ххх
вони зустрічаються прохолодного осіннього дня.
ендрю курить на майданчику, споглядаючи, як окремі точки «люди» ходять з одного місця під його уважним поглядом, коли ніл залітає до нього, ледь не вибиваючи старі двері з ноги. він заходить з боку сходів, і ендрю навіть не думає запитати, чого той не скористався ліфтом. ендрю все одно, і в нього все ще димить цигарка.
ніл не йде до квартир, а тільки зупиняється коло міньярда та зиркає на Київ так, немов ніколи до того не бачив. ендрю його не розуміє – перед ними лежить дорога, дах атб та десятки однакових будинків, якими забито половину України точно. ендрю ніла не розуміє, а ніл і не просить його розуміти.
спітнілий, ніл простягає руку в бік ендрю та не каже і слова. міньярд його розуміє – вперше за цей час – та без слів віддає незакінчену цигарку до нього. ніл затягується, навіть не морщиться на терпкий тютюн та випускає дим у повітря. після пробіжки його куріння виділяється з більшою силою, і ендрю ловить себе на тому, що посміхається. ніл теж його ловить на цьому, проте його рот зайнятий димом, а голова – думками, в яких немає місця ендрю.
– ти неправильний бігун.
– ти неправильний курець.
ендрю не питає, який вигляд в уяві ніла має правильний курець.
ендрю нічого не питає, він тільки киває собі та вертається у квартиру – холодно стояти ось так на осінньому протязі, але ніл лишається. дурний, каже собі хлопець та закурює другу сигарету на кухні.
ххх
ніл знаходиться на місці кожного разу, коли ендрю виходить туди. людей не буває багато – шістнадцятий поверх – тому міньярд безпомилково розуміє, хто стоїть навіть без ліхтарика на телефоні посеред ночі.
ніхто з них не питає про такий пізній – чи вже ранній – візит. ендрю тільки підпалює цигарку, а ніл бере її собі. вони не дістають дві, їм треба тільки одна. ніл ніколи не має власної цигарки, і підпалює він теж не своєю запальничкою. у ніла є тільки кілька сірників, які він тримає в кишені та час від часу торкається, коли ендрю не бачить.
ендрю бачить, проте він не каже нічого, а тільки киває своїм думкам та видихає в повітря останні хмарки диму. присмак гіркоти стоїть в горлі ще кілька годин, і він його ненавидить – проте продовжує курити.
до ніла він теж продовжує ходити, хоч і не любить післясмак.
ххх
вони проводять на тому місці цілі ночі, коли ніхто не ходить вулицею. вікна атб не горять, а траса мовчить після шуму дня.
ніл приносить поношену пачку winston і довго дивиться на чітке «куріння вбиває» по центру. він знає, що воно вбиває. так само ніл знає, що минуле вб’є його раніше за сигарети.
ніл віддає пачку – ендрю не питає зайвого. вони стоять та закурюють її на двох, і знов все так, як і було до того. ніл тримає цигарку, ендрю підпалює сірника, і вони затримуються на кілька зайвих митей, поки ніл видихає дим поміж їхніх облич.
– хто ти такий? – якось питає ендрю. його очі все так само байдужі, бо йому не цікаво знати, хто такий ніл та чого він бігає на шістнадцятий поверх. ендрю взагалі нічого не цікаво, проте ніл цікавіший за все нецікаве в Києві.
ніл не відповідає – звісно, що не відповідає, він ніколи не каже нічого більше за «я просто ніл» – та забирає цигарку з рук. пальці хлопця – пошрамовані та гарячі – ніколи не торкаються руки ендрю. раніше йому було б байдуже, проте зараз в грудях розпливається майже бажання торкнутися довгих пальців. ендрю не торкається, він тільки дивиться на дах атб та рахує дні, коли ніл звикне. вони вдвох знають, до ніл зникне одного дня.
– я не знаю, – і це, здається, перші правдиві слова з його рота.
фальш ніла просочується поміж його слів.
ендрю відчуває їх ще з десятого поверху. всі слова ніла мають підтекст та приховане значення, яке ендрю має розгадати. він не розгадує, а ніл сам приносить відповіді на долоні. фальш ніла просочується з-поміж його слів, з-поміж його перемішаних баняків та баклажок. ендрю не каже, що щось розуміє, а ніл не розуміє, що каже.
