- Вибач мені, але я тебе не кохаю - сухий голос пронизує тишу кімнати. Брюнет дивиться на блондина, а в того очі на мокрому місці від сказаних слів.
»Не любить» - ці два слова дзвенять в голові хлопця вже сотий, а то й тисячний раз. Здавалося б, сказано всього два слова, але саме вони сильно б’ють по порцеляновому серцю.
Блондин піднімає свої почервонілі із-за сліз очі, дивиться на того, хто щойно розбив його серце. А той, якому він вручив не лише своє серце, а й життя навіть не дивиться на нього.
»Навіть в останні хвилини не хоче дивитися на мене. Який же я дурень вкотре закохався в нього.»
Для Чонгука ж Техьон і справді був усім, сенсом життя. Але в одну мить щось змінилося. Його почали приваблювати інші ляльки. Він давно хотів сказати Техьону, що його вже не кохає, що пройшли почуття, але Чонгук боявся завдати йому болю.
А Техьон покохав, довірився, показав себе справжнього. Вперше за довгий час зміг комусь відкритися, зміг показати свої справжні почуття.
Для всіх він був гарною обгорткою, дорогою лялькою, не більше. Лялькою, яку всі хотіли отримати собі. Нікого не хвилювало, що насправді ховається під цією гарною обгорткою. І тільки Чонгук зміг знайти цей ключ до серця старшого.
У цьому світі лялька без господаря, не те, що ніхто, вона просто не може без нього існувати. Як правило, у ляльки може бути лише один господар на все життя. Тоді як господар, може міняти ляльку, хоч щогодини.
Ляльки самі по собі дуже тендітні, не тільки фізично, а й морально. Її дуже легко зламати, наприклад, достатньо сказати, що вона не кохана. Лялька в ту ж мить розбивається на тисячі маленьких шматочків.
Щоб оберігати ляльку, їй потрібен господар. Він не просто оберігає ляльку, а й плекає її і всіляко повинен захищати її. Для господаря його лялька не просто іграшка, вона найбільший скарб для нього. А цей недолугий господар, не зумів уберегти свою ляльку.
Зараз він стоїть і дивиться в такі рідні та водночас чужі очі, сповнені сліз.
Він тільки й може, що дивитися як Техьон в цю ж мить покривається дрібними тріщинками. Не в змозі зупинити сльози, Чонгук відвертається від нього. У пам’яті спливають спогади, як він уперше побачив Техона, він тоді без поворотно в нього закохався. Як він боявся заговорити з ним. Як серце шалено билося, тільки побачивши Техена. І саме від цих спогадів серце розривається.
Техон обережно торкається своїми довгими, але такими холодними пальцями щоки Чонгука. Він обертається до Техьона і дивиться в чорні, як ніч, але такі сумні очі старшого. Ці очі для нього були і будуть найкрасивішими на світі. На губах старшого немає тієї світлої усмішки, яку так любив Чонгук.
- Гукі, чому? Ти ж знав який я тендітний…– тихий голос Техьона нарешті перервав труну тишу в кімнаті. У ньому не було жодної нотки закиду. Техон не перестає пальцями гладити щоку Чонгука. Старший знає, що так він може заспокоїти молодшого.
Він очима чіпляється за тріщини на обличчі Техьона, яких стає дедалі більше. А в самого серця розривається від болю, коли він дивиться на них. Що ж він накоїв?
А молодший просто не може щось відповісти. Він тільки зараз зрозумів яку помилку зробив. Він не знає, що сказати. Та й що він може сказати. Вибач мені, я дурень? Вибач мені, я надто пізно зрозумів свою помилку? Або ж попросити у Техона пробачення ? Він не знає. Повернути б час назад, не робити фатальну помилку. Чонгук би все віддав би за таку нагоду.
Чонгук душу віддасть, нехай тільки його хлопчик буде поруч, продовжував любити його, так як може тільки Техьон. Хіба він багато чого просить? Та він забагато просить. Час назад не повернути, помилок не виправити.
– Те, пробач мені. Я справжнісінький ідіот. Пробач мені, мій хлопчику - Чонгук пальцями своїми тягнеться до обличчя Техена, щоб востаннє торкнуться його. А у самого по щоках течуть гарячі сльози. Старший обережно та з особливою ніжністю витирає їх. Йому не хочеться в останню хвилину бачити, як коханий плаче.
У цю саму хвилину йому хочеться поринути у світлі спогади. Їхнє перше побачення, як Техон на ньому мимоволі час від часу червонів. Їхнє перше спільне Різдво, як він довго вибирав подарунок Чонгуку. Було ще купа різних чудових спогадів. Просто вони намагалися якнайбільше їх створити. Начебто відчували, що їхня казка скоро закінчиться.
На губах Техона з’являється м’яка посмішка, ця посмішка була останнім, що Чонгук зможе запам’ятати і зберегти не тільки в пам’яті, а й у своєму серці. Перед тим, як Техон остаточно не розпорошиться перед ним. А молодший стоятиме в холодній кімнаті і тихо пускатиме сльози. Він обов’язково запам’ятає назавжди світлий образ свого хлопчика.