зі мною, ти отруїв мене!»
«Отру…Та я просто змусив тебе відпочити!»
«Намаючись мене вбити!»
«Не могли б ми про це поговорити не в кімнаті твого діді? Здається, він намагається прийняти ванну.»
«Що?!»
Н’є Хвайсан захотів ще більше зануритися у воду, закотивши очі і чекаючи на вибух, який, як він знав, мав настати.
«Тобі ж не можна вставати з ліжка!»
О, так, це воно.
«Даґе, моя лихоманка пройшла і я почуваюся жахливо. Я подумав, що ванна має мені допомогти.»
«А якби ти втопився!»
«Даґе…»
«Я впевнений, він би не втопився…»
«Мовчати! Я знаю, ти збирався вбити Хвайсана слідом за мною!»
«Даґе, про яке вбивство…»
«Він отруїв мою їжу.»
«В останнє, це була не отрута.»
Н’є Хвайсан закліпав очима, спостерігаючи за тим ,як ці двоє знову почали сваритися. Честно кажучи ,у тому не було нічого нового, і ,він бів, впевнений, нічого важливого теж. Мандз’юе завжди у чому сь підозрював Саньґе, навіть якщо той не робив нічого підозрілого. Він знизав плечима і спробував зосередитись на митті, змігли майже повністю їх ігнорувати, достатньо довго, аби встигнути помитися та висохнути. Теперт він стояв у нижніх одежах, піднявши брову.
«Я не зможу відпочити з цими криками. Ах, Даґе, у мене болить голова. У тебе занадто гучний голос!»
Його голова не боліла, але побачивши стурбованний вираз, який промайнув обличчям старшого брата, викликаний скигленням у голосі Хвайсана, він зрозумів, що це спрацювало.
«Тобі справді краще…»
«Ах, як мені може стати краще з порожнім шлунком та головним болем? Ти такий жахливий Даґе.»
Дзінь Ґваньяо похитав головою, усміхаючись втомленно і здивовано, і вийшов з кімнати.
«Він сказав, що він голодний, чи не так? Такий жахливий Даґе, зовсім не звертає уваги на потреби свого Діді.»
«Ти…»
І нарешті Хвайсан залишився сам, сварка потрохи згасала, чим далі вони відходили від його кімнат. Він легенько усміхнувся, заповзаючи назад у ліжко. Можливо він ще не почувався добре, але вираз обличчя його брата на його скиглення- це все, що йому було потрібно знати, аби сподіватися, що той тепер перестане так хвилюватися.