так вони й стоять на тому відкритому балконі, де їх можуть в будь-який момент побачити, проте ніхто не ходить. вони лишаються самі із зорями.
ххх
у ніла тільки рюкзак за спиною та таємне минуле, яке ендрю не має змоги розгадати. ще ніл час від часу спілкується з сусідом ендрю, кевіном, і в них одна таємниця на двох.
а ще ніл забирає цигарки з його рук та розказує про зорі, про які не знає нічого. він тільки показує вгору, де горить маленька цяточка, та називає її ендрю. ендрю знає, що це полярна зоря, проте він нічого не каже – тільки видихає дим в його обличчя та рахує дні до того, як сонце знов зійде над ними. сонце сходить з іншого боку і світить їм в потилиці – а вони дивляться тільки на захід і вірять у схід.
прокурені стіни тиснуть з усіх боків, проте ендрю не йде з цього місця. ніл залишається тому, що не йде ендрю. а ще йому нема куди йти, проте про такі дрібниці хлопець не думає. йому головне, щоб над головою був якийсь дах, а в руках – нікотин. і ендрю тепер він має під боком, і цього достатньо, щоб закривати очі на голод в животі.
бог не без милості, козак не без щастя. ніл занадто часто повторював ці слова собі під ніс, коли здавалось, що ніхто не бачив. ніхто не бачив – помічав тільки ендрю.
– що ти шепочеш? – а в голосі все така сама звична байдужість.
– нічого такого особливого.
ніл і сам по собі нічого такого особливого. всього лише хлопак на метр шістдесят, який пробує в спорт, курить чужі цигарки та носить крадений примірник «тигроловів». сміливі завжди мають щастя? з такими думками джостен і живе.
і дійсно нічого такого. що в ньому могло бути цікавого, аби привернути увагу байдужого ендрю?
проте ендрю вернувся до нього, як кіт, який не хотів визнавати, що він прив’язався. ніл не міг зрадити таку довіру, тому вправно з’являвся на шістнадцятому поверсі, готовий вдихати дим з чужої цигарки.
ххх
– бог без милості, – зрештою каже ніл, коли цигарка кінчається, і ендрю розвертається в бік квартир. міньярд не розвертається на голос, хриплий від куріння, проте його рука застигає біля дверей, показуючи, що він слухає. нілу іншого і не треба. – козак без щастя.
двері закриваються за спиною ніла. він тільки кидає останні погляди в бік дороги та тримається за думку про те, що завтра у нього буде завтра.
завтра ніл прийде на дах, а ендрю сидітиме тут, тримаючи цигарку поміж зубів.
завтра ніл закурить, а ендрю не зверне уваги на його руки, що так і хапались за потертий портфель.
завтра ніл припинить думати про майбутнє і знов кинеться до минулого.
завтра ніл згадає, як померла його мати, а ендрю не налетить зі співчуттям.
завтра буде завтра.
ххх
замість байдужості ніл зустрічає щось нове – а на руку лягає ключ.
– квартира шістдесят третя.
більше з нього ніл не дістає нових зізнань, проте ключ холодить і так холодну шкіру пальців. міньярд розвертається та йде до себе, немов залишаючи вибір за самим нілом – йти чи не йти.
сигаретний дим завертається навколо всього тіла хлопця, і попри грудневі холоди, йому тепло. вперше за життя, нілу є куди йти, а не тільки звідкіля бігти. такі відчуття дають надію, змушують забувати слова, які він повторював собі все життя.
мати його вдарила б за таку дурницю, проте мати й так витратила своє життя на втечу. ніл хоче стабільності.
у квартиру ендрю він приходить з пакетом атб, а сам ендрю не звертає на це увагу; він тільки хапає з покупок червоний батончик «рошен», який ніл в останню мить схопив на касі, та ховає собі в кишеню.
– я люблю синій.
наступного разу ніл купує три синіх.
ххх
у квартирі ендрю, вдома, є балкон, вікна якого виходять на двір та «республіку». нілу цей балкон не подобається, а ендрю без слів виходить до сходів, де повно голуб’ячого гівна та холодних вітрів. на тому переході тхне сечею та чимось гнилим, і ендрю дивним чином знаходить це приємним. особливо приємно те, що сусіди майже не ходять в цих місцях – шістнадцятий поверх, і люди ліниві для спорту. ліфт час від часу ламається; час від часу працює вантажний, і в такі моменти їхнє місце, сховане від голосів, заповнюється скреготом.
