Будівля Головного управління карного розшуку МВС тяглася вздовж однієї з нових вулиць Сеула, з боків якої розташовувалися абсолютно однакові будівлі та магазинчики, через що вона здавалася абсолютно симетричною.
У кабінеті пахло кавою: мабуть Хосок за звичкою перед роботою забіг у кав’ярню навпроти ділянки, щоб купити собі та Кіму каву з круасанами.
Детектив, вдихаючи цей дивовижний аромат і постукуючи ручкою по столу, задумливо глядів на дерева, що ростуть поряд з поліцейською дільницею, і подумки тішився, що цей дощовий день він проводить на роботі.
Їхній кабінет нічим не відрізнявся від інших. Такі ж столи, на яких стопками лежали справи, такі ж стільці та дошка з маркерами. Хіба стіни були пофарбовані в пастельні тони.
— Чи є сьогодні щось цікаве? - відірвавшись від своєї справи, Кім звернувся до помічника.
Незважаючи на те, що вони начальник і підлеглий, Чон з Кімом — добрі друзі, до того ж вони знайомі з дитинства. Молодший підсунув стаканчик з кавою Кіму — той узяв її і усміхнувся. Недарма в нього з самого ранку було якесь кепське передчуття. Неначе могло статися щось погане. А Кім звик довіряти своїй інтуїції. Вона його ще жодного разу не підводила. Так сталося і цього разу.
— Так, тут одне вбивство…
Пройшовшись по кабінету, Кім сів на стілець прямо навпроти свого колеги.
- Я слухаю.
- Тіло знайшли вчора наприкінці дня. Труп було виявлено у квартирі. Вбитий – власник квартири.
Кім, поставивши каву на стіл та розмістившись зручніше на стільці, продовжив уважно слухати старшого.
– Хто вбитий? Жінка?
– Ні. Чоловік. Молодий хлопець. Якийсь Мін Юнги. Здається, місцевий бізнесмен. Роздягнений догола. На тілі сліди тортур — ножові рани, розриви, опіки… і ще, здається, сліди задушення…
Чон дістав аркуші з папки і розклав їх перед Кімом. Техьон уважно вивчив їх, але його увагу привернув лише один — той, де вказано ім’я жертви.
«Мін Юнгі, 24 роки, причина смерті - асфіксія».
— Якого… Це помилка, — він розгублено подивився на Хо, чекаючи, що той скаже щось на кшталт: «Це був жарт». Але не все у житті буває так, як ми хочемо. Та й молодшому хотілося б, щоб це виявилося жартом. Але він серйозний як ніколи.
Чон мовчки сидів на місці. А Кім так і продовжував дивитись на друга нечитаним поглядом.
— Ви були досить близькі? — Чон все ж таки зважився поставити питання не як підопічний, а як друг.
— Ми були добрими друзями, — у голосі Кіма простежувалися нотки смутку. Хо розумів, що зараз краще його не чіпати. Нехай трохи охолоне, і тоді старший зможе адекватно оцінити ситуацію. Якщо чесно, Чон уперше бачив Кіма таким розгубленим, спустошеним. Адже Кім, хоч би яка справа, завжди був зібраним. Не дарма ж він був найкращим детективом у відділі.
— Втрачати близьких людей дуже складно. Якщо хочеш, давай віддамо справу іншій групі?
- І не мрій! Я знайду того, хто це зробив. На місце вже виїхали? — старший підвівся і попрямував до свого столу.
— Так, щойно надійшов дзвінок, оперативна група одразу ж вирушила на місце, — спокійно продовжив доповідати Чон.
- Хто повідомив про вбивство? — старший сів за стіл і відкинувся на спинку стільця, продовживши слухати Чона.
— Про вбивство повідомила хатня робітниця, яка прийшла до них додому, — Чон швидко переглянув документи, що лежали на столі. — З її слів стало відомо, що ввечері перед вбивством Мін вів переговори телефоном на підвищених тонах, а останнім часом він був сам не власний.
- Ось як. Чи було знайдено якісь сліди чи докази? - Техьон продовжував безвільно сидіти за столом і лише ставити запитання.
- Ні, зовсім ніяких. Все чисто.
— Щодо зброї, щось знайшли?
- Ні, теж нічого. Таке відчуття, що злочинець ретельно продумав убивство.
У Техьона теж проскочила така думка: вбивця дуже ретельно все продумав. Адже якби він не підготувався, то залишив би на місці злочину хоч якісь докази чи зброю. І тут Кім згадав одну маленьку деталь.