– чуєш, скоро різдво, – каже якось посеред грудня ніл, на що ендрю тільки відвертається. ніл киває сам собі – отже, не любить він таке.
сам ніл про свята не думав, йому головне було вижити. та зараз він має те, чого не мав раніше, – спокій. у ніла є дім та ендрю, який пообіцяв оберігати його спину. ніл не показує власного розчарування, бо він і не розчаровується по-справжньому.
вони курять одну цигарку на двох і не розмовляють навіть тоді, коли вертаються додому та лягають спати. вони взагалі мало розмовляють, і на диво ендрю помічає, що їм і не треба розмовляти багато. інші змушували його розмовляти, але так і не розуміли; ніл же не змушує, але навіть так розуміє.
ххх
вперше ніл заходить в ліфт, коли ендрю погоджується (мовчки вдягається та підіймає брову) піти в магазин. вони живуть на шістнадцятому поверсі, ендрю не любить рухатися більше за потрібне, а похід в атб – то не потрібне. то дурниці, які іноді дозволяє собі ніл. ендрю ж хоче собі шоколаду.
вони могли б піти в «епіцентр», але вони не йдуть – він далеко. вони могли б зайти в «велмарт», але вони не йдуть – там черги довгі. ніл не каже, що в атб черги навіть довші, а в «велмарті» випічка смачніша. йому чомусь здається, що вперше треба прикусити язика та пройтися під першим снігом трохи довше. очі міньярда все так само байдужі, проте його голова ледве крутиться в різні боки, немов він дійсно насолоджується маленькою завірюхою, що тільки набирає силу.
вони знов курять, цього разу біля входу в атб, і за це отримують кілька непривітних поглядів від бабусь. ендрю їх ігнорує, а ніл за життя отримав їх достатньо, аби не думати про ще кілька зайвих.
назад вони підіймаються пішки. і не тому, що світла немає чи ліфт зламався, атому, що ендрю різко повертає до сходів, а нілу тільки й залишається, що чимчикувати за ним.
– чого не їдемо?
– ти ж боїшся.
– це не так.
а ендрю навіть не дивиться на нього – тільки забирає другу торбу з його рук та йде швидко, немов то він тренувався бігати на шістнадцятий поверх. ніл стискає зуби від злості, що його матері треба було кілька років, аби відчути напругу сина, а цьому ти́пу – одної поїздки вниз.
більше ніл ніколи не заходить в той ліфт, а ендрю нагороджує їхні тренування двома цигарками замість одної. слів між ними залишається тільки три. їм цього вистачає.
ххх
на різдво ендрю не дарує подарунків, він тільки готує для ніла «вогник». він для джостена смакує як дім, який він втратив довгі роки тому. він згадав про це випадково, ледь не першої їхньої зустрічі, а міньярд запам’ятав. ендрю не каже про свою бездоганну пам’ять, бо вона приносить йому більше болю, аніж радості, а ніл не питає, навіть коли здогадується.
вперше ендрю торкається його губ на новий рік – ніл не думає про те, що це одночасно найкращий і найгірший подарунок.
– так чи ні? – за вечір звучать тільки ці три слова. три слова, які значать значно більше, аніж то може здаватися збоку.
ніл киває шалено, зовсім не відчуваючи тріпотіння в кінчиках своїх пальців. йому хочеться торкнутися ендрю, або хочеться, щоб він торкнувся натомість. хочеться теплого тіла, аби не мерзнути холодними ночами. та ендрю на таку реакцію зупиняється та відкидає хлопця від себе одною рукою.
– треба нормальну відповідь.
і дивиться так уважно, що ніл дихати забуває. погляд одночасно байдужий та зацікавлений.
– так, звісно так.
і вони цілуються, ендрю відчуває пошарпані вуста ніла і загадує собі дати йому бальзаму. якщо вони збираються (коли вони збираються) повторювати це, йому не хотілося б порізати собі губи через цього довбня.
попри легкість в душі, ніл відчуває тільки важкість. скоро він втратить все це – і тому він цілує ще раз, сильніше, аби викинути з голови всі дурні думки. з вулиці чутно крики людей – вони радіють новому року, а ніл забуває, який сьогодні рік, аби тільки продовжити цю мить на трохи довше.
в голові йому крутиться тільки одне.
ххх
… і на печі від долі не втечеш.
ніл обводить ці слова кілька разів, немов вони могли б знайти відповідь і розраду. колись, в іншому житті, вони могли б щось обіцяти, проте для ніла джостена вони звучать, як грім над головою.
ендрю – звісно ж – відчуває зміни в настрої, тому відштовхує його слабкі спроби поцілувати та на балкон. не до голуба та холоду січня – саме на балкон.
люди так само бігають під ногами, а машини натовпами їдуть до «республіки», і ніл не розуміє, що вони там такого знаходять. магазини там напівпорожні товаром, але повні людьми. працівники занадто уважно слідкують за покупцями, а вкрасти виходить важче. йому більше по душі була барабашка. там людей в рази більше, проте серед натовпів завжди було легко загубитися. там люди біжать рано-вранці, аби встигнути, аби купити найкраще, а ближче години до другої ринок затихає та заспокоюється. в такі моменти він схожий на будь-що, але не барабашку. занадто тихо, навіть як для ніла. і вкрасти там легше – людей багато, варто тільки перечепитися через коробку і повалити речі додолу.
балкон нілу не подобається. проте ендрю, здається, все одно. він видихає дим у відчинене вікно та дивиться кудись у бік іподрому. от ендрю йому подобається.
– ти знов дивишся.
– мені подобається дивитися.
рука ендрю зависає над кришкою з-під банки, яку вони використовують, як попільничку:
– я тебе ненавиджу.
а ніл посміхається.
ххх
– ліпше вмирати біжучи, – шепоче ніл посеред ночі, – чим жити гниючи.
вони лежать під ковдрою ночі, і на шістнадцятий поверх навіть місяць не світить у вікно. ендрю підіймає очі на хлопця, і його руки ледве стискають боки.
ендрю не розуміє ніла, але ніл і не просить розуміння. джостен легко притискається губами до його шиї та тихо сміється, коли ендрю здавлено видихає. руки переплітаються та губляться в хаосі рухів.
ендрю забуває про ці слова – або принаймні він каже собі, що забуває. ендрю не вміє забувати.
ххх
– я тебе ненавиджу, – каже ендрю, стоячи на їхньому місці. повітря, холодне та лютневе, морозить йому щоки, проте міньярд вперто затягується цигаркою та дивиться далеко вперед, кудись далі навіть «метро».
у відповідь він не отримує зустрічного зізнання, а в голові крутиться тільки самотнє «дякую». цигарки виявляється забагато для нього одного, і ендрю тушить її об стару пошарпану стіну.
в руках він тримає той самий крадений примірник «тигроловів», який часто гортав пізно вночі ніл. ендрю його не торкався, йому все здавалось, що це – душа ніла – було щось закрите для нього та заборонене. зараз ніл сам віддав його душу на відкритих долонях. душа є, а тіло забрали; тіло ніл віддав іншим сам.
немає ніла більше в житті ендрю, і дурного його волосся немає. колись ніл обіцяв звозити його на барабашку і покатати на харківському метро. ендрю ніколи не приїде в Харків, навіть якщо від цього залежатиме його життя. на станції академіка барабашово – ендрю вже знає – всі стіни обліплені синім. міньярд ненавидить синій, його від цього кольору нудить.
в атб він байдужо ходить поміж рядами та купує випічку тільки тут – до велмарта він не заходить та навіть спеціально уникає цього місця. на касі він кидає до свого скупого столу ще червоний батончик від «рошен».
на балконі ендрю повільно викурює половину сигарети та лишає половину справа від себе, якраз на саморобній попільничці.
до кевіна він не біжить – після минулого разу нічого окрім незрозумілих стогонів про натаніеля вибити з хлопця він не міг. ендрю вже і не старається, він тільки читає пописані сторінки книги та видихає гіркий дим сигарет. присмак гіркоти стоїть в горлі ще кілька годин, і він його ненавидить – проте продовжує курити.
до місця на шістнадцятому поверсі він теж продовжує ходити, хоч і не любить післясмак.
ендрю не кричить та не вибухає від злості – ніл вкрав щось з його тіла, що відповідало за крик. ендрю більше не говорить, проте в його житті немає когось, хто міг би це помітити.
ендрю міньярд ненавидить ніла джостена.
ххх
вони не зустрічаються теплого весняного дня.
ххх