— Почекай, на місці було виявлено лише один труп, правильно? — детектив підвівся і почав ходити по кабінету, клацаючи ручкою.
- Правильно.
— Але Мін одружений, отже постає питання: «Де під час убивства був його чоловік?»
— За словами хатньої робітниці за кілька днів до смерті Мін відправив чоловіка до своїх батьків.
- А ось це цілком може стати підтвердженням її слів, - Чон незрозуміло подивився на детектива. — Ось дивись, він здогадувався про біду, що насувається, і тому відправив Чиміна до батьків, щоб забезпечити його безпеку.
— Можливо, але ми маємо враховувати той факт, що він був досить великим бізнесменом, і його цілком могли усунути конкуренти, — Кім розумів, що ця версія має місце. Адже, як відомо, великий бізнес – великі неприємності. До того ж, Міну неодноразово погрожували, та й замахи теж були.
— Давай ми з тобою вирушимо на місце і ще раз проведемо огляд, раптом щось упустили, — старший сподівався, що в будинку Мінів знайдеться хоч якась зачіпка.
Обидва детективи вийшли з кабінету і попрямували до паркування, де стояла машина Кіма. Сівши в машину, детективи попрямували до будинку Мінов.
***
Всю дорогу до цієї чортової квартири Кім тільки й думав, як таке могло статися. Але відповіді на це питання він не міг знайти. Коли машина зупинилася біля великої будівлі, чоловіки вийшли з неї та попрямували до входу.
Квартира Мінів була великою. Вітальня, яка була своєрідним «коридором», що з’єднує всі інші кімнати. Від неї йшли сходи нагору, де були спальні кімнати. Зліва від сходів розташовувалась кухня, а праворуч – ванна. Квартира при цьому була світлою та затишною.
— Давай ми з тобою розділимось: я огляну другий поверх, а ти перший, — запропонував Кім.
- Добре.
Кім, піднявшись сходами, попрямував до спальні. Коли він зайшов до неї, то нічого підозрілого не виявив. Кімната, як кімната. У ній було велике двоспальне ліжко з тумбочкою поряд і шафа, на якій стояли книги з фотографіями сімейства Міна.
Стіни були пофарбовані в пастельні відтінки. Нічого такого, що могло б допомогти у затриманні злочинця. Але Кім згадав, як у дитинстві вони з Юнгі залишали секретні послання у книгах. Цей спогад наштовхнув на думку, що раптом Мін і зараз залишив послання для друга в такому вигляді.
Він вирішив зазнати успіху. Підійшовши до шафи, де стояли книги, Техьон почав перебирати їх, сподіваючись знайти підказку. І коли з однієї книги випав невеликий аркуш паперу, Кім зрадів: він став на одну сходинку ближче до розгадки вбивства.
Піднявши листок, що випав, детектив почав бігати очима по рядках:
«Те, якщо ти читаєш це, значить мене вже немає в живих. Я впевнений, що ти зможеш у всьому розібратися. Хочу попросити лише про одне. Придивись за Чиміном. І пробач за все… Не тримай зла на старого друга. »
У що ж ти вляпався, Мін Юнгі?
***
Техьон, що сидить на величезному ліжку, виглядав вкрай пригніченим: аркуш паперу, який він тримав у руках, змушував будувати в голові огидні теорії. Але найголовніше - у що ж вляпав Юнгі? І якщо він знав про небезпеку, то чому не попросив у Кіма допомоги? Ні, Те, звичайно, знав характер свого друга, який за жодних обставин не попросив би допомоги. Але це не той випадок, коли потрібно показувати свою вдачу.
Нічого не знайшовши в інших кімнатах, Хосок повернувся назад. Він зупинився навпроти Кіма, невдоволено насупившись, і голосно покашляв у кулак, натякаючи, що повернувся і готовий вислухати.
— Пам’ятаєш, ми в офісі будували теорію, що він здогадувався про небезпеку? — Кім глянув на Чона порожніми очима. — Юнгі знав, що його можуть вбити, але він ні до кого не звернувся по допомогу, — з гіркотою в голосі сказав старший і простяг помічникові аркуш.
Хо обережно взяв з рук Кіма листок і почав читати його. Його обличчя виражало нерозуміння.
— Але якщо він знав про небезпеку, то чому не звернувся до поліції чи тебе?
— У цьому й проблема, Хо, я не знаю…